Темп розвитку середовища

Швидкорозвиваючі нестійкі

Середньорозвиваючі середньостійкі

Поволірозвиваючі(озимі)стійкі

Рис. 1. Еколого-біоморфологічна класифікація газонних трав

3. Кореневищні, рихлокущові, дернові, щільнодернові, стержнокореневі злаки. Злаки із повзучими надземними пагонами. Кущові бобові і осокові трави. Різнотрав’я. (с.в.)

Серед біологічних форм газоноутворювачів однією із значущих є тип кущіння, де розрізняють; рнхлокушові, кореневищні, кореневищно-кущові, дернові та столоно-утворюючі морфи, які поділяються на групи.

У рихлокущових злаків з зони кущіння, що знаходиться під поверхнею грунту, пагони відходять під гострим кутом. Нові кущі утворюються лише з насіння, вегетативне розмноження відсутнє. При нормальному розвитку ці злаки утворюють у верхньому шарі грунту (10-20 см) та на його поверхні дернину середньої щільності та міцності на розрив. При відсутності догляду в середині куща з часом накопичується маса відмерлих решток пагонів і лисія, центр куща стає найстарішою частиною.Позбутися цього можна прочісуванням дернини, землеванням травостою перегноєм.

Рихлокущові злаки мало вибагливі до аерації грунту, добре ростуть на середньозадернілих луках, на зволожених і навіть підтоплюваних ґрунтовими водами. Кращими для них є рихлі, суглинисті, суглинисто-піщані перегнійні грунти. На газонах рихлокущові злаки (як швидкорозвиваючі) с тимчасовими домінантами (І-З роки), потім переходять в субдомінантне положення, в групу доповнюючих.

До групи рихлокущових злаків відносяться: райграси пасовищний (Lolium perene L), багатоквітковий (L multiflorum L), однорічний (L westervoldicum L), костриця лугова (Festuса pratensis L), пирій без кореневищний (Аgrophirum tenerum L) і інші.

Кореневищні злаки зону кущіння мають неглибоко під землею. Розвивають вертикальні пагони, які ростуть вгору і утворюють на поверхні грунту- травостій середньої щільності. Підземні пагони (кореневища) спочатку наростають горизонтально під землею, утворюючи по декілька підземних вузлів (3-5), де на дузі вкорочених вузлів проходить розвиток підземних пагонів з самостійною кореневою системою і зоною кущіння. Кореневищні злаки розмножуються вегетативне. Нові вертикальні пагони ці злаки утворюють через 1-5 міжвузлів на підземному кореневищі, тому суцільної щільної дернини не формують, вертикальними пагонами проглядається грунт. Перші кореневища молодий злак закладає в грунті на глибині, де пористість та рихлість грунту забезпечує його життсдіяліїність. Нове покоління утворюється вище старого, тому, з віком злаку1 кореневища все вище і вище підходять до поверхні грунту. Цим зумовлена важлива біологічна особливість кореневищних злаків - у фітоценозі вони зберігаються в достатній кількості до тих пір, поки не ущільниться верхній шар грунту, а потім випадають з травостою. В складних травостоїв їх доля незначна. Виділяються злаки з довгим кореневищем (довгокореневищні - 3-5 підземних вузли) і короткокореневищні (1-3 підземні вузли).

До довгокореневищних злаків відносяться: пирій повзучий (Elitrigia repens I), волосенець гіганський (Elimys giganteys Waheb), бекманія звичайна (Besmania eruciformis L), війник надземний (Calamagrostis Epigeios Host), тонконіг звичайний (Poa triviales L), і інші. До короткокореневищних злаків відносять: мітлиця біла (Agrostis alba L), лисохвіст здутий (Alopegurus ventricosus Pers), лисохвіст луговий (A platensis L) і інші.

