Види міжнародного бізнесу

До найбільш розповсюджених видів міжнародного бізнесу звичайно відносять:

· експорт;

· ліцензування;

· франчайзінг,

· контракт на управління:

· проекти " під ключ";

· прямі зарубіжні інвестиції (ПЗІ).¹

Справжній досвідчений учасник міжнародного бізнесу звичайно використовує одночасно набір різних видів, вибираючи і комбінуючи їх в залежності від напрямку та умов діяльності в ті " і чи іншій країні.

Експорт продукції — найпростіший шлях проникнення на міжнародні ринки. Фірма може створити для координації експорту або експортний відділ, або незалежну торгівельну компанію, або посередницьку службу, котра має займатися укладанням угод з іноземними покупцями.

Ліцензування — це надання іншим фірмам певних прав, наприклад, на використання патентів, авторських прав, програм, процедур, торгівельних марок або ноу-хау за певну плату. Це — спосіб організації виробництва за кордоном, котрий зводить по мінімуму капітальні витрати, забезпечує одержання в обмін на ліцензію активів інших фірм або доходів з деяких ринків, недоступних для експорту або інвестицій. Ліцензування також використовується фірмою, якщо вона хоче одержати прибуток від виробів, що не відповідають стратегічним пріоритетам фірми. Наприклад, - фірма " Дж. Електрик" продала іншим фірмам метод знищення розлитого масла за допомогою спеціальних мікроорганізмів, оскільки ця розробка не вписувалась в основні напрями її діяльності. Розповсюдженим є перехресне ліцензування, яке забезпечує здешевлення технології у порівнянні з витратами на розробку аналогічної технології власними силами.

Франчайзинг — спосіб діяльності, згідно з яким франшизер (продавець) передає франшизі (покупцеві) право на використання своєї торгівельної марки, котра є для бізнесу покупця найбільш важливим активом і за допомогою якої продавець надає постійну допомогу покупцеві в його бізнесі. В цьому відмінність франчайзинга від ліцензування.

Слід відзначити, що ТНК розглядає свої технології і торгівельні марки як важливі складові частини базових активів. В США 1/3 обігу роздрібної торгівлі — це франчайзинг. Близько 3/4 таких продажів припадає на дилерів, що займаються збутом легкових та вантажних автомобілів, бензоколонок, та розливанням у пляшки безалкогольних напоїв.

Найбільш розповсюджений спосіб (60%) проникнення франшизера в іншу країну —це вибір головної франшизи і передача цій організації (звичайно місцевій) прав у країні або регіоні. Потім основний покупець відкриває власну торгівлю або торгівлю через субфраншиз. За такою схемою працюють японські підприємства " Мак-Дональдс".

Приблизно у 20% випадків франшизери (продавці) проникають на іноземні ринки, укладаючи угоди безпосередньо з франшизами за кордоном.

Контракти на управління. Один із найважливіших активів фірми — це талановиті менеджери. Незважаючи на великі капіталовкладення і прогресівні технології, багато державних підприємств в слаборозвинутих країнах відчувають труднощі через погано підготовлених керівників. Передача мистецтва управління на міжнародному рівні залежить, в першу чергу, від іноземних інвестицій, які забезпечують направлення в інші країни менеджерів та фахівців.

Контракти на управління є засобом, за допомогою якого фірми можуть надіслати частину свого управлінського персоналу для надання підтримки фірмі в іншій країні або виконання спеціалізованих управлінських функцій протягом певного періоду за встановлену плату.

Контракти на управління використовуються, насамперед, коли:

· підприємство фірми в іншій країні експропрійовано;

· фірма починає управління новим підприємством;

· фірма береться за управління підприємством, що бідує.

Проекти " під ключ" — це вид міжнародного бізнесу, який передбачає укладення контракту на будівництво підприємств, котрі передаються за встановлену плату власникові, коли досягнута повна їх готовність на початок експлуатації. Фірми, що реалізують проекти " під ключ", найчастіше є виробниками промислового устаткування: вони ж постачають частину устаткування по проекту. Особливо часто такими проектами займаються будівельні фірми. Інколи в такій ролі виступають консалтингові фірми або виробники устаткування, якщо вони не знаходять в країні підхожого об'єкта для інвестування.

В якості замовника часто виступає державна установа, котра вирішила виготовляти певний вид продукції на місці під своїм заступництвом.

До найважливіших умов контракту " під ключ" звичайно відносять:

· ціну контракту;

· фінансування експорту;

· якість технології та управління;

· досвід та репутацію фірми.

