![]() Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Прийоми, які можуть викликати у співрозмовника до вас симпатію і довіру.
1. Помічайте по ходу бесіди всі позитивні якості партнера і говоріть про них своєму співбесіднику. Подайте це через «лупу», тобто трохи перебільшуйте. Але не занадто, бо у партнера можуть виникнути дві реакції: • або він зрозуміє, що ви перед ним схиляєтесь і почне домінувати в розмові; • або ж запідозрить, що ви з ним нещирі і хочете надмірною похвалою приспати його пильність. 2. До розумної межі завищіть свої вимоги, тобто поставте жорсткіші початкові умови. Ви матимете запланований простір для «відступу», а ваш партнер буде щасливим від своєї маленької перемоги. 3. Критикуйте в позиції партнера тільки ті суттєві моменти, які можуть зашкодити вашим намірам у досягненні успіху. Якщо вам щось не подобається в бесіді із партнером, але воно таке, що вас «кровно не зачіпає», – не показуйте цього. Зробіть нейтральний вираз обличчя, уважно слухайте і кивайте головою. 4. Прагніть уникати в розмові слів, які характеризують крайні смислові та емоційні полюси. Наприклад: «Я абсолютно впевнений», «Я стопроцентно гарантую», «Він –. негідник», «От здорово!» і т.д. 5. Дайте можливість своєму партнерові зберегти «добру міну при поганій грі», тобто лице, гідність. Це означу що своєю поведінкою ви не повинні показати, що ваші аргументи були переконливішими, що ви отримали над партнером ділову чи моральну перемогу. 6. «Не грюкайте дверима!». Іншими словами, якщо ділова індивідуальна бесіда не привела вас до рятівного успіху, в будь-якому випадку з гідністю сприйміть свою поразку і розійдіться по-дружньому із партнером. В такому разі ви залишаєте за собою можливість ще раз вийти з ним на контакт. Репутація ваша збережеться, а майбутнє покаже: виграли ви чи програли.
Дослідники виділяють такі етапи бесіди: підготовка до бесіди, встановлення контакту, орієнтування в ситуації й людях, обговорення питання й прийняття рішення, вихід із контакту. Основними етапами ділової бесіди є: підготовчі заходи, початок бесіди, інформування присутніх, аргументування положень і завершення бесіди. Підготовчі заходи пов'язані з початковим етапом проведення бесіди. Не існує єдиних безпомилкових правил підготовки до ділової бесіди. Однак буде корисним варіант схеми такої підготовки: планування, збирання матеріалу і його оброблення, аналіз зібраного матеріалу та його редагування. П. Мицич зазначає, що, готуючись до бесіди, потрібно: — обрати найбільш вдалі момент і місце для проведення бесіди і лише після цього домовлятися про зустріч; — з'ясувати все про співрозмовника (його ставлення до ініціатора бесіди та рівень моральної культури; — зібрати і систематизувати інформацію, необхідну для розмови; — створити відповідну атмосферу довіри, щоб схилити до себе співрозмовника; — визначити мету, стратегію й тактику проведення бесіди, скласти детальний план розмови, виділити базові слова, ключові речення; — уявити собі позицію співрозмовника з цього питання та хід бесіди, передбачити нюанси, які можуть вплинути на її перебіг і результат. На початковому етапі планування визначають тему, яку бажано обговорити, і можливих учасників ділової розмови. Потім слід вибрати найбільш вдалий момент і лише потім домовлятися про зустріч. Коли бесіда вже призначена, складається план її проведення. Спочатку слід визначити цілі, які ви перед собою поставили, а потім розробити стратегію їх досягнення і тактику ведення бесіди. Такий план — це чітка програма дій з підготовки та проведення конкретної бесіди. Підготовка і планування бесіди дозволяє завчасно передбачити можливі суперечливі моменти, що знижує ефективність зауважень співбесідника. Набуваються навички швидкої та гнучкої реакції при виникненні непередбачуваних ситуацій. Планування ділової бесіди дає змогу визначити її конкретну мету вже на початку підготовки до неї, знайти та усунути «вузькі» місця в бесіді, узгодити час її проведення. Збирання матеріалу для ділової бесіди — тривалий процес, що включає в себе пошук можливих джерел інформації. Зібрані та ретельно відібрані фактичні дані систематизуються, що дозволяє виділити найважливіші факти, на яких варто акцентувати увагу. Аналіз зібраного матеріалу допомагає визначити взаємозв'язок фактів, зробити висновки, підібрати необхідну аргументацію, тобто зробити першу спробу скомбінувати весь зібраний матеріал в єдине логічне ціле. Кінцева стадія підготовки бесіди — редагування тексту, доробка й остаточне його шліфування. Початок бесіди — дуже важливий етап. Його завданнями є: — встановлення контакту із співбесідником; — створення ділової атмосфери; — намагання привернути увагу до актуальних питань, що обговорюватимуться. Початковий етап бесіди має насамперед психологічне значення. Перші