Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Регулювання міжнародних торгових відносин
Регулювання зовнішньоторговельних, а загалом і всіх міжнародних торговельних відносин, здійснюється на трьох узагальнених рівнях: — на рівні підприємств; — на рівні держав; — на рівні міжнародних організацій.. Для підприємства при цьому важливим стратегічним завданням є вибір оптимальної організаційної структури зовнішньоекономічного збуту. Оптимальність структури залежить від наступних параметрів: — характеру виробничої спеціалізації фірми; — розміру фірми; — принципової схеми організаційної будови і форми управління; — сукупності зовнішніх умов (зовнішнього середовища) функціонування; — рівня розвитку експорту. Останній параметр містить інформацію про характер (випадковий чи систематичний) збутових організацій на іноземних ринках, про їхні чистоту і масштаби, про географічну і продуктову диверсифікацію. Для організації експорту, фірми-виробники утримують власний зовнішньоторговельний апарат, під яким слід розуміти систему органів і служб, об'єднаних функцією управління процесом реалізації та закупівлі товарів за кордоном. Зовнішньоторговельний апарат фірми, в залежності від можливостей фірми, може мати вигляд: — вбудованого експортного відділу (має повну організаційну залежність від відділу збуту); — спеціального експортного відділу (займається забезпеченням регулярних експортних операцій, планово-аналітичною роботою рекламно-інформаційною, кредитно-розрахунковою, транспортно комунікаційною діяльністю і має самостійність по відношенню до відділу збуту); — експортних дочірних компаній (здійснюють цілий комплекс заходів, направлених на реалізацію, товару промислової фірми за узгодженими з нею цінами, зберігають юридичну самостійність і тому самостійно відповідають перед покупцями за свої зобов'язання). Значна роль у зміцненні позицій національних компаній на світовому ринку належить державі, державним методам регулювання зовнішньої торгівлі, експортній політиці держави. Експортна політика держави полягає в тому, що, з одного боку, держава безпосередньо здійснює процеси фінансування, організації, інформаційного забезпечення та заохочення національного експорту, а з іншого боку, постійно відбувається удосконалення систем заходів непрямого впливу держави на рівень конкурентоспроможності національних товарів шляхом: — зміцнення науково-технічної та виробничої бази; — регламентації в області стандартів і якості; — допомоги в кадровому забезпеченні тощо. Специфіка зовнішньоекономічної політики деяких держав: а) США. Розвитком експорту тут займаються: — Міністерство торгівлі (впроваджує програму «Експорт і нау», що стимулює фірми до розширення експорту); — Експортно-імпортний банк США (надає прямі кредити, грає роль гаранта); — Державна корпорація сприяння приватним інвестиціям за — Агентство міжнародного розвитку (стимулює експортну діяльність шляхом надання позик і гарантій); — Управління справами у сфері дрібного бізнесу (безплатно - консультації з фінансових, правових, економічних і технічних питань; - складання експортних програм; - навчання спеціалістів (здійснює це разом з міністерством торгівлі); — надання кредитів і гарантій тощо); — Управління сільського господарства (стимулює експорт шляхом фінансової підтримки, шляхом проведення комплексних ринкових досліджень). б) Японія. Тут рухаються в напрямку переважного використання непрямих методів регулювання національного експорту. Під егідою міністерства зовнішньої торгівлі та промисловості діє організація «Джетро», яка займається акумулюванням інформації про зовнішні ринки, організовує ділові контакти японських експортерів з потенційними покупцями за кордоном, пропагує японські товари. Японський уряд зосереджує зусилля на науково-технічній допомозі фірмам на стадіях розробки і виробництва експортних товарів. Це здійснюється в основному у формі організації спільних з приватним бізнесом досліджень. Особливість японських спільних досліджень полягає в тому, що їхньою кінцевою метою в більшості випадків є створення готового продукту-зразка, що сприяє швидшому, ніж в інших країнах, промисловому освоєнню результатів науково-технічних розробок. в) Великобританія. Основним видом державної підтримки експорту там є допомога в отриманні інформації про іноземні ринки і про іноземних конкурентів, а також сприяння в організації міжнародних ярмарків, виставок. г) Франція. Створено спеціальні заклади, серед яких важливою є служба СЕЗАМЕ (Служба підтримки і сприяння зовнішньоекономічній діяльності), котра безплатно надає такі послуги, як аналіз експортного потенціалу фірми, консультації з вивчення ринків, динаміки попиту. Спільні для різних держав форми стимулювання експорту: — державне кредитування експорту; — змішане кредитування (приватне + державне); — надання коштів каналами допомоги (для фірм, що експортують свою продукцію у країни, що розвиваються); — державне страхування експортних кредитів; — податкові пільги для експортерів;
— виділення субсидій на експорт - це дозволяє експортеру — організаційне та інформаційне сприяння з боку держави в експорті.
