Організація оплати праці на підприємстві

Робота з організації оплати праці на підприємстві передбачає вирішення таких питань, як:

- вибір способу нарахування заробітної плати працівників підприємства;

- визначення форм і систем оплати праці;

- розробка системи посадових окладів службовців і спеціалістів;

- розробка критеріїв преміювання й встановлення розмірів винагород працівникам підприємства.

Найпоширенішим на підприємствах є застосування тарифної системи. Тарифна система дає змогу порівнювати між собою складність різних видів праці й умов їх виконання і відповідно диференціювати заробітну плату працівників різних категорій та кваліфікацій.

Основні елементи тарифної системи оплати праці:

- тарифно-кваліфікаційні довідники;

- тарифні сітки;

- тарифні ставки;

- схеми посадових окладів.

Тарифно-кваліфікаційні довідники – це нормативні документи, які містять кваліфікаційні характеристики робіт і професій, згруповані за виробництвами й видами робіт. В Україні застосовується Єдиний тарифно-кваліфікаційний довідник робіт та професій робітників (ЄТКД). Він призначений для визначення складності різних видів робіт і їх тарифікації, надання кваліфікаційних розрядів робітникам, а також для формування навчальних програм підвищення кваліфікації робітників. ЄТКД містить за кожним розрядом даної професії відповідні характеристики, які складаються з трьох розділів: «Характеристика робіт», «Повинен знати», «Приклади робіт». Розробляються тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники) Міністерством соціальної політики України та Державною інспекцією України з питань праці.

Тарифна сітка застосовується для визначення співвідношення в оплаті праці робітників різної кваліфікації, які виконують роботи різної складності. Вона являє собою сукупність тарифних розрядів і відповідних їм тарифних коефіцієнтів.

Тарифний розряд характеризує рівень кваліфікації робітника й складності роботи. У більшості галузей промисловості рівень кваліфікації робітників і складність робіт тарифікуються за шістьма розрядами.

Певний розряд присвоюють робітнику за результатами складеного ним іспиту зі знання техніки й виконання робіт відповідного розряду.

Другий елемент тарифної сітки – тарифний коефіцієнт – показує, у скільки разів тарифна ставка кожного розряду кваліфікованих робітників перевищує тарифну ставку робітника першого розряду, яким тарифікується праця некваліфікованого робітника. Тарифний коефіцієнт першого розряду завжди дорівнює одиниці.

Тарифна ставка визначає абсолютний розмір заробітку за годину, день або місяць роботи. Вона встановлюється урядом для кожної галузі окремо, як правило, для робітників, працю яких за складністю відносять до першого розряду.

Тарифні ставки подальших розрядів обчислюються множенням тарифної ставки першого розряду на відповідний тарифний коефіцієнт.

Тарифна ставка є базова величина для встановлення рівня оплати праці робітників незалежно від того, які форми і системи оплати праці застосовуються на підприємстві.

Розмір заробітку працівника найнижчої кваліфікації (першого розряду) за відпрацьовану місячну норму часу не може бути нижчим за встановлений державою розмір мінімальної заробітної плати. Мінімальна годинна ставка некваліфікованого робітника (l₁) визначається за формулою:

,

(4.1)

де l₁ – годинна тарифна ставка робітника першого розряду, грн/год;

ЗП_мін – встановлена законодавством мінімальна заробітна плата, грн;

ФРЧ_нм – нормативна тривалість робочого часу за місяць, год.

Відповідно до схеми посадових окладів підприємства оплачують працю інженерно-технічних працівників (ІТП). Розподіл таких працівників за посадами здійснюється за допомогою Єдиної номенклатури посад службовців і Кваліфікаційного довідника посад керівників, спеціалістів та службовців. У довіднику містяться характеристики кожної посади, які складаються з трьох розділів: «Посадові обов'язки», «Повинен знати», «Кваліфікаційні вимоги».

За допомогою кваліфікаційного довідника можна визначити коло обов'язків кожного інженерно-технічного працівника й службовця, правильно встановити розподіл праці між керівниками та спеціалістами підприємства.

Відповідно до чинного законодавства суб'єкти господарювання мають повну самостійність у питаннях організації оплати праці всіх категорій персоналу. Підприємства самостійно встановлюють форми, системи, розміри ставок. При цьому державні тарифні ставки можуть бути орієнтиром у процесі організації оплати праці.