фрази діють на співбесідника (на його рішення вислуховувати вас далі чи ні). Встановлення контакту (встановлення психологічного духовного зв'язку між людьми. Цей зв'язок має сприяти взаєморозумінню і взаємовпливу). Знайти вдалий спосіб входження в контакт можна через усмішку, погляд, міміку, інтонацію голосу. Розрізняють контакти: вербальні, невербальні, глибинно-особистісні, емоційні, епізодичні, ефективні, неефективні інтелектуальні, постійні, усвідомлені, неусвідомлені, поверхові тощо. Дослідники зазначають, що контакт людей починається із контакту очей (коли зустрілися погляди, вони можуть бути зацікавленими, миттєвими, довірливими, настороженими). Після цього треба привітатися, познайомитися. Рекомендації щодо знайомства описано в багатьох працях. Рекомендують навчитися запам'ятовувати ім'я та по батькові людини, з якою ведете бесіду, адже своє ім'я звучить для кожного, як найкраща музика. Велике значення має і дистанція між людьми під час спілкування. Під час ділових зустрічей люди можуть знаходитися на відстані 1, 2—3, 7 м один від одного. Співбесідники є більш уважними на початку бесіди (висока концентрація уваги). Уже від перших фраз залежатиме ставлення до вас вашого співрозмовника. На початку бесіди потрібно уникати вибачень, виявлення ознак невпевненості. Вельми корисно точно і з правильним наголосом назвати повне ім'я співбесідника, обов'язково запам'ятати його і в подальшому якомога частіше звертатися до співрозмовника на ім'я. Правильний початок бесіди передбачає назвати мету, тему та ознайомити з послідовністю питань, які заплановано розглянути. Рекомендують починати розмову: — із запитання, яке разом з відповіддю повинне викликати інтерес партнерів; — з посилання на якусь цікаву подію, що сталася; — з компліменту; — з переліку проблем, що будуть розглянуті. Чим незвичайнішим буде початок розмови, тим швидше опанується увага партнерів. Не можна починати розмов з вибачення, подяки, неповаги до партнера. Бесіду варто вести в привітному і доброзичливому тоні. Істотне значення має і ритм бесіди. Потрібно пробувати підвищувати її інтенсивність залежно від наближення до завершення, оскільки уважність зменшується, дається взнаки втома співбесідника. Великого значення потрібно надавати ключовим словам. Існує багато прийомів початку бесіди. Але всі їх різновиди можна звести до чотирьох основних: 1) прийом зняття напруги (сприяє встановленню особистих контактів); 2) прийом «зачіпки» (дозволяє коротко викласти ситуацію або проблему, зв'язавши її зі змістом бесіди, та використати цю «зачіпку» для початку бесіди); 3) прийом стимулювання гри уяви (припускає на початку бесіди постановку великої кількості питань з проблем, які повинні розглядатися під час бесіди); 4) прийом прямого підходу (означає безпосередній підхід до справи, без будь-якого вступу). Важливе значення має орієнтування в ситуації й людях, що передбачає врахування власного емоційного стану, стану співрозмовника і особливостей довкілля. Не рекомендують навіть розпочинати розмову із знервованим співбесідником. У ділових бесідах треба бути оперативними, гнучкими, виявляти творчість. Потрібно з'ясувати тривалість бесіди, обумовити мету зустрічі, уявити собі образ партнера, передбачити його поведінку. Для цього необхідно вивчити все про майбутнього співбесідника (вік, стать, типова поведінка в тій чи іншій ситуації тощо). Залежно від характеру люди по-різному готуються до бесід: одні детально обмірковують тему розмови, добирають засоби впливу 1) безглузда людина — нетерпляча, збуджена; у бесіді несвідомо підштовхує співбесідника не погоджуватися з висловленими тезами та твердженнями. З такою людиною потрібно бути спокійним, спростовувати її твердження, не виходити за межі професійного спілкування; 2) статечна людина — доброзичлива та спокійна в розмові, під час підведення підсумків зустрічі їй слід дати можливість виявити себе; 3) всезнайко — завжди має на все свою думку, яку хоче виголосити, думка співрозмовника його не цікавить. У бесіді рекомендують збити пиху з такої людини, для цього можна використати складні запитання; 4) балакун — любить говорити сам, не вміє вислуховувати інших, перебиває співрозмовника. Рекомендовано своєчасно й тактовно зупиняти таких людей; 5) боягуз — часто відмовчується, не любить виставляти себе на посміховисько, щоб не здатися безглуздою людиною. З такою людиною потрібно поводитися тактовно, прислухатися до її думок; 6) неприступна людина — має такий вигляд, ніби все відбувається поза її особою і не варте її уваги та зусиль. До такої людини потрібно виявляти інтерес, підкреслювати значення її знань та досвіду; 7) незацікавлена людина — намагається демонструвати свою незацікавленість тим, що відбувається навколо; 8) «велике цабе» — не терпить критики, себе вважає кращою