Сутність, передумови виникнення та ознаки та функції політичних партій

Політичні партії як інститут політичної системи.

Одним із найважливіших політичних інститутів є політичні партії. Вони виконують специфічну роль у взаєминах суспільства і держави, є стійким каналом зв’язку між громадянським суспільством і владними інститутами. Боротьба політичних партій і свобода виборів – вагомі засади демократичного суспільства. Саме багатопартійність дає можливість індивідам і суспільним групам, до яких вони належать, усвідомити й виразити свої інтереси та домагатися їх реалізації на державному рівні. Серед політологів немає одностайності щодо визначення поняття „політична партія”. До політичного лексикону слово „партія” увійшло ще з часів Стародавнього Риму (від лат. pars – частина, група, відділ) і означає частину більшої спільності або цілісності.

Сутність, передумови виникнення та ознаки та функції політичних партій

Політичні партій пройшли тривалий шлях формування і розвитку. Перші політичні угрупування партійного типу (протопартії) з’явились у найбільш розвинених країнах Європи й Америки в період утвердження капіталізму і формування інститутів представницької демократії (кінець XVII – перша половина ХІХ ст.). Соціальною передумовою їх появи було протистояння інтересів земельної аристократії та торгово-промислових кіл, боротьба станових угрупувань, які виражали інтереси різних груп пануючого класу і боролись між собою за володіння державною владою або за вплив на неї. Політичною передумовою формування багатопартійності було утвердження конституційних режимів, представницьких органів влади, встановлення стосунків між громадянами і владними інституціями на засадах правової держави. Утвердження конституційних режимів у другій половині ХІХ ст. супроводжувалися виходом на політичну арену робітничого класу та інших менш забезпечених верств населення. Введення загального виборчого права дало змогу залучити до участі в політиці широкі верстви населення, поклало початок формуванню сучасних масових політичних партій. Першою масовою партією вважалося Ліберальне товариство реєстрації виборців в Англії, засноване в 1861 р., а в 1863 р. виникла перша масова робітнича партія – Всезагальна німецька робітнича спілка (сьогодні Соціал-демократична партія Німеччини). Вже до кінця ХІХ ст. масові партії виникли в Англії (ліберали й консерватори), а також на Заході континентальної частини Європи (соціал-демократи).

Політичну партію можна трактувати як політичну та юридичну одиницю, яка прагне здобути владу. Останнє твердження вказує на принципову відмінність сучасної політичної партії від усіх інших форм громадсько-політичних об’єднань громадян, оскільки мета партії – влада, яка дає можливість реалізувати партійну програму.

Структуру політичної партії складають такі елементи: 1)партійне ядро (партійні лідери, активісти); 2) рядові члени партії; 3) прибічники партії.

Американський політолог Ж.Лапаломбара виділяє чотири ознаки політичних партій: 1) будь-яка партія є носієм ідеології або відображує конкретну орієнтацію, бачення світу й людини; 2) це відносно тривале в часі об’єднання людей; 3) кожна партія прагне забезпечити собі підтримку народу – від голосування за неї до активного членства; 4) мета партії – завоювання та здійснення влади.

В широкому розумінні політична партія є найпоширенішою формою організованої участі громадян у політиці, відносно стабільною суспільною організацією, яка: 1) виражає інтереси та і формулює політичні пріоритети певних суспільних груп; 2) змагається за здобуття влади або за вплив на неї; 3) сприяє встановленню каналів зв’язку між державою і громадянами; 4) виробляє власну ідеологію або заявляє про свою прихильність до однієї з уже існуючих ідеологій, узгоджуючи з нею свої політичні вимоги. Отже, політична партія – форма організованої участі громадян у політиці, що виражає інтереси певних соціальних груп, спирається на ідеологію і ставить за мету здобуття, реалізацію та утримання влади або здійснення впливу на неї.

Для повного розуміння сутності політичних партій та їхнього місця в політичній системі, необхідно розглянути їхні суспільні функції.

Первинною функцією політичних партій є виявлення та представництво групових інтересів, їхнє врахування і реалізація через курси державної політики. Саме політичні партії забезпечують необхідний зв’язок між народом і представницьким механізмом правління, що носить двосторонній характер. По-перше, через партії уряд може практично звернутися до народних мас за підтримкою, по-друге, маси через партії можуть критикувати керівництво і висувати вимоги до нього.

Інші функції політичної партії є вторинними, пов’язаними із реалізацією представницької функції. До них належить:

- соціальна інтеграція (узгодження соціальних інтересів через взаємодію політичних партій);

- розробка ідеології, політичних доктрин і програм;

- боротьба за оволодіння державною владою та участь у її здійсненні;

- участь у формуванні і діяльності всіх ланок державного апарату;

- участь у розробці, формуванні і здійсненні політичного курсу держави;

- політична соціалізація (сприяння засвоєнню індивідом певної системи політичних знань, норм і цінностей, залученню його до політичної системи);

- формування громадської думки;

- політичне рекрутування, тобто залучення на бік партії якомога ширших верств населення як її членів, прихильників і виборців;

- підготовка та висунення кадрів для апарату держави, партії, громадських організацій.

Політичне призначення і функціональне навантаження партій значною мірою визначається соціально-політичним устроєм держави.

В реальному суспільно-політичному житті діяльність політичних партій не є однозначною, інколи вони можуть спричиняти деструктивний вплив на розвиток суспільства. Зокрема, Р.Міхельс наголошує про тенденцію партій до олігархізації її структури та діяльності, внаслідок чого влада поступово зосереджується в руках керівників, утворюється розрив і протистояння між керівництвом і рядовими членами партії, відбувається зосередження зусиль на реалізації проміжних, а не кінцевих цілей. Здебільшого партії починають дбати про власний добробут і успіх. Як наслідок, у ХХ ст. загострилась міжпартійна боротьба, а на історичні арені істотного впливу набули партії екстремістського спрямування – комуністичні і фашистські, які в боротьбі за владу використовували насильні методи. Це привело до формування критичної оцінки самої сутності і діяльності політичної партії як серед частини політологів, так і серед політиків. З другого боку, історично доведено, якщо суспільством не керують партії, тоді керівництво здійснюють мафіозні, кланові утворення.

Через поступове перетворення держави із засобу панування у механізм узгодження інтересів різних суспільних груп, поступово змінюється й сам характер політичної партії. Вони є необхідним елементом демократичної політичної системи. Багатопартійність є цивілізованим механізмом узгодження інтерсів різних суспільних груп, підходів, поглядів, мобілізації громадян на легітимізацію політичного ладу тощо.