Специфіка латиноамериканських інтеграційних процесів. Розвиток регіональних інтеграційних згрупувань

Дослідження міжамериканського банка розвитку дозволило виявити три моделі інтеграції в Латинській Америці:

1) Спільний ринок.

2) Зону вільної торгівлі.

3) Модель часткових економічних преференцій (переваг, пільг, привілеїв).

І. Найкращими прикладами зон вільної торгівлі слугували:

· Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі (ЛАСТ), котра була створена в 1960 р. і проіснувала до 1980 року;

· Карибська асоціація вільної торгівлі (КАРАФТА), що була створена в 1965 році і проіснувала до 1973 року.

Однак жодна з цих організацій не реалізувала представлених цілей:

· поступова ліквідація торговельних бар'єрів;

· зниження митних стягнень.

Головною причиною їх краху виявилось те, що країни-учасниці цих угрупувань торгували більше з США, ніж одна з одною. А відтак всередині цих організацій відсутніми були стимули, котрі працювали в ЄС.

ІІ. Прикладом спільного ринку служить Андська група (Андський пакт або Картахенська угода), яка створена в 1969 році деякими колишніми членами ЛАСТ (Болівія, Перу, Еквадор, Венесуела). Вони вважали, що потрібно щось більше, ніж лише вільна торгівля. А відтак Андська група передбачає:

· єдині зовнішні тарифи;

· обмеження припливу іноземних інвестицій;

· інтеграційна політика в економічній та соціальній сферах.

Ці ж цілі ставлять перед собою такі угрупування як:

· Центральноамериканський спільний ринок(ЦАСР), створений в 1960 році, який включив п'ять країн (Коста-Ріка, Сальвадор, Гватемала, Гондурас, Нікарагуа);

· Співтовариство і спільний ринок Карибського басейну (КАРІКОМ), створений в 1973 році; включає 14 країн (Антигуа і Барбуда, Гайана, Монтсеррат, Сент-Крістофер і Невіс, Сент-Вінсент і Гренадіни, Тринідад і Тобаго, Сент-Люсія, Сурінам, Ямайка).

· Спільний ринок країн Південного Конуса (МЕРКОСУР), створений в березні 1991 року: включає чотири країни (Аргентина, Бразилія, Парагвай, Уругвай).

Перераховані вище угруповання також не базуються на стабільних загальних стимулах, притаманних ЄС.

Андська група вирішила розвивати промисловість у своєму субрегіоні і розміщувати підприємства в країнах-учасницях, що повинно було сприяти їх подальшому розвитку, але регіональні політичні і економічні проблеми завадили групі у повній мірі скористуватися перевагами інтеграції, оскільки менше 5% сукупного торговельного обігу країн-учасниць припадало на їх торгівлю одна з одною. В 1987 році група послабила обмеження на іноземні інвестиції, сподіваючись залучити додатковий капітал. Крім того, вихідна мета створення регіональної промисловості перетворилась в практику надання допомоги дрібним та середнім підприємствам регіону.

До кінця 1960 року ЦАСР вдалось усунути приблизно 80% торговельних обмежень серед країн-учасниць. Серйозною причиною труднощів є те, що вигоди від інтеграції непропорційно переливали до більш багатих і розвинутих країн-учасниць. Більш того, політичні проблеми в зоні асоціації перешкоджали подальшому прогресу.

14 членів Карибського співробітництва (КАРІКОМ) розширили співробітництво, поставивши за мету досягнення повної економічної інтеграції. Планом передбачається вільне переміщення в регіоні товарів і капіталу, вироблення єдиних зовнішніх тарифів, перегляд правил визначення походження товарів, гармонізація інвестиційних стимулів, координація політики розвитку торгівлі і бізнесу, а також фінансової політики, створення до 1995 року кредитно-грошового союзу. Швидкість змін в Європі та високі темпи зростання економіки ряду країн в Азії спонукали членів КАРІКОМ усвідомити, що їм залишається або швидко просуватися, або виявитись далеко позаду.

