Метод комбінованого штампування коронок

Як було вже зауважено, цей метод поєднує елементи зовнішнього і внутрішнього штампування. Із зовнішнього штампування запозичено спосіб виготовлення металевого штампа, а з внутрішнього — металевого контрштампа. Його ще називають штампуванням за методом ММСІ (Московський медичний стоматологічний інститут).

Апарат складається із сталевої кювети, внутрішні поверхні якої зведені на
конус і мають по присередній лінії два виступи, що полегшують розколювання контрштампа. Кювета має підставку у вигляді металевого кільця. У дні кювети є отвір діаметром 1 см для видалення контрштампа. У деяких апаратах замість виступів у кюветі використовується металевий стержень з трьома тригранними зубцями. Це забезпечує отримання трикутних впадин у відливках із легкоплавкого сплаву і полегшує їх розколювання.

Для відцентрування металевого штампа в кюветі додається тримач, який,
фіксуючи штамп, розташовують у центральних вирізках її верхньої поверхні.

Металевий штамп зуба готують так, як і в разі зовнішнього штампування.
Після цього поверхню металевого штампа обгортають одним шаром лейкопластиру, залишаючи вільною оклюзійну поверхню чи різальний край. Це відповідає товщині металевої коронки. Для цього ж слід змазати поверхню штампа олією і обсипати тальком.

Розташувавши тримач із штампом у центрі кювети, в неї наливають розплавлений легкоплавкий сплав, після затвердіння якого кювету ставлять на підставку догори дном, видаляють з отвору дна кювети вату і, увівши в отвір товкачик, ударами молотка видаляють контрштамп. Розколювання контрштампа і вивільнення з нього металевого штампа здійснюють за допомогою зубила чи гіпсового ножа, які уводять у заглиблення, що утворилося на бічній поверхні штампа. У разі використання стержня з тригранними зубцями розколювання контрштампа відбувається у момент його вивільнення з кювети.

З поверхні металевого зуба видаляють лейкопластир, надягають попередньо відштамповану коронку і, вставивши в заглиблення контрштампа, повертають останній у кювету, злегка постукуючи молоточком, щоб він зайняв попереднє положення. Для цього можна використовувати товкачик. Потім ударами молотка по штампу і товкачику проводять штампування. Штамп з коронкою звільняють від контрштампа описаним вище способом, тобто вибиванням контрштампа. його розплавленням і вивільненням коронки. Незначні складки та нерівності на поверхні коронки усувають шляхом розбивання на кувадлі чи штампі. У деяких випадках доцільно проводити повторне штампування коронки. У такому разі необхідно виготовити додатково металевий контрштамп та штамп.

На цьому закінчується лабораторний етап виготовлення штампованої металевої коронки, і її передають у клініку.

Клінічний етап починається з детальної оцінки якості виготовленої коронки. Якість коронки перевіряють під час ЇЇ примірки на природному відпрепарованому зубі. Це можна зробити на гіпсовому штампі, що є доцільнішим та ефективнішим, і вже опісля проводити примірку в ротовій порожнині. Лікар стоматолог-ортопед. оцінюючи коронку, повинен звернути увагу на якість штамповки. Гладенька, рівна поверхня свідчить про високу якість виконаної роботи. Недоброякісна штамповка проявляється складками металу, нерівною поверхнею, невідповідністю краю коронки шийці зуба.

У разі виготовлення кількох коронок з метою запобігання помилкам під
час припасовки їх необхідно на гіпсовому штампі олівцем позначати належність зуба до щелепи та її боку. Після оцінки якості штамповки коронки переходять до перевірки її довжини. На гіпсовому штампі краї коронки повинні перекривати лінію клінічної пшики зуба па 0, 3-0, 5 мм. Готова коронка повинна мати анатомічну форму, яка відповідала б даному природному зубу, з добре вираженим поясом. Провівши оцінку штампованої коронки на штампі, якщо немає необхідності у переробці, розпочинають її припасовку на природному зубі.

Штучну коронку знімають з гіпсового штампа, ретельно промивають перекисом водню, дезінфікують спиртом і накладають на опорний зуб. Якщо коронка не накладається, необхідно перевірити якість підготовки опорного зуба. У разі правильної підготовки зуба не накладається вузька коронка, що може бути наслідком низки помилок (неточне зняття відбитка, неакуратне гравірування, звуження шийки зуба тощо). У такому разі коронку передають у зуботехнічну лабораторію для переробки. Правильно виготовлена коронка повинна просуватися уздовж підготовленого під неї природного зуба, а за умови повного накладання коронки її край повинен мінімально заглиблюватися в ясенну борозну. Загальноприйнято, що у молодих людей із здоровими тканинами пародонта край коронки повинен заглиблюватися у ясенну борозну не більше ніж на 0, 1-0, 2 мм.

У людей похилого віку з вираженими явищами атрофії дозволяється заглиблення на 0, 3-0, 5 мм. Хронічні ураження міжзубних сосочків часто є реакцією тканин маргінального пародонта на подовження коронки.

Після уточнення довжини коронки, якщо необхідно, ЇЇ вкорочують карборундовими дисками і переходять до перевірки щільності прилягання коронки до шийки зуба.

Штучна коронка, що не має щільних контактів з поруч розміщеними зубами, вважається неповноцінною. Штамповані коронки не повинні порушувати оклюзійні взаємовідношення між зубами-антагоністами. Провівши всі названі маніпуляції і переконавшись, що виготовлена коронка відповідає усім вимогам, її передають для наступного лабораторного етапу — відбілювання, шліфування та полірування.

Відбілювання коронок має за мету видалення з них окисної плівки, що
утворилася в результаті багаторазової термічної обробки.

У якості відбілювачів використовують водні розчини багатьох кислот, а
саме: соляної, сірчаної, азотної, а також їх суміші.

Для відбілювання коронок, виготовлених із нержавіючої сталі, застосовують суміш, яка складається із 6 частин азотної кислоти, 47 частин соляної кислоти, 47 частин води. У такій суміші коронки кип'ятять протягом 1-2 хв. Відбілювачі взаємодіють не тільки з окисною плівкою, що знаходиться на поверхні металу, але й частково розчинюють сам метал, тому необхідно суворо дотримуватися правил відбілювання.

Після відбілювання коронку шліфують еластичним кругом, потім - на
жорсткій щітці або фільці, що зафіксовані на шліфдвигуні, наносять полірувальну пасту залежно від матеріалу, з якого виготовлена коронка, а закінчують полірування м'якою нитяною щіткою " пушок". Широкого застосування набули екваторні коронки. Вони не перешкоджають проводити хірургічні та терапевтичні процедури (мал. 54).

Препарування зуба проводиться так само, яка і в разі використання повної штампованої коронки, але тільки до пояса, на рівні якого створюється круговий уступ. Усі клінічні та лабораторні етапи аналогічні. Треба пам'ятати, що екваторна коронка повинна впиратися в уступ, створюючи плавний перехід до приясенної частини. Бажано не створювати ретенційні пункти, де будуть затримуватися залишки їжі.

Телескопічні коронки являють собою систему подвійних коронок - зовнішньої та внутрішньої. Внутрішня коронка має циліндричну форму і звичайно повторює контури препарованого зуба. Зовнішня відтворює анатомічну форму зуба і завжди з'єднана із знімним пластинковим протезом. Вони використовуються для фіксації мостоподібних або знімних пластинкових протезів. Показання до застосування телескопічних коронок обумовлюють, з одного боку, їх фіксувальні властивості, а з другого - необхідність зняття великої кількості твердих тканин опорного зуба на товщину подвійних коронок. Виходячи з цього, опорні зуби повинні відрізнятися високими та великими клінічними коронками, за наявності яких можливо зняти значний шар твердих тканин без небезпеки розкриття порожнини зуба.

Існує два види телескопічних коронок, які використовуються у клініці. Це штамповані та литі (мал. 55).

Перші простіші щодо технології виготовлення, другі відрізняються високою точністю. Можливість застосування облицювальних матеріалів робить литі телескопічні коронки вигідними і в естетичному відношенні.