Тема 3. Ринкові бар’єри

Мета: охарактеризувати основні перепони, які повинна подолати фірма, здійснюючи вхід на ринок чи вихід з нього, а також надати аналіз механізму дії стратегічних та нестратегічних ринкових бар’єрів.

План:

3.1. Сутність ринкових бар’єрів.

3.2. Види нестратегічних бар’єрів входи фірм на ринок.

3.3. Стратегічні бар’єри входу на ринок.

3.4. Бар’єри виходу фірм з ринку та їх показники статистики.

Література: [3- гл. 8; 5-гл. 14, 15; 7-гл. 8; 9-гл. 5, 10].

-3.1-

Великий вплив на визначення ринкової структури та подальше функціонування фірм має свобода входу та виходу з галузевого ринку. На різних галузевих ринках висота та тривалість дії бар’єрів входу-виходу різниться. Ступінь свободи входу та виходу з ринку є також величиною змінною та багато у чому визначає динаміку фірм на ринках, яка, у свою чергу, може мати різні результати. Перші ринки є досить динамічними, інші – більш стабільні, та кількість діючих на них фірм змінюється несуттєво.

Вхід нових фірм на ринок може викликати зміни у ринковій ситуації, а саме посилити конкуренцію та тиск на вже діючі на ринку фірми у напрямку необхідності підвищення ефективності виробництва, тобто змусити пристосуватися до змін або шукати інші, більш адекватні для них ринки. Вхід нових фірм може також сприяти впровадженню нових продуктів та технологій.

Під бар’єрами входу розуміються усі фактори об’єктивного або суб’єктивного характеру, котрі створюють перепони новим фірмам щодо організації прибуткового виробництва у галузі. Для того щоб будь-які фактори можна було розглядати як бар’єри входу, необхідно, щоб вони робили перепони організації саме прибуткового випуску продукції або надання послуг, оскільки практично завжди можна організовувати виробництво практично у будь-якій галузі економіки, але через деякий час потерпіти фіаско. Вхід взагалі відіграє менше значення, ніж організація прибуткової справи.

Бар’єри входу можуть носити структурний характер, що обумовлений особливостями даної галузі та ринку (технологія виробництва, стартові та поточні витрати, обсяг попиту, зрілість та розвиненість ринку, тип конкуренції), або визначатися поведінкою господарюючих суб’єктів (включаючи антиконкурентні дії та угоди). Важливе значення мають також бар’єри входу, пов’язані з діями таких факторів, як звуження географічних меж ринку внаслідок зростання транспортних витрат, зростання міжнародної конкуренції в умовах обмеженого попиту. Особливе місце займають бар’єри входу на ринок, що викликані діями органів державної влади на усіх рівнях у процесі державного регулювання економіки, (ліцензування, оподаткування, фіксація цін, державна допомога окремим суб’єктам).

Під бар’єрами виходу розуміються усі фактори об’єктивного або суб’єктивного характеру, котрі створюють перепони для фірми вийти з галузі без суттєвих втрат. Як правило, бар’єри виходу пов’язані з наявністю у галузі значних неповернених витрат, які роблять неможливим вихід фірми з галузі (у випадку необхідності) без втрат. Бар’єри виходу пов’язані головним чином зі структурними характеристиками того чи іншого виду господарської діяльності, такими як ліквідність активів, можливість диверсифікації виробництва з використанням існуючого устаткування, технологій, джерел сировини, замкненість та пов’язаність технологічних ланцюгів.

Бар’єри виходу мають значення оскільки вони збільшують ризик господарювання у галузі, а отже, створюють додаткові бар’єри входу у галузь. Якщо фірма знає, що вийти з галузі без втрат неможливо, то це може оказати вплив на її рішення входу у галузь.

Джо Бейн запропонував наступну класифікацію галузей у залежності від висоти бар’єрів входу.

1. Галузі з вільним входом. Тут спостерігається повна мобільність ресурсів. Капітал та праця вільно та без перешкод пересуваються між галузями. Ціна рівноваги встановлюється на рівні граничних витрат.

Галузеві ринки з вільним (легким) входом фірм характеризуються відсутністю фактичного та потенційного конкурента на ринку, у якого маються будь-які переваги у витратах. Будь-яка спроба підвищити ціну зверх суми мінімальних середніх витрат зумовлює вхід на ринок нового конкурента. Тип конкуренції тут наближений до досконалої, та фірми конкурують на ньому, неначе немає загрози входу нового конкурента.