від інших, свої пропозиції єдино правильними. З такою людиною треба бути обережними, ні в якому разі не критикувати її. Рекомендують у розмові з нею використовувати прийом протиставлення на зразок: «Так..., проте»; 9) чомучка — завжди про все і про всіх запитує. Рекомендують такій людині ставити подібні запитання, змушуючи її розмірковувати над проблемою, яку винесено на обговорення. Будь-якому фахівцеві знання про такі типи людей допоможуть врахувати особливості спілкування з ними і краще підготуватися до зустрічі. Зауважимо, що досягти успіху в бесіді зможуть люди, які: — не відчувають тривоги та упередженості у спілкуванні; — які вміють встановлювати зворотній зв'язок, передбачати ситуацію; — люблять себе (у народі кажуть, що лише та людина може любити і поважати інших, яка любить і поважає себе); — мають необхідну захисну реакцію (розуміння, що постійні помилки до добра не приводять); — можуть заздалегідь розпізнати і врахувати темперамент та вікові і статеві особливості співрозмовників; Наступний основний етап ділової бесіди — інформування присутніх, тобто передача відомостей, з якими ви хочете їх ознайомити. Така передача повинна бути точною, ясною, професійно правильною і, по можливості, наочною. Особливу увагу слід приділяти стислості викладу. Необхідно не забувати про часові норми бесіди. Постійно слід пам'ятати про напрями бесіди, тобто тримати в голові її основні завдання і не відхилятися від теми, навіть якщо співбесідники «закидають» доповідача запитаннями. Під час бесіди потрібно постійно звертатися до співбесідника із запитаннями, ураховуючи, що особистий вплив у ділових стосунках має дуже велике значення. Найбільш розповсюджена помилка молодих підприємців у надмірному говорінні, коли намагаються переконати співрозмовника в правоті своєї точки зору. Потрібно дати можливість висловитися й іншим. Адже недарма римляни казали: «Нехай буде вислухана й інша сторона». Не потрібно боятися ставити запитання. Це лише полегшить ділову розмову, оскільки дасть можливість легко зорієнтуватися в ставленні співрозмовника до проблеми. У процесі інформування не треба боятися зауважень співбесідників. Кажуть, людина без зауважень — це людина без власної думки. Зауваження співбесідника означають, що він вас активно слухає, слідкує за вашим виступом, ретельно перевіряє вашу аргументацію і все обмірковує. Зауваження полегшують бесіду, оскільки вказують на те: — чи цікавився співбесідник темою; — у яких положеннях ще потрібно переконати співрозмовника; — що думає співбесідник про суть справи. Обговорення питання і прийняття рішення — важливий етап у бесіді. Потрібно передати інформацію і вислухати певні пропозиції, виявити інтерес до вирішення проблеми. «Найпростішим виявом демонстрації зосередженості є зацікавлене уважне мовчання. Мовчати треба вчитися, бо це не пасивний, а активний процес, який потребує і фізичного, і психічного напруження. Мовчанням можна приховати свої справжні почуття від партнера». Фахівець повинен учитися отримувати інформацію під час бесіди шляхом уміло поставлених запитань. Дослідники розрізняють запитання: відкриті, закриті, прямі, непрямі, риторичні тощо. М. С. Дороніна виділяє ще групу запитань для обмірковування, серед яких: — запитання про погляди (Які ваші погляди на нові технології в галузі?); — запитання про факти (Між іншим, яка вага цієї упаковки?); — запитання, які наводять на певну думку (Ви вважаєте...? А що як поглянути на проблему з іншого боку?); — запитання про згоду (Ви хотіли б мати обладнання такої потужності?); — запитання з поясненням (Ви хотіли б пояснити, чому наш термін не влаштовує Вашу фірму?); — запитання-підсумок (Це всі умови транспортування. Якої Ви думки про них?); — запитання, пов'язане з пошуком орієнтирів (Я назвав п'ять переваг наших послуг, але не знаю, яка з них найбільше цікавить Вашу фірму. Може, терміни послуг?); — запитання-заява (Якщо я зможу довести перевагу цього варіанта упаковки, то Ви готові замовити товар?); — запитання про наявну перешкоду (А може, є інші причини Вашої незгоди?); На етапі обговорення проблеми рекомендують намагатися бачити ситуацію очима партнера, зрозуміти його внутрішній стан, потреби і бажання. Існують і рекомендації щодо ведення бесіди: • намагайтеся уважно слухати і чути; • робіть спроби перейти від монологу до діалогу; • давайте змогу співрозмовникові спокійно висловити свою думку; • викладайте свою інформацію чітко, коротко й послідовно; • добирайте способи й засоби аргументування залежно від індивідуальних особливостей співрозмовника (рівня його мислення, віку, статі, типу темпераменту тощо); • викладайте докази в коректній формі. Після інформування присутніх і відповідей на питання настає основний етап ділової бесіди — аргументування висунутих положень. За