Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Позаатмосферна астрономія






Позаатмосферна астрономія передбачає спостереження астро­номічних об’єктів за допомогою приладів, виведених за межі зем­ної атмосфери на борту геофізичних ракет або штучних супутників. Її основні розділи — це астрономія високих енергій (у рентгенів­ських і гамма-променях), оптична й ультрафіолетова астрономія, інфрачервона астрономія і зовсім нова космічна інтерферометрія з наддовгою базою.

Астрономічні спостереження з космосу — невід’ємна частина сучасної астрофізики. Зорі, туманності і галактики випроміню­ють не тільки видиме світло, але й радіохвилі, інфрачервоне, уль­трафіолетове, рентгенівське і гамма-випромінювання, що несуть найважливішу інформацію про випромінюваний об’єкт. Однак до поверхні Землі, крім видимого світла, доходять тільки радіо­

хвилі і короткохвильове (1-4 мкм) інфрачервоне випромінювання; атмосфера непрозора для високоенергетичного випромінювання (гамма-, рентгенівського й ультрафіолетового) і майже непрозора для довгохвильового інфрачервоного світла. Тому астрономи, щоби дослідити ці види випромінювання, піднімають прилади над по- глинальними шарами атмосфери.

Позаатмосферна астрономія потрібна і для деяких спостере­жень у видимому світлі. Проходячи крізь атмосферу, світло роз­сіюється на порошинах, поглинається молекулами озону і води і заломлюється на неоднорідностях густини, внаслідок чого зобра­ження тремтять і стають розмитими. У 1980-1990-х роках була створена техніка адаптивної оптики, спроможна в реальному часі змінювати форму оптичної поверхні (наприклад, дзеркала теле­скопа) для компенсації атмосферного тремтіння й розмитості. Це істотно підвищило чіткість зображень у наземних телескопів — до десятих часток кутової секунди. Але кращих результатів досяг­ти не вдається. До того ж власне світіння нічної атмосфери і розсі­яне у ній світло міських і дорожніх вогнів заважають астрономам вивчати об’єкти низької поверхневої яскравості — туманності і га­лактики, навіть перебуваючи у віддалених гірських обсерваторіях. У телескопів, що працюють на орбіті, небо набагато темніше і зо­браження набагато чіткіші.

Для перших позаатмосферних астрономічних спостережень використовували балістичні ракети, що лише на кілька хвилин піднімалися над густими шарами атмосфери. Ще наприкінці 1940-х років учені СІЛА виміряли ультрафіолетове випромінюван­ня Сонця, використовуючи захоплені німецькі ракети «Фау-2», що запускали на полігоні Уайт-Сендс (шт. Нью-Мексико). Однак позаатмосферна астрономія реально почала розвиватися, коли короткочасні виходи в космос за допомогою висотних ракет були доповнені детальними дослідженнями з борту орбітальних обсер­ваторій.


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.004 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал