Порівняння закономірностей досконалої й недосконалої конкуренції

Шляхом диференціації продукту кожен виробник прагне не тільки позиціонувати індивідуальний ринок, не тільки встановити своє співвідношення ціни й обсягу випуску, але й має намір максимізувати свій прибуток від вкладених інвестицій поряд з одержанням максимальної монопольної ренти. Таке поводження описується законами недосконалої конкуренції, головна відмінність яких починається зі:

а) спроби перетворити криву ринкового попиту в криву індивідуального попиту (рис. 2.1);

б) відхилення кривої AR від кривої MR (співпадати і бути одночасно горизонтальними прямими вони могли б тільки в абсолютно конкурентному середовищі)(рис. 2.1);

Рис. 2.1. Формування попиту на фірмі та на ринку у різних структурах

в) переміщення функції попиту D = AR з горизонтального положення у від’ємно похиле (рис. 2.1).

Нахил кривої попиту AR виявляє цілий ряд відмінностей поводження досконалого конкурента від недосконалого. По-перше, відразу ж AR ≠ МR, що означає появу поряд із кривою середнього доходу кривої граничного доходу на даний товар.

По-друге, точка ринкової рівноваги АС = МС = AR = MR розпалася на множину з трьох точок: МС = MR, АС = МС, АС = AR.

По-третє, кожна із точок, що утворилися, забезпечує ринкову рівновагу, але тільки в інтересах різних агентів ринкового обміну: або виробника товару, або споживачів, або суспільства в цілому.

По-четверте, рівновага МС = MR, що відповідає інтересу максимізації прибутку виробником, не збігається з інтересом АС = МС, що означало б найкращий розподіл суспільних ресурсів суспільства у виробництві даного товару (рис. 2.2).

Рівновагу суспільної алокації ресурсів в інтересах суспільства в цілому повинна підтримати держава як особливий інститут влади від імені всього соціуму. Тобто точка рівноваги АС = МС означає інтерес держави у використанні суспільно необхідного мінімуму витрат на виробництво даного товару. Одночасно це означає й те, що держава може виступати в кожному акті

Рис. 2.2. Розподіл ресурсів в умовах монополії та конкуренції

ринкового обміну незалежним і необхідним третім учасником ринкових взаємодій виробника й споживачів, причому зі своїм окремим інтересом – мінімізацією суспільних ресурсів. Держава у виробництві будь-якого товару не повинен підтримувати інтерес виробника або споживачів; вона має самостійний інтерес у підтримці суспільної вигоди й рівноваги.

По-п’яте, ця відмінність недосконалої конкуренції веде до виділення певного, кількісно вимірюваного інтересу держави в регулюванні будь-яких товарів, але в першу чергу тих товарів, у виробництві яких монополізм особливо небезпечний і неприпустимий.

Якщо в суспільній формі організації товарів переважають або домінують елементи монополізму над елементами конкуренції, то поводження виробника важливо розглянути з погляду законів недосконалої конкуренції й застосувати регулятивний вплив держави з позиції точки суспільної алокації ресурсів АС = МС. Співвідношення граничних витрат підприємства з рівнем мінімальних середніх (АС / МС) дає можливість визначити доцільність або ж, навпаки, неприпустимість рівня концентрації даного підприємства і його монополізму.

По-шосте, роль держави може полягати не в тому, щоб втручатися й порушувати ринкову рівновагу виробника, а в тому, щоб продовжувати закони недосконалої конкуренції й ринкових відносин, тільки в інтересах іншого суб’єкта взаємодії. Держава могла б регулювати суспільне використання ресурсів з позицій раціональної алокації обмежених матеріально-речовинних і природних можливостей.

Практично всі ці засоби впливу держави можливі тільки за наявності однозначного й достовірного способу розрахунку граничних і середніх величин витрат і доходів для будь-якого суб’єкта господарювання в довгостроковому вимірі.

В емпіричних дослідженнях виникають значні складнощі при визначенні меж ринку. Найбільш розповсюджений підхід, згідно якого у межі структури ринку включаються однорідний товар та його замінники до того часу, поки не буде спостерігатися різкий розрив у ланцюгу товарів-субститутів. Як тільки перехресна цінова еластичність стає менше певного розміру, можна говорити про певного роду розрив, а отже, і про межу ринку. Слід мати на увазі, що задаючи різні значення перехресної цінової еластичності, можна отримувати різні масштаби галузевого ринку.

