Європейський Союз

Історично найбільш рельєфно інтеграційні процеси виявились в Західній Європі. З самого початку вони були викликані необхідністю відбудови економіки країн цього регіону після другої світової війни.

Для полегшення реалізації плану Маршала, 16 європейських країн в 1948 році створили організацію європейського економічного співробітництва. ї цілями були:

· стабілізація валют;

· об'єднання економічного потенціалу;

· поліпшення торговельних відносин.

Однак ця організація виявилася слабкою і не змогла забезпечити необхідного економічного зростання.

Пошук нових форм співробітництва відбувався в двох основних напрямках:

Перший напрям передбачав:

а) усунення перешкод на шляху просування товарів, капіталу і людей;

б) гармонізацію політики різних країн в галузі економіки;

в) створення єдиних зовнішніх тарифів.

Ці ідеї, врешті-решт, втілились в створенні Європейського Союзу.

Другий напрям відкидав ідею повної інтеграції на користь створення зони вільної торгівлі. Він передбачав також:

1) зняття обмежень на шляху переміщення промислових товарів між членами зони;

2) збереження структури зовнішніх тарифів кожної країни. Такими словами, цей напрям передбачав надання кожній країні-учасниці організації вигоди від вільної торгівлі, але залишало кожній з них можливість дотримуватись власних економічних цілей у відносинах з іншими країнами.

Ці ідеї втілились у створення Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ).

Шлях до Європейського Союзу був досить тривалим і важким. Необхідно виділити такі основні етапи формування цього Союзу:

1) Перший етап пов'язаний зі створенням, за Паризьким договором, (8 квітня 1951 р.) Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС), який набрав чинності в серпні 1952 р. Творцями ЄОВС стали: Франція, ФРН, Бельгія, Люксембург, Італія, Нідерланди.

Мета ЄОВС - сприяти економічному зближенню між країнами, які увійшли до нього, шляхом створення єдиного ривку вугілля і стали В 1953 р- скасовано митні обмеження в торгівлі залізом і брухтом, а дещо пізніше - і сталлю; в 1954 р. - на спеціальні сталі. В 1980 р. введено контингентування виробництва¹ в цих країнах. В 1985 р. скасовано державні субсидії сталеливарній промисловості.

2) Другий етап пов'язаний з Римським договором (25 березня 1957 р.) про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) та Євратома, котрий набрав чинності 1 січня 1958 р. Творцями ЄЕС і Євратом стали ті ж самі 6 європейських країн.

Мета ЄЕС (Спільного ринка) - забезпечення постійного і збалансованого розвитку економік країн-учасниць, підвищення рівня життя населення шляхом забезпечення свободи переміщення капіталів, товарів і робочої сили.

•. Мета Євратома - розвивати ядерну енергетику в країнах, що підписали договір. Це співтовариство дозволило побудувати низку АЕС, проводити спільні дослідження в галузі ядерної енергетики.

3) Третій етап пов'язаний з об'єднанням в 1967 р. трьох співтовариств (ЄОВС, ЄВРАТОМ, ЄЕС) і створенням Європейських співтовариств (ЄС).

До складу ЄС спочатку увійшли 6 країн: Франція, Бельгія, ФРН, Люксембург, Італія, Нідерланди; в 1973 р. - Великобританія, Данія, Ірландія; в 1981 р. - Греція; в 1986 р. - Іспанія, Португалія.

Цілі ЄС - створення єдиної Європи шляхом поступового злиття національних економік і розвиток спільних інститутів.

Поступове злиття національних економік досяглось за допомогою:

а) формування спільного ринка на основі укладеного в 1968 р. митного союзу і спільної політики, особливо сільськогосподарської;

б) створення європейської валютної системи (березень 1979 р.) з метою формування " зони валютної стабільності" в Європі.

Механізм європейської валютної системи (ЄВС) грунтувався на ЕКЮ - складній валютній одиниці (корзині валют), з орієнтацією на єдину європейську валюту (" Євро");

в) створення єдиного внутрішнього ринка (січень 1993 р.) у відповідності з єдиним європейським актом, підписаним в 1986 р.

