Злаки зимового і ярового типів розвитку.

Лекція.

Розділ 1. Газонознавство.

Тема: Еколого-біологічна характеристика основних видів газоноутворюючих трав.

План

1. Злаки зимового і ярового типів розвитку.

2. Еколого-біоморфологічна характеристика газоноутворюючих трав.

3. Кореневищні, рихлокущові, дернові, щільнодернові, стержнокореневі злаки. Злаки із повзучими надземними пагонами. Кущові бобові і осокові трави. Різнотрав’я. (с.в.)

4. Відношення газоноутворюючих трав до екологічних факторів. (с.в.)

5. Принципи районування газонних трав. (с.в.)

Література:

Лаптев А. А. Газоны. - Киев; Наукова думка, 1983. - 176 с.

Лаптев А. А., ГлазачевБ. А., Маяк А. С. Справочник работника зеленого строительства. - Киев: Будівельник, 1984. 152 с.

Рубцов Л. И., Лаптев А. А. Справочник по зеленому строительству - Киев- Будівельник, 1971.-341 с.

Тихонов В.I., Петренко В.Ф., Садова В. А. Озеленення міст і селищ. Київ- Будівельник, 1990. - 208 с

Хессайон Д.С. Все о газонах. - М: Кладезь. 1997. 128 с.

Злаки зимового і ярового типів розвитку.

По характеру розвитку виділяють ярові, озимі і напівозимі злаки. До озимих віднесені трави, і до формують генеративні пагони і дають насіння тільки після перезимування. В цю групу входять райграс пасовищний, вівсяниця лугова і червона, мітлиця тонка, тонконіг луговий і вузьколистий, житняк гребінчастий. Ярові злаки уже в рік посіву формують репродуктивні органи, плодоносять і дають урожай. Це такі трави, як райграси багатоукісний і вестервольський, пирій безкореневищний.

Розрізняють також трави напівозимового типу розвитку, які період яровизації можуть проходити в умовах весняних температур. В рік посіву, а також після першого покосу в наступні роки вони розвиваються не тільки вегетативні, але і генеративні пагони (костер безостий, мітлиця біла, житняк гребінчастий.).

Деякі багаторічні трави мають ярові і озимі форми (тимофіївка лугова, грястиця збірна). Встановлено, що у багаторічних злакових трав спостерігаються добре виражені літньо-осінній і весняний періоди пагоноутворення. У злаків озимового типу утворення в літньо-осінній період кущіння пагони проходять яровизацію в основному осінню, а після зимування дають генеративні пагони, що складають основу врожаю. Врожай насіння озимих злаків залежить від того, як проходило купиння трав в осінній період, і як ці посіви перезимували. Врожай наступного року у злаків фактично визначають вкорочені вегетативні пагони, які утворилися в літньо-осінній період, тому вже з другої половини літа необхідний відповідним догляд за злаками.

По отавності, особливо по можливості відростати при багаторазовому скошуванні багаторічні трави, ідо використовуються в луківництві, поділяють на три групи:

-високорослі рослини стеблевого облиствлення, що утворюють довгі вегетативні пагони (райграс високий, пирій повзучий, костер безостий, тимофіївка лугова), що характеризуються слабо вираженою отавністю;

-високорослі і середньо-рослі рослини приземного облиствлення з вкороченими пагонами, мають довгі листові пластинки (костриця лугова, грястиця збірна, лисохвіст луговий), що характеризуються середньо-вираженою отавністю;

-низькорослі, рідше середньо-рослі рослини приземного облиствлення з багато численними невисокими вкороченими пагонами (костриця червона, тонконіг луговий, райграс багаторічний, конюшина біла), що відрізняються високою отавністю.

Для встановлення лугових газонів можна приміняти трави із родини бобових і інші (осокові), хоча такі трави займають незначну вагу. Важливою ознакою для газоноутворюючих злаків трав є тип пагоноутворення або тин кущіння, тобто структура розвитку вегетативної галузі рослини або життєва форма. Стебло злаку являє собою соломину, розділену внутрішніми перегородками на окремі міжвузля. Перші міжвузля вкорочені і утворюють зону кущіння. Зона кущіння і характер пагоноутворення (характер розвитку стебел, суцвіть, коренів і кореневищ) мають життєво важливе значення для подальшого розвитку злакової рослини.

Злакові трави — це однорічні та багаторічні трав'янисті рослини, які належать до родини тонконогових і вирощують їх на корм. Видовий склад дуже різноманітний, особливо на природних сіножатях і пасовищах. У польовій культурі частіше висівають багаторічні злакові трави разом з багаторічними бобовими як додатковий компонент травосумішки, щоб збільшити урожай і якість зеленої маси та сіна, особливо при дворічному та більш тривалому їх використанні, створенні культурних пасовищ, а також для закріплення еродованих грунтів.

Коренева систем а злакових трав мичкувата, добре розвинута, розміщується в основному у верхньому шарі грунту на глибині до 20—30 см.

Стебло у більшості злакових трав — порожня або ж виповнена серцевиною соломина, яка поділена вузлами на міжвузля. Стебла здебільшого циліндричні, рідше сплюснуті, на вузлах здуті. За типом пагоноутворення (кущіння) вони діляться на чотири групи: нещільнокущові, щільнокущові, кореневищні та кореневищно-нещільнокущові.

