Засво􀂒ння звукової системи української мови

у вза􀂒 мозв􀁯 язку з гра􀃋 ічно􀃕

Практичне засвоєння учнями фонетичної і графічної систем української літе-

ратурної мови, усвідомлення ними існуючих взаємозв’язків мі􀉠 звуками і буквами

становить лінгвістичну основу методики навчання грамоти.

Сучасна методика навчання грамоти 􀊉 рунтується на тому, 􀉳 о первинні уяв-

лення про фонетичні і графічні одиниці учні одер􀉠 ують з опорою на їх істотні

ознаки􀀝 звуки ми чуємо, вимовляємо, їх мо􀉠 на розрізняти на слух, за способом

вимовляння, за відчуттями, які одер􀉠 уємо від роботи мовленнєвих органів, а букви

пишемо, «друкуємо», знаходимо в касі розрізної азбуки, зіставляємо мі􀉠 собою

за формою, розміром, наявними в них графічними елементами.

Звуки бувають голосні 􀂲 наголошені і ненаголошені 􀂲 і приголосні 􀂲 тверді

і м’які, дзвінкі і глухі, а букви 􀂲 великі й малі, друковані і рукописні, калігра-

фічні. Тому неправомірними є словосполучення «голосні букви», «приголосні

букви», «тверді, м’які букви», які 􀉳 е подекуди в􀉠 иваються вчителями й учнями

початкових класів.

Здійснюючи процес навчання грамоти, учителі повинні брати до уваги такі

особливості української фонетики і графіки􀀝

􀀔. В українській мові є 􀀙 голосних звуків􀀝 􀀾 а􀁀, 􀀾 о􀁀, 􀀾 у􀁀, 􀀾 е􀁀, 􀀾 и􀁀, 􀀾 і􀁀, які на письмі

мо􀉠 уть позначатися 􀀔 􀀓 буквами􀀝 а􀀏 я􀀏 о􀀏 у􀀏 􀉸 􀀏 е􀀏 􀉽 􀀏 и􀀏 􀉿 􀀏 􀊀 􀀑

􀈻 укви я􀀏 􀉸 􀀏 􀉽 􀀏 􀊀 на початку слова і складу, після апострофа позначають спо-

лучення звука 􀀾 й􀁀 з відповідними голосними􀀝 􀀾 йа􀁀, 􀀾 йу􀁀, 􀀾 йе􀁀, 􀀾 йі􀁀, наприклад, яма,

знають, моє, їжак, солов’ї, пір’я, в’юн, п’є.

Однією з особливостей української графіки є передача на письмі відповід-

ними буквами звукосполучення [йо] 􀂲 􀉣 о. Зорове сприйняття літери 􀉣 у цьому

буквосполученні сприяє тому, 􀉳 о учні добре чують і відповідний звук, наприклад,

у словах його, район. Зіставлення на слух звукосполучення 􀀾 йо􀁀 з іншими 􀂲 􀀾 йа􀁀,

􀀾 йу􀁀, 􀀾 йе􀁀, 􀀾 йі􀁀 мо􀉠 е слугувати одним із методичних прийомів ознайомлення зі

звуковим значенням літер я􀀏 􀉸 􀀏 􀉽 􀀏 􀊀 􀀑

􀈻 укви я􀀏 􀉸 􀀏 􀉽, крім того, мо􀉠 уть виконувати й іншу роль 􀂲 позначати голосні

звуки 􀀾 а􀁀, 􀀾 у􀁀, 􀀾 е􀁀 після м’яких приголосних, наприклад, у словах􀀝 􀀾 пол ' 􀁩 􀁀 􀂲 поля,

􀀾 л ' 􀃪 ди􀁀 􀂲 люди, 􀀾 си􀒂 н ' е􀁀 􀂲 синє.

􀀕. Приголосні звуки діляться на тверді і м’які. 􀉍 початкових класах до м’яких

приголосних звуків зараховують не тільки 􀀾 д ' 􀁀, 􀀾 з ' 􀁀, 􀀾 й􀁀, 􀀾 л ' 􀁀, 􀀾 н ' 􀁀, 􀀾 р ' 􀁀, 􀀾 с ' 􀁀, 􀀾 т ' 􀁀, 􀀾 ц ' 􀁀,

􀀾 дз ' 􀁀, а й усі інші приголосні звуки, які знаходяться в позиції перед голосним 􀀾 і􀁀,

наприклад, у словах півень, жінка, шість, білочка, кінь то􀉳 о.