Ліцензування, франчайзинг, управлінські контракти, проекти " під ключ" та ін. створюють можливість організації однієї країни отримати доступ до технології виробництва управління, розробленою в іншій, і тим самим підвищити свою конкурентоспроможність на внутрішньому та світовому ринках.

Фірми вибираючи ці види міжнародного бізнесу, керуються не лише економте йми, але й політичними та правовими мотивами.

1. Вони використовуються найчастіше за наявності торгівельних обмежень або обмежень на придбання іноземцями власності в країні.

2. їх використовують як проміжні можливості ті фірми, котрі не бажають зразу ж переходить від експорту до створення власної філії та спільного підприємства.

Привабливість цих видів міжнародного бізнесу в тому, що вони здатні захистити активи фірми.

Проте вони породжують ряд проблем. По-перше, фірма до певної (і навіть в дуже значній) мірі втрачає контроль. По-друге, можливе неадекватне використання ліцензій та ін. По-третє, ці види можуть породжувати майбутніх конкурентів.

Наприклад, американські фірми останнім часом з усього набору можливостей обмежують свою участь високотехнологічними проектами, оскільки фірми з таких країн як Індія, Південна Корея і Туреччина виявились більш конкурентоспроможними у звичайних будівельних проектах, для реалізації котрих вимагається в першу чергу дешева робоча сила. В міру накопичення досвіду міжнародних операцій фірми збільшують свою безпосередню участь в них у формі ПЗІ (матеріальні активи).

Досвід діяльності міжнародних концернів показує, що завоювання нового ринка звичайно проходить три етапи.

Перший етап — це вивчення ринка шляхом проведення детальних і глибоких аналізів.

Другий етап — експорт, спочатку через місцевого представника, а потім через власні комерційні організації.

Експорт і імпорт товарів звичайно є:

· ключовими статтями в міжнародних угодах будь-якої країни;

· першими з міжнародних операцій будь-якої компанії;

· операціями, котрі продовжуються у випадку диверсифікації компанією своїх методів ведення міжнародного бізнесу.

Третій етап — створення власної філії (ПЗІ).

Якщо фірма дійшла до висновку, що в даній країні необхідно створити свою філію, то для неї дуже важливо вирішити питання: або створити повністю власну філію, або знайти партнера і разом з ним заснувати підприємство. Для прийняття раціонального рішення відносно участі у власності, фірма повинна оцінити оптимальну з точки зору міжнародного маркетингу частку контролю для досягнення успіху.

Повна власність буває необхідною саме тоді, коли існують тісні зв'язки всередині корпорації, жорстка залежність філій від рішень, що приймаються штаб-квартирою корпорації. Вона доцільна і в тому випадку, якщо корпорація орієнтується лише на внутрішній ринок приймаючої країни. В цілому ж сучасні умови функціонування світового ринку у зростаючій степені не сприяють повній власності ТНК. Дедалі більше чинників діє на користь створення спільних підприємств.

Спільне підприємство — це володіння на пайових засадах, коли акціонерний капітал належить не численності дрібних акціонерів, а декільком співвласникам, кожен з яких має певну частку власності і поділяє ризик. Стимулом до заснування СП може бути:

1. Законодавча заборона створення філій іноземних компаній без участі в них місцевих партнерів і дискримінаційні дії уряду приймаючої країни.

2. Можливість отримати певні пільги збоку місцевої держави² або використати наявні переваги місцевого партнера (ресурси, в тому числі дешева робоча сила).

3. В тих випадках, коли здійснення капіталовкладень в конкретній країні пов'язане з певними економічними або політичними ризиками, доцільніше залучати до цієї справи місцевого партнера.

4. Істотним спонукальним мотивом спільного підприємництва є зростання витрат, пов'язаних з розвитком підприємництва і з загостренням конкуренції на світовому рику. Об'єднуючи ресурси, фірми підвищують свої шанси в боротьбі з потужними конкурентами. Так, наприклад, 20%-вий пакет акцій фірми " Вольво" в компанії " Рено" і 25%-вий пакет акцій " Рено" в філії " Вольво" сприяють спільним розробкам і виробництву технічно більш досконалих компонентів за менших витрат, що дозволяє обом фірмам успішно конкурувати з такими автомобільними гігантами як " Дж. Моторс" і " Фольксваген". Поєднувати можна активи практично всіх типів (виробничі потужності, розподільчі мережі, наукові дослідження), які доповнюють один одного.