Кореневищно-кущові злаки відрізняються від кореневищних тим, що в процесі кущіння утворюються недовгі, але чисельні кореневища з пагонами, що формують більш рихлі (або більш щільні) кущі. Формується система кущів, які зв'язані короткими кореневищами. Зона кущіння розміщена неглибоко під поверхнею грунту (5-8 см), з якої утворюється густа мережа коріння. Рослини формують систему розеточних пагонів, з'єднаних кореневищами. Ці злаки формують рівну, пружну та міцну дернину, яка є бажаною при влаштуванні газонів високої якості. Злаки цього типу пагоноутворення є найбільш цінними для влаштування спортивних та якісних декоративних газонів, так як сформована дернина є щільною, пружною і не ламкою. Вона не проривається при бігу спортсменів і не утворює купин при витоптуванні, поверхня тривалий час зберігається рівною. Серед всіх трав в газоноведенні в групі кореневищно-кущових особлива роль належить костриці червоній, бо вона мас ряд біоморф; справжньо-кореневищна, кореневищно-рихлокушова та кореневищно-компактно-кущова. Це має не лише біологічне, але і практичне значення в газонознавстві. Кореневищно-кущові трави є травами, що розвиваються поволі і досягають повного розвитку на 2-4 рік. З цього періоду вони в складних травостоях переважають і є постійними домінантами серед газоноутворювачів.До цієї групи відносяться: тонконіг луговий, костриця червона, різнолиста, рясна, тонколиста, мітлиця тонка, звичайна і інші.

Дернові злаки об'єднують підгрупи: щільнодернові та рихлодернові. Особливістю злаків цього типу кущіння є те, що бічна брунька росте паралельно материнській осі і боковий пагін на перших порах лишається притисненим до материнського та є включеним всередину пазухи покривного листка. Цей тип розвитку пагонів є характерним переважно для ксероморфних злаків сухих лук, степів та напівпустель, а в тропіках для саванних злаків.

Щільнодернові (або щільнокущові) злаки вузол кущіння мають на поверхні грунту. При кущінні молодий пагін або зовсім не виходить з листової пазухи стрижневого пагону і росте, притиснувшись до нього, або, витягнувшись, відхиляється від нього. При цьому формуються щільні кущі купиноподібної форми, де середина куща є найстаршою частиною. Іноді ряд пагонів різних за віком поколінь, починаючи зі старшого, утворюють як би ланцюг, пов'язаний дуже короткими міжвузлями. Ці злаки утворюють щільну дернину, а в грунті - щільну і міцноскріплену масу коріння, товщина утворюваного дерну досягає 30 і більше см. Дернина щільна, зв'язана, дуже вологоємна і у вологому стані майже пепроникла для повітря, що виключає нормальне сумісне зростання зі злаками інших груп. Із щільнодерновими злаками співіснують лише мохи та деякі мікотрофи. Ці трави довговічні, тримаються на одному місці десятки років.

До щільнодернових злаків відносяться: щучник дернистий, білоус, костриця валійська, овеча, ковилі, тонконіг фіолетовий, келерія.

Рихлодернові злаки за формою куща не відрізняються від щільнодернових. Зона кущіння розміщена в поверхневому шарі грунту. Бокові пагони розвиваються на косостоячих або лежачих материнських пагонах, тому ростуть не завжди вертикально і формується кущ менш щільним, ніж у щільнокущових злаків. Використання них злаків на газонах є обмеженим, тому що, вузли кущіння розміщені під грунтом і формується купиниста поверхня, де проглядається не вкритий травами грунт. Сюди можна віднести перехідні форми костриці червоної, костриці мальованої, мітлиці собачої.

Столоноутворюючі злаки - трави зі стелючими надземними стеблами, у них від зони кущіння радіально відходять надземні пагони більш або менш щільнопритиснені до землі, які у вузлах приростають до грунту і утворюють додаткові розетки листя та вертикальні пагони. В деяких злаків вертикальні пагони колінчато зігнуті, нахилені до землі або вертикальні. Ці трави поділяються на: повзучі, напівповзучі та прикріплюючі. Вони формують травостій середньої щільності. При скошуванні часто оголюються жовті та коричневі основи пагонів, що вимагає проведення землевання та систематичного скошування. Це ефемери сухих степів і напівпустель.До цієї групи злаків відносяться такі види: мітлиця пагоноутворююча, свинорій пальчатий, цойсія японська і інші.

