Внутрішньо та зовнішньоекономічні чинники включення у міжнародну економічну систему

Включення України в систему світогосподарських зв'язків вимагає серйозної адаптації її структури, всього господарського механізму до надзвичайно серйозних вимог, котрі диктують світове господарство та його економічні інститути.

Ґрунтуючись на досвіді проведення ринкових реформ в країнах колишнього соціалістичного блоку, МВФ пропонує таку послідовність кроків в становленні відкритої економіки:

· стабілізація;

· лібералізація;

· приватизація;

· зміна структури економіки, тобто системи соціального забезпечення, правових норм, фінансової інфраструктури, державного управління. Роки приведення реформ в постсоціалістичних країнах показали:

· при затягуванні реформ виробництво падає так само, як і при " щоковій терапії", а економічне зростання відкидається на далеку перспективу;

· економічне зростання без фінансової стабільності неможливе;

· необхідною умовою зростання економіки є лібералізація цін і торгівлі.

Ринкові перетворення, проте, слід здійснювати в міру готовності економіки і самого суспільства до їх сприйняття. Автоматичне перенесення досвіду функціонування ринкової системи на український грунт безперспективне.

Кожна країна обов'язково проходить власний шлях, грунтуючись на світовому досвіді і враховуючи свою специфіку.

Урахування цієї обставини дозволяє зробити такі висновки:

1. Поєднання плану і ринку на етапі трансформації можливе і навіть необхідне з метою відвернення хаосу в країні.

2. Не слід поклонятися ринку як ідолу, проте ринок, безперечно, дуже ефективний. При цьому слід пам'ятати, що ринок сам по собі не вирішує цілого ряду проблем, в тому числі соціальної єдності в країні, котра передбачає існування економічної системи, що грунтується на солідарності.

3. Ринок не забезпечує реалізації наукових програм і не вирішує багатьох довгострокових програм, пов'язаних з розвитком інфраструктури транспорту, телекомунікацій і всього того, що стосується в цілому і має значення для майбутнього країни.

4. Ринок можна " приручити", тобто не віддавати економіку в кігті " дикого" лібералізму, котрий неминуче призводить до деструктивних наслідків.

Важливим уявляється також визначення основних пріоритетів при проведенні ринкових реформ. Ними повинні виступати насамперед:

l зміцнення національної валюти і забезпечення зайнятості;

l розвиток освіти;

· розширення наукових досліджень;

· посилення соціального захисту населення;

· облаштування території країни;

· оновлення державних служб.

Україні необхідно йти на рішуче оновлення тактики реформ, але ні в якому разі не на заміну їх адміністративним управлінням.

Уповільнення темпів реформ, а також невизначеність політичного курсу становить Україну перед загрозою втрати історичного шансу входження до світової спільноти.

Конструктивності здійснюваним реформам можуть надати:

· новий закон, котрий закріпив би автономію НБУ;

· прискорення приватизації;

· ефективний механізм закриття і банкрутства неефективних підприємств;

· реструктуризація паливно-енергетичного комплексу (включаючи питання платіжної дисципліни);

· приватизація землі та підприємств ВПК;

· реорганізація центральної та регіональних адміністрацій. Істотним чинником проведення реформ в Україні є структурна

перебудова її економіки. Але програма структурної перебудови економіки України існує з кінця 1993 р. лише в концептуальному варіанті і до того ж розрахована на 20-25 років. Концепція структурної перебудови, яка вироблена Кабінетом міністрів, включає такі три етапи:

Перший етап, стабілізаційний, повинен тривати 2-3 роки. При цьому переслідується мета призупинити інфляційні процеси і падіння виробництва, зберегти науково-технічний потенціал і створити умови для виходу економіки з кризового стану. Характерними рисами названого етапу повинно стати відлагоджування державного регулювання структурної перебудови, призупинення цінової хвилі, реформування податкової системи і оплати праці, розблокування " тромбів" у фінансово-кредитній системі, нарощування виробництва конкурентноспроможної, а також високотехнологічної продукції, в тому числі і за рахунок підтримки держави. Сьогодні є підстави вважати, що основні завдання цього етапу вже виконані.

На другому етапі (8-10 років) керівництво країни переслідуватиме мету активізації економічного розвитку. Ставиться завдання відродити позитивні тенденції у виробничій та інвестиційній діяльності, а також в науково-технічній перебудові виробництва. Характерними рисами цього періоду автори документа вбачають встановлення міцних господарських зв'язків за новою ефективною схемою, збільшення експортного потенціалу, переорієнтацію капіталів із сфери торгівлі у виробництво, остаточне завершення майбутньої моделі економіки.

Третій, найбільш тривалий (10-12 років) етап - становлення раціональної структури економіки. В цей час науково-технічний потенціал держави повинен піднести НТП до світового рівня. Необхідно також впровадити ресурсозберігаючі технології, вирішити паливно-енергетичну кризу.

Програма має два головних гасла: " енергозберігання на базі нових технологій" (особливо паливно-енергетичних), а також " соціальна орієнтація економіки".

На фінансування програми необхідно близько 135 млрд. доларів. В іншій програмі стратегічного розвитку " Україна - 2010" відзначається, що принципи структурної перебудови зводяться до чотирьох основних правил:

· підвищення регулюючої ролі держави;

· опора на власні ресурси;

· інноваційний тип розвитку;

· використання інтеграційних процесів.