Іноді при оцінці меж галузевого ринку використовують показник зміни виручки при зміні ціни. Припустимо, що ціна певного товару зросла. Якщо виручка виробників даного товару зросла, то ринок обмежений лише цим товаром. Якщо ж виручка скоротилася, то існує близький замінник. Таким чином, динаміка виручки фірм-виробників при тривалому зростанні ціни вказує на межі ринку. Цей критерій базується на принципі показника прямої цінової еластичності.

Позитивна кореляція руху цін товарів протягом тривалого періоду часу засвідчує те, що товари є стійкими субститутами. У якості основного критерію відношення різних територій до того самого географічного ринку використовується порівняння цих ринків за ступенем ідентичності умов конкуренції.

Уточнення щодо співвідношення понять ринку та галузі. Ринок об’єднує фірми, якщо вони виробляють товари, які є близькими замінниками з точки зору покупця (тобто зі сторони попиту). Галузь об’єднує фірми, якщо вони реалізують товари, що є близькими замінниками з точки зору виробника (тобто зі сторони пропозиції).

-2.2-

Структура ринку в основному визначається характером розподілу конкуруючих фірм та представляє п’ять типів ринків:

- монополія (одна фірма має долю ринку 100%);

- домінування (одна з фірм має долю ринку 50-70%, рис. 2.3(а));

- тісна олігополія (4 фірми контролює 90% ринку, рис. 2.3(б));

- слабка олігополія - монополістична конкуренція (4 фірми контролює 30% ринку, рис. 2.3(в));

- досконала конкуренція (кожна фірма має долю ринку не більше 1%).

Найбільша доля на ринку визначається домінуючою фірмою, середньою або малою (за норму концентрації звичайно приймають чотири фірми – умовний індекс рівня олігополії).

Кількість фірм на ринку може бути значною, однак якщо одна або декілька фірм домінують на ринку, то кількість малих фірм вже не має значення. Головними елементами структури ринку є:

- доля на ринку – доля у галузевому продажу готової продукції;

- концентрація – відображує питому вагу великих фірм, домінуючих на даному ринку, або питому вагу великих фірм в галузі, домінуючих по обсягу випуску продукції і відповідно по обсягу продажу на ринку.

Рис.2.3. Три головних типи ринкової структури

Розглянемо показник ринкової долі детальніше. Показник власної долі фірм на ринку – це доля фірми у загальному обсягу продажу, яка може коливатися від 0% до 100%. Більша доля звичайно відповідає більшій монопольній владі та навпаки, малі долі відповідають меншій владі. Ступінь влади проявляється при зростанні долі до 15% та вище, а при долях 25-30% ступінь монополії може втрачати свою значимість, при 40-50% звичайно дає стійку ринкову владу. Абсолютна ступінь ринкової влади залежить також від еластичності попиту фірми. Успіх фірми можна описати у термінах прибутку та вартості акцій фірми. Залежність між долею на ринку та рентабельністю наведена на рис. 2.4.

Рис. 2.4. Зв'язок між долею фірми на ринку та рентабельністю

Норма прибутку П визначається за формулою:

П = а + в · В, (2.1)

де а – конкурентна норма прибутку;

в – коефіцієнт нахилу прямої;

В – доля фірми на ринку.

Параметр α показує відсоток на капітал фірми (зазвичай 10% від інвестицій).

Природно прагнути до росту кута прямої, що повинно сприяти збільшенню норми прибутку, однак, як показує практика, це зазвичай призводить до підвищення нестабільності фірми на ринку.

Нееластичність попиту змінює монопольну владу та контроль над цінами. У залежності від умов попиту покупці поділяються фірмою на групи, та на товари з нееластичним попитом встановлюються більш високі ціни, що частіше є вигіднішим, ніж встановлення однієї ціни. Інший фактор, що впливає на положення прямої норми прибутку – економічно ефективний масштаб виробництва, що обумовлює економію зростанням масштабу виробництва та продуктивності праці.

Під ринковою концентрацією розуміється щільність розміщення ринкових структур та сукупність різних питомих ваг агентів ринку за обсягом пропозиції чи попиту. Мала кількість фірм на рику, а отже, й мала щільність засвідчує про високий рівень концентрації продавців. У граничному випадку щільність дорівнює одиниці, тобто відповідає монопольному ринку. При заданій кількості фірм на ринку, чим більше вони відмінні одна від одної по обсягу реалізації товару, тим вище рівень концентрації продавців на ринку.

