Сутність реформи виражена в трьох С - самостійність, самоокупність, самофінан­сування.

Були прийняті:

" Закон про державне підприємство (об'єднання)"

" Закон про кооперацію" та інші, які передбачали:

Ø переведення підприємств на госпроз­рахунок;

Ø утворення кооперативного сектора;

Ø тісний зв'язок заробітної плати з ре­зультатами господарської діяльності;

Ø сприяння запровадженню досягнень науково-технічного прогресу.

У результаті:

реформа була непослідов­ною, половинчатою, проводилася невпев­нено і зазнала провалу.

у 1990 р. вперше за багато років почалося скорочення об­сягів суспільного виробництва. Національ­ний дохід України скоротився на 1, 5%.

непродумана фінансова політика при­звела до сплеску інфляції в країні.

стало зрозуміло, що тільки перехід до ринкової економіки зможе вивести країну з глибокої економічної кризи.

v Червень 1990 р. - Верховна Рада СРСР прийняла програму переходу до ре­гульованої ринкової економіки, яка з са­мого початку виявилася нежиттєздатною.

Інфляція, розбалансованість економіки, дефіцит бюджету зростали.

Безсистемна перебудова вела до розвалу народного гос­подарства.

РЕФОРМА ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ

XIX партійна конференція (червень 1988р.) прийняла рішення про кардинальне рефор­мування політичної системи, закріпила курс на гласність.

Проведення реформи політичної системи сприяло демократизації суспільства, полі­тика гласності прискорила процеси десталінізації, реабілітацію жертв репресій.

Ліквідація ст. 6 Конституції свідчила про відмову від керівної ролі КПРС. Підрива­лися основи тоталітарного режиму.

Процеси перебудови сприяли росту політичної активності, відродженню національної свідомості українського народу.

Величезний вплив на події в Україні мала аварія на Чорнобильській АЕС в ніч з 25 на 26 квітня 1986 р., яка призвела до неба­ченого забруднення біосфери, радіоактив­ного опромінювання тисяч людей, появі на території України мертвої 30-кілометрової зони. Аварія на ЧАЕС була справжнім по­трясінням для республіки, вона обумовила активізацію суспільного руху проти існую­чого режиму, проти Компартії України, яка дала згоду на будівництво ЧАЕС, замов­чувала страшні масштаби і наслідки ката­строфи.

Аварія на ЧАЕС набула глобального ха­рактеру. Але основний тягар цієї роботи взяла на себе і несе Україна, витрачаючи колосальні кошти та ресурси.

ВІДРОДЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ

Бурхливі зміни в суспільстві сприяли відродженню національно-визвольних про­цесів.

Суспільно-політичний рух, що від­бувався в Україні в період перебудови, мав одночасно демократичний і національна-визвольний характер.

ПРОБУДЖЕННЯ ТА АКТИВІЗАЦІЯ

СУСПІЛЬНИХ СИЛ

3 1985 по 1988 рр. суспільно-політич­ний рух проявлявся, в основному, в критиці існуючого ладу, у відродженні української історії та культури:

Ø Із забуття почали повертатися твори М.Грушевського, М.Костомарова, В.Винниченка та інших,

Ø здійснювалися спроби заповнити " білі плями історії" (голодомор 1933 р., сталінські репресії, ОУН-УПА, Центральна Рада...).

Ø відбувалася реабілі­тація жертв сталінських репресій.

Неформальні організації, що почали ви­никати в Україні (Товариство Лева, Україн­ський культурологічний клуб та інші), ви­магали оновлення соціалізму, гарантуван­ня прав людини, суверенітету України на основі нового союзного договору.

У 1988 р. населення України перехо­дить від критики до активних політичних дій, відбувається радикалізація суспільно-політичного руху.