М’якість приголосних звуків в українській мові позначається буквами 􀉶 􀀏

я􀀏 􀉸 􀀏 􀉽 􀀏 􀉿. 􀉍 кінці слів м’якість приголосних звуків зав􀉠 ди позначається знаком

м’якшення.

В окремих випадках м’якість приголосних звуків графічно не позначається􀀝

сніг 􀂲 􀀾 с ' н ' іг􀁀, звір 􀂲 􀀾 з ' в ' ір􀁀. Правильне читання і написання таких слів у першо-

му класі учні засвоюють за зразком, поданим учителем.

􀀖. В основі української графіки ле􀉠 ить складовий принцип, за яким звукове

значення букв, які позначають приголосні, мо􀉠 е бути виявлене тільки в складі,

оскільки воно зале􀉠 ить від наступної букви голосного звука. 􀉙 к􀉳 о взяти, ска􀉠 імо,

склади на􀀏 ня􀀏 ни􀀏 н􀉿 􀀏 ну􀀏 н􀉸 􀀏 не􀀏 н􀉽, то правильно відтворити звукове значення

букви н мо􀉠 на тільки за умови, як􀉳 о прочитати її разом з наступними буквами.

В одних випадках вона читається як звук 􀀾 н􀁀, в інших 􀂲 як звук 􀀾 н ' 􀁀.

􀈻 укви я􀀏 􀉸 􀀏 􀉽 􀀏 які стоять на початку слова і складу або взяті окремо, мо􀉠 уть

бути прочитані так, як вони називаються 􀂲 􀀾 йа􀁀, 􀀾 йу􀁀, 􀀾 йе􀁀. Але в сполученні

з попередніми буквами, 􀉳 о позначають приголосні 􀀋 ля􀀏 т􀉸 􀀏 н􀉽 􀀌, вони мають бути

прочитані як голосні звуки 􀀾 а􀁀, 􀀾 у􀁀, 􀀾 е􀁀 після відповідних м’яких приголосних 􀀾 л ' 􀁀,

􀀾 т ' 􀁀, 􀀾 н ' 􀁀.

Наведені приклади пояснюють необхідність формувати в першокласників

у􀉠 е на початку букварного періоду складове читання, 􀉳 об не було побуквеного

прочитування слів.

􀀗. За дзвінкістю􀀒 глухістю більшість приголосних звуків української мови

утворюють пари􀀝 􀀾 б􀁀 􀂲 􀀾 п􀁀, 􀀾 б ' 􀁀 􀂲 􀀾 п ' 􀁀, 􀀾 г􀁀 􀂲 􀀾 х􀁀, 􀀾 г ' 􀁀 􀂲 􀀾 х ' 􀁀, [ґ] 􀂲 􀀾 к ' 􀁀, 􀀾 􀊉 ' 􀁀 􀂲 􀀾 к ' 􀁀,

􀀾 д􀁀 􀂲 􀀾 т􀁀 􀀾 д ' 􀁀 􀂲 􀀾 т ' 􀁀, 􀀾 􀉠 􀁀 􀂲 􀀾 ш􀁀, 􀀾 􀉠 ' 􀁀 􀂲 􀀾 ш ' 􀁀, 􀀾 з􀁀 􀂲 􀀾 с􀁀, 􀀾 з ' 􀁀 􀂲 􀀾 с ' 􀁀, 􀀾 д􀉠 􀁀 􀂲 􀀾 ч􀁀,

􀀾 д􀉠 ' 􀁀 􀂲 􀀾 ч ' 􀁀, 􀀾 дз􀁀 􀂲 􀀾 ц􀁀, 􀀾 дз ' 􀁀 􀂲 􀀾 ц􀆍 􀁀. 􀉑 астина приголосних звуків є дзвінкими не-

парними 􀀋 сонорні􀀌, до них нале􀉠 ать􀀝 􀀾 в􀁀, 􀀾 в ' 􀁀, 􀀾 й􀁀, 􀀾 л􀁀, 􀀾 л ' 􀁀, 􀀾 м􀁀, 􀀾 м ' 􀁀, 􀀾 н􀁀, 􀀾 н ' 􀁀, 􀀾 р􀁀,

􀀾 р ' 􀁀. Слід мати на увазі, 􀉳 о в українській мові, на відміну від російської, звуки 􀀾 в􀁀

і 􀀾 ф􀁀, 􀀾 в ' 􀁀 і 􀀾 ф ' 􀁀 не утворюють пар за дзвінкістю􀀒 глухістю􀀝 звуки 􀀾 в􀁀, 􀀾 в ' 􀁀 нале􀉠 ать

до сонорних, а 􀀾 ф􀁀, 􀀾 ф ' 􀁀 􀂲 до непарних глухих.