2. Галузі з неефективними бар’єрами. Бар’єри можуть існувати, проте вони діють переважно лише короткостроковий період. У довгостроковому періоді фірми можуть увійти у галузь.

На галузевих ринках з неефективно ускладненим, або запропонованим, входом окремі фірми можуть мати переваги у витратах, котрі вони, як правило, використовують, підвищуючи ціни трохи вище витрат. Проте з точки зору довгострокового періоду діючим фірмам вигідніше дозволити новачкам увійти, ніж нести витрати по створенню бар’єрів входу. Тут, як правило, у короткостроковому періоді має місце відрив ціни від граничних витрат у деяких фірм. Діюча фірма оцінює виграш від можливого отримання прибутку у довгостроковому періоді з урахуванням дисконту та втрат поточного періоду, пов’язаних з витратами по створенню бар’єрів входу. Як правило, ця різниця несуттєва у галузях із запропонованим входом фірм на ринок.

3. Галузь з ефективними бар’єрами. У даному випадку спостерігається уповільнений вхід фірм. Бар’єри існують, проте у довгостроковому періоді якась частина фірм все таки може проникнути у галузь.

Діюча фірма на ринку зі стримуючим, або ефективно ускладненим, входом модифікує свою поведінку так, щоб ефективно заважати входу новачків. На таких ринках у довгостроковому періоді ціни вище граничних витрат. тут безпосередньо присутня домінуюча фірма.

4. Галузь з блокованим входом. Тут спостерігаються суттєві бар’єри як у короткостроковому, так й у довгостроковому періоді. Нові фірми не можуть увійти на ринок. Кількість фірм залишається стабільною завжди.

Галузеві ринки з блокованим входом характеризуються тим, що ціна що максимізує короткостроковий прибуток, сама по собі недостатня для стимулювання новачків до входу у галузь. Ринок, як правило, не дуже цікавий для малих фірм, оскільки для входу на цей ринок необхідні значні інвестиційні ресурси. Тут діючі фірми конкурують зазвичай так, як нібито немає загрози входу новачків. Кількість учасників такого ринку, як правило, стабільна, та у більшості випадків на ринках з блокованим входом функціонує фірма – природний монополіст.

Проведені Д.Бейном дослідження показали, що бар’єри першого роду досліджуються достатньо рідко. Наступні дослідження довели, що й четвертий випадок у дійсності не дуже розповсюджений. Тому в основному вчені при аналізі галузевої організації зосереджують свою увагу на дослідженні форм та методів роботи фірм на галузевих ринках з ефективно ускладненим та запропонованим (неефективно ускладненим) входом.

Прийнято розрізняти два види бар’єрів: стратегічні, тобто що формуються у результаті поведінки фірми, та нестратегічні, тобто ті, які не підпадають під дію зі сторони господарюючого суб’єкта (табл. 3.1). Нестратегічні бар’єри, що пов’язані з фундаментальними умовами функціонування галузі, факторами об’єктивного характеру, у більшості випадків не залежать від поведінки фірми. Зазвичай вони пов’язані з технологією виробництва, характером уподобань споживачів, динамікою попиту, конкуренцією іноземних виробників. Стратегічні бар’єри передбачають стратегічне ціноутворення, що обмежує вхід потенційних конкурентів до галузі, стратегічну політику у сфері витрат на дослідження та інновації, патентів, диференціацію продукту тощо.

Крім того, бар’єри входу поділяють ще на дві групи в залежності від параметрів технології або поведінки функціонування економічних агентів. Група структурно-технологічних бар’єрів визначається властивостями і параметрами технології, що використовується у відповідних галузях. Група поведінкових бар’єрів включає бар’єри, які виникають внаслідок взаємодії економічних агентів, їх ринкової поведінки. За такої класифікації, наприклад, на відміну від традиційної уяви про „продуктову диференціацію” як „елементу ринкової поведінки” цю характеристику структури ринку відносять до групи структурно-технологічних бар’єрів, оскільки рівень продуктової диференціації визначається не лише особливостями суб’єктивних уподобань споживачів, але й можливостями виробничої технології урізноманітнити блага, що випускаються. У свою чергу, продуктова диференціація - це не статична характеристика ринкової структури; вона часто використовується компаніями як стратегічний інструмент міжфірмової конкуренції у галузі і тому може розглядатися як стратегічний бар’єр входу. Продуктова диференціація виступає відповідно як структурно-технологічний, стратегічний бар’єр входу до галузі.

Таблиця 3.1