Лекція 5: Діловий етикет — основа професійного спілкування

1. Поняття про етикет.

2. Історія становлення та види етикету.

3. Службовий етикет як сукупність правил поведінки людини.

4. Професійна етика. Норми професійних ділових відносин. с/в

5. Мовленнєвий етикет. с/в

6. Мовний етикет української науки.

7. Антиетикет у спілкуванні.

1. Людина — унікальний витвір природи. Право на «недоторканність» — невід'ємне право особистості. Однак, лю­дина — не Робінзон, що живе на безлюдному острові. Живе вона у сучасному «затисненому» світі, і тому змушена то тимчасово, то надовго поступатися «своєю територією», укладати угоди, йти на компроміси.

Тисячолітня історія людства виробила «правила гри» у цьому «скупченому» світі. Вони дають можливість людям різного соціального статусу вступати у спілкування один з одним, зважа­ти на оточуючих, йти на обмеження.

Таким регулятором відносин виступають перевірені часом правила, названі досить прозаїчним словом «етикет».

Що таке етикет?

Етикет — звід правил, які визначають найбільш оптимальні способи проживання в людському суспільстві, установлені норми поведінки і правила ввічливості в якому-небудь товаристві. Ці правила — своєрідні угоди між людьми різного правового, соціального, інте­лектуального статусу, розумний досвід предків, своєрідна мова спілкування людей. Мова мовчазна, але досить виразна.

У розвитку науки про етикет кожен народ уніс свій внесок. Так, із Древнього Рима прийшов звичай гостинності; зі Сканди­навії — почесні місця за столом; з Кавказу — поважне ставлення до людей похилого віку. Етикет різних народів має свої істотні особливості. Вони обумовлені історичними, національними, релігійними й іншими традиціями, звичаями, нормами і ціннос­тями.

Етикет має свої різновиди, спеціальні особливості. Серед них:

• Етикет конкретного стану або «титулований» етикет — норми поводження королів, князів, графів, правила обходження при монархах;

• Ранговий етикет — сановників і чиновників різних рівнів ієрархічної градації;

• Етикет визначених соціальних прошарків — дворян, ку­пецтва, підприємців;

• «Національний» (етнічний) етикет;

• «Релігійний» етикет — християн, мусульман, буддистів;

• Професійний етикет — військовий, дипломатичний, лікар­ський.

• Сімейно-побутовий етикет — взаємини батьків, подружжя, дітей, сусідів.

Чи потрібний етикет людині, яка від нього користь?

У недалекому минулому серед членів нашого суспільства іс­нувало іронічно-поблажливе ставлення до моральних цінностей етикету. Правила етикету, мовляв, створені були для дворянства, це «панські умовності», історичний мотлох. Але це зовсім не так. Правила етикету створюють умови справедливих і стійких взаємин між людьми в залежності від їхніх вікових, соціальних, службових відмінностей. Адже не однаковий суспільно-правовий статус чоловіка і жінки; старого і молодого; молодшого і старшо­го; начальника і підлеглого; батьків і дітей; знайомого і незнайо­мого. І кожен повинен знати своє місце, свої права й обов'язки. Правила регламентують поводження людей на службі, у гро­мадських місцях, у родині, офіційних заходах, несуть заряд гу­манності, створюють імідж особистості, такий важливий для праці і спілкування.

Для культурної людини дотримання правил гарного тону — справа природна. Людина йде на незначну самопожертву, щоб навколишнім було зручніше. І отримує від цього «психологічний комфорт».

2. Слово " етикет" дуже схоже на слово " етикетка". Що між ними спільного? Вважається, що слово " етикет" французького походження і має два значення: " ярлик" (" етикетка") і " церемоніал". Хоча, насправді, і до французів це слово прийшло з голландської мови, де воно спочатку означало кілочок, до якого прив'язували папірець з назвою товару, а пізніше - папірець з написом-етикеткою, яку ми і сьогодні бачимо щодня на всіх товарах. На основі значення " напис" розвинулось більш вузьке значення - " церемоніал", тобто, правила поведінки. Їх багато, і у різних народів вони неоднакові.

Слово " етикет" прижилось у багатьох мовах. Але в українській мові є свої слова-синоніми до цього слова, а саме: ґречність, чемність, норми поведінки. Перші згадки про ґречність сягають тисячолітніх глибин людської історії. У літературних текстах стародавнього Шумеру (сучасна територія Іраку та Ірану) було викладено перші моральні принципи, які, на думку шумерів, були надані людям богами. У правилах поведінки різних народів відображаються різні умови їхнього життя.

Ось деякі приклади. З часів стародавнього Риму до нас прийшов звичай гостинності. У стародавньому Єгипті для міжнародних переговорів вперше почали призначати спеціальних людей - послів, а самі переговори проводилися в урочистій обстановці. До речі, в Єгипті вперше з'явився звичай замикати двері на ключ. Але тільки з того боку, де був замок. У стародавній Греції посли носили при собі спеціальні жезли Гермеса, до того ж, їм вручали інструкції з поведінки, що мали назву " дипломах". В античній Греції навчились відмикати замки, а ключі тоді були більше метра довжиною, і носили їх через плече. І здаля було видно, що йде людина, яка нікому не довіряє. У цій же країні біднякові жити за рахунок багатія не вважалось ганебним. Бідняк був у багатія на побігеньках, розважав його, а за це багатій давав йому харчі. Грецькою мовою слово " дармоїд" звучало так: " парасит", а згодом воно перетворилося у " паразит". Жителі скандинавських країн першими ввели до правил ґречної поведінки звичай надавати почесні місця жінкам і найбільш шанованим гостям. У стародавньому скандинавському епосі " Едда" детально розповідається про поведінку за обіднім столом, а правила проголошення тостів у цього народу були розроблені до дрібниць. За порушення етикету призначались штрафи. Перший посібник з ґречності було створено 1204 року іспанцем Педро Альфонсо і називався він " Дисципліна клерикаліс". У ньому викладалися правила поведінки за столом, прийому гостей, проведення бесіди.

