Правове регулювання перевезення вантажів.

Перевезення вантажів залізничним транспортом організовуються на договірних засадах. Форма договору про організацію перевезень вантажів встановлюється Прави­лами. Для забезпечення виконання договірних зобов'язань

здійснюється місячне планування перевезень¹. Місячне планування перевезення вантажів здійснюється залізни­цями відправлення на основі поточних або довгострокових договорів про організацію перевезення вантажів та замов­лень відправників.

Умови та порядок організації перевезення в усіх видах сполучення визначаються Правилами.

Порядок розроблення, термін подання заявок, затвер­дження планів та облік виконання перевезень вантажів встановлюються Правилами, а військових перевезень -спеціальними інструкціями.

За договором залізничного перевезення вантажу заліз­ниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовід­правником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'я­зується сплатити за перевезення встановлену плату.

Основним перевізним документом є накладна, оформ­лена відповідно до Статуту залізниць та Правил перевезен­ня вантажів і надана залізниці відправником разом з ван­тажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмо­вою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладаєть­ся між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення на­лежної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху переве­зення до станції призначення.

Виконання залізницею додаткових операцій, пов'яза­них з перевезенням вантажів (завантаження, розвантажен­ня, зважування, експедирування тощо), здійснюється на підставі окремих договорів.

Хоча за загальним правилом завантаження вантажів у вагони (контейнери), а також вивантаження з них здійсню­ється відправниками та одержувачами, проте залізниці мо­жуть брати на себе виконання вантажних робіт за договора­ми з відправниками або одержувачами.

Для транспортного обслуговування відправників і одер­жувачів у місцях загального користування у складі заліз­ниць можуть у встановленому порядку утворюватись підприємства механізованих вантажних робіт, а на під'їз них коліях - з об'єднання підприємств залізничного транс­порту.

Залізниця зобов'язана подавати під завантаження справні, придатні для перевезення відповідного вантажу, очищені від залишків вантажу, сміття, реквізиту, а у необ­хідних випадках - продезинфіковані вагони та контейнери.

Додаткова підготовка вагонів та контейнерів під заван­таження вантажів, що потребують особливих умов переве­зення і зберігання, може здійснюватися залізницею на підставі договору за рахунок відправника.

Договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом загального користування укладається відпо­відно до цивільного законодавства між замовником та ви­конавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитан­ція тощо). Істотними умовами договору є:

найменування та місцезнаходження сторін;

найменування та кількість вантажу, його пакування;

місце та час навантаження і розвантаження;

вартість перевезення;

інші умови, узгоджені сторонами (ст. 50 Закону «Про автомобільний транспорт»).

Замовник за договором про перевезення вантажу авто­мобільним транспортом загального користування має пра­во отримати компенсацію згідно з законодавством за по­шкодження або псування вантажу, часткову чи повну його втрату або несвоєчасність доставки.

Замовник за договором про перевезення вантажу зобов'я­заний:

забезпечити своєчасне та повне оформлення документів на перевезення вантажу;

утримувати власні під'їзні шляхи до вантажних пунк­тів, вантажні майданчики, рампи тощо у стані, що відпо­відає вимогам законодавства з питань охорони праці, техн­іки безпеки та безпеки руху;

здійснювати вантажні операції, закріплення, накрит­тя, ув'язування та пломбування вантажу, зняття кріплень і покриттів та очищення автомобільного транспортного за­собу від залишків вантажу;

забезпечувати вимоги законодавства з питань охорони праці і техніки безпеки при вантажних операціях.

Автомобільний перевізник має право:

відмовитися від приймання вантажу для перевезення, якщо замовником не підготовлено вантаж чи необхідні до-

кументи або внесені без попереднього узгодження з ним зміни до реквізитів цих документів;

відмовитися від перевезення вантажу, якщо замовник подає до перевезень вантаж, не обумовлений договором про перевезення, пакування вантажу не відповідає встановле­ним законодавством вимогам, ушкоджена тара або не­чітким є відтиск пломби тощо;

одержувати відшкодування від замовника, якщо авто­мобільний транспортний засіб був пошкоджений під час вантажних робіт або під час перевезення вантажу з вини замовника.

