Основні суб'єкти міжнародного бізнесу

Суб'єктами міжнародних економічних відносин на світовому, регіональному, міждержавному та міжфірмовому рівнях є: міжнародні економічні організації, інтеграційні об'єднання, держава, фірми. Головним суб'єктом міжнародного бізнесу на всіх рівнях є міжнародна фірма — " господарське, промислове підприємство або окремий бізнесмен, який користується правами юридичної особи". Фірма може бути іменною (" Форд"), предметною фірмою, назва якої містить вказівку на вид діяльності (" Дж. Моторе", ВАТ " Стальканат"), а також фірмою змішаного типу (" Омрон Татеісі Електроніко Ко").

В залежності від правової форми найменування фірми повинно вміщувати додаток (відзначення): " акціонерне товариство", " товариство або спілка", " спілка або товариство з обмеженою відповідальністю", " з необмеженою відповідальністю" або " з відповідальністю в розмірі пайової участі в підприємстві".

Класифікація фірм здійснюється, звичайно, залежно від видів та сфер діяльності, форм власності і правового статусу, приналежності капіталу та контролю.

За видами діяльності фірми можна згрупувати так:

1. Фірми послуг. Вони надають послуги за плату. В цю групу входять фірми, що надають транспортні, банківські, страхові, біржові, посередницькі, інформаційні послуги, послуги зв'язку, технічне обслуговування, туризм тя ін.

2. Торгівельні компанії. Вони купують готові товари для на ступного продажу їх клієнтам.

3. Виробничі компанії. Вони купують сировину, перероблюють її на готові товари, а потім продають іншим компаніям або споживачам.

Ареною діяльності міжнародних фірм може бути науково-технічна, виробничо-інвестиційна,. торгівельна, валютно-фінансова та кредитна сфери. Міжнародні корпорації глобальної орієнтації звичайно охоплюють всі види і сфери діяльності.

За формою власності і правовим становищем фірми підрозділяються:

1. Індивідуальна власність на капітал. Одноосібна фірма.

2. Корпоративна власність. Корпорація — об'єднання власників приватних капіталів, що є юридичною особою.

3. Державна.

Одноосібне володіння — це виробництво, що належить одній особі і кероване найчастіше цією ж особою. При одноосібному володінні власник повністю контролює і відповідає по зобов'язанням свого підприємства.

Спільна (об'єднана) власність володарів приватних капіталів може мати правову форму: а) товариства; б) товариства з обмеженою відповідальністю; в) акціонерного товариства (корпорації).

Товариство визначається як " асоціація" двох або більше осіб, які беруть участь в бізнесі як співвласники для одержання доходів. Така асоціація діє на основі партнерської угоди (договору про партнерство).

Договір товариства повинен чітко визначати рід діяльності, внески та зобов'язання кожного учасника, права кожного з них на випадок ліквідації товариства, пропорції розподілу прибутків і збитків. Відмітними рисами товариства є: добровільне партнерство (кожний партнер є власником і бере участь в управлінні, має рівний голос у прийнятті рішень); взаємодія учасників (кожний партнер зобов'язаний діяти в інтересах всього товариства і не переслідувати свої особисті цілі при участі в його справах); обмежена тривалість існування; необмежена відповідальність (кожний партнер відповідає по всіх боргах товариства, кредитори можуть задовольнити свої вимоги шляхом вилучення частини особистого капіталу партнерів).

Кожна особа, яка вступає в товариство через договір, повинна звернути найсерйознішу увагу на таку його рису, як необмежена відповідальність.

Основна перевага товариства (у порівнянні з корпорацією) — це те, що воно не є суб'єктом окремого оподаткування. Кожний партнер оголошує свою частку в прибутку товариства і оподатковується індивідуально. Основний недолік — принцип необмеженої відповідальності.

Командитне товариство усуває цей недолік. Члени такого товариства підрозділяються на дві категорії: 1) комплементарії, котрі несуть необмежену відповідальність всім своїм майном і 2) командисти, котрі несуть відповідальність лише в межах свого внеску і відсторонені від участі в контролі¹. З податкових міркувань в якості комплементарія в командитне товариство може бути прийнято товариство з обмеженою відповідальністю. З точки зору оподаткування таке утворення є товариством, а з точки зору цивільного права дає можливість перенести необмежену відповідальність на товариство з обмеженою відповідальністю, котре стає єдиним носієм необмеженої відповідальності і, як правило, володіє лише незначним капіталом.