Одним із перших описав спілкування на території нинішньої України ще у V ст. до н. є. Геродот. Цікаві свідчення того, як у далекі часи жили люди, як вони захищали свою землю, як розвивали ремесла і, звичайно, як спілкувалися, дає Велесова книга, або " Скрижалі буття українського народу", — збірка поліських пам'яток V—IX ст. Люди вміли спілкуватися, бо правили п'ятнадцять століть через віче, де будь-хто міг слово сказати — і то було благом. Взагалі слово для людей було вагомою частиною життя, через нього вони доходили згоди й розв'язували свої життєві проблеми.

В Україні перші писемні правила поведінки було викладено у " Поученнях дітям..." великим київським князем Володимиром Мономахом. У нього знаходимо: "...мати душу чисту та непорочну, тіло худе, бесіду лагідну і дотримуватись слова Господнього... при старших мовчати, мудрих слухати, старшим коритися, з рівними собі і молодшими в любові перебувати, без лукавого умислу бесідуючи, а більше вдумуватися, не шаленіти словом, не засуджувати мовою, небагато сміятися, соромитися старших;...поводитися благочестиво, навчити... очима управлінню, язику утриманню, розуму упокорюванню, тілу підкорянню, думці чистоту дотримувати, спонукаючи себе до добрих справ...; не забувайте того доброго, що ви вмієте, а чого не вмієте, тому навчайтесь...; жодної людини не пропустіть, не привітавши її і не подарувавши їй добре слово...". " У домі своїм не лінуйтеся, а за всім дивіться... Ні питтю, ні їді не потурайте, ні спанню... Лжі бережіться... А куди підете і де станете, напоїте, нагодуйте, краще стороннього; а ще більше вшануйте гостя, звідки він до вас прийде. Недужого одвідайте, за мрецем ідіте, тому що всі ми смертні єсмо. І чоловіка не миніть, не привітавши, добре слово йому подайте".

Пам'ятаємо вислів: " розводити китайські церемонії"? Таких церемоній у стародавньому Китаї було близько 30 тисяч. Звичайно, їх роками вивчали тільки заможні люди, бо бідняки не могли гаяти час на їх засвоєння та дотримування. Так, колись при зустрічі китайці тиснули руки самі собі. А у більшості країн прийнято тиснути руки один одному. У південних країнах, де руки у людей вологі від поту, такі жести не популярні. Натомість, в африканських народів при зустрічах прийнято дарувати один одному гарбуза. Калмики, вітаючись у колишні часи, від щирого серця терлись носами.

Лапландці, виявляючи повагу та шанобливість, крутили язиками на всі боки. Японців з дитинства привчають посміхатись, щоб нікому не псувати настрою своїм " кислим виглядом". Тому на обличчі японця завжди посмішка, і коли він пригнічений, і коли йому соромно чи боляче. Сьогодні в багатьох народів видобувати рештки їжі із зубів при людях вважається непристойним. Але не в Німеччині, де часто-густо можна побачити таку картину: ошатно одягнені люди після їжі " приводять у порядок" свої зуби за допомогою зубочистки, і ніхто їх за це не засуджує. Або американці, які полюбляють сидіти, поклавши ноги на стіл. І це нікого не дивує, бо так допускається за їхніми правилами поведінки. Або ось які недоречності спостерігались колись у народів Кавказу. Одна і та ж людина могла з радістю приймати гостей у себе вдома, а потім пограбувати їх у дорозі.

Однак сам етикет як соціальне явище виник у часи короля Людовика XIV. Тут уперше на прийомі були запропоновані картки «етикет­ки» зі змістом правил поведінки на прийомі в короля. У картках указувався: час прийому, місце за столом, форма одягу, а також поводження на офіційній частині.

Правила етикету були такі строгі, що навіть сам монарх не мав права їх порушувати. Ось історично достовірний факт. Іспанський король Філіп III сидів біля каміна. Частина дров, що зайнялися, ви­пала на підлогу. Придворного, зобов'язаного стежити за каміном, на місці не виявилося. Нікому з придворних король не дозволив по­ставити заслінку. Самому ж королю це зробити означало порушити правила етикету і свою королівську честь. Полум'я охопило одяг. Від отриманих опіків король Філіп ІІІ незабаром помер.

Регламент життя королівського двору в західних країнах роз­писувався до дріб'язків: від правил виходу короля до зачісок при­дворних. Етикет і честь асоціювалися як однозначні поняття. По­рушити етикет означало збезчестити самого себе. Однак сфера дії придворного етикету не виходила за межі придворного стану.

Велике значення в правилах ґречності надається словам. Придворний етикет мови був колись дуже " кучерявим", вигадливим. Ось такий кумедний приклад. Наприкінці XIX століття в Англії директором Королівського політехнічного інституту був Джон Поппер. Одного разу до інституту приїхала королева Вікторія. Вчений вирішив продемонструвати їй дослід, але при цьому боявся порушити придворний мовний етикет. Тому, пояснюючи дослід, сказав: " А зараз кисень та водень будуть мати честь з'єднатись перед лицем Вашої Величності".