􀉍 період навчання грамоти учні одер􀉠 ують тільки практичне уявлення про

дзвінкі і глухі приголосні. 􀉍 процесі ознайомлення з буквами 􀉛 􀀏 􀉝 􀀏 д􀀏 з􀀏 􀉠 􀀏 букво􀀐

сполученнями д􀉠 􀀏 дз, 􀉳 о позначають дзвінкі приголосні звуки, основну увагу учнів

необхідно звернути на те, 􀉳 о в українській мові ці букви в кінці та в середині слів

слід читати дзвінко, не замінюючи відповідних дзвінких звуків глухими􀀝 д у 􀉛, са д,

са д ки, моро з, ву 􀉠, ді 􀉠 ка, ґе дз ь, бере 􀉝, бере 􀉝 ти.

􀀘. 􀈻 уква 􀉳 􀀋 􀉳 а􀀌 в українській мові позначає не окремий звук, а сполучення

звуків 􀀾 шч􀁀.

􀀙. 􀈻 укви в українській графіці використовуються в чотирьох варіантах􀀝 дру-

ковані, рукописні, великі й малі. Великі букви в період навчання грамоти учні

сприймають як сигнал початку речення та ознайомлюються з найпростішими

випадками їх у􀉠 ивання у власних назвах.

􀈻 ільшість великих і малих букв в українській мові однакові за формою і роз-

різняються тільки за розміром. Однак є частина літер 􀀋 􀈺 􀂲 а􀀏 􀈻 􀂲 􀉛 􀀏 􀈿 􀂲 е 􀀌, які

розрізняються і за формою.

􀈻 укви и􀀏 􀉶 є тільки малими, оскільки вони на початку слів не в􀉠 иваються.

Однак вони в􀉠 иваються у заголовках до текстів, набраних великими літерами.

􀀚. 􀉍 період навчання грамоти учні практично ознайомлюються і з іншими

графічними знаками􀀝 крапкою, знаком оклику, знаком питання, комою, двокрапкою,

тире, рискою 􀀋 дефісом􀀌, лапками, учаться за зразком учителя реагувати на них під

час читання зміною сили голосу чи паузами.

􀀛. Ва􀉠 ливо навчити дітей вимовляти слова по складах. 􀉍 читель має взяти

до уваги, 􀉳 о до складу мо􀉠 е входити один, два, три і більше звуків. Основним

звуком у ко􀉠 ному складі є голосний, саме він утворює склад, тому голосні звуки

і називають складотворчими. Найпростішими складами є ті, 􀉳 о утворені з одного

голосного або зі сполучення 􀀋 злиття􀀌 приголосного з голосним, наприклад􀀝 о-ко,

ри-ба, дже-ре-ло. Поділ таких слів на склади не становить для дітей якихось

трудно􀉳 ів.

Під час поділу слів на склади зі збігом приголосних звуків слід керуватися

основною особливістю українського складоподілу 􀂲 тя􀉠 інням до відкритого

складу. Відповідно до цього більшість складів в українській мові відкриті􀀝 рі-чка,

ка-стру-ля, ли-сто-чки.

Закриті склади в українській мові утворюються сонорними звуками, які сто-

ять після голосних 􀀋 сон-це, лій-ка, вер-ба 􀀌 та парними дзвінкими приголосними,

коли вони стоять перед глухими 􀀋 діж-ка, гриб-ки, вузь-ко, клад-ка 􀀌. Такий скла-

доподіл в українській мові зберігається для забезпечення дзвінкого вимовляння

приголосних у середині слів перед глухими з метою запобігання їх уподібненню

до глухих.

Запитання і завдання

1. У чому полягає психологічна основа методики навчання грамоти?

2. 􀂦 азвіть основні особливості звукової системи української мови у взаємозв’язку з графічною.

3. Випишіть основні поняття, з якими ви ознайомились у цій главі 􀀉 грамота, методика

навчання грамоти, читання, письмо, мовленнєва діяльність, аналіз, синтез та ін.􀀊. Використовуючи

тлумачний словник та словники лінгвістичних, психологічних термінів,

дайте визначення цим поняттям.