Серед бобових, осок та різнотрав'я можна виділити наступні групи:

- стрижнекореневі, сюди відносяться бобові та багато видів
різнотрав'я, серед яких зустрічаються злісні бур'яни. Бобові трави в природі зустрічаються рідше ніж злаки. Вони є скрізь, але поширені розкидисто або одиничними екземплярами і не формують головної маси природних травосумішей. При проростанні насіння бобових рослин розвивається центральний стрижневий корінь, що розгалужується на декілька порядків та надземний пагін, який вкорочений і при виході на поверхню утворює потовщення, що називається кореневою шийкою. Нові пагони проростають з бруньок, що розвиваються на кореневій шийці, в міру розростання головного стрижневого і придаткових коренів. Коренева система бобових заглиблюється в грунт до 1, 5-2, 5 м і дає чисельні відгалуження. Розрізняють бобові: з неглибокою кореневою системою (головна маса коріння зосереджена на глибині 40-50 см, окреме коріння сягає глибини 1 м): з глибокою кореневою системою (коріння пронизує грунт до 2 м, а головний стрижневий корінь сягає декількох м).

- кореневищні, утворюють деякі форми люцерни жовтої;

- кущові, коренева шийка розміщена на 1 -2 см над поверхнею грунту, утворюються пагони, що йдуть під кутом до головної осі куща і формується один кущ. Після цвітіння і плодоношення монокарпічні пагони відмирають, замість них утворюються нові стебла:

- -зі стелючими пагонами, від кореневої шийки, що розміщена біля поверхні землі, відходять, розповзаючись по поверхні грунту в різні сторони, горизонтальні пагони -столони. У вузлах на поверхні грунту утворюють розетки листя, іноді гіллясті квітоносні пагони, а в грунті додаткові корені. В результаті кущ поширюється по поверхні грунту, повзе своїми пагонами в різні сторони.До них відносяться: конюшина біла повзуча, люцерна джавахетська і деякі форми жовтої.

- -безстеблеві бобові.У цієї групи листки відходять від кореневої шийки безпосередньо.Стебел рослини не утворюють.Квіти і плодт сидять на квітконосах, що також безпосередньо відходять від кореневої шийки.Утворюється розеточна, безстеблева, приземиста рослина. До них відносять астрагали яїчковатий, бухтарминський.

- -бобові з чіпляючими пагонами.У них зелені пагони прикріпляються непарними вусиками листків до навколишніх високорослих рослин і підтягуються до них.Чіпляючись за сисокорослі злаки, вони досягають висоти 2-2, 5 м. При відсутності опор ці рослини дають недовгі, перепутанні і лежачі на землі стебла.В цьому випадку бобові пригнічують розвиток сусідніх трав і самі також ростуть погано.Сюди відносять мишачий горошок, забірний, виткий, чина лугова, болотна.

Осокові трави. Головним чином багаторічні трави з довгими або короткими кореневищами, що утворюють густі кущі-дернини, або кочки. По зовнішньому вигляду вони похожі на злакові, але відрізняються від них тим, що мають трьохгранні стебла (рідко круглі) заповнені всередині серцевиною. Потовщень на вузлах осоки не утворюють, на відміну від злакових.Листки також похожі на листки злаків, тільки без язичків, лінійні і нитковидні. Квіти зібрані на кінці стебла в колоски, дрібними колосовидними головками. Плід- шаровидний трьохгранний або трохи сплюснутий горішок.

Різнотрав" я. Включає в себе велику групу трав, до яких відносяться всі дикоростучі трави, крім злакових, бобових і осокових.В лісовій зоні різнотрави зустрічаються на лісових луках. В степовій зоні вони зустрічаються на повишених місцях з недостатньою вологою.Найбільш вони розповсюджені в пустинях, напівпустинях і гірських районах.Корінь у деяких видів буває мочкуватий або стержневий. Такі види не досягають висоти зрізу і не попадають в скошену траву.Більшість бур" нів, що зустрічаються на газонах, відносяться до різнотрав" я: кульбаба, подорожник, ромашка багаторічна.

