Класифікація лікарських форм: дисперсологічна (фізико-хімічна), за агрегатним станом, залежно від способу вживання та шляху введення.

Технологія лікарських форм як наукова дисципліна, її завдання та напрямки розвитку. Визначення технологічних термінів: лікарський засіб, лікарська речовина, лікарська форма, лікарський препарат.

Слово «технологія» походить від грецьких techne — майстерність, уміння і logos — наука, вчення. В дослівному перекладі «технологія ліків» означає «вчення про вміння готувати ліки».

Технологія лікарських форм — це наука про теоретичні основи і виробничі процеси переробки лікарських засобів у лікарські препарати (ліки) шляхом надання їм певної лікарської форми на підставі визначених фізичних, хімічних, механічних та інших закономірностей.

Технологія лікарських форм — це прикладна наука, заснована на даних хімічних дисциплін (неорганічної, органічної, аналітичної та фізичної хімії), біологічних дисциплін (ботаніки, фізіології, мікробіології, фармакологи, біохімії), фармацевтичних дисциплін (фармакогнозії, фармацевтичної хімії, організації та економіки фармації, маркетингу), загальноосвітніх (фізики, математики, латинської мови) та.

Завдання:

- Необхідність проведення фундаментальних комплексних досліджень в галузі технології, біофармації та фармакокінетики лікарських засобів;

- Розробка нових видів лікарських форм і вдосконалення існуючих, звернувши особливу увагу на дитячі і пролонговані лікарські препарати, а також на лікарські форми що використовуюсь при лікуванні літніх людей;

- Пошук нових допоміжних речовин, розширення асортименту консервантів та стабілізаторів для ін’єкційних лікарських форм;

- Використання сучасного пакувального матеріалу;

- Розширення досліджень по механізації та автоматизації технологічних процесів виробництва в аптеках

- Введення об’єктивних методів оцінки якості лікарських форм;

- Удосконалення лікарських форм та їх технології.

Напрямки розвитку: сучасна науково-технічна революція поставила перед технологією лікарських форм ряд цілком нових дослідницьких і практичних завдань, розв’язання яких дозволяє якісно змінити підхід як до питань створення лікарських форм, так і до самого лікарського препарату як могутнього засобу в боротьбі з хворобами.

Лікарський засіб – речовина або суміш речовин синтетичного або природного походження, що має певну біологічну активність і дозволене до медичного застосування, виробництва і імпорту з метою діагностики, профілактики або лікування людини або тварини. (залежно від фармакологічної активності - отруйні, сильнодіючі, несильнодіючі)

Лікарська речовина – це лікарський засіб, що являє собою індивідуальну хімічну сполуку або біологічну речовину. В залежності від специфіки одержання, методу очистки в умовах виробництва ЛР: на ряд груп – хімічні речовини, вітаміни, антибіотики, органолептичні речовини(адреналін), речовини рослинної і тваринної сировини, галенові препарати та інші. Асортимент постійно змінюється.

Лікарська форма – форма що надається лікарському засобу або лікарській рослинній сировині, зручна для вживання і забезпечує необхідний лікувальний ефект. (Аерозоль, гранули, краплі, плівки, капсули, мазі, пасти, лініменти, настої, відвари, настойки, пілюлі, порошки, розчини, лікарські збори, супозиторії, суспензії, екстракти, емульсії)

Лікарський препарат – це лікарський засіб у вигляді певної лікарської форми.

Лікарський препарат – лікарська форма в розфасованому, упакованому і маркірованому вигляді відповідно до вимог нормативно-технічної документації, яка має певний термін зберігання і є зручною для медичного застосування, транспортування і зберігання.

Лікарські засоби треба розглядати як предмет, застосований для приготування різних лікарських препаратів, а лікарські препарати (ліки), в свою чергу, як лікарську форму для вживання лікарських засобів, тобто лікарські препарати в цьому випадку – це вже предмет використання хворими.

Класифікація лікарських форм: дисперсологічна (фізико-хімічна), за агрегатним станом, залежно від способу вживання та шляху введення.

Класифікація ЛФ – така їх систематизована структура, яка б давала ясне і точне уявлення про курс у цілому і допомагала характеризувати з технологічного боку окремі ЛФ.

1) Дисперсологічна класифікація ЛФ – зараз домінує:

А) Вільно дисперсні

- с-ми без дисперсного середовища (збори, порошки)

- с-ми з різним дисперсним середовищем (усі рідкі ЛФ(вкл. ін’єкційні)

а) безформні системи – мазі, пасти;

б)формовані системи – мазеві і парафінові олівці, пластирі, свічки, кульки, палички, дит. Свічки та кульки одержані на основі желатинових гелів.

- с-ми з пластично- або пружнов’язким дисперсним середовищем (теж а) і б))

- с-ми з твердими дисперсним середовищем (олівці із сплаву срібла нітрату з калій нітрату, литі і пресовані свічки і кульки, приготовлені на основі жирових мас і твердих позіетиленгліколей)

- с-ми з газоподібним середовищем (газові суміші, інгаляції, курильні дими.

