Основні економічні угрупування Африки

Регіональні інтеграційні процеси розвиваються і на Африканському континенті, котрий має свої географічні, демографічні, економічні, екологічні та соціальні особливості (специфіку). Справа в тому, що Африка - це регіон, який економічно швидко розвивається, де розташовано понад 50 держав з населенням понад 500 млн. чоловік, і знаходиться в безпосередній близькості до Ближнього Сходу. Більшість молодих африканських держав володіють значним, у своїй більшості не освоєним економічним потенціалом. Це - багаті запаси сировини, сприятливі, як правило, природнокліматичні умови для ведення сільського господарства, значні трудові ресурси. Проте цей потенціал розподілений між африканськими країнами вкрай нерівномірно. Так, основні запаси нафти знаходяться на північному (Єгипет, Лівія, Туніс, Алжир) та західному (Нігерія, Камерун, Конго, Ангола) узбережжі. Густота населення на континенті - 19 чол. на 1 кв. км - одна з найнижчих у світі. Все це призводить до істотних відмінностей між країнами Африки щодо темпів економічного зростання, рівня розвитку економіки, її структури та зовнішньо! торгівлі.

Процес економічного розвитку країн Африки в цілому характеризується суперечливими тенденціями. Після здобуття незалежності в регіоні загострилась суперечність між накопиченням і споживанням: максимізація накопичення і недостатній рівень споживання. Вузькість внутрішніх ринків, зростання соціальної напруженості, дефіцит власних кваліфікованих кадрів, низькі виробнича культура та дисципліна праці - всі ці проблеми, пов'язані з незадовільним станом споживання, стали негативно позначатися на загальній динаміці капітальних вкладень, на їх структурі. Уповільнився прилив до ключових галузей капіталів, посилилась диспропорціональність розвитку. Все це позначалось на зниженні темпів економічного зростання.

Особлива роль в забезпеченні соціально-економічного розвитку регіону належить гірничодобувній промисловості. Розвиток виробництва в державах регіону пов'язаний з витратами значних фінансових ресурсів, що визначає зростаючий попит цих країн на капітал. У зв'язку з цим економічний розвиток країн Африки в дедалі зростаючому ступені залежить від надання іноземних позик, а також безоплатної міжнародної допомоги.

Через орієнтованість економік країн Африки на зарубіжні ринки виключно важлива роль в забезпеченні їх економічного розвитку належить зовнішньоторговельним зв'язкам, ю значить, вирішенню питань спільного ринку та ефективному розвитку їх зовнішньоекономічної діяльності.

Найбільшою з африканських інтеграційних груп країн є ЕКОВАС (Економічне співтовариство країн Західної Африки). До складу ЕКОВАС входять 16 країн Африки: Бенін, Гамбія, Гана, Гвінея, Ліберія, Малі, Мавританія, Нігерія, Буркіна-Фасо, Кот д'Івуар, Кабо-Верде, Гвінея-Бісау, Нігер, Сенегал, Сьерра-Хеоне, Того з населенням понад 180 млн. чол. і ВНП понад 63 млрд. дол. США при 345, 4 дол. США на душу населення і 0, 6 % частки світового експерта.

У складі ЕКОВАС 4 комісії:

1. З торгівлі, мита, імміграції, кредитно-грошової систем та платежів.

2. З транспорту, телекомунікацій та енергетики.

3. З промисловості, сільського господарства та природних ресурсів.

4. З соціальних та культурних проблем.

Основні зусилля співтовариства спрямовані на ліквідацію внутрішніх тарифів та встановлення єдиного зовнішнього тарифу, що повинно перетворити ЕКОВАС в митний союз на зразок ЄС. Проте надто проблематичним є вихід ЕКОВАС на подібні до ЄС форми інтеграції, оскільки в регіоні існують й інші види міждержавного співробітництва, а також у зв'язку з тим, що у країн-учасниць цієї організації відсутня заінтересованість в успішній діяльності ЇЇ.

В Африці існують також й інші інтеграційні угрупування:

· Митний і економічний союз центральної Африки (ЮДЕАК); сполучає 6 країн: Габон, Камерун, Конго, Центральноафриканську республіку, Чад, Екваторіальну Гвінею;

· Спільний ринок Східної і Південної Африки (КОМЕСА); сполучає 20 країн регіону;

• Південноафриканське співтовариство розвитку; сполучає 11 країн регіону.

Інтереси багатьох груп постійно стикаються один з одним. Майже всі групи прагнуть до співробітництва, створюючи ті чи інші форми інтеграції, котра найчастіше, здебільшого відбувається на низькому рівні. Африканські країни настільки бідні, а їх економічна активність настільки низька, що бази для їх співробітництва поки що практично нема. Майже всі африканські країни сподіваються в першу чергу на сільське господарство та природні ресурси як основні джерела доходу і прибутку від експорту. А відтак відсутні серйозні підстави для зниження бар'єрів на шляху просування первинних ресурсів. Промисловість в переважній більшості країн знаходиться на дуже низькому рівні розвитку, а тому скоріше потребує захисту, аніж відкриття ринків для вільної конкуренції, що суттєво утруднює створення зон вільної торгівлі. Здебільшого існуючі групи намагаються співробітничати в інших сферах, наприклад, в наданні транспортних послуг і розвитку інфраструктури, реалізації дрібних промислових проектів і таке інше.