5. Інструменти державної політики у царині зовнішньої торгівлі. Загалом інструменти державної політики ділять на тарифні й нетарифні. Тарифні заходи зовнішньоекономічної політики держави безпосередньо пов'язані з митними зборами. Мито — це збір коштів, що виконує функцію податку, котрий стягується при перетині товаром митниці і котрий при цьому підвищує ціну імпортованих (чи експортованих) товарів, впливаючи цим на обсяг і структуру зовнішньоторговельного обороту. Митний тариф — це систематизований перелік митних зборів, які накладаються на товари при імпорті чи експорті. Митні тарифи мають декілька колонок ставок збору: — колонка максимальних (або генеральних) мит (це для то — колонка мінімальних мит (для товарів з країн, з якими підписано торговельний договір); — колонка преференційних мит. а) адвалерні (стягуються в процентах від ціни товару); б) специфічні (стягуються у визначеній грошовій сумі з маси, в) змішані. Нетарифні заходи регулювання зовнішньої торгівлі поділяються на декілька категорій. Перша категорія. Це є найчисельніша категорія, так як до неї відносяться більше половини заходів нетарифного регулювання, котрі безпосередньо направлені на обмеження експортно-імпортних операцій з метою захисту певних галузей національного виробництва. З цих заходів слід виділити: 1) Ліцензування зовнішньоторговельної діяльності. Ліцензійна система передбачає, що держава через спеціально уповноважене відомство видає дозвіл на зовнішньоторговельні операції з певними товарами, які внесено до списків, як такі, що ліцензуються за імпортом чи експортом. Основні види ліцензій зводять до двох типів: а) автоматична (або генеральна) ліцензія (дозволяє безпере шкодні ввезення товару, що внесено до списку, протягом зазначеного терміну); б) неавтоматична (або разова індивідуальна) ліцензія (дозволяє імпорт чи експорт товару певного виду конкретному імпортеру чи експортеру із вказівкою кількості товару, його вартості, країни його походження або призначення, а інколи і митного пункту, через який повинно здійснюватись ввезення чи вивезення товару) Основним регулювальником процесу використання ліцензування зовнішньоторговельних операцій на наддержавному рівні є ГАТТ/СТО. 2) Контингентування зовнішньоторговельної діяльності. Контингенти (або квоти) — це кількісні обмеження у вартісному або фізичному виразі, які вводяться на імпорт і експорт окремих товарів на визначений термін. Кількісне регулювання здійснюється через індивідуальні неавтоматичні ліцензії. Ліцензування й контингентування являють собою прямі адміністративні форми державного регулювання зовнішньої торгівлі, що обмежують самостійність підприємств по відношенню до виходу на зовнішній ринок, звужують коло країн, з якими можуть бути укладені угоди щодо певних товарів, регламентують кількість і номенклатуру товарів, які дозволено вивозити чи ввозити. І все ж незважаючи на те, що система ліцензування й контингентування імпорту та експорту встановлює, досить жорсткий контроль над зовнішньою торгівлею деякими товарами, вона в багатьох випадках виявляється гнучкішою й ефективнішою, ніж економічні важелі зовнішньоторговельного регулювання, чим у значній мірі пояснюється те, що ця адміністративна система міцно тримається в арсеналі засобів зовнішньоторговельного регулювання значної більшості країн світу. 3) Антидемпінгове мито (застосовується у випадках імпорту 4) Компенсаційні мита (застосовуються у випадках Виявлення Особливості застосування антидемпінгових і компенсаційних мит: а) необхідність проведення попереднього дослідження з метою встановлення факту демпінгу чи застосування експортної субсидії, а також визначення нанесених збитків чи загрози їхнього виникнення; б) ці заходи застосовуються на дискримінаційній основі супроти певних постачальників визначених товарів. 5) Імпортні депозити — це форма застави, яку імпортер повинен внести у свій банк у національній чи іноземній валюті перед закупівлею іноземного товару Сума імпортного депозиту встановлюється за допомогою визначеного відношення до вартості імпортованого товару. В) Імпортні податки. До цього роду стягнень відносяться: — податок, що в деяких країнах стягується тільки за перетин кордону; різного роду збори, пов'язані з оформленням документів на митниці, з митним оглядом товару, перевіркою його якості; — портові, статистичні, фітосанітарні та інші подібні збори. 7) Угоди про «добровільне» обмеження експорту. Це нав'язане експортеру під загрозою санкцій зобов'язання з обмеження експорту певних товарів у країну, що імпортує. 8). Угоди про встановлення мінімальних імпортних цін. Експортуючі фірми повинні суворо дотримуватись мінімальних цін на товари при укладанні контрактів з фірмами країни, з якою така угода діє. У випадку зниження експортної ціни нижче мінімального рівня країна-імпортер вводить антидемпінгове мито, застосування якого може даних експортерів виштовхнути взагалі за межі її ринку. Останні два заходи є новими серед торговельних обмежень, їхня специфіка полягає в нетрадиційній техніці встановлення, а саме в тому, що бар'єр, який захищає країну-імпортера, зводиться не на її кордоні, а на кордоні країни-експортера. Друга категорія. Цe заходи, які безпосередньо не направлені на обмеження зовнішньої торгівлі й відносяться більше до суто адміністративних формальностей. До таких заходів відносяться: 1) формальні заходи на митниці: 2) встановлення технічних стандартів і норм; 3) встановлення санітарних норм; 4) вимоги до упакуваня й маркування; 5) вимоги до розливу. Третя категорія. Це заходи, які, на перший погляд, зовсім не мають нічого з політикою обмеження імпорту чи стимулювання експорту, та дії яких все-таки помітно впливають в кінцевому випадку на експорт чи імпорт. З поміж них виділяють: 1) Валютні обмеження. Це регламентація операцій резидентів 2) Регулювання ввозу і вивозу капіталів, тобто регулювання
|