Б ) Зв’язано дисперсні

- с-ми без дисперсійного середовища (тверді пористі тіла, одержані з порошків шляхом стискання або часткового склеювання) (таблетки, драже, мікро драже, гранули, тритураційні таблетки.

- просочені зв’язно-дисперсійні с-ми (тверді і пружні гелі) (оподельдоки, гліцеринові супозиторії, одержані на базі твердих мил)

Дисперсологічна класифікація дає можливість первісній (візуальній) оцінці якості виготовленого препарату. Наприклад, відомо, що розчини повинні бути прозорими (гомогенні системи), суспензії — рівномірно каламутними (гетерогенні системи).

Більше того, тип дисперсної системи в певній мірі буде характеризувати лікарську форму і з біофармацевтичного боку, впливаючи на швидкість вивільнення з неї лікарських речовин, Проте дисперсологічна класифікація лікарських форм не позбавлена й окремих прорахунків. Так, наприклад, мазі і супозиторії, об'єднані в одній системі, відрізняються не тільки за зовнішніми ознаками і способом застосування, а й за технологічними процесами.

2) Найбільш застарілою і найменш досконалою є класифікація за агрегатним станом. Всі ЛФ відповідно їй поділені на 4 групи:

- Тверді - порошки, збори, таблет­ки, свічки, шарики, пілюлі, пластирі, гранули, мікрогранули;

- Рідкі - мікстури, краплі для внутрішнього і зовнішнього вживання, полоскання, обмивання, примочки, ін'єкційні розчини;

- М'які - лініменти, мазі, пасти, помади, креми, пластирі;

- Газоподібні - пари, гази, рідини й аерозолі, що розпиляються.

Агрегатний стан дає можливість судити про:

- можливість надання тієї чи іншої зовнішньої форми лікарським засобам. Наприклад, пілюлі, шарики, які не можна зробити з м'яких мас.

- швидкість дії лікарських форм, наприклад, тверді лікарські форми діють менш активно, ніж рідкі, а газоподібні — активніше, ніж рідкі.

Недоліком класифікації є:

- одна і та ж лікарська форма залежно від фізичних властивостей допоміжних речовин належить до різних груп (наприклад, супозиторії на жировій основі — м'які лікарські форми, на нежировій — тверді та ін.).

- не враховуються особливі вимоги, що висуваються до лікарських форм залежно від способу застосу­вання (наприклад, порошки, призначені для внутрішнього застосування, і порошки, які наносять на поверхню рани).

- Суттєвим недоліком є те, що агрегатний стан не містить інформації про технологічні процеси, які використали для приготування лікарських форм, що є головною ознакою в технології.

3) Більш популярною і порівняно обгрунтованою є класифікація по способу застосування лікарських форм. Згідно з цією класифікацією всю різноманітність ЛФ підрозділено на:

- ентеральні, тобто ліки, які вводяться через ШКТ, та

- парентеральні — ліки, які вводяться обминаючи ШКТ.

Ентеральні — залежно від шляхів введення підрозділяються на лікарські форми:

- які вводяться перорально, їх називають внутрішні. Це найбільш обширна група лікарських форм (мікстури, настої, відвари, краплі, пілюлі та ін.);

- які вводяться ректально. Вони належать до групи «Зовнішнє» (супозиторії, розчини для клізм, спринцювання та ін.).

Парентеральні — залежно від способу введення в організм підрозділяють на 2 групи.

1.Лікарські форми, які наносяться на шкірні покриви і слизові оболонки («Зовнішнє»):

- для нанесення на шкірні покриви — мазі, пасти, лініменти, пластирі, гірчичники, порошки (присипки), припарки (із зборів), змазування, обми­вання та ін.;

- для введення в верхні відділи дихальних шляхів і легкі інгаляції (гази, дими курильних зборів, аерозолі, пари);

- для сублінгвального і перлінгвального введення (таблетки, драже);

- для нанесення на слизові оболонки повік і кон'юнктиву ока (краплі, примочки, мазі, очні плівки, порошки (вдування), очні олівці);

- для нанесення на слизову оболонку носа (мазі, порошки (нюхальні), краплі, промивання та ін.);

- для введення в слуховий прохід (мазі, палички, краплі);

- для нанесення на слизові оболонки статевих органів і сечовидільного каналу (вприскування в сечовидільний канал, спринцювання; розчини для тампонів, шарики й палички, мазі).

2. Лікарські форми для ін'єкцій. У цю групу включаються всі лікарські форми, що вводяться шляхом ін'єкції з порушенням цілісності шкірних покривів. У більшості це розчини, але можуть бути зависі та емульсії. Усі лікарські форми цієї категорії носять назву «Для ін'єкцій».