Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Мовленнєвий етикет — це правила мовленнєвої поведінки на роботі.
Перше враження про людину складається з того, наскільки щиро і привітно вона вітається. Наше враження може бути хибним, але, незважаючи на всю логіку, люди підсвідомо орієнтуються на свої почуття під час привітання. Тому, незалежно від настрою, треба вітатися завжди привітно. Поганий настрій не слід поширювати на інших людей, оскільки можна наразитися на зустрічну неприязнь. Загальна і мовна культура людини виявляється у вмінні вибрати доречну форму привітання чи про-щання. " Вибір залежить від того, в якому оточенні перебуває людина, від віку співрозмовника чи співрозмовників, від характеру стосунків між людьми, що вітаються чи прощаються, від того, де й коли це відбувається, тощо". Формул привітання в українській мові порівняно небагато: Доброго ранку! Добрій день! Добридень! Добрий вечір! Добривечір! Здрастуйте! Формул прощання є трохи більше: До побачення! Бувайте здорові! Ходіть здорові! Прощавайте! На все добре! Усього найкращого! Щасливої дороги! До зуст-річі! До завтра! До наступної зустрічі! Добраніч! На добраніч! Хоч вибір і тут невеликий, але завжди можна знайти потрібний вираз, вихо-дячи з конкретної ситуації, щоб висловити пошану до особи, з якою прощаємося. Не варто під час вітання або прощання з людьми, старшими за віком, малознайоми-ми чи незнайомими, вживати скорочені або усічені форми типу " Добрий! ", " Здра-стє! ", " Вітаю! ". Кожна ситуація потребує певних мовних засобів. Згоду, наприклад, можна висловити так: Добре! Згода! Будь ласка! Із доведенням! З радістю! Є в мові ціла низка ввічливих форм відмови: Ні, дякую; Дякую, не треба; На жаль, ні; Перепро-шую, але не можу; Мені дуже шкода, але...; Шкодую що не зміг... Подяку краще висловити продуманим, спеціально дібраним відповідно до си-туації словом. За дрібну послугу можна сказати: Дякую! Спасибі! Якщо зроблено щось значне: Сердечно Вам дякую! Щиро Вам дякую! Прийміть мою найщирішу вдячність! Дозвольте висловити Вам подяку! Дуже вдячний за Вашу турботу! Це дуже люб’язно з Вашого боку, не знаю, як Вам дякувати! Щоб вибрати форму по-дяки, треба знати форми ввічливості, враховувати значущість послуги, вік співроз-мовника, характер стосунків, середовище. Відповідаючи на подяку, можна сказати: Немає за що; Прошу; Будь ласка. Є вибір і серед форм висловлення прохання: Будь ласка! Будьте ласкаві! Коли Ваша ласка! Прошу Вас! Чи не могли б Ви...; Якщо можете...; Якщо Вам не важ-ко.... Треба розрізняти слова прошу (відповідь на подяку) і прошу (звертатися з про-ханням, клопотати). Знайомство супроводжується особливими формулами мовного етикету: Дозвольте відрекомендуватися..; Мене звуть...; Моє ім'я, моє прізвище... Дозвольте представити (відрекомендувати) Вам...; Дозвольте познайомити Вас із...; Познайомтеся, це...; Познайомте мене, будь ласка, з...; Дуже радий з вами познайомитися...; Дуже приємно.... Звертання до співрозмовника на ім’я та по батькові звучить ввічливіше, ніж звертання за допомогою займенників ти, Ви. А тому треба пам’ятати, що в офі-ційно-діловому стилі звертання, правильно дібране за формою (ім’я та по батькові в кличному відмінку) та змістом (ім’я, ім’я + по батькові, ім’я + по батькові + прі-звище) є важливим елементом мовної культури. В офіційних звертаннях викорис-товуються також вирази: Добродію! Добродійко! Пане! Пані! Панове! Товаришу! Товаришко! Товариші! Дорогий друже! Дорогі друзі! Шановне товариство! Вель-мишановне панство! До незнайомого, малознайомого, старшого за віком або посадою співрозмовника прийнято звертатися на Ви, щоб висловити пошану. Вико-ристовуючи пошанну множину, потрібно узгоджувати присудок з підметом у числі: Ви обіцяли розглянути це питання. Ви не залишили своєї адреси. Якщо прису-док виражено прикметником, то він може стояти як у множині, так і в однині, залеж-но від обставин, проте висловлення буде стриманішим, якщо присудок стоятиме у множині: Ви були відсутні на нараді. Ви вільні на сьогодні. Пошанна множина в українській мові виражається дієсловом та займенником у формі другої особи множини. Правила мовленнєвого етикету залежать від конкретних ситуацій. За умови їх дотримання можливе змістовне спілкування. У різних сферах людської діяльності етикетні засоби використовуються по – різному. Тому як самостійні системи виділяються такі різновиди етикету: * Військовий етикет * Дипломатичний етикет * Церковний (православний) етикет * Світський етикет * Службовий етикет Нині узвичаєно виокремлювати за сферою використання діловий етикет – норми поведінки і спілкування різних соціальних груп. Визначальна ознака його – співпраця і взаємопорозуміння. Основну частину етикету загалом становить мовний, мовленнєвий і спілку-вальний етикет, які нині виокремлюють авторитетні фахівці з проблем культури спілкування. Основою людських взаємин є спілкування. Спілкування – це діяльність людини, під час якої відбувається цілеспрямо-ваний процес інформаційного обміну. Отже, під час спілкування найперше врахо-вуються особливості мовного етикету. Мовний етикет – це сукупність правил мовної поведінки, які репрезентуються в мікросистемі національно специфічних стійких формул і виразів у ситуаціях уста-новлення