Столипінська реакція

Перша та друга Думи були розпущені ца­рем, оскільки виявилися занадто " лівими".

Маніфест про розпуск другої Думи 3 черв­ня 1907 р, прийнято вважати кінцем революції, бо він обмежив політичні свободи, проголосив новий антидемократичний за­кон про вибори і початок репресій проти учасників революції. Багато здобутків на­ціонального руху були ліквідовані. Царизм знову перейшов до політики національно­го гноблення українського народу.

У багатьох українських губерніях було введено “воєнний" або ж " особливий" стан: заборонялися будь-які збори, наради, навіть не дозволялося збиратися декільком особам у приватних кварти­рах, різко зросла кількість арештів, масових за­слань без суду і слідства, погромів профспілок, заборони де­мократичних видань, панували воєнні суди зі спрощеною формою судочинства,.

Після революції активно запрацював репресивний апарат. За звинуваченням у " політичних злочинах" за період 1907—1909 рр. було засуджено 26 тис. осіб, з яких 5 тис. винесено смертні ви­роки. В переповнених тюрмах країни 1909 р. перебувало май­же 180 тис. осіб.

Досить відчутним був наступ реакції у культурній сфер і. Пос­тановою ради міністрів заборонялося студентам брати участь у будь-яких зібраннях, лікві­дувалася автономія вищих навчальних закладів.

Логічним наслідком наступу реакції було посилення національного гніту. Уряд заборонив викладання українською мовою у школах, не доз­волялося у школах співати українських пісень, декламувати вірші українською мовою, виконувати національні мелодії.

Тотально і насильницьки закривалися українські клуби, наукові товариства, культурно-освітні організації (зокрема " Просвіти"). У 1910 р. побачив світ циркуляр П. Столипіна, у якому " інородцям" (до них належали українці та інші приг­ноблені народи) взагалі заборонялося створювати будь-які това­риства, клуби, видавати газети рідною мовою.

З 1907 по 1910рр. тривав період реакції - жорстокого переслідування опозиційно­го та українського руху. Головним при­хильником цієї політики був міністр внутрішніх справ, а згодом - голова уря­ду Росії П. СтолипІн.

Столипін Петро Аркадійович (1862-1911) - російський дер­жавний діяч. У квітні 1906 призначений міністром внутрішніх справ, у липні — прем'єр-міністром. З і м'ям Столипіна пов'язані активна протидія революції 1905-1907, розпуск II Державної думи і зміни положення про вибори до неї на користь заможних верств насе­лення. Вершиною діяльності Столипіна стала аграрна реформа, яка розпочалася в 1906 і набула широкого розмаху, зокрема в Україні. Столипін негативно ставився до українства, вважаючи ба­гатомільйонний народ " інородцями", всіляко підтримував діяль­ність великоросійських шовіністів в Україні, 1 вересня 1911 під час перебування в Києві був смертельно поранений агентом охранки, колишнім анархістом М. Богровим. Похований на території Києво-Печерської лаври.

Отже, після поразки революції 1905—1907 рр. розпочався ши­рокомасштабний наступ реакції, складовими частинами якого бу­ли введення на значній території України стану посиленої охо­рони, масові арешти, свавільне судочинство, погроми прогре­сивних суспільних організацій, заборона демократичних видань, посилення національного гніту, різке звуження сфери вживання української мови тощо.

З метою координації діяльності україн­ських сил у нових умовах українські діячі у 1908 р, створили міжпартійний політичний блок - Товариство українських посту­повців (ТУП). Його лідерами стали М.Грушевський, С.Єфремов, Є. Чикаленко, Д.До­рошенко. ТУП обстоював конституційно-парламентський шлях боротьби за націо­нальне відродження.