Джерела господарського процесуального права.

Джерелом господарського процесуального права є нормативно-правові акти, які вміщують правові норми, що регулюють господарське судочинство. Первісним джерелом господарського процесуального права як і системи права, взагалі, є Конституція України. Конституційні норми, зокрема, визначають стан суду як органу, що здійснює правосуддя, правовий стан судді; закони України — про організацію та діяльність судової влади, зокрема “Про судоустрій України”, “Про статус суддів” та ін. Господарське процесуальне право має виокремлені джерела, які містять норми організації, що закріплюють систему судів, процесуальні норми, спеціальні процесуальні норми, які містяться в законах матеріально-правового характеру. В першу чергу, це Закони України “Про господарські суди”, “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. Господарське процесуальне право — право кодифіковане, таким нормативним правовим актом є Господарський процесуальний кодекс України.
Закон України “Про судоустрій України” і Господарський процесуальний кодекс України становлять основу господарського процесуального законодавства. Закон визначає завдання господарських судів, принципи створення й діяльності, структуру і систему господарських судів та інші питання. Норми Господарського процесуального кодексу визначають принципи господарського судочинства, склад господарського суду, підвідомчість і підсудність спорів, порядок подання позову, доказування, вирішення спорів, перегляд рішень господарського суду, виконання судових рішень та інші питання, пов’язані з діяльністю господарського суду.
Правові норми, які стосуються господарського судочинства, містять також інші законодавчі акти: Цивільний кодекс України, Закони України “Про власність”, “Про підприємництво” та ін.
Джерелом господарського процесуального права є також підзаконні нормативно-правові акти, які містять норми з питань, що стосуються господарського процесу. Такими можуть бути укази і розпорядження Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, акті інших державних органів та органів місцевого самоврядування. До джерел господарського процесуального права треба віднести й міжнародні угоди України.

5. Ухвала суду і її зміст.

Ухвали господарського суду — це судові господарські акти, які приймає господарський суд, що не вирішують спір сторін по суті — на відміну від рішення. Ухвали господарського суду вирішують певні питання, які виникають у процесі розгляду справи, її виникнення, руху й припинення.
Ухвали господарського суду відрізняються за своїм характером і наслідками.
За правовими наслідками відрізняються ухвали, які виносяться в процесі розгляду справи, що забезпечують розвиток господарського процесу, та ухвали, якими закінчується розгляд спору без винесення рішення по суті. Останні — ухвали про припинення провадження по справі й залишення позову без розгляду (ст.ст. 80, 81 ГПК). З прийняттям цих ухвал господарський процес припиняється без розгляду справи по суті. Це і є форма закінчення справи без розгляду.
Ухвали господарського суду за їх змістом також розділяються на види. Відмінність зазначених ухвал від усіх інших полягає в тому, що вони припиняють можливість подальшого руху справи, є єдиними ухвалами, які виносяться по справі, що мають значення судового рішення.
Підготовчі ухвали приймаються до розгляду справи по суті й вирішення її у судовому засіданні. Цими ухвалами вирішуються окремі питання процесуального характеру, які виникають при порушенні справи, поданні позову та підготовці матеріалів справи до судового розгляду — відмова у прийнятті позовної заяви (ст. 62 ГПК), прийняття позовної заяви (ст. 64 ГПК) тощо.
При підготовці справи до судового розгляду багаточисельні дії судді можуть бути реалізовані у вигляді низки ухвал про залучення до участі у процесі третіх осіб, витребування доказів, залучення іншого відповідача та інше.
У стадії вирішення справи по суті господарський суд приймає ухвали, які сприяють винесенню законного й обґрунтованого рішення, спрямовані на захист прав і законних інтересів сторін і допомагають ходу процесу і його руху. Це ухвали про відкладення розгляду справи (ст. 77 ГПК) і про зупинення провадження у справі (ст. 79 ГПК).
Є ухвали, які виносяться вже після розгляду справи по суті. Зокрема, ухвала про виправлення судового рішення (ст. 89 ГПК). Є ухвали, які спрямовані на забезпечення виконання рішення суду, — це ухвали з питань забезпечення позову (ст. 67 ГПК).
У стадії виконання рішення господарський суд приймає ухвали про видачу дубліката наказу (ст. 120 ГПК), про відстрочку або розстрочку виконання, зміну способу та порядку виконання рішення (ст. 121 ГПК) та інші.
В ухвалі вказуються питання, по якому вона виноситься, мотиви, за якими суд дійшов своїх висновків, та висновок з питання, яке розглядалось.
Зміст ухвали аналогічний змісту рішення, вона також складається зі вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин. Згідно зі ст. 86 ГПК ухвала має містити:
— найменування господарського суду, номер справи і дату винесення ухвали, найменування сторін, ціну позову, вимогу позивача, прізвище судді (суддів), представників сторін, прокурора, інших осіб, які брали участь у засіданні (із зазначенням їхніх посад);
— стислий виклад суті спору або зміст питання, з якого виноситься ухвала;
— мотиви винесення ухвали з посиланням на законодавство;
— висновок з розглянутого питання;
— вказівку на дії, що їх повинні вчинити сторони, інші підприємства, організації, державні та інші органи та їх посадові особи у строки, визначені господарським судом.
Ухвали розсилаються сторонам, прокурору, який брав участь у господарському процесі, третім особам у п’ятиденний строк після їх прийняття.
Прийняття додаткової ухвали, роз’яснення і виправлення ухвали передбачено ст. 88, 89 ГПК.
Діюче законодавство передбачає ще один вид ухвали — окрема (ст. 90 ГПК). Якщо при вирішенні господарського спору виявляється порушення законності або мають місце недоліки в діяльності підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу, господарський суд виносить окрему ухвалу. Окрема ухвала надсилається відповідним підприємствам, установам, організаціям, державним та іншим органам. Окрема ухвала може бути оскаржена у встановленому порядку, обумовленому в Господарському процесуальному кодексі України.