Автомобільний перевізник зобов'язаний:

при укладанні договору про перевезення вантажу авто­мобільним транспортом передбачати для персоналу пере­візника встановлені законодавством умови праці та відпо­чинку;

забезпечити виконання умов договору про перевезення вантажу автомобільним транспортом у межах, визначених законодавством та цим договором;

забезпечити збереження вантажу, прийнятого до пере­везення, до передачі вантажовласнику (уповноваженій ним особі) у пункті призначення;

відшкодовувати замовнику збитки за пошкодження або псування вантажу, часткову чи повну його втрату, а також збитки, завдані внаслідок несвоєчасної доставки вантажу.

Умови морського перевезення вантажів визначаються договором.

Морські перевезення для державних потреб здійсню­ються у порядку, встановленому чинним законодавством України.

Перевізник і вантажовласник у разі необхідності здійснення систематичних перевезень вантажів можуть укладати довготермінові договори про організацію морсь­ких перевезень.

За договором морського перевезення вантажу перевізник або фрахтівник зобов'язується перевезти доручений йому відправником вантаж із порту відправлення в порт призна­чення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник або фрахтувальник зобов'я­зується сплатити за перевезення встановлену плату (фрахт).

Фрахтувальником і фрахтівником визнаються особи, що уклали між собою договір фрахтування судна (чартер).

Договір морського перевезення вантажу повинен бути укладений у письмовій формі.

Документами, що підтверджують наявність і зміст до­говору морського перевезення вантажу, є:

1) рейсовий чартер - якщо договір передбачає умову на­дання для перевезення всього судна, його частини або ок­ремих суднових приміщень;

2) коносамент - якщо договір не передбачає умови, заз­наченої вище;

3) інші письмові докази.

Рейсовий чартер повинен містити основні реквізити: найменування сторін, судна і вантажу, порту відправлен­ня і призначення (або місця направлення судна). До рей­сового чартеру можуть бути включені за згодою сторін інші умови і застереження. Рейсовий чартер підписується фрах­тівником (перевізником) і фрахтувальником або їх упов­новаженими представниками.

Після приймання вантажу до перевезення перевізник вантажу, капітан або агент перевізника зобов'язані вида­ти відправнику коносамент, який є доказом прийому пе­ревізником вантажу, зазначеного в коносаменті.

Перевізник може видати інший, ніж коносамент, до­кумент на підтвердження отримання вантажу для переве­зення. Такий документ є першорядним доказом укладан­ня договору морського перевезення і приймання пере­візником вантажу, як його описано в цьому документі.

Коносамент складається на підставі підписаного відправником документа, в якому, зокрема, повинні місти­тися дані, зазначені в пунктах 4-8 статті 138 Кодексу тор­говельного мореплавства.

Відправник відповідає перед перевізником за всі на­слідки, що виникли в результаті неправильності або не­повноти відомостей, зазначених у згаданому документі.

У коносаменті зазначаються:

1) найменування судна, якщо вантаж прийнято до пе­ревезення на визначеному судні;

2) найменування перевізника;

3) місце приймання або навантаження вантажу;

4) найменування відправника;

5) місце призначення вантажу чи, при наявності чарте­ру, місце призначення або направлення судна;

6) найменування одержувача вантажу (іменний коно­самент) або визначення, що коносамент видано «наказу

відправника», або найменування одержувача з зазначен­ням, що коносамент видано «наказу одержувача» (ордер­ний коносамент), або визначенням, що коносамент видано на пред'явника (коносамент на пред'явника);

7) найменування вантажу, його маркування, кількість місць чи кількість та/або міра (маса, об'єм), а в необхідних випадках - дані про зовнішній вигляд, стан і особливі вла­стивості вантажу;

8) фрахт та інші належні перевізнику платежі або заз­начення, що фрахт повинен бути сплачений згідно з умо­вами, викладеними в рейсовому чартері або іншому доку­менті, чи зазначення, що фрахт повністю сплачено;

9) час і місце видачі коносамента;

10) кількість складених примірників коносамента;

11) підпис капітана або іншого представника перевізника.

