Правові основи діяльності адвокатури в Україні

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» правовою основою діяльності адвокатури України є Конституція України, цей Закон, інші законодавчі акти України.

Конституція України та міжнародні договори. Частина 2 ст. 59 Конституції України проголошує, що «для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура». Саме це конституційне положення закладає законодавчі засади діяльності адвокатури в Україні., розкриває її роль, завдання та повноваження. Зазначена норма - це єдина в Конституції України норма, в якій зустрічається слово «адвокатура». Втім ще декілька статей Конституції України в тому чи іншому аспекті згадують про діяльність української адвокатури з надання правової допомоги. Так, ч. 4 ст. 29 передбачає право заарештованого чи затриманого користуватися правовою допомогою захисника. Стаття 63 гарантує підозрюваному, обвинуваченому та підсудному право на захист. Слід також зазначити, що права і свободи, передбачені статтями 29, 59, 63, не можуть бути обмежені навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (ст. 64 Конституції України), тобто право на захист, згідно з Конституцією України, є правом абсолютним, і тому будь-яке втручання у здійснення цього є правом абсолютним, і тому будь-яке втручання у здійснення цього права з боку держави має визнаватися неправомірним.

Відповідно до ст. 9 Конституції України «чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України». З цього випливає, що діяльність адвокатури в Україні регулюється також і певними нормами відповідних міжнародних договорів. У першу чергу слід звернути увагу на Конвенцію про захист прав людини та основних свобод (Рим, 1950), яка набрала чинності в Україні 11 вересня 1997 р. Цей фундаментальний міжнародно-правовий документ передбачає низку прав і свобод людини, які безпосередньо стосуються адвокатури. Так, центральним з цієї точки зору є право кожного захищати себе особисто чи використовувати правову допомогу захисника на свій власний вибір або, за відсутності коштів для оплати правової допомоги, одержувати таку допомогу безкоштовно, якщо цього вимагають інтереси правосуддя (п. (с) ч. 3 ст. 6 Конвенції). Крім того, Конвенція містить й інші права, які торкаються адвокатської діяльності: це, по-перше, права, що можуть бути реально здійснені особою лише за професійної участі адвоката, і, по-друге, права людини, які відіграють роль гарантій для здійснення адвокатом своїх професійних повноважень. До першої групи можна віднести, наприклад, право не бути позбавленим волі інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом (ч. 1 ст. 5); право на справедливий і безсторонній судовий розгляд (ч. 1 ст. 6) тощо. До іншої групи належать, зокрема, такі права людини, як презумпція невинуватості (ч. 2 ст. 6); право мати достатньо можливостей та часу для підготовки до захисту (п. (b) ч. 3 ст. 6); право допитувати свідків обвинувачення та вимагати викликати і допитувати свідків, які можуть свідчити на користь захисту, на тих самих умовах, що і свідків обвинувачення (п. (д) ч. З ст. 6), та ін.

Відзначимо також такі міжнародні акти:

- Основні положення про роль адвокатів, прийняті УІІІ Конгресом ООН про попередження злочинів у серпні 1990 року;

- Принципи та керівні настанови щодо доступу до правової допомоги у системі кримінального правосуддя, прийняті Генеральною Асамблеєю ООН 20 грудня 2012 року;

- Загальний кодекс правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства, прийнятий делегацію дванадцяти країн-учасниць на пленарному засіданні в Страсбурзі у жовтні 1988 року;

- Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи від 25 жовтня 200 року «Про свободу здійснення професійних адвокатських обов’язків» тощо.

Характеристика Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Цей Закон від 5 липня 2012 року є базовим нормативним документом, що регулює суспільні відносини, пов’язані із визначенням статусу адвокатури, її самоврядування, незалежністю та засадами функціонування, здійсненням в Україні адвокатської діяльності, її формами видами, правами та обов’язками адвокатів, пов’язаними з їх самоорганізацією (самоврядуванням) та виконання покладеного на адвокатуру конституційного завдання.

Закон складається із преамбули, в якій зазначено, що Закон визначає правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні, та десяти розділів.

Розділом І закріплено статус адвокатури України, принципи її організації та діяльності, а також засади здійснення адвокатської діяльності.

Розділом ІІ Закону регламентується питання набуття статусу адвоката та визначено організаційні форми адвокатської діяльності, які, з одного боку, відображають специфіку адвокатської діяльності, а з другого - враховують інтереси всіх осіб, які долучаються до адвокатської професії через механізм уніфікації.

Розділ ІІІ містить положення, що врегульовують питання адвокатської діяльності, зокрема визначаються види адвокатської діяльності, права та обов’язки адвокатів, а також закріплюються гарантії адвокатської діяльності. Слід зазначити, що цей розділ є одним із головних, оскільки саме права адвоката та гарантії його діяльності покликані забезпечити громадянам ефективну правову допомогу. Необхідно звернути увагу на те, що в цьому розділі містяться положення щодо визначення адвокатської таємниці, які є також безперечною гарантією здійснення адвокатської діяльності. Важливість цього розділу зумовлена поширенням негативної практики порушення професійних прав адвокатів правоохоронними органами, яка набула міжнародного розголосу і стала об’єктом пильної уваги міжнародної спільноти.

Розділ ІУ присвячений характеристиці договору про надання правової допомоги або відмови в наданні такої допомоги, та порядок виплати грошової винагороди (гонорару) за надану адвокатом правову допомогу. Положення цього розділу значної мірою посилюють захист інтересів клієнта у відносинах з адвокатом.

