Класифікація страхування за об’єктами

Класифікацію за об'єктами з виокремленням галузей, під галу­зей і видів страхування можна вважати класичним підходом у те­орії та практиці вітчизняного страхування.

Закон України «Про страхування» визначає, що об'єктами страхування можуть бути три групи майнових інтересів:

1) пов'язані з життям, здоров'ям, працездатністю та додатко­вою пенсією страхувальника або застрахованої особи (особисте страхування);

2) пов'язані з володінням, користуванням і розпоряджанням майном {майнове страхування);

3) пов'язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди фізичній особі або її майну, а також шкоди, заподія­ної юридичній особі {страхування відповідальності).

За часи існування в колишньому СРСР єдиної державної стра­хової компанії — Держстраху — найбільш розвиненою галуззю було особисте страхування, яке забезпечувало понад 60 % за­гального щорічного обсягу надходжень страхових премій на ко­ристь цієї страхової компанії. Понад 90 % у складі надходжень за особистим страхуванням припадало на премії за довгострокови­ми договорами страхування життя.

Особливістю цієї галузі порівняно з іншими є те, що об'єкти особистого страхування (життя, здоров'я, працездатність люди­ни) не мають вартісної оцінки. Тому вважається, що в особисто­му страхуванні не відбувається компенсації матеріальної шкоди, а виплати страховика на користь страхувальника (застраховано­го) або його родини мають характер фінансової допомоги.

Особисте страхування поділяється на три підгалузі. їх існу­вання пов'язане з різною тривалістю договорів страхування і різ­ними обсягами страхової відповідальності (переліком подій, на випадок яких провадиться страхування). Підгалузями особистого страхування є страхування від нещасних випадків, медичне страхування, страхування життя. У рамках цих підгалузей ви­окремлюються види страхування.

Страхування від нещасних випадків об'єднує короткостро­кові (як правило, до одного року) види особистого страхування. Обсяг відповідальності за видами, які входять до цієї підгалузі, передбачає виплату страхової суми або її частини в такому разі: а) смерті застрахованого; б) постійної втрати ним здоров'я (вста­новлення інвалідності); в) тимчасової непрацездатності. Необ­хідна умова настання відповідальності страховика — щоб пере­лічені події були наслідком нещасного випадку, передбаченого договором страхування.

Під нещасним випадком розуміють раптову, короткочасну, непередбачувану та незалежну від волі страхувальника (застра­хованої особи) подію, що може призвести до травматичного по­шкодження, каліцтва або іншого розладу здоров'я застрахованої особи [8].

Страхувальником може бути як фізична, так і юридична особа (наприклад, підприємство, яке страхує своїх працівників), а заст­рахованим — лише фізична особа. Якщо особа укладає договір страхування власного життя і здоров'я, то вона одночасно є стра­хувальником і застрахованим. При укладанні договору страху­вання життя і здоров'я іншої особи (наприклад, дитини) застра­хованою буде саме ця особа, а страхувальником — особа, що уклала договір і сплачує внески. Страхування від нещасних ви­падків в Україні провадиться як у добровільній, так і в обов'язковій формі.

Конкретними видами страхування в цій підгалузі є, напри­клад, індивідуальне страхування від нещасних випадків, коле­ктивне страхування працівників за рахунок коштів підпри­ємств і організацій, страхування туристів, пасажирів, дітей, окремих категорій працівників, чия робота пов'язана з особ­ливою небезпекою для життя і здоров'я, та інші такі види. Во­ни мають дуже багато спільних рис, і тому законодавством України передбачається можливість здійснення страховиком усіх цих видів страхування за однією ліцензією, а саме: ліцен­зією на право здійснення страхування від нещасних випадків.

Друга підгалузь особистого страхування — медичне страху­вання. Воно виникло і почало розвиватися в нашій країні порів­няно недавно, хоча Західні країни мають уже досить великий до­свід у цій справі. За радянських часів потреби в медичному страхуванні начебто й не було, оскільки медична допомога нада­валася на безоплатній основі. З переходом до ринкових відносин ситуація змінилася. Висока вартість кваліфікованої медичної до­помоги зумовила інтерес населення до медичного страхування, що сприяло його розвитку.

Медичне страхування як самостійна підгалузь особистого страхування об'єднує всі види страхування, пов'язані з відшко­дуванням витрат страхувальника у зв'язку із захворюванням і не­обхідністю лікування.