спостереженнями науковців, аргументація — найважча фаза і бесіди, і переговорів. Тому потрібно користуватися достовірними даними і лише тими, які сприймаються партнерами. Для цього дію аргументів радять перевіряти додатковими запитаннями для контролю за рівнем розуміння та сприйняття їх співрозмовником". Велике значення має обмін предметними позиціями й вироблення рішень, фіксування домовленості і вихід із контакту (співрозмовники мають підбити підсумки бесіди, зафіксувати взаємні зобов'язання й розподілити ініціативу щодо реалізації ухвалених рішень). На цьому етапі формується попереднє враження, займається конкретна позиція. За допомогою аргументів можна повністю або частково змінити позицію і враження вашого співрозмовника, пом'якшити суперечності, критично розглянути положення і факти, викладені учасниками бесіди. У всіх випадках аргументацію слід вести коректно. Для досягнення більшої переконливості аргументації слід дотримуватися простих правил: • пристосовуйте аргументи до особистості вашого співбесідника, зважайте на його смаки та переконання, на його манери ведення справ; • використовуйте термінологію, яка зрозуміла вашому співбесіднику; • не забувайте, що зайва переконливість викликає опір зі сторони співбесідника, особливо якщо у нього агресивна натура; • уникайте формулювань, що ускладнюють аргументацію; • намагайтеся як можна наочніше викласти свої докази. Останній етап бесіди — завершення. Успішно завершити роботу — це означає досягти завчасно накресленої мети бесіди. На останньому етапі вирішуються такі завдання: ♦ досягнення основної мети або альтернативної (іншої) мети; ♦ забезпечення теплої атмосфери (навіть, якщо ви не досягли мети — позитивного результату); ♦ стимулювання співбесідника до виконання накреслених дій; ♦ підтримання в майбутньому контактів зі співрозмовником, його колегами; ♦ складання резюме з чітко вираженим основним висновком, зрозумілим усім присутнім. При прийнятті рішення рекомендують: —спостерігаючи за співрозмовником, визначити момент для закінчення бесіди; —заздалегідь сформулювати мінімальну мету й обміркувати альтернативні варіанти розв'язання проблеми; —намагатися добитися добровільної згоди партнера; —не виявляти невпевненості, розгубленості наприкінці бесіди, навіть якщо її мети не було досягнуто; —закінчуючи бесіду, доцільно використати свій найсильніший аргумент. Завершення бесіди не потрібно зводити тільки до повторення найважливіших її положень. Основні ідеї повинні бути сформульовані дуже чітко й коротко. Усім присутнім повинна бути і зрозумілою кожна деталь узагальнюючого висновку, не повинно бути місця зайвим словам і нечітким формулюванням. В узагальнюючому висновку повинна переважати одна основна думка, викладена у вигляді кількох положень у стислій формі. Вихід із контакту — важливий момент, який має значення для продовження спілкування в майбутньому. Прощаючись, потрібно сказати, що сподіваєтеся на подальшу співпрацю (для цього можна спільно накреслити систему перспективних ліній її розвитку, позитивних змін). Поводитися зі співбесідником потрібно за всіма правилами етикету. Бесіду краще закінчити на оптимістичній ноті, висловити свою віру в людину, в її особистість. Успішне використання бесіди підвищує моральну культуру людини, її психологічну компетентність, сприяє досягненню успіху в діловому житті. На нашу думку, варто звернути увагу на деякі важливі практичні рекомендації, щодо підвищення ефективності проведення ділової бесіди, зокрема: • уважно вислуховуйте співбесідника до кінця; • ніколи не нехтуйте його упередженнями; • уникайте непорозумінь і неправильних тлумачень; • поважайте свого співбесідника, будьте ввічливі, тактовні й дипломатичні; • якщо потрібно, будьте наполегливі, але зберігайте витримку, коли «температура» бесіди піднімається; • намагайтеся полегшити співбесідникові сприйняття ваших тез і пропозицій. Готуючись до бесід, потрібно пам'ятати такі правила етикету: —кожну бесіду проводити так, щоб вона переросла в подальшу співпрацю; —заздалегідь треба знати тему зустрічі; —призначаючи зустріч, треба чітко домовитися про дату та час, повідомити клієнтові, як краще до вас дістатися; —секретар має знати ім'я, по батькові, прізвище клієнта, гідно зустріти його, в разі потреби — замовити перепустку; підготуватися до зустрічі (перевірити, чи є місце для верхнього одягу клієнта); – коли клієнт зайде, організаторові зустрічі потрібно підвестися, потиснути йому руку, запропонувати зручне місце; — —перед собою організатор повинен мати інформацію про посаду, ім'я та по батькові клієнта (його візитівку); —у кабінеті годинник має бути розміщений так, щоб його добре бачили як господар, так і клієнт, це допоможе орієнтуватися в часі; — потрібно намагатися менше говорити, а більше слухати співрозмовника, щоб