контакту зі співбесідником, підтримки спілкування в доброзичливій то-нальності. Ці засоби ввічливості «орієнтовані на вираження поваги до співрозмов-ника та дотримання власної гідності. Вони є органічною частиною культури спіл-кувальних взаємин, соціальної культури загалом». Дотримання мовного етикету людьми так званих лінгвоінтенсивних профе- сій – чиновниками всіх рангів, лікарями, юристами, працівниками зв’язку, тран-спорту тощо – має ще й виховне значення, мимоволі сприяє підвищенню як мовної, так і загальної культури суспільства. Але найбільш важливим є те, що неухильне, ретельне додержання правил мовного етикету членами колективу навчального зак-ладу, підприємства, офісу, інституції підтримує позитивний імідж, престиж усієї установи. Які ж чинники визначають формування мовного етикету і його використан-ня? 1. Мовний етикет визначається обставинами, за яких відбувається спілку-вання. Це може бути ювілей технікуму, нарада, конференція, прийом відвідувачів, ділові перемовини та ін. 2. Мовний етикет залежить від соціального статусу суб’єкта і адресата спілку-вання, їх фаху, віку, статі, характеру, віросповідання. 3. Мовний етикет має національну специфіку. Кожний нарід створив свою систему правил мовного етикету. На цю його особливість указує Радевич-Винни-цький: «За етикетом упізнають «своїх» етнічно (національно) і/або соціально (ві-ком, родом занять, релігією тощо)». Мовний етикет як соціально-лінгвістичне явище виконує такі функції: ü контактопідтримувальну – встановлення, збереження чи закріплення стосунків адресата й адресанта; ü ввічливості (конотативну) – прояв чемного поводження членів колек-тиву один з одним; ü регулювальну (регулятивну) – регулює взаємини між людьми у різних спілкувальних ситуаціях; ü впливу (імперативну, волюнтативну) – передбачає реакцію співбесід-ника – вербальну, невербальну чи діяльнісну; ü звертальну (апелятивну) – привернення уваги, здійснення впливу на співбесідника; ü емоційно-експресивну (емотивну), яка є факультативною. Наявність цих функцій підтверджує думку, що мовний етикет – це своєрід-ний механізм, за допомоги якого може відбутися ефективне спілкування. Усі названі функції мовного етикету ґрунтуються на комунікативній функції мови. Мовленнєвий етикет – реалізація мовного етикету в конкретних актах спілкування, вибір мовних засобів вираження. Мовленнєвий етикет – поняття ширше, ніж мовний етикет і має індивідуаль-ний характер. Мовець вибирає із системи словесних формул найбільш потрібну, зва-жаючи на її цінність. Якщо ми під час розповіді надуживаємо професіоналізмами, термінами і нас не розуміють слухачі, то це порушення мовленнєвого етикету, а не мовного. Фахівці з проблем етикету визначають цю різницю так: «Між ідеальним мовним етикетом і реальним мовленнєвим етикетом конкретної людини не може бути повного паралелізму. Реалізація мовного етикету в мовленні, комунікативна пове-дінка назагал завше несе інформацію про мовця – з його знаннями, вміннями, упо-добаннями, орієнтаціями тощо. Тому тут бувають усілякі – несвідомі і свідомі – відхилення, помилки, порушення, інокультурні впливи, іншомовні вкраплення і т. ін. Мовець – це не «говорильний апарат», який просто озвучує чи графічно фік-сує закладені в його пам’ять формули мовного етикету. Він має «простір для ма-невру», має можливість вираження своєї індивідуальності навіть у межах цієї по-рівняно вузької мовної підсистеми. Суть афоризму «людина – це стиль», знаходить своє потвердження і тут». У постійних системних відношеннях із словесними формулами ввічливості перебувають немовні (невербальні) засоби вираження. Сукупність мовних і немов-них засобів спілкування, якими послуговуються у різних комунікативних ситу-аціях, становить спілкувальний етикет. Спілкувальний етикет – це гіперпарадигма, яку мовці відтворюють за прави-лами, узвичаєними в певній мовній спільноті. Йому властива національна своєрід-ність, ідіоетнічність. В українців, наприклад, здавна побутує пошанна форма звер-тання на Ви до старших за віком, посадою, незнайомих, до батьків: Ви, тату..., Ви, мамо.... Ця граматична форма висловлення ввічливості – давня риса української мови: «недарма бо так запопадливо виполювали манкрути цю націоналістичну рису, стверджуючи, що пошанна множина є яскравим відбитком патріархальних стосун-ків на селі, виявом повнокровного націоналізму в мові, а отже, приречена на зникнення». Суттєвою диференційною ознакою мовного етикету українців є вживання форми кличного відмінка у звертанні, наприклад: Петре, Надіє, товаришу гене-рале. Національний мовний колорит в українській мові має усталений зворот Здо-ровенькі були! Дослідники стверджують, що частота жестикуляції також залежить від національної належності і – зрозуміло – від загальної культури людини. Отже, важливо пізнавати національні особливості «граматики» мови тіла, яка має гармоні-ювати з вербальним мовленням, доповнюючи й підсилюючи його. В усіх спільнотах завжди приділялася належна увага засвоєнню правил ети-кету. Вченими вироблені рекомендації для адресанта, адресата та для присутнього під час розмови. Крім цього, існує чимало типових спілкувальних ситуацій, для яких характер-на впорядкована парадигма мовних знаків (формул), вибір яких є дуже важливим в етикетному мовленні.
|