Особливості грошей як об’єкта МТП. Як оцінює міжнародна арбітражна практика вимогу однієї із сторін договору купівлі-продажу щодо обов’язкового готівкового розрахунку?

Гроші є одним з важливих об’єктів міжнародного торгового обороту. Вони можуть бути як загальним еквівалентом мінової вартості, так і об’єктом самої торгової угоди.

Ознаки грошей:

1Максимальна оборотність

2Універсальність – можливість погашення будь-якого боргу.

Обмеження універсальності:

1 Існують вільноконвертовані валюти, тобто валюти, які вільно можуть бути обмінені на інші види валют; обмежено конвертовані, які можуть бути обмінені на вільноконвертовані з певними обмеженнями; неконвертовані, які достатньо важко або зовсім неможливо обміняти на іншу валюту.

2Вартість валюти постійно змінюється, тобто реальна купівельна спроможність однієї валюти може зрости по відношенню до іншої

3Зміна валюти платежу в деяких державах розглядається як порушення валютного законодавства.

Умова щодо виконання зобов’язань готівкою міжнародна арбітражна практика оцінює як недобросовісність того, хто це вимагає.

Визначіть основні джерела правового регулювання міжнародної купівлі-продажу та дайте їх загальну характеристику. На які контракти не розповсюджується дія Віденської конвенції 1980 р.?

Міжнародно-правове регулювання міжнародної купівлі-продажу товарів на сучасному етапі можна поділити на такі види:

1Регулювання даних відносин інтегральним конвенцями. Актуальними на даний час є Віденська Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р., яка є основним документом у сфері міжнародної купівлі-продажу товарів, конвенції, які деталізують та уточнюють Віденську, зокрема Нью-Йоркська Конвенція про позовну давність в міжнародній купівлі-продажу товарів та Протокол до неї, Конвенція про представництво під час міжнародної купівлі-продажу товарів 1983 р.,

3Регулювання за допомогою загальновизнаних принципів. До таких принципів можна віднести Принципи міжнародних комерційних договорів та Принципи європейського договірного права.

3Регулювання в межах Міжнародної торгової палати. Основним актом даної категорії є Міжнародні правила з уніфікованого тлумачення торговельних термінів («Правила Інкотермс-2010») та Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (редакція 2010 року). Допоміжну роль в рамках МТП відіграють Уніфіковані правила по інкасо, Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів у частині здійснення розрахунків за договорами міжнародної купівлі-продажу товарів.

Конвенція не застосовується до продажу:

a) товарів, придбаних для особистого, сімейного чи домашнього використання, крім випадків, коли продавець у будь-який час до чи в момент укладення договору не знав і не міг знати, що товари придбані для такого використання;

b) з аукціону;

c) у порядку виконавчого провадження чи іншим чином згідно із законом;

d) фондових паперів, акцій, забезпечувальних паперів, оборотних документів та грошей;

e) суден водного й повітряного транспорту, а також суден на повітряній подушці;

f) електроенергії.

Договори на поставку товарів, які потребують подальшого виготовлення або виробництва, вважаються договорами купівлі-продажу, якщо сторона, що замовляє товар, не бере на себе зобов'язання поставити істотну частину матеріалів, необхідних для виготовлення або виробництва таких товарів.

Конвенція не застосовується до договорів, у яких зафіксовано, що зобов'язання сторони, яка поставляє товари, полягають переважно у виконанні роботи або в наданні інших послуг.

Ця Конвенція регулює тільки укладення договорів купівлі-продажу та ті права й зобов'язання продавця і покупця, які випливають з такого договору. Зокрема, оскільки інше безпосередньо не передбачено Конвенцією, вона не стосується:

a) дійсності самого договору, чи яких-небудь його положень, чи будь-якого звичаю;

b) наслідків, які може мати договір щодо права власності на проданий товар.

Конвенція не застосовується щодо відповідальності продавця за завдану товаром шкоду здоров'ю особи або заподіяну смерть.

Яка роль міжнародного комерційного арбітражу як суб’єкта нормотворчості. Як міжнародна арбітражна практика визнає виконання зобов’язань в іншій валюті, ніж це передбачено в контракті?

Міжнародний комерційний арбітраж – будь-який арбітраж незалежно від того, чи утворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою. «Комерційний» охоплює питання, що випливають з усіх відносин торгового характеру, - як договірних, так і недоговірних.

Арбітраж є міжнародним, якщо:

a) комерційні підприємства сторін арбітражної угоди в момент його укладення перебувають у різних державах; або

b) одне з таких місць знаходиться за межами держави, в якому сторони мають свої комерційні підприємства:

i) місце арбітражу, якщо воно визначено в арбітражній угоді або відповідно до неї;

ii) будь-яке місце, де повинна бути виконана значна частина зобов'язань, що випливають з торгових відносин, або місце, з яким найбільш тісно пов'язаний предмет спору; або

c) сторони прямо вираженим чином домовилися про те, що предмет арбітражної угоди пов'язаний більш ніж з однією країною.

Арбітражні рішення є складовою частиною нового lex mercatoria, тому міжнародні комерційні арбітражі є нормотворчими органами.

Виконання зобов’язань в іншій валюті міжнародна арбітражна практика оцінює як неналежне виконання зобов’язання.

Це зумовлено:

1Існують вільноконвертовані валюти, тобто валюти, які вільно можуть бути обмінені на інші види валют; обмежено конвертовані, які можуть бути обмінені на вільноконвертовані з певними обмеженнями; неконвертовані, які достатньо важко або зовсім неможливо обміняти на іншу валюту.

2Вартість валюти постійно змінюється, тобто реальна купівельна спроможність однієї валюти може зрости по відношенню до іншої

3Зміна валюти платежу в деяких державах розглядається як порушення валютного законодавства.

В чому полягають особливості порядку визначення форми договору за Віденською конвенцією1985 р.? Порівняйте наслідки недодержання форми зовнішньоекономічного договору в Україні та європейських державах

У 1980 р. на конференції Генеральної Асамблеї ООН за участю делегатів з 62 країн у Відні була прийнята Конвенція про договори міжнародної купівлі-продажу товарів, яка набула чинності з 01.01.1988 р. Умовою приєднання до Віденської конвенції є денонсування (відмова) Гаазьких конвенцій 1964 р.: Одноманітний закон про міжнародну купівлю-продаж товарів і Одноманітний закон про укладення договорів про міжнародну купівлю-продажу товарів.

Не вимагається, щоб договір купівлі-продажу укладався чи підтверджувався в письмовій формі або підпорядковувався іншій вимозі щодо форми. Він може доводитися будь-якими засобами, включаючи свідчення.

Проте держава-учасниця Конвенції може виключити дане положення, якщо воно суперечить її національним імперативним нормам. В такому випадку для договору, якщо хоча б одна зі сторін має своє комерційне підприємство в договірній державі, яка зробила таку заяву, положення щодо форми не застосовується.

Для цілей Конвенції під " письмовою формою" розуміються також повідомлення телеграфом і телетайпом.

Подібне застереження зробила і Україна.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом. Повноваження представника на укладення зовнішньоекономічного договору (контракту) може випливати з доручення, статутних документів, договорів та інших підстав, які не суперечать Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність». Дії, які здійснюються від імені іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України, уповноваженим на це належним чином, уважаються діями цього іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності.

Договір (контракт) може бути визнано недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів України.