Товариство з обмеженою відповідальністю². В цих товариствах здебільшого існують тісні зв'язки між компаньйонами і товариствами. З цієї причини воно найбільше підходить для сімейних підприємств. Товариство з обмеженою відповідальністю за виниклу заборгованість відповідає всім своїм капіталом, а відповідальність його членів обмежується їх часткою в основному капіталі. Понад неї член товариства не несе ніякої відповідальності. Членам товариства дозволяється залишати за собою узгоджувальне право на укладання певних угод.

Акціонерне товариство — основна організаційна і правова форма великої фірми (підприємства). Корпоративна власність у формі акціонерного товариства є провідною формою міжнародного бізнесу. В рамках міжнародних корпорацій зосереджується більшість зайнятих, вироблювальної продукції, утримуваних доходів. В статуті товариства фіксуються його мета, розмір капіталу, порядок управління, структура керівних органів та ін. Вищим органом AT є загальні збори акціонерів, які скликаються, як правило, один раз на рік. Поточними справами AT керує правління, спостережна рада, рада директорів.

Капітал AT створюється шляхом об'єднання багатьох індивідуальних капіталів і грошових доходів за допомогою випуску акцій та облігацій, а потім збільшується за рахунок прибутку AT та випуску нових акцій. Складається з капіталу власного та позичкового.

Власний капітал включає кошти, отримані від випуску та реалізації акцій (власне акціонерний капітал) і резервний капітал, котрий створюється за рахунок відрахувань від прибутку. Позичковий капітал створюється за рахунок коштів банківського кредиту і коштів від випуску акцій.

Акціонерний капітал — основний капітал акціонерного товариства — утворюється за рахунок емісії акцій. Розрізняють: статутний капітал; передплатний (мобілізований шляхом передплати); оплачений (внесений в момент передплачування). Звичайно засновники випускають акції на суму, яка значно перевищує реальну вартість активів компанії, проводячи так зване розводження капіталу. Перевищення складає засновницький прибуток, який утворює додатковий капітал фірми. Акціонерні товариства бувають двох видів: закриті, акції яких розподіляються між акціонерами і не надходять у відкритий продаж, та відкриті (прилюдні), акції яких вільно продаються і купуються.

Тримачами акцій корпорацій можуть бути десятки, тисячі, сотні тисяч і навіть мільйони людей. Акції купуються з двох основних причин. По-перше, акціонери очікують зростання ринкової вартості акцій. По-друге, вони одержують дивіденди за користування вкладеними коштами. Курс акцій (ринкова ціна) — це капіталізований дивіденд, він дорівнює сумі грошового капіталу, котра, будучи вкладена в банк або віддана в позику, дає доход, який дорівнює дивіденду, отримуваному по акції. Окрім величини дивіденду і норми позичкового відсотка, на курсову ціну акції впливає попит і пропорція на фондовій біржі. Облігація, на відміну від акції, є борговим зобов'язанням, по котрому гарантується виплата заздалегідь фіксованого доходу. ї володар не є членом акціонерного товариства і не має права голосу.

Акціонерна форма капіталу (підприємства) призводить до зростання значення контролю. У відповідності з юридичними нормами, що регулюють діяльність акціонерних товариств, контролюючі функції формально належать акціонерам, але реальні важелі контролю знаходяться в руках володарів контрольного пакета акцій. Оскільки в акціонерне товариство об'єднуються не особи, а капітали, то при прийнятті рішень на загальних зборах голосують не особи, а акції. В ТНК контроль здійснюється не шляхом володіння індивідуальним пакетом акцій, а шляхом об'єднання великих пакетів голосуючих акцій, які належать декільком акціонерам, в тому числі фінансовим інститутам. У великій фірмі можна виявити ряд центрів контролю¹. Наприклад, контроль над американською корпорацією " Крайслер" поділяє коаліція фінансових груп у складі Морганів, Рокфеллерів, Ліменів, Лазарів, Хемфрі-Ханів, Ділоків та їх партнерів.

За приналежністю капіталу і за контролем ТНК можуть бути національними, іноземними та змішаними (СП, в тому числі за участю держави, багатонаціональні компанії).