6. Врегулювання розбіжностей, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів.(+)

26. Загальні положення порядку досудового врегулювання господарських спорів.

Стаття 6 Цивільного кодексу України передбачає, що до пред’явлення позову, який випливає з відносин між організаціями, обов’язковим є пред’явлення претензії. Тобто спір може бути переданий до господарського суду лише після того, як контрагенту була пред’явлена претензія, яку він відхилив або не дав на неї відповіді в термін, передбачений діючим законодавством.
Порядок досудового врегулювання спорів визначається Господарським процесуальним кодексом України, та коли для деяких конкретних видів господарських відносин встановлено чинним, наприклад транспортним, законодавством України інший порядок досудового врегулювання, то застосовується цей спеціальний порядок.
Але, не зважаючи на те, що порядок досудового врегулювання спору встановлено нормами Господарського процесуального кодексу, подання претензії — це досудовий добровільний порядок врегулювання спору, і він не є стадією господарського процесу. На цьому етапі господарський суд не втручається у відносини між сторонами (хоча без застосування досудового врегулювання у передбачених випадках неможливо і звернення до господарського суду). Тому, вважаємо, що правові норми, які регулюють відносини досудового врегулювання, не повинні міститися в Господарському процесуальному кодексі України. Для правового закріплення таких норм доречно застосовувати підзаконні акти.
Вимоги щодо досудового врегулювання спору не носять абсолютного характеру. Відповідно до ст. 5 ГПК сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору у випадках, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, по спорах, що виникають з договору перевезення, договору про надання послуг зв’язку та договору, заснованому на державному замовленні, а також за домовленістю між собою, якщо це обумовлено договором.
Вимоги щодо досудового врегулювання спорів не поширюються на спори про визнання договорів недійсними, спори про визнання недійсними актів державних та інших органів підприємств та організацій, які не відповідають законодавству і порушують права та охоронювані законом інтереси підприємств та організацій, спори про стягнення заборгованості за опротестованими векселями, спори про стягнення штрафів Національним банком України з банків та інших фінансово-кредитних установ, а також спори про звернення стягнення на заставлене майно. Справи порушуються господарським судом незалежно від ужиття заходів досудового врегулювання за позовною заявою прокурора чи його заступника, Рахункової палати, Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень.
Стаття 6 ГПК передбачає, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни — суб’єкти підприємницької діяльності, що порушили майнові права і законні інтереси інших підприємств та організацій, зобов’язані поновити їх, не чекаючи пред’явлення претензії. Далі ця стаття закріплює положення, що підприємства та організації, чиї права та законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав та інтересів звертаються до нього з письмовою претензією.
Отже, згідно зі ст. 6 ГПК досудове врегулювання спорів здійснюється шляхом звернення з письмовою претензією, яка надсилається рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку. Слід пам’ятати, що в будь-якому разі необхідно залишати докази подання претензії. Таким доказом має бути копія претензії та документ, що підтверджує надсилання претензії іншої сторони, поштова квитанція, копія списку за формою, встановленою поштовими правилами, або виписка з нього, посилання на номер та дату поштової квитанції. Коли претензія здається під розписку, то особа, яка її приймає, повинна мати на це повноваження і написати на другому примірнику розписку (вказавши посаду і прізвище) про прийняття претензії, вказати дату її прийняття і поставити печатку організації. Якщо документ, який підтверджує надсилання претензії, не доданий до позовної заяви, така позовна заява підлягає поверненню на підставі п. 7 ст. 63 ГПК, як не подано доказів ужиття заходів досудового врегулювання спору.
Господарський процесуальний кодекс України не встановлює строку звернення з претензією до порушника майнових прав і законних інтересів господарюючих суб’єктів, але претензія повинна бути пред’явлена в межах позовної давності з урахуванням часу, наданого законом на розгляд претензії і надання відповіді на неї. Строки подання претензії в певних галузях (транспортних, зв’язку та ін.) мають свої, встановлені відповідним законодавством, строки.