2. Розвиток спільних інститутів ЄС реалізувався у створенні і функціонуванні з 1967 року таких загальних наднаціональних і міждержавних органів:

а) Рада Міністрів - законодавчий орган;

б) Комісія Європейських співтовариств - виконавчий орган, що має право подавати на затвердження Раді Міністрів проекти законів;

в) Європейський парламент - контролюючий орган. Він здійснює контроль за діяльністю Комісії і затверджує загальний бюджет;

г) Суд Європейських Співтовариств - вищий судовий орган.

Останнім часом дедалі більшого значення набувають.ще два органи, котрі не непередбачені у початкових договорах. Вони створювались поступово, у зв'язку з практичною необхідністю:

· Європейська Рада, до складу якої входять глави урядів країн-учасниць;

· Європейське політичне співробітництво, комітет, у складі якого нараховується 15 міністрів закордонних справ та один член Комісії ЄС.

У своїй роботі Європейська Рада і Комісія Європейських Співтовариств знаходять підтримку ще двох організацій, що діють в рамках " Спільного ринку":

· Економічної та соціальної ради;

· Консультативної комісії ЄС з вугілля і сталі.

4) Четвертий етап пов'язаний з Маастрихтським договором (підписаний 12 країнами ЄС 7 лютого 1992 року і набрав чинності 1 листопада1993 року після ратифікації його всіма країнами) і утворенням Європейського Союзу.

Сьогодні до складу ЄС входять 15 країн: Ірландія, Греція, Данія, Нідерланди, Італія, Швеція, Португалія, Великобританія, Люксембург, Франція, Бельгія, Іспанія, Австрія, Фінляндія, ФРН.

Основними цілями Європейського Союзу є:

· закріплення результатів, досягнутих на попередніх етапах інтеграції країн Європейського Співробітництва, включаючи створення єдиного ринку;

· підвищення ефективності механізмів і органів Європейського Співробітництва;

· сприяння збалансованому, усталеному розвитку економіки і соціальної сфери в країнах-учасницях Європейського Співробітництва в умовах ліквідації внутрішніх кордонів між ними і поглибленню економічного та валютного союзу;

· підвищення ролі Європейського Співробітництва на міжнародній арені шляхом проведення єдиної зовнішньої політики і політики безпеки 15 країнами, що виступають як єдине ціле;

· посилення захисту прав та інтересів громадян країн-учасниць шляхом введення громадянства Європейського Союзу.

У відповідності з Маастрихтським договором функціонування Європейського Союзу передбачає:

1. Проведення спільної зовнішньої політики і політики безпеки (захист спільних інтересів, в тому числі голосування в ООН, ОБСЄ і таке інше; підтримання миру і міжнародної безпеки; зміцнення демократії; забезпечення прав людини та основних свобод; економічні аспекти безпеки; зв'язки із західноєвропейським союзом з питань оборони).

2. Співробітництво в галузі правосуддя і внутрішніх справ (вільне пересування і перебування на всій території Європейського Союзу; право громадян країн-учасниць обирати і бути обраними до місцевих органів і в Європарламент незалежно від місця їх перебування в Європейській Раді; захист громадян Союзу за межами Європейського Союзу посольством або консульством будь-якої країни-учасниці; право петицій Європейському Парламенту; контроль за зовнішніми кордонами Союзу; митне співробітництво; візова політика; імміграційна політика, боротьба з контрабандою, тероризмом, наркобізнесом; співробітництво в галузі цивільного права; співробітництво національних служб, створення Європолу.

3. Співробітництво в економічній та соціальній сферах (крім Великобританії), а також інших сферах (умови праці, захист без пеки та здоров'я трудящих; соціальний захист; використання праці іммігрантів; охорона навколишнього середовища; НДДКР; промислова політика; транс'європейські інфраструктури: транспорт, телекомунікації, енергетика, захист споживачів; освіта, підготовка кадрів; охорона здоров'я; культура).

Поглиблення економічного і валютного союзу Європейського Союзу у відповідності з Маастрихтським договором включає такі етапи.

Перший етап: липень 1990 - 31 грудня 1993 року.

· Повна лібералізація руху капіталів всередині Європейського Союзу;

· Завершення формування єдиного внутрішнього ринка ЄС;

· Розробка заходів по зближенню (" конвергенції") ряду економічних параметрів країн-учасниць з метою їх підготовки до участі в економічному та валютному союзі.

Другий етап: з 1 січня 1994 року.