ПОЯВА МАСОВИХ РУХІВ ТА ОРГАНІЗАЦІЙ

Упродовж 1988-1989 рр. масово виника­ють неформальні організації, які очолюють демократичний, національно-визвольний рух:

Ø Українська Гельсінська спілка (сфор­мувалася па базі Української Гельсінської Групи),

Ø Товариство україн­ської мови ім. Т.Г.Шевченка,

Ø екологічна організація " Зелений світ",

Ø анти сталінське товариство " Меморіал",

Ø студентське об'єднання " Громада" та інші.

РАДИКАЛІЗАЦІЯ ПОЛІТИЧНИХ СИЛ

У вересні 1989р. з ініціативи Спілки пись­менників України та інституту літератури АН УРСР була створена масова суспільно-політична організація " Народний рух Укра­їни за перебудову" (Рух) на чолі з І. Драчем.

Рух швидко еволюціонував від поміркова­ної організації, яка прагнула співпрацюва­ти з владою з метою встановлення справжньої демократії, в антикомуністичну органі­зацію. Із назви Руху було вилучено слова " за перебудову", а головною метою оголошено вихід України з СРСР, відновлення україн­ської державності, усунення комуністичної партії від влади. Рух відіграв надзвичайно велику роль у процесах перебудови в Укра­їні: сприяв активізації національно-визвольного руху, визначенню його цілей, консолідації демократичних, національно свідомих сил.

Важли­вими чин­никами суспільно-політичного життя стали страйки, демонстрації, мітинги, збори, політич­ні диску­сії.

Розгортався національний церковний рух за відродження Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) та легаліза­цію Української греко-католицької церкви (УГКЦ).

Значними завоюваннями національно-демократичних сил стало прийняття у жовтні 1989 р. закону " Про зміни і доповнення Конституції (Основного закону) Україн­ської СРСР" (йшлося, зокрема, про демо­кратизацію виборчої системи, про зміни щодо розмежування повноважень між пред­ставницькими, виконавчими та судовими органами, про зміни у статусі Верховної Ради), а також закону " Про мови в УРСР", який проголосив державний статус української мови.

ПРОТИСТОЯННЯ МІЖ РЕФОРМАТОРСЬКИМИ

І КОНСЕРВАТИВНИМИ СИЛАМИ В КПРС

Комуністична партія виявилася неспро­можною ефективно діяти в нових умовах і швидко втрачала контроль над процесами перебудови. Партійне керівництво ігнору­вало вимоги опозиційних сил, процеси де­мократизації.

Все це призвело до послаб­лення позицій КПРС (КПУ) у суспільстві, викликало глибоку кризу партії.

Почався часовий вихід комуністів з її рядів.

Критично мислячі комуністи у березні 1990р. з метою демократизації партії утворили Де­мократичну платформу в КПУ. Їх вимогою став вихід КПУ із складу КПРС, проведення політики в інтересах українського народу.

Однак, керівництво КПУ не пішло шляхом демократизації і продовжувало орієнтува­тися на Москву.

ВИНИКНЕННЯ БАГАТОПАРТІЙНОСТІ

У 1990 р., після ліквідації статті 6 Кон­ституції СРСР та прийняття Верховною Ра­дою України постанови " Про порядок реє­страції громадських об'єднань" починаєть­ся формування багатопартійної системи.

Першою була створена Українська респуб­ліканська партія - УРП (на базі Українсь­кої Гельсінської Спілки).

Всього ж у 1990-1991 рр. виникло майже 20 опозиційних партій ( Демократична партія України, партія Зелених України, партія Демократичного Відродження України (ви­никла на базі Демократичної платформи КПУ), Ліберальне-Демократична партія). Переважна більшість новостворених партій виступала за суверенітет і неза­лежність України.

Зрозуміло, що нові партії були слабкі організаційно та матеріально, не мали чітко визначеної ідеології та соціальної бази. Та все ж таки, їх поява і діяльність, безумовно, прискорювали політизацію суспільної свідо­мості, створювали передумови для завою­вання суверенітету і незалежності України.

Значний вплив на досягнення Україною суверенітету справили і події у країнах Східної Європи, падіння в них тоталітар­них режимів, розпуск Організації Вар­шавського договору, послаблення міжна­родного впливу СРСР.