його зрозуміти; — якщо пропозицію клієнта прийнято, потрібно йому про це сказати і домовитися про те, як надалі розвиватимуться ділові стосунки; — клієнтові потрібно чітко сказати, коли буде дано остаточну відповідь; — якщо пропозиція клієнта не влаштовує, потрібно одразу йому про це сказати; — прощаючись із клієнтом, організатор зустрічі має встати з-за столу, подати руку, провести до виходу, сказати йому добрі слова, побажати успіхів у справах і висловити надію на майбутнє співробітництво. ВИСНОВКИ: • Бесіда в усіх її видах (ритуальна, глибинно-особистісна і ділова) є унікальною формою встановлення контакту між людьми, їх взаєморозуміння та взаємодії. • Поширеною помилкою, що призводить до невдачі під час бесіди, є жорстка орієнтація на остаточний результат і тиск на партнера. • Перш ніж розпочинати бесіду, треба добре обміркувати свою поведінку на всіх її етапах: при встановленні контакту, під час орієнтації, при обговоренні проблеми і прийнятті рішення, а також при завершенні контакту. • Час, витрачений на засвоєння правил і прийомів ведення індивідуальної бесіди, обов'язково принесе користь у розв'язанні багатьох проблем. • Успіх індивідуальної ділової бесіди залежить від моральної та психологічної компетентності у спілкуванні кожного співрозмовника. Зауважимо, що дуже часто бесіди, а точніше — індивідуальні бесіди, є однією з форм виховного впливу в сім'ї, школі, вищому навчальному закладі, серед друзів тощо. Через бесіду виховного характеру, як правило, намагаються вплинути на співрозмовника, стимулювати його до певних вчинків, запропонувати готові рецепти вирішення проблем тощо. Однак не слід забувати, що кожна людина, навіть дитина — це особистість зі своїми поглядами, специфікою характеру, здібностями, уподобаннями. Ніхто не бажає ставати об'єктом виховання, навіть доречного та справедливого, а тим більше — об'єктом маніпулювання. На любов людина відповідає, як правило, любов'ю, на добро — добром. Тому не треба хитрувати, коли намагаєшся поговорити з людиною, переслідуючи певну дидактичну мету. Не вимагайте від співрозмовника більшого, того, що він не в змозі зробити, усвідомити, змінити, досягти і т. ін. Через ті чи інші причини. Не варто нав'язувати співрозмовникові поради, а тим більше давати оцінку його вчинків. Слід пам'ятати, що люди болісно сприймають критику, навіть справедливу. Важливо побудувати розмову так, щоб людина критично сама оцінила свої вчинки і зробила висновки або сама попросила дати їй пораду чи допомогти іншим чином у даній ситуації. Рекомендується завершувати виховну бесіду на приємній, оптимістичній ноті, щоб ця розмова не виявилася останньою і щоб співрозмовник остаточно не втратив віру в себе. 2. Кадрова співбесіда (інтерв'ю) є одним із найбільш універсальних і популярних методів оцінювання персоналу. Співбесіди можуть відбуватися віч-на-віч або відразу з групою претендентів; претендента або групу можуть інтерв'ювати одночасно кілька людей (лінійний керівник, що пройшов спеціальну підготовку в галузі добору претендентів і методам співбесід; психолог; менеджер персоналу; представник колективу). Необхідними вміннями інтерв'юерів є: — уміння формулювати запитання відповідно до мети бесіди і правильно їх ставити; — уміння контролювати за допомогою запитань, знаків схвалення, зміни напряму розмови, її хід, пристосовувати свій стиль до особистості претендента і конкретних обставин, виявляти й обговорювати його складні проблеми з урахуванням того, що претендент має в бесіді свої цілі і прагне їх реалізувати; — уміння доброзичливо слухати, надавати можливість демонструвати себе, резюмувати, виносити судження, приймати правильні рішення. Кадрова співбесіда вимагає ретельної підготовки, бо необхідно створити комфортні умови для бесіди (м'яке приглушене світло, «тепле» фарбування стін, зручні меблі), що сприяє зняттю цілком природної напруги претендента і дозволять йому бути більш відвертим; інтерв'юер має добре знати організацію, умови і характер пропонованої роботи, вміти вичерпно відповісти на запитання претендента; необхідно попередньо ретельно ознайомитися з документами та біографією кандидата; визначити, зважаючи на потреби організації, запитання, які треба поставити (не слід ставити запитання, відповіді на які очевидні, і починати відразу зі складних і «важких», особливо не ставити їх поспіль), продумати способи повторної перевірки відповідей. Необхідно також визначити загальний (формальний або неформальний) характер бесіди. Бесіда починається з представлення співробітника кадрової служби й інших інтерв'юерів (якщо вони є), розповіді про організацію, ситуації в ній і про відповідну посаду. Види кадрових бесід: — за біографічними даними кандидата, яка дозволить оцінити колишні успіхи, але не характеризує нинішню ситуацію