Аналогічні залежності характерні й для оцінки концентрації на ринку покупців. Чим менше покупців на ринку, тим вище рівень їх концентрації. У граничному випадку щільність покупців дорівнює одиниці, тобто відповідає ринку монопсонії. При заданій кількості покупців, чим більше вони різняться за обсягом попиту, тим вище концентрація покупців на ринку.

Демонстративним засобом аналізу структури галузевих ринків є криві концентрації продавців. Їх побудова здійснюється шляхом відкладання по вісі абсцис кумулятивної кількості фірм, дотримуючи ранжир з найбільш великих до більш дрібних. По вісі ординат шляхом поступового додавання результату усіх фірм відображується відсоток випуску продукції.

Криві концентрації представляють собою криві, що охоплюють усі дискретні значення долі ринку фірм, які входять у дану галузь. Ці криві зазвичай випуклі вгору. При цьому ступінь випуклості відображає ступінь ринкової концентрації у даній галузі. У випадку якщо всі фірми у галузі мають однакові розміри, крива концентрації буде представлена прямою лінією.

Якщо крива концентрації фірм у першій галузі лежить вище кривої концентрації фірм іншої, то це засвідчує те, що ринкова концентрація у першій галузі вище.

Якщо виходити з того, що у всіх галузях, у яких визначається ступінь концентрації продавців, однакова кількість фірм та обсяги галузевих продажів, проте відмінні значення долі ринку фірм, то для порівняння рівня концентрації можна представити рис. 2.5.

З рис. 2.5 можна припустити, що концентрація продавців вище у той галузі, для якої крива концентрації галузі С на протязі всієї кумулятивної кількості фірм лежить вище кривої концентрації галузі В, оскільки у даному випадку у галузі С великі фірми контролюють більшу долю реалізації продукції, ніж у галузі В. Інакше кажучи, r крупних фірм у галузі С контролюють більший відсоток реалізації продукції, ніж r крупних фірм у галузі В, для будь-якого значення параметра r. Однак на практиці такі умови спостерігаються достатньо рідко. Щоб порівняти рівні концентрації у галузях В та А (криві перетинаються у точці r₀), необхідно ввести додаткові оцінки важливості різних ділянок цих галузей.

Вчений Л. Ханна та Ж. Кей запропонували вводити декілька додаткових оцінок, які слід враховувати при аналізі показника галузевої концентрації. Наведемо деякі з них:

Рис. 2.5. Криві концентрації галузевих ринків АВС

По-перше, якщо одна крива концентрації розташована над іншою, то ця галузь має більш високий рівень концентрації.

По-друге, злиття фірм відображає підвищення рівня концентрації виробників.

По-третіх, передача прав реалізації продукції від маленької фірми до більшої повинна підвищити рівень концентрації у галузі.

По-четверте, якщо при заданій кількості фірм у одну галузь входить новий конкурент, а на іншому ринку залишається таж сама кількість учасників галузевого ринку, створюється враження, що відбулася зміна рівня концентрації у першій галузі.

Для виміру рівня концентрації використовують показники або індекси концентрації, які можна поділити на дві групи:

- загальні (коефіцієнт концентрації, індекс Херфиндаля-Хіршмана, дисперсія долі ринку);

- відносні (крива Лоренца та коефіцієнт Джині, індекс Холла-Тайдмана).

Головна вимога до показників концентрації: вони повинні змінюватися від нуля (ринок досконалої конкуренції) до одиниці (ринок монополії).

Коефіцієнт концентрації (CR_k) визначається як сума долі ринку найбільш крупних фірм галузі:

(2.2)

де k – кількість крупних фірм у галузі;

Q_i / Q_Σ – доля виробництва (продажу) і- ої фірми у загальному обсязі випуску (збуту) галузі.

Доцільно досліджувати значення коефіцієнта концентрації для чотирьох великих фірм ринку.

Обмеженість коефіцієнта концентрації полягає у тому, що він:

1) не враховує особливості ринкової структури галузі. Так, CR_k не дозволяє врахувати домінування однієї фірми на ринку;

2) не враховує долю ринку, що покривається за рахунок імпорту, тому може показати завищений рівень концентрації галузі.

Індекс Херфиндаля-Хіршмана (ННІ) визначається як сума квадратів долей усіх фірм, що діють на ринку.

(2.3)

де - доля виробництва (продажу) і-ої фірми у загальному обсязі випуску (збуту) галузевого ринку, тобто Q_i / Q_Σ ;

n – кількість фірм на ринку.

Значення індекса Херфиндаля-Хіршмана можуть бути виражені у долях або відсотках: 0 < ННІ < 1, 0 < ННІ < 10000.

Таблиця 2.5