Особливістю цієї підгалузі є наявність тут як довгострокових, так і короткострокових видів страхування. До довгострокових видів медичного страхування належить, наприклад, безперервне страхування здоров'я, договір про яке страхувальник може укла­сти на невизначений період.

Прикладом короткострокових видів медичного страхування є страхування здоров'я на випадок хвороби, медичне страхування туристів, що від'їжджають за кордон, страхування на період вагі­тності та пологів тощо.

Ще одна особливість медичного страхування — це те, що страхова виплата може здійснюватися страховиком двома спосо­бами: по-перше, безпосередньо страхувальникові (застраховано­му) у вигляді повної страхової суми або її частки; по-друге, у ви­гляді оплати медичній установі вартості лікування застрахо­ваного (включаючи плату за перебування в стаціонарі, фізіотера­певтичні процедури, консультації провідних фахівців, витрати на придбання ліків і т. ін.).

Так само, як і в разі страхування від нещасних випадків, стра­хувальниками тут можуть бути і фізичні і юридичні особи; стра­хувальник і застрахований можуть поєднуватися в одній і тій са­мій особі.

Медичне страхування може здійснюватися як у добровільній, гак і и обов'язковій формі. До переліку видів обов'язкового страхування, наведеного в Законі України «Про страхування», нале­жить і медичне страхування. Проте досі системи обов'язкового медичного страхування в Україні немає, хоча, наприклад, у Росії вона діє вже кілька років.

Третя підгалузь особистого страхування — страхування життя.

Ця підгалузь об'єднує довгострокові види особистого страху­вання, обсяг відповідальності за якими, згідно з чинним законо­давством України, передбачає одноразову або розстрочену ви­плату страхової суми в разі: а) смерті застрахованої особи в період дії договору страхування (або рішення суду про оголо­шення застрахованої особи померлою); б) дожиття застрахо­ваної особи до закінчення строку дії договору страхування; в) досягнення застрахованою особою певного віку: пенсійного (пенсійне страхування) або віку, визначеного договором страху­вання; г) настання події в житті застрахованої особи, яка обумов­лена у договорі страхування (укладання шлюбу, народження ди­тини, вступ до навчального закладу тощо).

За вимогами вітчизняного страхового законодавства, договори страхування життя в Україні мають укладатися на строк не мен­ше як три роки.

Страхування життя має ту особливість, що всі види страху­вання, які входять до цієї підгалузі, провадяться тільки в добро­вільній формі.

Найдавнішою і традиційно розвиненою галуззю страхування є майнове страхування. Його економічне призначення полягає в компенсації шкоди, заподіяної страхувальнику внаслідок страхо­вого випадку із застрахованим майном. Ідеться як про матеріаль­ні, так і про фінансові збитки.

Обсяг відповідальності страховика включає виплату страхово­го відшкодування страхувальникові в разі пошкодження або знищення матеріальних цінностей, а також у разі втрати страху­вальником грошових коштів або неотримання ним запланованого доходу (прибутку) внаслідок страхових випадків, обумовлених договором страхування.

Особливістю цієї галузі є те, що в основу визначення страхо­вої суми за більшістю договорів майнового страхування покла­дено дійсну вартість застрахованих об'єктів. У разі страхування майна не на повну вартість збитки при настанні страхової події, як правило, також не відшкодовуються в повному обсязі.

Розмір відшкодування залежить від системи страхового забез­печення, передбаченої конкретним договором страхування. У майновому страхуванні використовують три системи страхового забезпечення: пропорційну, систему першого ризику і граничну (граничного відшкодування).

Пропорційна система передбачає виплату відшкодування в тій самій пропорції щодо реального збитку, в якій страхова сума за договором перебуває відносно дійсної вартості застрахованого майна.

Система першого ризику передбачає повне відшкодування збитків, завданих застрахованому майну, але в межах страхової суми за договором. Тобто якщо при використанні пропорційної системи страховик бере до уваги загальний обсяг збитків і від­шкодовує його в певній пропорції, то в разі використання систе­ми першого ризику обсягом збитків, який перевищує страхову суму, страховик просто нехтує. Зазначений обсяг вважається «другим» ризиком (на відміну від «першого», який підлягає від­шкодуванню і від якого походить назва цієї системи).

Обидві ці системи використовуються страховиком як засіб за­охочення страхувальника укладати договори на повну вартість майна. Вони втрачають сенс, коли страхова сума за договором і дійсна вартість майна збігаються.