і мотивацію до майбутньої роботи. Іноді при з'ясуванні життєвого шляху краще досліджувати конкретний період або яскравий епізод; — за ситуацією. Претендентові пропонуєтьсядля рішення одна або кілька проблем, що дозволяє оцінити його загальні й аналітичні здібності, методи роботи, вміння виходити зі складних становищ; — за професійними і особистими якостями, яким при проведенні інтерв'ю рекомендується відводити 30% часу. Для цього в ході співбесіди ставлять запитання про поведінку в тих чи інших умовах, пов'язаних із професійною діяльністю, а відповіді оцінюють за заздалегідь розробленими критеріями. На співбесіді можуть ставитися запитання різного типу: — обмежені (коли? який?); — навідні, відповідь на які вже передбачається (вони покликані у завуальованій формі продемонструвати вимоги організації); — вузькоспеціальні, пов'язані з тонкощами професії; — гіпотетичні, спрямовані для передбачення цінностей і установок претендента під час поведінки його в тій чи іншій ситуації; — зондувальні (про можливі способи рішення тієї або іншої проблеми). Запитання рекомендується ставити приблизно в такій послідовності: про особисті особливості, специфіку освіти, кваліфікацію, професійну підготовку, досвід роботи, плани і прагнення, причини бажання одержати дану посаду, можливість поєднання роботи й особистого життя, сильні і слабкі сторони, розмір заробітної плати, цілі кар'єри на 5-10 років, причини звільнення з колишньої роботи, плани дій у випадку заняття посади. Варто також запропонувати претендентові самому ставити запитання, які його цікавлять, на основі яких можна багато чого довідатися про людину. У цілому запитання мають бути такими, на які не можна дати стандартну відповідь, але іноді вони можуть бути і «лобовими»: «Чи є Ви генератором ідей?», «Чи хороший Ви організатор?», «Чи можете Ви багато працювати?», «Чи добре у Вас здоров'я?» тощо. Крім питань, важливе значення мають зовнішні фактори: походження, поведінка, відповідність зовнішнього вигляду і стилю одягу посаді, на яку дана особа претендує; охайність, дрібні, але виразні деталі поведінки і розмови, наприклад, присутність почуття власної гідності й у той же час помірної самокритики, відсутність поспіху у відповідях. Після того, як необхідна інформація зібрана, кандидатові потрібно дати можливість сказати те, що, на його думку, не було договорено, розкрити щось більш докладніше, поставити запитання про роботу тощо. Потім йому повідомляється хід подальших подій: терміни вирішення його питання і способи повідомлення про результати бесіди. Після співбесіди потрібно негайно приступити до осмислення й обговорення її результату (якщо інтерв'ювала комісія), оскільки отримана інформація швидко забувається чи перекручується й упорядкувати її згодом буде дуже важко. І тільки після цього можна починати роботу з іншим кандидатом. Остаточні рішення приймаються після ознайомлення з усіма претендентами шляхом систематичного виключення зі списку тих, хто найменш відповідає вимогам. Не слід квапитися, а тим більше приймати рішення в перші хвилини бесіди і відразу ж пропонувати роботу. Тим, хто пройшов відбіркову бесіду дають заповнити спеціальну анкету, скласти більш докладну автобіографію тощо; тим, хто не пройшов співбесіду направляється офіційне письмове повідомлення про відмову з вираженням поваги, надією на збереження добрих відносин надалі. Причини відмови при цьому не повідомляються. Успішне проходження співбесіди - це справжнє мистецтво. Мистецтво спілкування і втілення, вміння відчувати міру у своїх словах і здатність контролювати свої несвідомі реакції. Щоб пройти співбесіду і отримати бажану посаду, треба вміти поставити себе на місце роботодавця, зрозуміти і відчути, які вимоги будуть ставитися до людини, яка претендує на цю роботу. Вивчення цього мистецтва вимагає часу, але навчитися йому можна. Для досягнення позитивного результату вам потрібно пройти два етапи -підготовку до співбесіди і власне розмову. Перший етап - підготовка до співбесіди. Спочатку потрібно зібрати якомога більше відомостей про фірму і людей, з якими ви збираєтеся зустрітися. Про організацію, в яку ви ідете на інтерв'ю, вам потрібно знати: чим вона займається, які перспективи у цього напрямку, протягом якого часу існує, її юридичний статус, якої думки про організацію преса, чи має партнерів за кордоном, наскільки стабільним є склад керівництва. Знайти необхідну інформацію вам допоможе продукція компанії, рекламні брошури, статті в газетах і журналах. Певне, достатньо суб'єктивне враження " зсередини" про організацію дасть спілкування з людиною, яка є чи була її співробітником. Дуже важлива частина підготовчого етапу — продумування відповідей на запитання, які, скоріше за все, ви почуєте. Зрозуміло, що ці відповіді повинні не тільки надавати