4. Відношення газоноутворюючих трав до екологічних факторів. (с.в.)

Відношення газонних трав до тепла. Проростання насіння і подальший ріст і розвиток рослин можуть проходити при певній температурі повітря і грунту, при цьому різні види рослин виявляють не одинакові потреби до тепла. Температурний фактор має певне значення при розприділенні рослинності по грунтово-кліматичним зонам і у зв" язку з гірською зональністю в гірських місцях.Окремі види газонних трав відрізняються один від одного оптимальною температурою, необхідною для їх росту, мінімальною температурою, при якій починається їх відростання весною, стійкістю до заморозків під час вегетації, стійкістю до низьких температур в зимовий час, а до високих -в літній.

Чим вища температура, тим більше затрат енергетичного матеріалу на дихання, тому зниження продуктивності лугових трав при температурі вище оптимальної пов" язане не тільки з від" ємним впливом високих температур, але із збільшенням дихання. Чим коротший на протязі суток період фотосинтезу і чим вища температура в нічний час, тим більше іде на дихання.

У різні фази свого розвитку рослини потребують не однакової температури.Так, кущіння трав підсилюється при порівняно низькій температурі, а в період від кущіння до цвітіння потрібно більше тепла, а після цвітіння потреба в ньому знижується.

До високих температур повітря пристосувались типові для пустинних, напівпустинних і степових місць проростання рослини.

Можливість трав зберігати життєздатність в умовах високих температур при сухості повітря і грунту, недостатній кількості вологи, а пізніше при настанні нормальних умов продовжувати свій ріст і давати нормальний урожай називається посухостійкістю.

Можливість рослин переносити неблагоприємні умови перезимування не вимирзаючи, противостояти випиранню коріння із грунту називається зимостійкістю.Морозостійкі рослини витримують не тільки заморозки, але і довгі морози.Морозостійкість у різних видів різна.

По відношенню до тепла розрізняють:

-оліготермофіти - холодостійкі рослини тайги і тундри.

-мезотермофіти - помірно холодостійкі види зони широколистяних лісів.

-мегатермофіти - теплолюбиві рослини степів і пустинь.

Відношення газонних трав до світла. Тільки на світлі можливий головний життєвий процес на землі-фотосинтез.Відомо, яке велике значення придавав Тімірязєв вивченню процесу фотосинтезу. Він вказував, що з хімічної і фізичної точки зору це процес, від якого в кінцевому результаті залежать всі прояви життя на нашій планеті, а відповідно і людини.

Світловий режим має велике значення в житті рослин; 90-95% сухої маси зелених рослин складають органічні речовини, що утворюються в процесі фотосинтеза. Сила світла впливає на інтенсивність росту органів рослин. Рослина вирощена в темноті-бліда, залишена хлорофілу, з витягнутими стеблами, які внаслідок недорозвиття механічних тканин не можуть самостійно триматися. Крім того в рослин, що виросли в тіні, зменшується вміст цінних поживних речовин.

Молоді рослини як правило більш тіневитривалі.В лугових травостанах велике значення має розміщення листків по висоті рослини, які визначають його оптичні якості і в значній мірі залежать від ступені взаємного затінення листків. Тут має значення підбір видів верхового, низового і напівверхового типу пагонів, і характеру їх при скдаданні складних травосумішів з вертикальною зімкненістю трав, так як розміщення листків по висоті стебла є стійкою ознакою виду, що зберігається при суцільному проростанні в складних родинах. В умовах газонного режиму при частих скошуванняхтравостани залишаються в кращих умовах освітлення і можуть утворювати велику кількість органічних речовин у порівнянні з травостанами сінокосного використання. Це обумовлено підвищеними потребами газонних травостанів до забезпечення їх поживними речовинами.