7. Система господарських судів в Україні, їх завдання і принцип діяльності.(+)

10. Принципи організації та діяльності господарського суду.(+)

40. Господарський суд у системі органів судової влади.

Відповідно до Конституції України та Закону України " Про господарські суди" правосуддя у господарських відносинах здій­снюється господарським судом1.

Особливості статусу господарського суду визначаються тим, що він є незалежним органом у вирішенні всіх господарських спорів, які виникають між юридичними особами, державними та іншими органами, а також у розгляді спорів про банкрутство (ст. З Закону України " Про господарські суди").

Завданням господарських судів є:

захист прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин;

сприяння зміцненню законності у сфері господарських від­носин;

внесення пропозицій, спрямованих на вдосконалення пра­вового регулювання господарської діяльності.

Господарські суди входять в систему судів загальної юрис­дикції як спеціалізовані і становлять єдину триланкову систему судів:

- місцеві господарські суди;

- апеляційні господарські суди;

- Вищий господарський суд України.

Господарські суди, в яких працює 427 суддів, сприяють зміц­ненню законності і протидіють проявам злочинності в економіч­ній сфері. З цією метою постійно направляються окремі ухвали на адресу керівників підприємств, установ і організацій, в діяльності яких виявлено недоліки, а також повідомлення до органів прокуратури та внутрішніх справ. Щороку майже на 50% збіль­шується кількість звернень суб'єктів господарювання за захис­том своїх порушених прав та інтересів1.

Діяльність господарських судів базується на принципах:

- законності;

- незалежності, у тому числі й від органів законодавчої та виконавчої влади, і підкорення лише законові;

- рівності усіх учасників процесу перед законом і господар­ським судом;

- гласності та відкритого розгляду справ, за винятком випад­ків, коли це суперечить інтересам охорони державної та комерційної таємниці або за наявності обгрунтованих заперечень од­нієї із сторін;

обов'язковості виконання рішень, ухвал, постанов господарського суду;

- змагальності сторін та свободи у наданні ними господар­ському суду своїх доказів та у доведенні перед судом їх перекон­ливості;

- повного фіксування судового процесу технічними засоба­ми у порядку, встановленому законом;

- забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень господарського суду, крім випадків, встановлених законом.

8. Оскарження дій чи бездіяльності органів Державної виконавчої служби.