За договором фрахтування судна на певний час судно­власник зобов'язується за обумовлену плату (фрахт) нада­ти судно фрахтувальнику для перевезення пасажирів, ван­тажів та для інших цілей торговельного мореплавства на певний час

Надане фрахтувальнику судно може бути укомплекто­ване екіпажем (тайм-чартер) або не споряджене і не уком­плектоване екіпажем (бербоут-чартер).

Договір фрахтування судна на певний час повинен бути укладений у письмовій формі. Наявність і зміст договору фрахтування судна на певний час можуть бути доведені виключно письмовими доказами.

У договорі фрахтування судна на певний час повинні бути вказані найменування сторін договору, назва судна, його технічні та експлуатаційні дані (вантажопідйомність, вантажомісткість, швидкість тощо), район плавання, мета фрахтування, розмір фрахту, термін дії договору, місце приймання і здавання судна.

Фрахтувальник може в межах прав, що надаються йому за договором фрахтування судна на певний час, укласти від свого імені самостійний договір фрахтування судна з третьою особою. Укладання такого договору не звільняє фрахтувальника від виконання договору, укладеного ним із судновласником.

Якщо судно зафрахтоване для перевезення вантажів, фрахтувальник має право від свого імені укладати догово­ри перевезення вантажів, підписувати чартери, видавати коносаменти та інші перевізні документи. Він несе відпо­відальність за зобов'язаннями, що випливають з цих доку­ментів, зокрема з коносаментів або інших перевізних до­кументів.

За договором лізингу судна власник судна (лізингода-вець) зобов'язується передати фрахтувальнику (лізинго-одержувачу) судно без екіпажу для використання з метою торговельного мореплавства на визначений термін, після закінчення якого до лізингоодержувача переходить право власності на судно.

Лізингоодержувач зобов'язується сплатити лізингову плату, в яку включаються плата за користування судном і його вартість за договором морського лізингу.

Договір лізингу українського державного судна може бути укладено лише з дотриманням вимог, передбачених статтею 17 Кодексу торговельного мореплавства.

Договір лізингу повинен бути укладений у письмовій формі. Наявність і зміст договору лізингу судна можуть бути доведені виключно письмовими доказами.

У договорі лізингу судна повинні бути вказані найме­нування сторін, мета договору, назва судна, рік побудуван­ня судна, його клас, вантажопідйомність або ванта­жомісткість, потужність двигунів, швидкість ходу і вит­рата пального, термін користування, після закінченні яко­го до лізингоодержувача переходить право власності на судно, розмір і термін внесення лізингової плати, місце і час передачі судна лізингоодержувачу та інші необхідні дані.

За договором морського буксирування власник одного судна зобов'язується за винагороду відбуксирувати інше судно чи плавучий об'єкт на певну відстань або буксирува­ти його протягом певного часу чи для виконання маневру.

Законодавець розрізняє два види договорів морського буксирування: договір портового буксирування і договір міжпортового буксирування.

За договором портового буксирування буксировласник за винагороду здійснює ввід у порт або вивід з порту суден та інших плавучих об'єктів, виконання маневрів судна, що буксирується, швартових та інших операцій у портових водах.

Договір портового буксирування може бути укладено в усній формі.

За договором міжпортового буксирування власник од­ного судна (буксира) зобов'язується за винагороду букси­рувати інше судно або інший плавучий об'єкт з одного пор­ту (пункту) до іншого порту (пункту).

Договір міжпортового буксирування укладається у пись­мовій формі. Договір повинен містити умови про порти (пункти) відправлення і призначення, про час буксируван­ня, про права і обов'язки сторін, про відповідальність за порушення договору, про ті особливості об'єктів, що бук­сируються і можуть впливати на безпеку буксирування, про інші обставини, які сторони вважають за необхідне обу­мовити окремо.