Підвищення продуктивності газонних трав при підвищенні температури визначається збільшенням інтенсивності фотосинтезу. Багато цінних кормових і газонних трав краще всього ростуть при повному денному або дуже інтенсивному освітленні.Інтенсивне освітлення має велике значення при високих температурах ніж при низьких, що пов" язано з підвищенням інтенсивності фотосинтезу. Зниження інтенсивності світла до певного рівня сприяє збільшенню висоти газонних рослин, але знижує їх пагоноутворюючу можливість.

Всі лугові рослини як і газонні трави, добре реагують на покращення умов освітлення, але вони по різному витримують тінь. Лугові рослини поділяють на:

-тіневитривалі

-мало тіневитривалі

-сильно знижуючі урожай при затіненні.

Від умов освітлення залежить можливість утворення генеративних пагонів і насінева продуктивність рослин. Багато трав в умовах недостатнього освітлення не розвивають генеративних пагонів або не дають насіння.Умови освітлення мають значення для утворення кореневищ.

По відношенню до світла газонні трави можна поділити на такі геліоморфи:

-геліофіти-облігатні світлові рослини

-геліосциофіти-факультативні світлові рослини

-сциогеліофіти-факультативні тіньові рослини

-сціофіти-облігатні тіньові рослини.

Складні газонні культурфітоценози складаються із різних видів трав або різних екобіоморф (життєвих форм). Життєві форми, що входять в склад складного фітоценозу, називають ценоморфами.Серед ценоморф розрізняють:

-сільванти-лісові види

-степанти-степові види

-протанти-лугові види

-палюданти-болотні види

-галофіти- види пов" язані з засоленими грунтами

-дезертанти-пустинні види

-тундранти-тундрові види.

Для характеристики видів рослин, що проростають в різних екологічних умовах, розроблені екологічні шкали, які враховують відношення того або іншого виду не тільки до певних екологічних факторів, але і до перемін цих факторів, у зв" язку з цим міняється вигляд даних видів у відповідних фітоценозах. Екологічна оцінка кормових трав проводиться не тільки по шкалі зволоження, але також по шкалам: багатства і засоленості грунтів, пасовищної дигресії, переміни зволоження, і інших.

В природі екологічне середовище також створюється не просто комплексом різних умов, але різними елементами цього комплексу, і тому в лугових і газонних культурфітоценозах разом можуть проростати ценоморфи з різними еколого-біологічними характеристиками.

Відношення газонних рослин до води. Газоноутворюючі трави характеризуються значною екологічною пластичністю, тобто можливістю проростати в довільно різноманітних умовах місцепроростання.Екологічна амплітуда в рамках виду інколи досягає значної широти, що пояснюється біологічною неоднорідністю популяцій виду, що живуть в різних фізико-географічних і грунтово-кліматичних умовах. Умови проростання рослин знаходяться в постійних змінах як на протязі вегетаційного періоду, так і по рокам.

У зв" язку з цим велике значення має відношення або адаптивна реакція рослин на переміну факторів і динаміку їх змін за вегетаційний період і по рокам.

Більшість газонних злакових трав ставлять високі вимоги до забезпечення водою.При цьому вирішальне значення відіграє вологість грунту, а також відносна вологість повітря. Оптимальна вологість грунту для більшості цінних видів газонних трав знаходиться в границях 60-80% повної польової вологоємкості, а відносна вологість повітря-60-80%. Наведені дані свідчать про те, що добрий газонний травостан можна отримати лише при регулярному підтримуванні оптимальної вологості повітря, тобто при штучному зрошенні, так як в більшості грунтово-кліматичних зон України нерівномірно випадають опади на протязі року або недостатня їх кількість.

Поступаюча на поверхню газонних травостанів вода поглинається рослинами і використовується ними для створення органічних речовин, на транспірацію, а також випаровується з поверхні грунту і рослин.