В міру глобалізації бізнесу і глобалізації конкуренції фірми дедалі більш охоче створюють спільні підприємства, котрі відомі як стратегічні альянси, х найбільш розвинута форма — міжнародні злиття та придбання корпорацій. Створюються науково-дослідні об'єднання на зразок тих, котрі існують у сферах високої технології. Прикладом може слугувати міжнародний консорціум, створений у 1983 році з капіталом в 1 млрд. дол. щодо розвитку нового реактивного двигуна.

Юнайтед Технолоджіс Пратт енд Уітней Дивижн (США) та британська Роллс-Ройс мають по 30% в цьому об'єднані, в котре входять представники 5 країн. Моторен-унд-Турбінен Юніон (ФРН), ФІАТ (Італія), Аеро Енджін (Японія) поділяють решту 40%. Конкурентоспроможність компанії в дедалі більшій степені не залежить від неї самої, а залежить від якості альянсів, котрі вона може створити.

Переваги спільних підприємств:

· СП є єдиним способом функціонування на ринках країн, в котрих заборонена або опосередковано обмежена діяльність іноземних фірм без участі місцевого партнера'.

· СП має перевагу в тому випадку, коли об'єднання дає більший ефект, ніж у випадку організації індивідуальної діяльності.

· СП дозволяє підтримувати добрі відносини з місцевими урядом та іншими організаціями, такими як профспілки. Якщо місцевим партнером виступає уряд або цей партнер політично впливовий, підприємству можуть бути встановлені податкові пільги, субсидії та урядова підтримка.

· Добрі знання місцевої культури та навколишнього середовища місцевого партнера можуть дозволити спільному підприємству отримати вигоду від кращого розуміння зміни ринкових умов і потреб.

· В багатьох країнах економічні і політичні умови різко змінюються. СП дозволяють мінімізувати ризик від довгострокових інвестицій і одночасно максимізувати віддачу від вкладеного капіталу.

· Недоліки спільних підприємств:

· Зіткнення інтересів партнерів. Причиною суперечностей можуть бути питання накопичення і розподіл прибутку, а також такі аспекти ведення справ як загальна стратегія фірми, науково-дослідна діяльність, стиль управління, облік і контроль, маркетингова політика і стратегія, особовий склад фірми.

· Спільне підприємство означає поєднання двох і більше корпоративних культур (ліній поводження; методів ведення справ тощо), котрі часто можуть бути досить різними. Якщо не вдається подолати ці відмінності, добитися взаєморозуміння і довіри, якщо один з них або обидва партнери наполягають на голосуванні з вирішальних питань, то підприємство приречене на провал.

Це основні чинники, які негативно впливають на діяльність СП, але можуть бути і інші. Наприклад, американські партнери часто виражають невдоволення з приводу того, що їх японські колеги посилають до спільних підприємств не найкращий персонал. Японці ж, завдяки практиці довічного найму, звільняються таким чином від менш компетентних менеджерів, посилаючи їх до спільних підприємств.

Спільне підприємство функціонує в динамічній діловій сфері і тому повинно пристосовуватись до змін ринкових умов. Угода між партнерами повинна сприяти змінам в концепції діяльності так, щоб підприємство могло процвітати і зростати. Мистецтво полягає в тому - щоб заздалегідь визначити можливі ризики і зрозуміти, як від них устерегтись, щоб досягти загальної мети. Відтак перша вимога при створенні СП — правильний вибір партнера. Партнери повинні мати спільність орієнтацій і цілей і повинні приносити взаємну і своєчасну вигоду один одному.

При переговорах про створення СП необхідно дбайливо враховувати інтереси сторін і провести всебічне дослідження всіх напрямків взаємовідносин і взаємодії партнерів.

Підведемо підсумки у вигляді таблиці, що розкриває цілі, основні види міжнародного бізнесу і вплив на нього чинників, які визначають вибір того чи іншого виду.

Свобода вибору форми міжнародних операцій тим вища, чим нижча імовірність конкуренції.

При виборі способу ведення міжнародного бізнесу фірма враховує: 1) правові аспекти; 2) величину витрат; 3) наявність досвіду; 4) рівень конкуренції та ризику; 5) розподіл контролю та характер активів; 6) часто при виборі в міжнародному бізнесі на перше місце ставиться імовірність політичних та економічних змій, котрі можуть знизити захищеність доходів і активів фірми. Один із способів розподілу і зниження ризику від конфіскації, введення валютного контролю і коливання валютних курсів, скорочення збуту, річних коливань доходів та ін. — використання різних видів бізнесу і розміщення міжнародних операцій в різних країнах.