Повітряні перевезення виконуються на підставі дого­вору.

Кожний договір повітряного перевезення та його умови посвідчуються документом на перевезення, який видаєть­ся авіаційним підприємством або уповноваженими ним організаціями чи особами (агентами).

Форми документів на перевезення та правила їх засто­сування встановлюються органом державного регулюван­ня діяльності авіації України.

Чартерне повітряне перевезення виконується на підставі договору чартера (фрахтування повітряного суд­на), за яким одна сторона (фрахтівник) зобов'язується на­дати іншій стороні (фрахтувальнику) за плату всю місткість одного чи кількох повітряних суден на один або кілька рейсів для повітряного перевезення пасажирів, багажу, вантажу і пошти або для іншої мети, якщо це не супере­чить чинному законодавству України.

Перевезення вантажів і буксирування плотів та суден внутрішніми водними шляхами здійснюються за плана­ми, затвердженими у встановленому порядку.

Вантажовідправник зобов'язаний одночасно з пред'яв­ленням вантажу надати пароплавству накладну. Наклад­на підписується вантажовідправником, супроводжує ван­таж на всьому шляху його слідування і видається вантажо­одержувачу в пункті призначення разом з вантажем.

На підставі накладної порт або пристань відправлення складає дорожню відомість, що також слідує разом з ван­тажем і після видачі вантажу в пункті призначення зали­шається у пароплавства.

На посвідчення приймання вантажу до перевезення ван­тажовідправнику видається квитанція.

Дата приймання вантажу до перевезення посвідчуєть-ся календарним штемпелем порту або пристані відправ­лення на накладній, квитанції і дорожній відомості.

Накладні і квитанції складаються на ім'я певних ван­тажоодержувачів.

За договором транспортного експедирування одна сто­рона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок дру­гої сторони (клієнта) виконати або організувати виконан­ня визначених договором послуг, пов'язаних з перевезен­ням вантажу.

Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.

Зовнішньоекономічні договори (контракти) транспорт­ного експедирування повинні відповідати вимогам зако­нодавства про зовнішньоекономічну діяльність.

Для систематичного надання послуг експедитора мо­жуть укладатися довгострокові (генеральні) договори транспортного експедирування.

За договором транспортного експедирування експеди­тор може організувати перевезення за одним товарно-транспортним документом вантажів кількох різних клієнтів, які прямують з одного пункту відправлення та/ чи в один пункт призначення, за умови, що експедитор виступає від імені усіх цих клієнтів як вантажовідправ­ник та/чи вантажоодержувач.

Перевезення вантажів супроводжується товарно-транс­портними документами, складеними мовою міжнародно­го спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.

Такими документами можуть бути:

авіаційна вантажна накладна;

міжнародна автомобільна накладна;

накладна СМГС;

коносамент;

накладна ЦІМ;

вантажна відомість;

інші документи, визначені законами України.

Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіа-

ційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності (далі — державна регуляторна політика) — напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб’єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб’єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Регуляторний акт — це:

прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб’єктами господарювання;

прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб’єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом;

Регуляторний орган — Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, інший державний орган, центральний орган виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцевий орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, а також посадова особа будь-якого із зазначених органів, якщо відповідно до законодавства ця особа має повноваження одноособово приймати регуляторні акти. До регуляторних органів також належать територіальні органи центральних органів виконавчої влади, державні спеціалізовані установи та організації, некомерційні самоврядні організації, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування, якщо ці органи, установи та організації відповідно до своїх повноважень приймають регуляторні акти;

Регуляторна діяльність — діяльність, спрямована на підготовку, прийняття, відстеження результативності та перегляд регуляторних актів, яка здійснюється регуляторними органами, фізичними та юридичними особами, їх об’єднаннями, територіальними громадами в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією України (254к/96-ВР), цим Законом та іншими нормативно-правовими актами;