Вода може періодично накопичуватися в грунті і губитися в ркезультаті поверхневого і внутрішньогрунтового стіку за границі ризосфери газонних рослин. Особливості водного режиму визначаються також джерелами водопостачання, так як в залежності від хімічного складу вода може впливати безпосередньо па режим живлення рослин, температурний режим, аерацію грунту і на напрямок грунтовоутворювального процесу в цілому. Сильні дощі, град або штучний поверхневий полив під великим напором можуть викликати пошкодження і злягання травостану, поверхневий розмив грунту.

Чим більше в грунті доступної для рослин води, тим більше знижується концентрація грунтового розчину. Велике значення має транспірація. Чим більша маса надземних органів газонних рослин, тим більший є розхід на транспірацію.Розхід води на транспірацію залежить від біологічних якостей видів газонних трав, життєвого стану рослин, умов проростання. Розрізняють також евапотранспірацію, коли до транспірації води безпосередньо рослинами додають транспірацію, що проходить па поверхні рослин і грунту з розрахунком на одиницю площі.Транспіраційний коефіцієнт для окремих видів газонних трав такий: райграс багатрічний-474, костриця лугова-474, червона-380, тонконіг голубий-523, лисохвіст луговий-533. При внесенні мінеральних добрив транспіраційний коефіцієнт окремих видів знижується па 27-28%, відповідно, при оптимальному рівні живлення рослин вода більш економічно розходиться на утворення органічних речовин.

При надлишковому залишку води в грунті створюються умови неблагоприємного повітряного режиму. Так, відмінна життєдіяльність мікроорганізмів можлива лише при достатній вологості повітря. Але надлишок вологи знижує кількість повітря в грунті, що негативно впливає на можливість ґрунтових мікроорганізмів мінералізувати органічні речовини.На грунтах з високим вмістом сульфатів при повній насиченості водою в результаті діяльності сульфаттрадуційиих бактерій проходить утворення сірководороду токсичного для газонних трав.Оскільки випаровування води з поверхні пов" язано з розходом тепла, температура грунту знижується із збільшенням його вологості. Сніговий покрив також має великий вплив на температурний режим грунтів і рослин, він захищає газонні рослини від впливу на них низьких температур, в деяких випадках може сприяти випріванню рослин.

При замерзанні води утворюються льодяні кристали, прослойки. Підземні органи, які є у захваті льоду, випробовують значне давлення, що виникає при перетворенні води в лід, через значне збільшення об" єму, в результаті чого проходить випирання коренів.

Відомо, що чим більше грунт пронизаний коріннями і чим більше рослин розвивають при цьому додаткового коріння, тим дернина має кращу стійкість до випирання грунту.Льодяна кірка також негативно впливає на перезимування і подальший ріст газонних трав, викликаючи погіршення обміну повітря, і порушуючи дихання рослин.Перераховані приклади взаємозалежності окремих екологічних факторів (води, аерації, температури) мають вплив на газонні рослини.Окремі види газонних трав можуть значно відрізнятися один від одного можливістю поглинати воду із різних горизонтів і ефективністю використання її для синтезу біомаси в залежності від структури їх надземних і підземних органі в.Забезпечення рослин водою залежить від фізичних якостей грунту.Чим більше в грунті колоїдних частин, тим менш доступна для рослин вода. Грунт, як джерело води для рослин, а також доступних елементів мінерального живлення, грунтового повітря, являє собою неоднорідне середовище. Педивлячись на це, на одній ділянці разом можуть проростати рослини з різною потребою до води, оскільки їх коріння проникають на різну глибину, і використовують воду із різних горизонтів грунту.По відношенню до вологості грунту газонні трави поділяються на гігроморфи.

Більшість найбільш цінних видів газонних трав відноситься до тину справжніх лугових рослин. Лугові рослини- мезофіти.Мезофіти ростуть при середніх умовах вологості, теплового і повітряного режиму, мінерального живленим.

