Структура

1. Inscriptio – вказується назва, адреса і телефон лікувальної установи, в якій був виписаний рецепт. Код ЛПУ друкується повністю або ставиться штампом. На рецепті приватного практикуючого лікаря повинні бути вказані прізвище, домашня адреса й номер телефону (якщо він є). Ці відомості необхідні на випадок необхідності з’ясувати у лікаря різні питання: уточнення дозування, способу застосування лікарського препарату, можливість заміни відсутніх інгредієнтів іншими і т.п. Відзначається вікова група хворого: дорослий, дитячий (непотрібне закреслити).

2. Nomen aegroti — прізвище, ініціали, вік хворого. Відомості про вік пацієнтів необхідні в зв'язку з тим, що на фармацевта покладається обов'язок контролювати правильність призначення лікарем отруйних і сильнодіючих лікарських речовин. Якщо хворим є сам лікар, який виписав рецепт, то пишеться «pro mе» (для мене).

3. Datum — дата видачі рецепта вказується повністю (число, місяць, рік). Дата, крім юридичного значення, має і спеціальне значення.

4. Nomen medici — прізвище та ініціали лікаря (розбірливо).

5. Invocatio — звернення, від лат. invocare — благати, молити. В рецепті ця частина представлена одним словом Recipe — візьми, яке звичайно пишеться скорочено: Rp.:; Rec: abo R.:. Слово Recipe (візьми) юридично характеризує наказ лікаря фармацевту. Воно показує, що даний документ є рецептом і на нього поширюються всі законоположення про рецепт.

6. Designatio materiarum або Orginatio — перелічення лікарських речовин, з яких готують лікарський препарат. Це найвідповідальніша частина рецепта. Лікарські речовини прописують латинською мовою за їх хімічними назвами. При переліченні інгредієнтів кожну речовину пишуть на окремому рядку з великої літери.

Назви отруйних і сильнодіючих лікарських засобів завжди повинні бути написані повністю. Якщо в рецепті позначають розчин речовини, то іменник у середині рядка також пишуть з великої літери. Назви інгредієнта наводять у родовому відмінку.

Після найменування лікарського засобу з правого боку вказується його кількість. При прописуванні лікарських речовин, дозованих у біологічних одиницях дії (антибіотики, деякі інші речовини), в рецепті вказують кількість одиниць дії (ОД).

У тих випадках, коли якихось лікарських засобів виписано в однаковій кількості, то після назви останнього з них перед позначенням кількості пишуть «ana» — порівну.

Рідкі лікарські засоби виписують у мілілітрах, грамах і краплях. Якщо; кількість рідини менша одного грама, то звичайно їх прописують у краплях, позначаючи кількість римською цифрою. Наприклад, gtt IV; gtt X (gtt -guttas — крапель). Що стосується індиферентних речовин, то їх кількість лікар може й не вказувати, а після цих речовин пишеться «q.s. (quntum satis — скільки треба). Взята кількість даного лікарського засобу відмічається в паспорті письмового контролю.

Звичайно лікарські засоби прописуються в порядку їх убуваючої; важливості. Спочатку пишуть основний лікарський засіб (basis), потім прописують лікарські засоби, які сприяють основній лікарській речовині! Adjuvans (дослівний переклад — допомагаюча, сприяюча). Далі може бути виписана речовина, виправляюча смак або запах лікарського препарату! (Corrigens).

Наступна група інгредієнтів рецепта — формоутворюючі або консистентні речовини, які надають форму лікарським препаратам (constitjens -наповнювач). Від цієї групи речовин залежать не тільки маса, об'ємі агрегатний стан лікарської форми, а й біологічна доступність лікарськогопрепарату, тривалість лікувального ефекту та ін. Інколи лікар у рецепті невказує допоміжних речовин, але має їх на увазі як цілком визначені на І підставі правил, визначених фармакопеєю. Наприклад, вода очищена - для мікстур, вазелін — для мазей, цукор — у порошках, тверді жирові основи -у свічках і т.д.

7. Praescriptio або subscriptio — наказ, підпис. Після перелічення лікарських речовин указується, яка лікарська форма повинна бути приготовлена, і основні технологічні операції, які необхідно провести.

(змішати, розважити і т.д.), в якій упаковці і тарі повинен бути відпущений лікарський препарат (у капсулах, ампулах, посуді темного скла). При виписуванні дозованих лікарських препаратів указується кількість доз. Для позначення лікарської форми широко використовуються прийняті скорочення, наприклад: M.f.ung. (Misce fiat ungventum) — змішай, щоб вийшла мазь; M.f. pulv. D.t.d. № 6 (Misce fiat pulvis. Da tales doses № 6) — змішай, щоб вийшов порошок. Дай такі дози числом 6.

8. Signature — сигнатура, позначення. Починається словами Signa або Signetur (познач, хай буде позначено), частіше пишуться скорочено, однією буквою — S.

Зміст сигнатури призначений для хворого. В ній указано, як слід застосовувати лікарський препарат. Тому сигнатура пишеться російською або національною мовами. Неприпустимі такі загальні вказівки як «Зовнішнє», «Внутрішнє», «Відомо», «Вживати, як сказано» і т.д., бо це позбавляє можливості фармацевта перевіряти дозування отруйних, наркотичних і сильнодіючих лікарських засобів і може привести до неправильного приймання лікарського препарат/ хворим. Спосіб застосування слід писати детально, вказуючи дозу, частоту, а в необхідних випадках — і час приймання, тобто до їжі або після, натщесерце і т.д.

9. Subscriptio medici — особистий підпис лікаря і його особиста печатка. Підписуючи рецепт, лікар бере на себе відповідальність за правильність призначення хворому даного лікарського препарату. Ця остання частина рецепта має юридичну силу.