вам впевненості у собі, але і підвищувати ваші шанси на успіх. Серед таких запитань: · Що ви можете розказати про себе? (коротка розповідь, мінімум автобіографії, максимум - навичок і досвіду, корисного для нової роботи) · Чому ви обрали нашу компанію? (можливості росту,..) · Які ваші сильні сторони? (перш за все - риси, корисні для організації) · Які ваші слабкі сторони? (негативні риси, які мають і позитивний аспект) · Чому ви хочете отримати цю роботу? (" продайте" себе) · У чому ми виграємо, якщо приймемо вас? · У вас є ще якісь запитання? · Чи маєте ви інші пропозиції роботи? · На яку заробітну платню ви розраховуєте? Відповідь на останнє запитання часто стає проблемою. Людину, яка назве дуже низьку платню, скоріше за все, будуть вважати поганим спеціалістом. Людину, яка оцінить себе зависоко, - надто амбіціозною. Людина, яка вгадала або дізналася про реальну платню за таку посаду в компанії, виявляється, не використала усіх можливостей — можливо, вона могла би отримувати більше. Тому варто торгуватися. А для цього — задавати т.зв. змістовні " атакуючі запитання". Ці запитання повинні враховувати істинні інтереси роботодавця і ситуацію конкретної співбесіди. При вміло поставлених запитаннях за певний час роботодавець сам запитує, чи влаштує вас певна платня, і тепер ситуація у ваших руках. А от перелік нестандартних запитань, для яких також непогано підготувати відповіді, які би підвищували ваші шанси на отримання потрібної посади: · Що ви робили сьогодні? · За що вас критикували останнім часом? · Ви частіше погоджуєтесь чи сперечаєтесь. Чому? · Наскільки ви відчуваєте людей, що вас оточують? · Опишіть, будь ласка, ідеального керівника. · Які з посадових обов'язків ви виконуєте з найбільшим успіхом? · Назвіть три ситуації, в яких вам не вдалося досягнути успіху. Чому? · Назвіть три моменти, які ви боїтеся виявити на новій роботі? · Як ви мотивуєте інших? · Як ви зрозумієте, що досягли своєї мети? Вам потрібно психологічно підготуватися, щоб ваше хвилювання не виявилося сильнішим за вас. Одним допомагає те, що вони ніби дивляться на себе збоку, як у кіно, інші кілька разів продумують можливі варіанти протікання подій, треті уявляють щось дуже приємне і спокійне, коли відчувають, що почали хвилюватися. Отже, вам потрібно виробити свій спосіб заспокоюватися у складній ситуації. Для того, щоб не запізнитись на очікувану співбесіду, вам потрібно з'ясувати, де точно знаходиться потрібна організація і скільки часу потрібно на дорогу. Не забудьте про копії дипломів, резюме, рекомендацій, підготуйте імена і телефони осіб, які можуть вас порекомендувати. Бажано мати запас часу на випадок, якщо співбесіда затягнеться. А перед виходом не забудьте зазирнути у дзеркало - це додає необхідної впевненості. Є люди, які десятиріччями працюють на одній фірмі з дуже незначними підвищеннями, є ті, які змінюють місце праці раз чи два на рік, а є такі, що роблять чудову кар'єру за відносно короткий час. Чому так? Перші, можливо, просто бояться щось змінювати або недооцінюють себе, другі можуть бути надто конфліктними або шукати " свою" справу, треті - досить впевнені і професійні особи. Але багато залежить і від того, наскільки вдало підібрані напрямок діяльності, посада і компанія. Отже, що рекомендують робити психологи, щоб знайти приємну і достойну роботу? Краще вибирати з тих варіантів, по яких ви дійсно конкурентоздатні (ще краще, якщо це оцінить незалежна особа, професіонал у своїй справі. Для успішного вибору майбутнього місця праці потрібно насамперед зрозуміти себе (свої цінності, особисті і професійні якості, бажаний стиль життя) і, відповідно, те, які розклад роботи, престижність компанії, зарплатня тощо вас влаштовують. Добре також співставити те, що вам подобається робити, і те, що ви вмієте. У пошуку різних варіантів вам можуть допомогти такі ресурси: інтернет-сайти, служби найму, ярмарки вакансій, дні кар'єри, що проводяться крупними компаніями. Ще одне важливе джерело інформації — особисті знайомства (тут ймовірність отримати роботу набагато вища, ніж по ресурсах з високою конкуренцією) і неформальні тусовки, отже, потрібно навчитися " продавати" себе якнайкраще. Наступний етап після постановки мети і дослідження ринку праці - вибір роботодавців, з якими ви хотіли би співпрацювати. Це може виглядати як список компаній, де вже є або скоро виникнуть вакансії на посади, які вас цікавлять. Добре шукати нові ідеї для своєї кар'єри у всіх сферах життя. Чим більше буде творчості і нестереотипності у вашому житті, тим більш цікаву і яскраву роботу ви знайдете для себе. Але і про реалізм варто пам'ятати. Кілька слів про те, як краще поводитися, якщо ви хочете працювати у іноземній фірмі. · По перше, треба реально оцінити свої можливості: гарантією вашого професіоналізму