Розділом У врегульовані питання зупинення, припинення та позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю.

Розділ УІ детально регламентує процедуру притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності.

Розділ УІІ Закону визначає інститут адвокатського самоврядування, передбачає створення незалежної системи самоврядування адвокатури - професійної організації адвокатів України - Національної асоціації адвокатів України, а також визначає форми реалізації адвокатського самоврядування. Крім того, врегульовано статус та компетенцію кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури та Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури, а також засади фінансування органів адвокатського самоврядування та гарантії участі адвокатів у самоврядуванні.

Розділ УІІІ Закону регулює питання, пов’язані із здійсненням в Україні адвокатської діяльності адвокатом іноземної держави, та визначає особливості його статусу.

Розділ ІХ містить Прикінцеві положення, а розділ Х - Перехідні положення, які забезпечують організаційні кроки по створенню регіональних асоціацій адвокатів та Національної асоціації адвокатів України, а також вирішують проблему приведення законодавства України у відповідність до положень законопроекту, у зв’язку з чим пропонується внести адекватні зміни до низки законодавчих актів України.

Крім Конституції України і Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність регулюється цілою низкою нормативно-правових актів. Серед них закони України:

- «Про безоплатну правову допомогу» від 2 червня 2011 року;

- Кримінальний процесуальний кодекс України;

- Цивільний процесуальний кодекс України;

- Господарський процесуальний кодекс України;

- Кодекс України про адміністративні правопорушення;

- Кодекс адміністративного судочинства України тощо;

Указ Президента України «Про концепцію формування системи безоплатної правової допомоги Україні від 9 червня 2006 року;

Акти Кабінету Міністрів України:

- Про схвалення Концепції Державної цільової програми формування системи безоплатної правої допомоги на 2013-2017 роки від 4 липня 2012 року;

- Про затвердження Державної цільової програми формування системи безоплатної правової допомоги на 2013-2017 роки від 13 лютого 2013 року;

- Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для оплати послуг та відшкодування витрат адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу від 4 березня 2013 року;

- Про умови оплати працівників Координаційного центру з надання правової допомоги та його територіальних відділень від 30 червня 20012 року;

- Про утворення Координаційного центру з надання правової допомоги та ліквідацію Центру правової реформи і законопроектних робіт при Міністерстві юстиції від 6 червня 2012 року;

- Питання оплати послуг адвокатів та відшкодування витрат адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу від 18 квітня 2012 року;

- Про затвердження Порядку і умов укладення контрактів з адвокатами, які надають безоплатну вторинну правову допомогу на постійній основі, та договорів з адвокатами, які надають безоплатну вторинну правову допомогу на тимчасовій основі від 11 січня 2012 року;

- Про затвердження Порядку інформування центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги про випадки затримання осіб від 28 грудня 2011 року;

- Про затвердження Порядку і умов проведення конкурсу та вимог до професійного рівня адвокатів, які залучаються до надання безоплатної вторинної правової допомоги від 28 грудня 2011 року;

Накази Міністерства юстиції України:

- Про затвердження Положення про центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги від 3 липня 2012 року;

- Про утворення центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги від 2 липня 2012 року;

- Про затвердження Типового положення про установу з надання безоплатної первинної правової допомоги від 28 березня 2012 року;

- Про затвердження Порядку та критеріїв залучення органами місцевого самоврядування юридичних осіб приватного права до надання безоплатної первинної правової допомоги від 15 червня 2012 року;

- Про затвердження Порядку роботи громадської приймальні з надання безоплатної первинної правової допомоги від 21 вересня 2011 року;

- Про затвердження Порядку ведення Головними управліннями юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі локальних реєстрів Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу на постійній основі за контрактом, та Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу на тимчасовій основі на підставі договору від 24 квітня 2012 року;

- Про затвердження форм документів, що використовуються під час проведення конкурсу з відбору адвокатів, які залучаються до надання безоплатної вторинної правової допомоги від 5 жовтня 2012 року та ін..;

акти Ради адвокатів України:

- Положення про помічника адвоката від 1 червня 2013 року;

- Порядок ведення Єдиного реєстру адвокатів України від 17 грудня 2012 року;

- Порядок підвищення кваліфікації адвокатами України від 16 лютого 2013 року;

- Порядок допуску до складання кваліфікаційного іспиту, порядок складання кваліфікаційного іспиту та методика оцінювання результатів складання кваліфікаційного іспиту для набуття права на заняття адвокатською діяльністю в Україні від 1 червня 2013 року;

- Програма складання кваліфікаційного іспиту від 1 червня 2013 року;

- Порядок дій з питань забезпечення гарантій адвокатської діяльності, захисту професійних і соціальних прав адвокатів від 27 липня 2013 року;

- Програми проходження стажування для отримання особою свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 1 червня 2013 року тощо;

акти установчого З’їзду адвокатів України:

- Правила адвокатської етики від 17 листопада 2012 року.

ВИСНОВКИ З ПЕРШОГО ПИТАННЯ:

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» правовою основою діяльності адвокатури України є Конституція України, цей Закон, інші законодавчі акти України. Діяльність адвокатури в Україні регулюється також і певними нормами відповідних міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року є базовим нормативним документом, що регулює суспільні відносини, пов’язані із визначенням статусу адвокатури, її самоврядування, незалежністю та засадами функціонування, здійсненням в Україні адвокатської діяльності, її формами видами, правами та обов’язками адвокатів, пов’язаними з їх самоорганізацією (самоврядуванням) та виконання покладеного на адвокатуру конституційного завдання.