Нещільнокущові злаки мають підземний вузол кущіння, який розміщується ближче до поверхні грунту. Бокові розгалуження головного стебла утворюються в грунті, відходять від нього під гострим кутом і зразу виходять на поверхню. Вони також утворюють із своїх підземних вузлів розгалуження другого й наступних порядків. Вигинаючись дугою, бокові пагони формують нещільний кущ з добре розвинутою вторинною кореневою системою у вузлах як головного стебла, так і його бокових розгалужень. До цієї групи належать: тимофіївка лучна, костриця лучна, пирій безкореневищний, райграс високий, грястиця збірна та ін.
Нещільнокущові злакові трави здатні безперервно кущитися.

Щільнокущові злаки відрізняються тим, що їх вузол кущіння розміщується над поверхнею грунту. Бокові розгалуження головного стебла формуються в його надземних вузлах — у пазухах прикореневих листків. Бокові пагони, утворивши гілки другого і наступних порядків, а також у пазухах своїх прикореневих листків, ростуть прямо уверх паралельно головному стеблу, тісно притиснуті один до одного, і сильно прилягають до нього, утворюючи щільний кущ. Рослини цієї групи мають відносно слаборозвинуту кореневу систему. До цієї групи належать костриця овеча, костриця борозниста, типчак, ковила та ін.

Кореневищні злаки утворюють під землею на глибині 3—7 см і більше горизонтальні кореневища (підземна частина стебла) завдовжки до 60—100 см. Нові пагони формуються із бруньок, розміщених на кореневищах і біля основи старих пагонів. Відростаючи вертикально уверх, вони виходять на поверхню. Кореневища є засобом вегетативного розмноження цих злаків. Рослини цієї групи мають добре розвинуту кореневу систему, вибагливі до аерації грунту. До цієї групи злаків належать: стоколос безостий, пирій повзучий, канар-ник очеретяний, бекманія та ін.

Кореневищно-нещільнокущові злаки у формуванні бокових пагонів поєднують особливості нещільнокущових та кореневищних: частина пагонів утворює нещільний кущ, а частина — невеликі кореневища, які виходять на поверхню грунту і дають початок новим пагонам. Деякі з цих пагонів утворюють нещільний кущ, а деякі знову розвиваються у кореневища і т. д. До цієї групи належать: тонконіг лучний, костриця червона, лисохвіст лучний та ін.
Серед сіяних трав переважають нещільнокущові й кореневищні злаки.

Листки злакових трав лінійні, ланцетні, на стеблах розміщені поперемінне в два ряди, складаються з листкової піхви і пластинки. На переході листкової піхви у пластинку є язичок різної величини та форми відповідно до виду рослин, а в деяких видів є й вушка.

За характером облистненості й висотою розміщення листків на стеблі злакові трави поділяють на дві групи: верхові й низові.

Верхові злаки облистнені в основному у верхній частині стебла. Вони високорослі (понад 60—70 см), високоврожайні, займають верхній ярус у травостої, належать до трав сінокісного типу використання. Використовують здебільшого для поліпшення або створення сіножатей. Ці злаки утворюють як генеративні (дають суцвіття і плоди), так і вегетативні (безплідні, на яких розвиваються лише листки) пагони. Вегетативні пагони мають більшу кількість листків. До верхових злаків належать: стоколос безостий, пирій повзучий, тимофіївка лучна, райграс високий та ін.

Низові злаки мають слабооблистнене стебло, листковий апарат формується здебільшого в нижній частині рослини у формі розетки. Займають нижній ярус у травостої, в приземному шарі рослини утворюють багато укорочених листкових пагонів, більшість з яких не використовується при скошуванні. Рослини відносно низькорослі (до 50—70 см заввишки). Низові злаки належать до трав пасовищного типу використання. Це тонконіг лучний, костриця червона, пажитниця багаторічна та ін.

Останнім часом виділяють також напівверхові злаки, які займають проміжне положення між верховими і низовими (костриця лучна, житняк сибірський, житняк пустельний та ін).

Суцвіття кормових злакових трав трьох типів, тому за будовою суцвіть їх поділяють на три групи:

колосові злакові трави мають суцвіття колос. У них колоски на колосовому стрижні розміщуються у два ряди, як у пшениці, вони сидячі або на коротеньких ніжках;

волотеві злакові трави мають суцвіття волоть. Від головного стрижня волоті відходять гілочки, які в свою чергу розгалужуються. Кожна гілочка закінчується колоском;

волотево-колосові злакові трави мають суцвіття колосоподібну волоть, або несправжній колос (султан). Колоски розміщуються дуже щільно навколо центрального стрижня.

Плід у злакових трав — зернівка. У багатьох видів вона покрита квітковими лусками. Насіння різних злакових трав значно важче відрізнити одне від одного, ніж насіння інших сільськогосподарських культур.

При вивченні насіння злакових трав слід звернути увагу на його розміри, форму, наявність остюків і їхні особливості, на форму, розмір та опушення стриження.