Утворення Української Центральної Ради та її діяльність.

У кінці лютого 1917 р. в Петрограді в результаті збройного повстання робітників і солдатів (Лютневої демократичної революції 1917 р) царизм було повалено. Склалися сприятливі умови для піднесення національно-визвольного руху пригноблених народів.

Почалося формування нових осередків влади. У Петрограді створено Тимчасовий уряд. Його репрезентантом у Києві став Виконавчий комітет, що складався з представників міської думи, фабрикантів і заводчиків, земських діячів, ліберальної професури.

4 (17) березня 1917 р. у Києві виник ще один впливовий політично-координаційний центр — Українська Центральна Рада, який, репрезентуючи інтереси українського народу, за короткий час свого існування — з 4 (17) березня 1917 по 28 квітня 1918р, пройшов складний шлях від громадської організації до фактичного парламенту України. Рада була створена групою національно свідомої інтелігенції з Товариства українських поступовців (ТУП), наукових, освітніх, кооперативних, студентських та інших організацій. Головою Ради став видатний український історик, громадсько-політичний діяч М. Гру-шевський.

19 березня 1917 р. у Києві пройшла грандіозна демонстрація (більше 100 тис. учасників), у ході якої висувалися вимоги надати Україні автономію. 7-8 (19—21) квітня 1917 р. в Києві відбувся Український національний конгресс. В його роботі взяли участь бл. 1500 осіб, які представляли всі губернії України, а також Петроград, Москву, Крим, Кубань, Холмщину. У цей час ЦР складалася з 822 місць, близько чверті з них належало російським, єврейським, польським та іншим неукраїнським партіям. На конгресі відбулося конституціювання ЦРади, вона стала представницьким органом українського народу. Це був перший крок відродження нації на шляху державності. Делегати конгресу визнали Центральну Раду представницьким органом України та переобрали її головою М. Грушевського.

Наприкін. травня 1917 р. до Петрограда прибула українська делегація Центральної Ради на чолі з В. Винниченком. Вона запропонувала надати широку автономію Україні в межах федеративної Росії, провести українізацію армії, навчальних закладів, призначити на урядові пости в Україні людей, які володіють українською мовою, звільнити політичних в'язнів, скасувати будь-які обмеження щодо розвитку української культури і громадсько-політичного життя. Однак домагання української делегації були відхилені.

Щоб і надалі відігравати роль найвпливовішої сили в Україні, ЦР 23 червня 1917 р. видала І Універсал до українського народу. У ньому проголошувалась автономія України і підкреслювалось, що Україна не відділяється від Росії. Зазначалося також, що тільки всенародно обрані Українські установчі збори (сейм) мають право ухвалювати в Україні закони. Це був перший крок до здійснення національно-територіальної автономії України.

Вслід за цим було створено Генеральний секретаріат ЦРади виконавчий орган, уряд автономної України, який очолив В. Винниченко. Генеральними секретарями стали С. Єфремов, С. Петлюра, X. Барановський, Б. Мартос, В. Садовський, І. Стешенко, М. Стасюк, а генеральним писарем П. Христюк.

Стан справ в Україні, зокрема проголошення І Універсалу, занепокоїв російські офіційні кола у Петрограді. 11 липня 1917 р. до Києва прибула делегація Тимчасового уряду на чолі з О. Керенським. Вона провела переговори з українськими представниками (М. Грушевським, В. Винниченком і С. Петлюрою.) досягнуто порозуміння між ЦР і Тимчасовим урядом. ТУ визнав право України на автономію і погодились, щоб ЦР і Генеральний секретаріат стали крайовими органами влади в Україні. В ЦР неукраїнським партіям та організаціям - ЗО % місць.

У II Універсалі, схваленому 3 (16) липня 1917 р., ЦР заявила про визнання Всеросійських установчих зборів, які мали встановити автономію України, і відсутність наміру відокремлюватися від Росії. Отже, тези про волю України і про те, що український народ сам творитиме своє життя, проголошені в I Універсалі, у II були фактично заперечені. Це виявилося в тому, що не визначалася територія, на яку поширювалася влада ЦР, не уточнювалися повноваження Генерального секретаріату. Цей політичний компроміс послабив авторитет ЦР.

ЦР на підставі домовленостей з міністрами ТУ укладає " Статут Вищого Управління України". Однак новий Кабінет міністрів Росії не затвердив його. Замість Статуту було отримано Інструкцію Тимчасового уряду, в якій права автономії України значно обмежувалися. До компетенції Генерального секретаріату не належали військові справи, транспорт, міжнародні зв'язки, продовольчі справи, пошта й телеграф, призначення урядовців. Його влада поширювалася лише на 5 із 9 українських губерній: Київську, Волинську, Подільську, Полтавську і частково Чернігівську.