Відхилення в сторону гігрофільності, характеризуються по ступені пологи: еумезофіти-гідромезофіти мезогідрофіти-гідрофіти. До еомезофітів відносяться: костриця лугова, грясниця збірна, райграси високий і пасовищний, деякі форми пирію повзучого, мітлиця біла, конюшина червона, гібридна і біла. До гідромезофітів відносяться рослини вологих лугів, що зволожуються прісними прогінними водами: бекманія звичайна, лисохвіст луговий, тонконіг болотний і звичайний.

Еуксерофіти-рослини сухих місць проростання в умовах недостатньої кількості вологи. Вони переносять ґрунтову і атмосферну засуху, маютьсильно розвинуту кореневу систему, забезпечують рослини вологою із глибоких шарів грунту.До еуксерофітів відносяться житняк гребінчастий, костриця валійська, келерія струнка.

Проміжними типами між еумезофітами і еуксерофітами є еуксеромезофіти і мезоеуксерофіти. До еуксеромезофітів відносяться келерія, костер прямий, мітлиця сирійщикова/гопконіг цибульковий.Є також психрофіти (холодостійкі рослини, або холодні оліготрофні ксерофіти).

Посухостійкість газонних трав визначається по п" ятибальнійі шкалі.

П'ять балів-газонні трави, що що мають високу посухостійкість (еуксерофіти).У цих трав в посуху листки не змінюються.Зелений колір листки не гублять. Рослини добре переносять ґрунтову і повітряну посухи, ростуть і розвиваються в літній період без поливу, але при поливі ростуть краще.

Чотири бали- оцінюється значна посухостійкість (стипокеерофіти, ксерофіти). Рослини гірше переносять повітряну засуху, і відносно стійкі до ґрунтової.

Три бали-середня посухостійкість (мезокеерофіти, ксеромезофіти). Рослини більш вимогливі до ґрунтової вологи, відносно стійкі до повітряної засухи, потребують систематичного поливу на протязі всього літнього періоду.

Два бали- мало посухостійкі рослини (мезофіти, гігромезофіти). Рослини погано переносять повітряну і ґрунтову посухи, мало придатні. Вегетирують тільки при сестиматичиому поливі.

Один бал-не посухостійкі рослини (мезогігрофіти, гігромезофіти).Ці рослини не переносять ні повітряної, ні ґрунтової посухи.

Відношення газонних трав до родючості грунту і живлення. Для вирощування високоякісних газонних травостанів потрібні рихлі структурні грунти, з доброю повітряно- і водопроникністю, з оптимальним утриманням поживних речовин. Забезпечення газонних трав елементами мінерального живлення, має велике значення у визначенні видового складу, співвідношенні компонентів і продуктивності пагоноутворення газонних культурфітоценозів, так як окремі види газонних трав по різному відносяться до складу в грунті необхідних для їхньої життєдіяльності елементів живлення.Багаточисленними дослідами встановлено, що підвищені дози азотних добрив викликають збільшення злаків, і значне підвищення їх врожайності. Різний вміст азоту, фосфору, калію, і інших елементів в надземних органах лугових рослин означає, що ефективність використання цих елементів для формування травостану у різних видів неоднакова.

Види, які ефективно використовують елементи мінерального живлення, відрізняються більш конкурентною можливісю. Навіть злаки, що відносяться до одинакових життєвих форм, по різному реагують на вміст елементів живлення в грунті.

Оптимальне забезпечення рослин елементами мірнерал ьного живлення підвищує запас поживних речовин в рослині, що сприяє посиленню вегетативного відновлення. Лугові трави, як правило виносятьіз грунту велику кількість основних елементів живлення у порівнянні з польовими і іншими культурами.

Якщо врахувати, що при використанні газонних травостанів приміняють дуже часте скошування, то потреба газонних трав до елементів мінерального живлення повинна зрости у порівнянні з луговими фітоценозами.

Злакові і бобові трави виявляють різні погреби до окремих прживних елементів. Так, для кращого росту і розвитку злаків потрібна найбільша кількість азоту у формі аміачної солі і нітратів, тоді як бобові трави самі освоюють азот повітря за допомогою азотфіксуючих бактерій. Бобові тому краще відзиваються на фосфорні і калійні добрива.В одних і тих же рослин потреба в елементах живлення змінюється в різні фінологічні фази.