Стаття 121-2. Оскарження дій чи бездіяльності органів Державної виконавчої служби

Скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

Скарги на дії органів Державної виконавчої служби розглядаються господарським судом, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач, боржник чи прокурор та орган виконання судових рішень. Неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.

За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, яка надсилається стягувачеві, боржникові та органові виконання судових рішень. Ухвалу може бути оскаржено у встановленому цим Кодексом порядку.

9. Поняття і види строків в господарському процесі.

Процесуальний строк — це встановлений законом або судом проміжок часу, протягом якого повинна або може бути здійснена та чи інша процесуальна дія або закінчена певна частина провадження по справі (слід відрізняти строки, встановлені господарським процесуальним законодавством від строків, встановлених матеріальним правом, наприклад, строків позовної давності, встановлених Цивільним кодексом України).
За загальним правилом, закріпленим у ст. 50 ГПК господарському процесі можна поділити на види:
— строки, встановлені законодавством — Господарським процесуальним кодексом України або іншими законами, — для господарського суду та для осіб, які беруть участь у справі;
— строки, які визначені господарським судом, — для осіб, які беруть участь у справі, та для осіб, які не беруть участь у справі.
Господарським процесуальним законодавством встановлено такі процесуальні строки:
— триденний строк для винесення ухвали, якою вирішується питання про відвід (самовідвід) судді господарського суду (ст. 20 ГПК);
— п’ятиденний строк для надсилання матеріалів справ за встановленою підсудністю (ст. 17 ГПК);
— п’ятиденний строк для винесення і надсилання ухвали про відмову в прийнятті позовної заяви (ст. 62 ГПК), про повернення позовної заяви (ст. 63 ГПК), про порушення провадження у справі (ст. 64 ГПК);
— двомісячний строк для вирішення спору (ст. 69 ГПК); місячний строк для вирішення спору про стягнення заборгованості за опротестованим векселем (ст. 69 ГПК). Строки вирішення спору можуть бути продовжені головою господарського суду або його заступником;
— п’ятиденний строк для розсилання рішень та ухвал господарського суду (ст. 87 ГПК);
— десятиденний строк для подання (внесення) апеляційної скарги (подання) (ст. 93 ГПК);
— тримісячний термін для відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги (подання) (ст. 93 ГПК);
— п’ятиденний строк для надіслання місцевим господарським судом апеляційної скарги (подання) разом зі справою відповідному апеляційному господарському суду (ст. 91 ГПК);
— двомісячний строк для розгляду апеляційної скарги (подання) (ст. 102 ГПК);
— п’ятиденний строк для надсилання сторонам, прокурору постанови апеляційної інстанції (ст. 105 ГПК);
— місячний строк для подання (внесення) касаційної скарги (подання) (ст.ст. 110, 111-16 ГПК);
— п’ятиденний строк для надіслання місцевим або апеляційним господарським судам касаційної скарги (подання) разом зі справою до Вищого господарського суду України (ст. 109 ГПК);
— двомісячний строк для розгляду касаційної скарги (подання) (ст. 111-8 ГПК);
— десятиденний строк для надіслання Вищим господарським судом України касаційної скарги (подання) разом зі справою до Верховного cуду України (ст. 111-16 ГПК);
— місячний строк для перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України Верховним cудом України (ст. 111-17 ГПК);
— п’ятиденний строк для надсилання сторонам постанови касаційної інстанції (ст. 111-11 ГПК);
— п’ятиденний строк для надсилання сторонам постанови Верховного Cуду України (ст. 111-20 ГПК);
— двомісячний строк для перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами за заявою сторони й поданням прокурора (ст. 113 ГПК);
— місячний строк для розгляду заяви (подання) про перегляд за нововиявленими обставинами (ст. 114 ГПК);
— п’ятиденний строк для надсилання рішення, ухвали, постанови про перевірку судових рішень за нововиявленими обставинами (ст. 114 ГПК);
— тримісячний строк для пред’явлення наказу господарського суду до виконання (ст. 118 ГПК);
— десятиденний строк для розгляду питання про відстрочку, розстрочку виконання рішення, зміну способу та порядку виконання (ст. 121 ГПК);
— десятиденній строк для оскарження дій чи бездіяльності органів Державної виконавчої служби (ст. 121-2 ГПК).