Країни-учасниці МЕРКОСУР прагнуть підійти ближче ніж всі країни, що розвиваються, до формування субрегіонального торговельного блоку завдяки активізації та розширенню взаємної торгівлі, заняття митних тарифів між країнами-учасницями (до 1996 року), підвищення якості і конкурентоспроможності їх товарів, широкого залучення іноземних інвестицій, створення координуючого органа - Рада спільного ринку.

Однак у цієї субрегіональної організації виникли труднощі, які пов'язані з їх величезними зовнішніми боргами, високим рівнем інфляції та " закритістю" економік. Аргентина і Бразилія, а також Уругвай мають більш відкриту економіку, тоді як в Парагваї ринкова економіка знаходиться на початковій стадії розвитку. Двом останнім країнам знадобиться чимало часу, щоб збалансувати господарські структури і модернізувати промисловість, котра сьогодні поки що не у змозі конкурувати з партнерами по МЕРКОСУР. Існує також небезпека, що цей розрив в економічному розвитку країн може поставити Уругвай і Парагвай в залежність від Аргентини та Бразилії.

ПІ. Модель часткових економічних преференцій найкраще ілюструє Латиноамериканська асоціація інтеграції (ЛААІ), яка утворена в 1980 році і включає одинадцять країн (Аргентину, Болівію, Бразилію, Чилі, Колумбію, Еквадор, Мексику, Перу, Уругвай, Венесуелу, Парагвай).

До 1980 року стало зрозуміло, що ЛАВТ, яка була її попередницею, не працює: лише 14% річного торговельного обігу країн-учасниць можна було приписати перевагам, забезпеченим цією організацією, але й ці переваги використали головним чином Мексика, Бразилія та Аргентина. Основна мета ЛАВТ полягала в знищенні всіх тарифних і нетарифних бар'єрів в торгівлі між країнами-членами і в поступовому просуванні організації до спільного ринку. Але на практиці з'ясувалось, що ця програма надто жорстка і амбіційна. На противагу їй і була створена ЛААІ, як набагато менш амбіційна і більш гнучка організація, котра надає своїм членам можливість встановлювати двосторонні угоди з включенням до них (за бажанням зацікавлених сторін) і інших країн. Це дозволяє країнам зі спеціальними інтересами розвиватись швидше, ніж у випадку, коли роз'єднані країни-члени змушені шукати компроміси, знижуючи тим самим ефективність угод. Проте до 1998 року лише 10, 7% торговельного обігу членів ЛААІ припадало на торгівлю всередині організації. Замість скасування прикордонних тарифів ЛААІ розробила більш гнучку систему регіональних пільгових митних зборів та інші форми економічного співробітництва, але не запропонували графіка переходу до справжнього спільного ринку.

Більш амбіційна програма регіональної економічної інтеграції - проект " Підприємництво для обох Америк", в котрому планується створення зони вільної торгівлі для всіх держав Північної та Південної Америки.. До кінця 1994 року Бразилія, Аргентина. Парагвай та Уругвай сподівались усунути всі тарифні бар'єри і створити географічно обмежену зону вільної торгівлі. Тарифи належить знизити на 20% на рік до повної відмови від них. Чотири країни сподіваються також иа скасування винятків із загального правила і більш широке розповсюдження у світі ідеї зниження тарифів. Є підстави сподіватися, що ці проміжні кроки полегшать шлях до більш широкого співробітництва.

Проект " Підприємництво для обох Америк" - це проект створення союзу на підставі обмежень зони вільної торгівлі. Можливість створення такого союзу підкріплена двома чинниками: по-перше, встановленням демократичної форми правління майже у всіх американських країнах і, по-друге, просування в сторону заміни державного протекціонізму політикою лібералізації імпорту та приватизації ресурсів.