Світове господарство як сукупність національвих господарств

Міжнародний поділ праці був тим об'єднуючим елементом, котрий створив систему світового гоподарства як сукупність взаємопов'язаних міжнародним обміном національних господарств, що виступають його підсистемами.

Вихід торгівельних зв'язків за межі національних кордонів, тобто інтернаціоналізація сфери обігу (товарної стадії руху капітала), і нині залишається загальною активною тенденцією для всіх країн світу, які прагнуть отримати економічну вигоду від міжнродного поділу праці і міжнародної торгівлі. Але сьогодні торговельні зв'язки і обслуговуючі їх валютно-кредитні відносини між країнами утворюють лише первинний рівень цілісності міжнародних відносин, оскільки до середини XX ст. оформився наднаціональний рівень світового господарства.

Для характеристики структури світового господарства на первинному рівні, тобто на рівні відносин між країнами, використовується прийнята в міжнародній практиці класифікація, згідно з якою всі країни світу підрозділяються на три основні групи:

· розвинуті країни з ринковою економікою;

· країни, що розвиваються; а

· країни з перехідною економікою.

Група розвинутих країн з ринковою економікою включає 24 країни. Вона підрозділяється далі з метою аналіза на частково співпадаючі класифікаційні підгрупи таких великих промислово розвинутих країн: Докладніше про теорії сучасної міжнародної торгівлі буде йти мова в темі 3.

· сім країн з найбільшими обсягами валового внутрішнього продукту (ВВП) в групі розвинутих країн з ринковою економікою. (РКРЕ). Це — Німеччина, Італія, Канада, Великобританія, США, Франція та Японія;

· країни Західної Європи;

· Північна Америка, котра включає Мексику, Канаду та США.

Це — найбільш розвинута частина системи світового господарства, ядром якої є три головні центри сили: США, Японія, Західна Європа.

Країни, що розвиваються¹ (КР) — це близько 140 країн Азії, Африки, Латинської Америки, Океанії, Європи. Країни, що розвиваються, займають майже 70% території Землі, їх населення становить понад 80% всього населення Земної кулі. Валовий внутрішній продукт (ВВП) досягає близько 20% загального світового обсягу. До країн, що розвиваються, відносять держави, які часом значно відрізняються одна від одної.

Але у них є такі спільні риси, проблеми та інтереси, котрі дають підстави об'єднувати їх в одну підгрупу. Цими рисами є:

· залежне становище в системі світового господарства;

· багатоукладний характер економіки;

· в цілому (за винятком деяких країн) все ще низький рівень розвитку продуктивних сил, відсталість промисловості, сільського господарства, виробничої та соціальної інфраструктури у порівнянні з промислово розвинутими країнами з ринковою економікою.

Виділяють три підгрупи країн, що розвиваються: найбільш розвинуті країни, середньо розвинуті та найбільш слабко розвинуті. Про відмінності в рівнях розвитку цих підгруп можна судити на підставі таких даних: у 2000 р. середньодушовий доход в першій підгрупі країн, що розвиваються, перевищував відповідний рівень " середняків" в 3, 4 рази, а нижчої підгрупи —у 15, 2 рази. Про ступінь диференціації КР (країн, що розвиваються) за рівнем розвитку говорять і такі дані: на долю 8 індустріальних країн світу, що розвиваються (Індія, Бразилія, Мексика, Аргентина, Південна Корея, Гонконг, Тайвань та Сінгапур), припадає чотири п'ятих загального обсягу виробництва і експорту промислових виробів всіх країн, що розвиваються. Найбільш розвинуті країни світу, КР-колишні колонії залежні країни ще називають країнами " третього світу¹*, що розвиваються, — це, насамперед, нові індустріальні країни (НІК) Південно-Східної Азії та Латинської Америки (Південня Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур, Аргентина, Бразилія, Мексика) — НІК першого покоління; Малайзія, Таиланд, Індія, Чілі — НІК другого покоління; Кіпр, Туніс, Туреччина, Індонезія — НІК третього покоління; Філіціни, південні провінції Китаю — ШК четвертого покоління. До цієї підгрупи входять також деякі країни Перської затоки —Катар, Кувейт, ОАЕ, Багами, Бермуди.

Для НІК характерна експортна орієнтація виробництва, поступовий перехід до розвитку капіталомістких і наукомістких галузей, активне використання прямих зарубіжних інвестицій (ПЗІ) і зростаюча участь у вивозі капітале. За прогнозами Всесвітнього Банку, НІК займуть у XXI столітті більш високі місця у світовій економічній ієрархії, продемонструють в найближчі 10 років високі середні темпи зростання: у Південній Азії — 6, 4%, Східній Азії — 7, 7%, Латинській Америці — 3, 5%.

Група країн з перехідною економікою включає: країни Центральної та Східної Європи (Албанія, Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія, Чехія, Словакія) та нові країни, що виникли після розпаду СРСР і Югославії.

Перед цими країнами стоять проблеми, які багато в чому є схожими з проблемами, що стоять перед країнами, що розвиваються. Це —проблеми зміни економічних структур і адаптації поведінки населення і законодавства до ринкової економіки, модернізації виробничого апарату та інфраструктури, міжнародної заборгованості, вибору шляху і форм інтеграції зі світовим господарством та ін.

Характер участі в міжнародному поділі праці країн з перехідною економікою має багато стальних рис з участю в МПП країн, що розвиваються. Відтак міжнародна торгівля країн з перехідною економікою за обсягом і структурою є багато в чому схожою з торгівлею країн, що розвиваються.