Характерною рисою акціонерної форми організації бізнесу є обмежена відповідальність і професіональне управління. Тримачі акцій особисто не несуть відповідальності по боргах корпорації. Максимум що вони можуть втратити, дорівнює величині вкладу кожного акціонера. У відповідності з юридичними нормами акціонери не є колективними володарями засобів виробництва Власність на засоби виробництва закріплена за корпорацією і розпоряджатися нею може лише правління фірми. Акціонери володіють лише титулами на доход, а також правом голосу на загальних зборах акціонерів. Більшість акціонерів корпорації не бере участі в щоденних от раціях та управлінні. Для цього звичайно наймаються професіонали. Така правова та організаційна структура (незважаючи на так: недоліки як подвійне оподаткування², державне регулювання, обмежена можливість залучення позикового капіталу) робить акціонерне товариство найбільш адекватною формою транснаціонального глобального бізнесу.

Перш за все ця форма дозволяє в широких масштабах здійснювати ПЗІ, розширювати до світових масштабів виробничі, науково-дослідні і комерційні можливості фірми, пришвидшувати процес інтернаціоналізації виробництва. Через систему участі і цілого ряду багатоступеневого підпорядкування «дних фірм іншим шляхом участі в їх акціонерному капіталі, транснаціональні корпорації можуть здійснювати контроль над великою кількістю юридично самостійних фірм, котрі виступають в якості їх філій або дочірніх компаній в усіх країнах та регіонах світу. Існування такої системи відкриває можливості для основного підприємства розпоряджатися доходами і виробничим потенціалом залежних фірм і реалізувати транснаціональні прибутки.

Материнська компанія може бути виробничою одиницею і здійснювати господарську діяльність. Прикладом може слугувати французька компанія " Сен-Гобен", німецькі " Сіменс", " Басф", " Фольксваген", італійські " ФІАТ" і " Монтедісон", шведський " АСЕА" та ін. Материнська компанія може функціонувати лише у формі холдінгу (тримача контрольних пакетів акцій фірм). Прикладом таких компаній можуть бути англо-голландські корпорації " Ройял-датч-Шелл", " Юнілевер", голландська " Філілс", англо-італійська компанія " Данлог-Піреллі".

Далі. Акціонерна організація фірми є адекватною формою концентрації виробництва на основі його комбінації і диверсифікації, бо за наявності фінансових зв'язків концентрація може здійснюватись навіть у відсутності технологічної єдності між підприємствами, що входить до складу корпорації. В умовах глобальної конкуренції на світовому ринку конгломерати — багатогалузеві об'єднання є засобом зміцнення стійкості міжнародної фірми в конкурентній боротьбі, розширення можливості для впровадження новинок у виробництво, скорочення проміжних ланок у просуванні продукту від виробника до споживача, забезпечення стабільності у русі норми прибутку.

Розвиток комбінації і диверсифікації виробництва в рамках корпорацій призводить до змін в просуванні товарів, послуг і переливанні капіталів. Вони здійснюються шляхом внутрікорпоративного обміну, тобто " торгівлі" між підприємствами однієї і тієї ж ТНК, розташованими в різних частинах світу, і перерозподілу грошових ресурсів від одного підприємства до іншого. Тим самим міжгалузева конкуренція частково починає перетворюватись у внутрікорпоративну. А це призводить до зміни методів конкуренції. Переливання здійснюється у формі злиття і поглинань, котрі багато в чому полегшуються акціонерною організацією фірм. В цих умовах конкуренція зсувається від цінової до боротьби за придбання, обмін та емісію цінних паперів.

Розвиток акціонерного капіталу призводить до утворення фондового ривка (вторинного ринка цінних паперів), за допомогою якого відбувається переливання капіталу, перетворення фіктивного капіталу в реальні гроші і створюється можливість для інвестора вкладати свої гроші зразу ж в декілька фірм і тим самим скоротити ризик інвестування.

Нарешті, акціонерна власність дозволяє пом'якшити суперечності між працею і капіталом, а також між соціальними групами акціонерного товариства (засновники, середні та дрібні акціонери, менеджери, кредитори, іноземні інвестори, фінансові інститути та ін.), що мають як спільний, так і свій особистий інтерес.