Органічні речовини в грунті добре мінералізуються тільки при хорошій аерації грунту і наявності в ґрунтових норах кисню.По відношенню видів лугових трав до багатих і доступних форм азоту існує ряд шкалів.

Більшість видів цінних злакових газонних трав надають перевагу середньоглинистим, рихлим, багатими поживними речовинами грунтам.По відношенню до родючості грунтів рослиниподіляють на групи:

-трофоморфи

-оліготрофи-види, що існують на бідних грунтах.

-Мезотрофи-види, що живуть на середніх грунтах.

-Мегатрофи-це види, які потребують родючих грунтів.

-ацидофіли-види пов" язані з більш кислими грунтами.

-кальціофіли-що живуть на грунтах, які збагачені вапном.

Окремо стоїть група гетеротрофних оргаиізмів-сапрофітів, паразитів, напівпаразитів.

Види злакових газонних трав, як і інші види оптимального розвитку можуть досягнути при певній актуальній реакції грунтового середовища.Реакція грунту має певний вплив на забезпечення рослин елементами мінерального живлення, а вдеяких випадках сприяє створенню в грунті токсичних речовин.

Більшість цінних газонних трав можуть відмінно проростати при слабокислій реакції грунтового середовища.

Для підвищення врожайності трав на кислі грунти вносять вапно.

Характер складеного верхнього рослинного шару грунту або щільність грунту в багатьох випадках визначає параметри загальної поросності, об" єм пор, які зайняті повітрям.

Щоб досягнути бажану щільність грунту, потрібно додавати пісок і торф у тяжкі глинисті грунти, а в пісчані грунти-глину. В обох випадках необхідно також вносити органічні міндобрива.

Відношення газонних трав до температури повітря і грунту. Вуглецеве живлення рослин проходить шляхом засвоєння вуглекислого газу листками із навколишнього повітря на сонячному світлі.Звичайно в повітрі знаходиться достатня кількість вуглекислого газу для нормального проходження фотосинтезу. Дифузія його із грунту, перемішування атмосферного повітря вітром створюють постійний доступ вуглекислого газу до надземних органів рослини.

Аналогічне значення атмосферного повітря є в тому, що вологість його сильно змінюється в залежності від геофізичного положення місцевості.Перміщення повітря впливає на транспірацію рослин.В теплий період впри великій сухості повітря вітер може мати висушуючу дію на рослини, привести до зниження врожаю, а інколи до повної його загибелі.В той же час слабий вітер має позитивну роль в газообміні рослин і грунту, сприяє оииленню рослин.

В грунті часто виникає недостаток повітря і особливо кисню» так як в грунтовому повітрі вміст кисню буває значно меншим, ніж у повітряному.

Зміст повітря в грунті і його склад впливають на трав" яні родини, або для більшості видів ґрунтове повітря є основним джерелом кисню, необхідного для дихання їх підземних органів і розвитку мікроорганізмів, а також для проростання насіння. Затруднений газообмін фунтового повітря з атмосферою викликає накопичення у ньому вуглекислоти, надлишок якої негативно діє на коріння.Враховано, що концентрація вуглекислого газу в грунтовому повітрі під травами не повинна бути більше 1, 46%.Насичені грунти водою знижують вміст в грунті повітря і утримують інтенсивність газообміну. В горизонтах грунтів, які насичені водою, газообмін відсутній і створюються умови анаеробиозиса.

В умовах анаеробиозиса приповільнуєгься мінералізація органічних речовин, пригнітаються процеси нітрифікації, замість вуглекислого газу утворюється метан, сульфати, які є в грунті перетворюються в сірководень, окислені форми жаліза переходять в закисні, проходить оглеєння грунту.Окремі види трав по різному реагують на кислі з'єднання в грунті.

Але всі цінні види газонних трав надають перевагу достатньо-аерозованим грунтам.