Зона якісних елітних видань, їх найважливіші характеристики

Якісна преса (якісні медіа) вживається на означення газет, журналів та інших медіа, як правило, загальнополітичного спрямування, характерною рисою яких є неупереджене, збалансоване, всебічне, максимально вичерпне й точне висвітлення подій і фактів у поєднанні інформаційних та аналітичних жанрів. Для якісних медіа властиві стримане оформлення, дотримання загальноприйнятих у суспільстві й журналістському середовищі етичних норм і почуття суспільної відповідальності, що викликає особливе довір'я аудиторії та дозволяє використовувати матеріали цих медіа для підготовлення і прийняття важливих рішень у царині громадсько-політичного життя.

Аудиторія якісних медіа інтелектуально орієнтована, освічена, а тому й менш численна, ніж у популярних ЗМІ. На ду­м­ку Б. Потятиника, у сві­ті іс­нує не біль­ше трьох-­чо­ти­рьох де­ся­т­ків, на думку А. Москаленка – чо­ти­ри де­ся­т­ки елі­т­них які­с­них га­зет.

Стосовно які­с­ності (елітності, елітарності) пре­си в Укра­ї­ні, різні автори відносять до них різні видання, найчастіше називаються, зо­кре­ма, «День», «Мо­лодь Укра­ї­ни», «Час-Time», «Шлях пе­ре­мо­ги», «За ві­ль­ну Укра­ї­ну», «Літератур­на Ук­ра­­ї­на», «Дзеркало тижня», «Сучасність», «Політика і куль­­ту­ра», деякі інші.

До синонімічного ряду якісної преси додають також поняття «опінієтворча», пре­са ду­мок.

Серед найважливіших характеристик елітних якісних видань (за американським дослідником Джоном Меріллом):

– повнота й усебічність висвітлення закордонного і внутрішнього життя, включно з політикою, економікою, мистецтвом, наукою та освітою;

– наголос на інтерпретації подій, подача фону, на якому розгортаються новини;

– гідність і стриманість в оформленні та стилі;

– відсутність істерії та культурний тон;

– неупередженість та високоетичний підхід до справи;

– зацікавленість у загальнолюдських проблемах;

– досконала редакційна сторінка;

– орієнтація, що виводить часопис за межі провінціалізму та сенсаційності.

Су­ча­с­на які­с­на пре­са (на­віть та, ко­т­рій за 100 ро­ків), пише Марян Житарюк, за сут­тю – мо­де­р­на й ви­хо­дить за рам­ки регіону, кра­ї­ни, дер­жав-­су­сі­дів. Окрім чі­ль­но­го роз­ді­лу (від­ді­лу) між­на­ро­д­но­го жит­тя, окрім ­ро­з­ви­ну­тої на­йо­пе­ра­ти­в­ні­шої ана­лі­ти­ки, окрім двох-­трьох де­ся­т­ків вла­с­ко­рів на рі­з­них кон­ти­нен­тах і мі­ні­мі­за­ції кон­сер­во­ва­ної ін­фор­ма­ції (чу­жої – по­ві­дом­лень інформагентств, ра­діо, Інтернету), опі­ні­є­т­вор­чість (тво­рен­ня гро­мад­сь­кої ду­м­ки) по­ля­гає не лише у фе­но­ме­ні без­пе­ре­ш­ко­д­но­го до­лан­ня кор­до­нів (із появою ком­п’ю­те­ра не ста­но­вить тру­д­но­щів). Крім усього іншого, вона, опі­ні­є­т­вор­чість, здійснює ре­аль­ний вплив на окре­мих по­лі­ти­ків, бі­з­не­с­ме­нів, ми­т­ців, на пре­д­ста­в­ни­ків на­ці­о­наль­них еліт, псе­в­до-, контр- та ін­ших еліт.

Опі­ні­є­т­вор­чість — це вплив на по­лі­тич­ну си­ту­а­цію, це сти­мул ко­ре­к­ції вну­т­рі­ш­ньої та зо­в­ні­ш­ньої по­лі­ти­ки. Ви­дан­ня з та­ки­ми ат­ри­бу­та­ми мо­ж­на на­віть на­зи­ва­ти своє­рі­д­ни­ми сві­т­ло­фо­ра­ми-­ре­гу­лю­валь­ни­ка­ми (Житарюк) із вка­зі­в­ни­ми таб­ли­ч­ка­ми.

За­хі­д­на опі­ні­є­т­вор­чість — це і гра­мо­т­на мар­ке­тин­го­ва по­лі­ти­ка, яка пе­ре­дба­чає ви­хід га­зе­ти од­ра­зу в кіль­кох кра­ї­нах, і опе­ра­ти­в­не роз­по­всю­джен­ня в де­ся­т­ках дер­жав, і гну­ч­кі зни­ж­ки пе­ред­п­ла­т­них і роз­дрі­б­них по­слуг, на­при­к­лад, у тих кра­ї­нах, які є по­те­н­цій­ним рин­ком збу­ту для та­ко­го цін­но­го то­ва­ру, як га­зе­та.

По­рі­в­ня­но з на­ми єв­ро­пей­ці ма­ють кіль­ка іс­то­т­них пе­ре­ваг: по-­пер­ше, тра­ди­ції – ве­ли­кий до­свід іс­ну­ван­ня й фун­к­ці­о­ну­ван­ня пре­си ду­мок; по-дру­ге, їх­ні мо­ви – сві­то­ві; по-­тре­тє, від­су­т­ність ве­ли­кої со­ці­аль­ної на­пру­ги (хоча світові кризи час від часу нагадують про неї і в європейських країнах).

Щоб укра­їн­сь­кі ви­дан­ня мо­ж­на бу­ло за­ра­ху­ва­ти до ко­гор­ти со­ро­ка най­лі­п­ших, оче­ви­д­но, за­ма­ло ви­да­ва­ти до­б­ру, на­віть ду­же до­б­ру га­зе­ту чи жу­р­нал (які за фа­хо­ві­с­тю не посту­па­ли­ся б, на­при­к­лад, “ Le Figaro ” чи “ Der Spigel ”). Та біль­ше, як­би той же “ Der Spigel ” ви­хо­див не в Ні­ме­ч­чи­ні, а в Укра­ї­ні (укра­їн­сь­кою або ро­сій­сь­кою) і не роз­по­всю­джу­ва­в­ся б по­за ме­жа­ми Укра­­ї­ни, оче­ви­д­но, йо­го та­кож не мо­ж­на бу­ло б на­зва­ти які­с­ним ви­дан­ням. Хі­ба що – елі­та­р­ним.

От­же, елі­та­р­ні ви­дан­ня є га­зе­тами та жу­р­на­лами для елі­ти – інтелігенції, ми­с­ля­чих, не­бай­ду­жих, ви­со­ко­ін­те­ле­к­ту­аль­них лю­дей. Елі­т­ні ви­дан­ня – це те, що на рин­ку пре­си є най­лі­п­шим, най­ви­шу­ка­ні­шим за біль­ші­с­тю па­ра­ме­т­рів.

Опі­ні­є­т­вор­чі ви­дан­ня – по­нят­тя за­по­зи­че­не. І хоч про де­які укра­їн­сь­кі га­зе­ти й жу­р­на­ли мо­ж­на ска­за­ти, що во­ни фор­му­ють гро­мад­сь­ку ду­м­ку (а вони її таки формують), на­сп­ра­в­ді тут іде­ть­ся про яви­ще, по­ши­ре­не на За­хо­ді й ві­до­ме нам біль­ше як на­у­ко­ві ме­та­фо­ри – які­с­на пре­са або пре­са ду­мок.