Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Астрофотографія
У 40-х роках минулого століття французи Ньєпс і Даггер винайшли фотографію. Ще раніше, 1822 р. Ньєпс намагався за допомогою об’єктива відтворити зображення предмета на асфальтовому розчині, але «закріпити» його не вдалося. 1835 р. Даггер у шарі йодистого срібла винайшов приховане зображення, яке йому вдалося виявити парами ртуті. Так з’явилися «дагеротипи», що потребували великих експозицій — хвилини і десятки хвилин. Незважаючи на це, вже 1841 р. удалося одержати перший дагеротип Місяця, на якому цілком виразно можна розрізнити деталі місячного рельєфу. 1845 р. у Гарвардській обсерваторії почалося систематичне фотографування Сонця, Місяця і зір. 1874 р. був опублікований перший докладний фотоатлас Місяця. У Франції брати Поль і Проспер Анрі 1885 р. одержали фотографічні зоряні карти, на яких були зафіксовані зорі до 16-ї зоряної величини. Два роки потому в Парижі відбувся перший астрофотографічний конгрес, на якому 18 обсерваторіям було доручено скласти фотоатлас усіх зір до 14-ї зоряної величини, загальне число яких складало близько 20 млн. Лише наприкінці минулого століття в практику астрофотографії увійшли броможелатинові пластинки високої чутливості, а 1891 р. Ліпман винайшов кольорову фотографію. На сьогодні астрономи використовують пластинки і плівки, чутливі не тільки до видимих променів, але й інфрачервоних та ультрафіолетових променів. Інструменти, призначені для фотографування небесних тіл, називаються астрофотографами. Будь-який телескоп можна використовувати як астрофотограф, якщо його окулярну частину замінити фотопластинкою або плівкою. Значне поширення фотографії в сучасній астрономії пояснюється низкою її переваг порівняно з візуальними спостереженнями. Це насамперед інтегральність, тобто здатність поступово накопичувати енергію випромінювання, що йде від світила. Тому відповідно до збільшення експозиції (у розумних межах) на фотопластинці запам’ятовуються дедалі слабші зорі. Експозиції при цьому можуть бути дуже великими. Так, наприклад, на астрографі Московської обсерваторії зорі до 16-ї зоряної величини фіксують лише впродовж годинної експозиції. Астрографи можуть легко фіксувати такі надзвичайно швидкі явища, як метеори. Те, що не встигає розглянути око, упевнено запам’ятовує фотопластинка. Ця перевага астрофотографії називається мо ментальністю. Око часом не здатне відразу зосередити увагу на всіх деталях картини, що відкрилася в полі зору телескопа. Фотопластинка легко фіксує всю панораму, і таку її властивість називають панорамністю. Оку властива суб’єктивність сприйняття, різні перекручування і помилки під час спостережень. Фотопластинка об’єктивно свідчить про те, що відбувається, й об’єктивність також належить до переваг астрофотографії. їй так само притаманна і документальність — якість, що пояснює, чому в багатьох обсерваторіях зберігаються «скляні бібліотеки», які складаються з багатьох тисяч негативів. Останнім часом для астрофотографії використовується не фотоплівка, а електронні перетворювачі світла (так звані приладі із зарядовим зв’язком — ПЗЗ-матриці).
|