Комбіновані коронки

Застосування у стоматологічній практиці акрилових пластмас відкрило
можливість удосконалювати металеві штамповані коронки в естетичному відношенні. Свій внесок у вирішення даної проблеми зробили такі вчені, як Кампер, Мате, Роймут, В.С. Погодін, В.Ю. Курляндський, Міллер. Я.І. Бєлкін, А.П. Бородюк. їхньою заслугою було те, що вони розробляли методи поліпшення з'єднання пластмаси з металом.

У 40-ві роки минулого століття однією із найпоширеніших комбінованих
коронок була коронка, яку запропонував у 1947 р. ЯЛ. Бєлкін. Вона тоді мала
назву " коронка з пластмаси на металевому базисі".

Виготовлення коронки за Бєлкіним складається з наступних клініко-лабораторних етапів.

На першому клінічному та лабораторному етапі проводять усі маніпуляції,
які відповідають етапам виготовлення повної металевої штампованої коронки.

На другому клінічному етапі штамповану коронку припасовують за загальноприйнятою методикою. Потім коронку знімають з опорного зуба і проводять перфорацію присінкового боку коронки бором (колесоподібним, шароподібним). Опорний зуб додатково зішліфовують з боку присінка і незначно — з апроксимальних боків для звільнення місця для пластмаси.

Коронку заповнюють розплавленим воском і повторно вводять на культю
опорного зуба, у такому разі залишки воску вийдуть через отвір на пристінковій поверхні. Залишки воску видаляють і отримують відбиток разом з коронкою. Визначають колір пластмаси і передають коронку разом з нарядом у зуботехнічну лабораторію.

На другому лабораторному етапі за отриманим відбитком зубний технік
відливає модель. Коронку підігрівають над полум'ям газової горілки, знімають і виплавляють залишки воску. її шліфують та полірують, після чого на присінковій поверхні вирізають " вікно" за допомогою сепараційного диска, залишаючи вузьку смужку в пришийковій ділянці (0, 5 мм) та біля різального краю. Для поліпшення з'єднання металу з пластмасою по периметру колесоподібним бором вирізають нарізки у вигляді хвоста ластівки (мал. 59).

Опісля каркас штампованої коронки встановлюють на робочу модель та
перевіряють її відповідність. Коронку знімають з моделі, проводять знежирення, приясенну смужку ізолюють лаком (ЕДА). Після висушування лаку коронку знову встановлюють на модель і проводять моделювання воском пристінкової поверхні з урахуванням топографії поруч розміщених зубів. З моделі вирізають гіпсовий блок, який включає зуб зі штучною коронкою та сусідні зуби з кожного боку, блок гіпсують у кювету присінковою поверхнею догори, проводять замочування у воді і відливають контрштамп. Стоматологічну кювету помішають під прес для видалення залишків гіпсу та його кристалізації. Кювету відкривають за допомогою гарячої води, виплавляють віск, потім охолоджують і проводять пакування пластмаси відповідного кольору. Дана коронка,

Мал. 59. Створення ретенційних пунктів у вигляді хвоста ластівки:
а — вигляд спереду; б — вигляд з боку каркасу коронки

відрізняючись простотою виготовлення, має низку серйозних недоліків, що обмежують її використання. Насамперед це слабке механічне з'єднання пластмаси з металом. Наслідком цього є наявність зазорів, у які потрапляють залишки їжі, просвічування металу, дефекти пластмасового облицювання, нещільне прилягання коронки у ділянці шийки зуба тощо.

Перераховані недоліки стимулювали вчених до вдосконалення даного виду протезування. Так, зокрема, відомо низку модифікацій коронки за Свердловим, Куриленком.

До відомих комбінованих коронок на штампованій основі необхідно віднести і коронку за Бородюком.