11. Поняття та значення перегляду рішень, ухвал, постанов у касаційному порядку.

Провадження у касаційній інстанції є самостійною стадію господарського процесу, призначеною для перевірки законності судових рішень господарського суду, які набрали законної сили. Це нова стадія господарського процесу.
Вищий господарський суд України є касаційною інстанцією у системі спеціалізованих господарських судів. Він переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевих господарських судів і постанов апеляційних господарських судів.
Судовий контроль касаційної інстанції за діяльністю судів та керівництво ними має здійснюватися у процесуальній формі — шляхом винесення касаційною інстанцією постанов з кожної розглянутої справи. Законодавством також передбачена можливість перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України Верховним Судом України — найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції.
Провадження у касаційній інстанції як самостійній стадії господарського процесу це — сукупність процесуальних дій, які починаються і розвиваються між господарським судом касаційної інстанції та особами, які беруть участь у справі, з метою перевірки судових рішень місцевих та апеляційних господарських судів, що набрали законної сили, а у визначених господарським процесуальним законодавством випадках — перевірки постанов Вищого господарського суду України.
Право касаційного оскарження рішень і постанов господарських судів першої та апеляційної інстанцій, які набрали законної сили, є правом на порушення діяльності суду касаційної інстанції з перевірки зазначених судових актів.
Право на касаційне оскарження виникає із дня набрання законної сили рішень і постанов, прийнятих судами першої та апеляційної інстанцій, за наявності передбачених законом передумов. Таким передумовами є наявність рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного суду, що набрали законної сили; суб’єктів оскарження, віднесених до кола осіб, які мають право на касаційне оскарження.

12. Зупинення процесуальних строків. Відновлення та продовження процесуальних строків.

Господарське процесуальне законодавство передбачає зупинення процесуальних строків (ст. 52 ГПК). Перебіг усіх незакінчених процесуальних строків зупиняється із зупиненням провадження у справі.
Підстави для зупинення провадження у справі передбачені ст. 79 ГПК. Господарський суд повинен зупинити провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов’язаної з нею іншої справи органом, що вирішує господарські спори, або відповідного питання компетентними органами. За клопотанням сторони, прокурора, який бере участь у господарському процесі, або за своєю ініціативою господарський суд може зупинити провадження у справі у випадках:
— призначення господарським судом судової експертизи;
— надсилання господарським судом матеріалів до слідчих органів;
— заміни однієї сторони її правонаступником внаслідок реорганізації підприємства, організації.
Після усунення обставин, що зумовили зупинення провадження, господарський суд поновлює провадження у справі. З дня поновлення провадження перебіг процесуальних строків продовжується. В такому випадку процесуальні строки обчислюються з урахуванням минулого часу до зупинення провадження по справі, тобто процесуальні дії повинні бути здійснені в процесуальний строк, який залишився.
Встановлені законодавством або призначені господарським судом процесуальні строки мають дотримуватися всіма учасниками господарського процесу. Разом із тим господарське процесуальне законодавство передбачає можливість відновлення та продовження процесуальних строків.
За заявою сторони, прокурора чи зі своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк (ст. 53 ГПК). Про відновлення пропущеного строку зазначається в рішенні, ухвалі чи постанові господарського суду. Про відмову у відновленні строку виноситься ухвала, яка може бути оскаржена.
Призначені господарським судом строки можуть бути ним продовжені за заявою сторони, прокурора чи за своєю ініціативою. Господарський суд відновлює строки, які вже закінчені. Продовження процесуального строку можливе як до його закінчення, так і після.
Господарське процесуальне законодавство передбачає певні наслідки, пов’язані із закінченням або попуском процесуальних строків. Із закінченням процесуального строку право на здійснення процесуальної дії особами, які беруть участь у справі, господарському процесі, погашається.
При порушенні процесуального строку зберігається обов’язок здійснення процесуальної дії, але одночасно виникає можливість застосування до несправного суб’єкта процесуальних (штрафних) санкцій.