· Установлення Європейського валютного інституту (ЄВІ) для розробки правил і процедур створення Європейської системи центральних банків (ЕСЦБ) і введення єдиної валюти " Євро";

· Тісна координація економічної політики країн-членів; санкції за недотримання рекомендацій ради ЄС;

· Створення спеціального фонду сприяння " конвергенції" (15 млрд. ЕКЮ на 1993 - 1999 роки) для фінансової підтримки найменш розвинутих країн ЄС - Греції, Ірландії, Португалії та Іспанії.

· Третій етап: 3 1 січня 1999 року автоматично, незалежно від числа країн, готових до участі в економічному і валютному союзі:

· Установлення незалежного ЕСЦБ на чолі з Європейським центральним банком (ЄЦБ), котрим керують лише представники країн-учасниць економічного та соціального союзу (ЄВІ ліквідується);

· Встановлення твердо фіксованого курсу валют країн-членів економічного і валютного союзу між собою і по відношенню до " Євро";

· Емісія банкнот " Євро" Європейським центральним банком і національними банками з дозволу Ради управляючих ЄЦБ;

· Єдина валютна політика країн-членів економічного і валютного союзу.

Договір про Європейський Союз передбачає істотні обмеження державного суверенітету в економічній галузі (питання валюти, податків, бюджету і т. ін.), у зовнішній політиці, в питаннях оборони та соціального регулювання.

Таке рішення викликало у багатьох громадян побоювання втрати національної самобутності, своїх етнічних, моральних, культурних та державних коренів. Відтак для того, щоб сумістити подальшу інтеграцію з самостійністю і самобутністю націй з правами людини, було ухвалене рішення впровадити в законодавство ЄС принцип субсидіарності. Суть цього принципу полягає в тому, що рівень влади і управління, на.котру ухвалюється рішення, залежить від характеру проблем, що вирішуються: все те, що можна вирішити " внизу", там і вирішується, а те, що неможливо, те передається для вирішення " вище".

Такий зважений підхід до вирішення найважливіших проблем ЄС дозволяє реалізувати програми, які націлені на відновлення економічного зростання, підвищення конкурентоспроможності європейської промисловості і на боротьбу з безробіттям.

За оцінками спеціалістів, економічний ефект від реалізації наміченої програми подальшого розвитку економічної інтеграції в Західній Європі виявиться насамперед від економії на масштабах виробництва, зниження витрат виробництва, прискорення НТП, підвищення темпів економічного зростання, поліпшення умов торгівлі.

Становлення й розвиток західноєвропейської інтеграції відбувається у досить тривалий строк - майже півстоліття. Пояснюється така повільність тим, що, поряд із позитивними умовами інтеграції в регіоні, є й ускладнюючі моменти. До них належить досить значний перепад економічних потенціалів країн-членів, неоднаковий рівень економічного розвитку. Про це свідчать такі дані:

Перша четвірка держав, особливо Німеччина, практично вирішує долю економіки Союзу, маючи частку в 72% від усього економічного потенціалу об'єднання. Незважаючи на послідовну політику вирівнювання економічного розвитку, й досі зберігається розбіжність в економічних показниках в розрахунку на душу населення.

Видно, по пересічний перепад у рівнях життя між найбагатшою країною й найбіднішою сягає чотирьохкратної величини. Проте слід відзначити, що розрив поступово скорочується. В цілому душовий показник ВНП Європейського Союзу досить високий; він співставний з показниками США (29, 2 тис. дол.) і в десять разів перевищує показник Росії (2, 3 тис. дол.).

Інтеграційні процеси в Західній Європі продовжують поглиблення. Завершується утворення єдиної валютної системи. З 1999 р. євро було запроваджено і замінило екю; з 1 січня 2002 р. банкноти євро будуть уведені в обіг, азі липня того ж року замінять собою національні валюти країн ЄС.

Європейський Союз є осередком, що стимулює загальноєвропейський інтеграційний процес. До нього тягнуться країни Центральної та Східної Європи. Уряди майже всіх країн цих регіонів подали заяви на вступ до ЄС, але реальними кандидатами на членство в організації у найближчі часи є далеко не всі (про них - трохи далі).

Як один з проявів поширення інтеграційних процесів у Європі слід розглядати угоду Європейського Союзу з Європейською асоціацією вільної торгівлі (ЄАВТ) про утворення європейського економічного простору.