для західного менеджера є ваш досвід роботи на подібній посаді. · Підготуватися до того, що вам доведеться починати з низької посади і відповідної платні, а підвищення відбудеться у кращому випадку через рік-два. · Надійніше шукати конкретну компанію через кадрове агентство, тоді ви зможете дізнатися дещо про традиції і співробітників компанії. Звичайно, про " складний характер" майбутнього шефа буде сказано дуже делікатно, тому будьте уважні! · Після надсилання резюме будьте готові до несподіваного телефонного дзвінка, коли приємний голос привітається з вами іноземною мовою... Тут не можна робити жодної помилки, тоді ви маєте шанс потрапити на співбесіду. · Про майбутню співбесіду ви можете проконсультуватися з консультантом кадрового агентства, оскільки на вас чекає не тільки обговорення деяких моментів вашої біографії і професійної діяльності, але і перевірка знань у тих областях, з якими ви, якщо пощастить, будете працювати. · В іноземній компанії вас найчастіше беруть для того, щоби ви добре виконували свою роботу на посаді, а не заради вашої кар'єри, тому краще не говорити про те, що ви пішли з минулої роботи через " неможливість професійного росту". · Перевагу у більшості випадків віддають не яскравій особистості, а людині, яка готова довго і старанно працювати.
3. Телефон останнім часом став чи не найважливішим засобом комунікації. Ми не уявляємо свого життя без телефону ні вдома, ні на роботі. Майже не пишемо листів. Навіщо їх писати, коли всі питання можна швидко з'ясувати телефонічно? Сьогодні по телефону ведуться як особисті розмови, так і ділові бесіди, переговори, узгоджується час ділової зустрічі. Дослідники стверджують, що за останні роки середня тривалість телефонної розмови збільшилася втричі, хоч обсяг інформації, що передається, залишився тим самим. Психологи вважають, що час телефонних розмов збільшується, зокрема, за рахунок емоційного забарвлення. Збільшення часу телефонної розмови формує мовну нечіткість і неділовитість фраз. Під час такої розмови передача ділової інформації займає дві третини часу, а третина йде на паузи між словами і фразами, прояв своїх емоцій. Це переконує в тому, що люди не можуть чітко і стисло викласти свої думки. Тому дві третини часу йде на передачу інформації, а решта — на паузи між словами. Багато спеціалістів вважають, що в реєстрі безцільної трати ділового часу телефон стоїть на другому місці після неочікуваних візитів. Американські психологи прийшли до висновку, що телефон при всіх його перевагах, скорочує життя сучасної людини на 3— 4 роки. І справа не в тому, що по телефону ми отримуємо неприємні новини, а в постійному напруженні нервової системи через чекання дзвінка в будь-яку хвилину. І все ж, хоч використання телетайпу для міжміських розмов дешевше, найважливіші контакти реалізуються по телефону. Вважається, що добре підготовлена телефонна розмова може замінити чотири ділових листи. Телефонна розмова — це один із видів усного ділового мовлення. Телефонна розмова має два аспекти. Перший - емоційний, в якому обидві сторони відразу повинні залишити про себе приємне враження, засвідчити свою професійність. Надмірна емоційність призводить до нечіткості мовлення, фраз і збільшує час розмови. На думку психологів, позитивні емоції тонізують діяльність головного мозку, сприяють чіткому раціональному мисленню, а негативні емоції призводять до порушення логічних зв'язків у мові, аргументації, створюють умови для неправильної оцінки того, хто з вами розмовляє. Другий - раціональний, завдяки якому людину, до якої ми дзвонимо, треба настроїти на розмову, адже ми її раптово вирвали із звичного ритму роботи (за психологічними дослідженнями, для цього треба в середньому шість секунд). Телефонна розмова - це один із різновидів діалогічного, невізуального мовлення. У ній строго розмежовуються комунікативні ролі співрозмовників: той, хто телефонує, повідомляє - " адресант"; той, хто приймає повідомлення - " адресат, абонент"; можлива участь третьої особи -" посередника", який допомагає встановити контакт адресанта з адресатом. І хоч співбесідники не бачать один одного, у телефонній розмові вони орієнтуються переважно на голосові якості, але свою думку вони все ж супроводжують невербально - мімікою, жестикуляцією. Водночас важливого значення для телефонної розмови набувають етикетні репліки-стереотипи ввічливого характеру: " вибачте", " будь ласка", " дякую", які під час безпосереднього спілкування часто замінюють привітною посмішкою, кивком голови, мімікою. Телефонна розмова має певні обмеження щодо повноцінного спілкування: просторова близькість співрозмовників є ілюзорною; сама розмова обмежена в часі; можуть траплятись технічні перешкоди (погана чутність, втручання сторонніх абонентів, технічний збій розмови).
|