Законодавчий порядок укладання, зміни та припинення страхових відносин

Укладення договору страхування відбувається на підставі пись­мової заяви-анкети страхувальника за формою, встановленою стра­ховиком, у якій вказуються всі обставини, що мають суттєве зна­чення для визначення страхового ризику. Страховик також має право запросити у страхувальника баланс або довідку про фінансо­вий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою).

Після досягнення між сторонами згоди за всіма істотними умова­ми договору, а також сплати страхувальником страхового внеску страховик оформляє страховий поліс.

Страховий поліс — це документ, що видається страхувальнику і безпосередньо засвідчує факт страхування за договором або підтвер­джує умови обов'язкового страхування згідно з чинним законо­давством та містить зобов'язання страховика виплатити страху­вальникові у разі настання страхового випадку визначену умовами договору страхування певну суму коштів (страхове відшкодування).

Правове значення страхового полісу (свідоцтва) полягає в тому, що він поєднує в собі значення документа, який згідно з вимогами україн­ського законодавства надає договору письмової форми (ст. 18 Закону України «Про страхування»), передає згоду страхувальника на пропо­зицію страховика укласти договір і є доказом укладення договору.

Страховий поліс повинен обов'язково містити такі реквізити: на­зву документа; назву, юридичну адресу і банківські реквізити стра­ховика; прізвище, ім'я, по батькові або назву страхувальника, його адресу; об'єкт страхування; страхову суму (ліміт відповідальності страховика); зазначення страхового ризику (перелік страхових ви­падків); визначення розміру страхового тарифу, розміру страхового внеску, строків і порядку його внесення; строк дії договору (полісу); порядок зміни та припинення дії договору; права та обов'язки сто­рін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору; інші умови за згодою сторін, у тому числі доповнен­ня до правил страхування або винятки з них; підписи сторін. Не­додержання письмової форми договору страхування спричиняє ви­знання його нікчемним (її. 2 ст. 981 ЦК України).

Після укладення договору страхування досить часто виникає по­треба у внесенні до нього змін. Щоб забезпечити стабільність майно­вого обороту і впевненість у цьому сторін договору, закон забороняє односторонню зміну його умов, за винятком випадків, передбачених законодавчими актами. Зокрема, ст. 9 Закону України «Про страху­вання» передбачено, що у разі несплати страхувальником чергового страхового внеску в розмірі та у строки, передбачені правилами та договором страхування життя, таким договором може бути передба­чено право страховика в односторонньому порядку зменшити роз­мір страхової суми або страхових виплат.

Зміна змісту договору означає, що зобов'язання сторін діють від­повідно до змінених умов щодо його предмета, місця, строків вико­нання. Закон України «Про страхування» передбачає можливість зміни страхувальника протягом дії договору страхування. Так, на­приклад, у разі смерті страхувальника-громадянина, який уклав договір майнового страхування, його права та обов'язки переходять до спадкоємців. У всіх інших випадках права та обов'язки страху­вальника переходять до третіх осіб лише за згодою страховика, як­що інше не передбачено договором страхування.

У разі смерті страхувальника, який уклав договір особистого страхування на користь третьої особи, його права та обов'язки мо­жуть перейти до осіб, на яких відповідно до закону покладено обо­в'язки щодо охорони прав та інтересів застрахованої особи (п. 2 ст. 994 ЦК України) [8].

Якщо в період дії договору страхування страхувальника — фізичну особу в судовому порядку було визнано недієздатною або обмеженою у дієздатності, то всі права й обов'язки покладаються на її опікуна чи піклувальника. При цьому договір страхування ци­вільної відповідальності припиняє дію з моменту визнання особи недієздатною.

У свою чергу, реорганізація страхувальника — юридичної особи зумовлює перехід всіх її прав і обов'язків, які випливають з догово­ру страхування, до правонаступника за згодою страховика, про що вносяться зміни у договір.

Виплата страхової суми чи страхового відшкодування здійсню­ється страховиком на підставі страхового акта (аварійного серти­фіката), що складається страховиком або уповноваженою ним осо­бою у формі, яка встановлюється страховиком. У страховому акті остаточно вирішується питання про визнання факту заподіяння шкоди внаслідок настання страхового випадку, про розмір збитків та розмір страхового відшкодування.

Загальноприйнято, що страхове відшкодування не може переви­щувати розміру страхової суми та розміру реальних збитків, завда­них страховим випадком. Тому, якщо страхової суми не вистачає для повного покриття збитків, страхувальник зобов'язаний компен­сувати різницю самостійно.

Дане правило не поширюється на особисте страхування, тому що за договором особистого страхування страхова виплата здійснюєть­ся незалежно від сум, що виплачуються за державним соціальним страхуванням, соціальним забезпеченням, а також відшкодуван­ням шкоди.

Страховик наділений правом відстрочення виплати страхового відшкодування у тому разі, коли проводиться адміністративне чи судове розслідування страхового випадку до завершення розсліду­вання, а також — коли існує підозра наявності умислу в діях стра­хувальника, пов'язаних із розглядуваними подіями, до отримання всіх необхідних документів.

Після проведення виплати страхова сума зменшується на відпо­відну частку, а сам договір страхування продовжує діяти.

Винятки становлять лише окремі види страхування відповідаль­ності. Так, наприклад, при обов'язковому страхуванні цивільної від­повідальності власників транспортних засобів у разі виплати страхо­вого відшкодування третій особі страховиком в обсязі більшому ніж 25 відсотків страхової суми, страхувальник, з вини якого була скоєна дорожньо-транспортна пригода, має переукласти договір обов'язко­вого страхування цивільної відповідальності на повну страхову суму.

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про страхування» до страхови­ка, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкоду­вання, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Таке пра­во може виникати у страховика після страхової виплати і при здійсненні страхування цивільної відповідальності у разі, коли страхо­вий випадок був зумовлений навмисними діями чи бездіяльністю або навіть умисним злочином, правопорушенням страхувальника чи інших зацікавлених осіб (вигодонабувачів).

За наявності певних обставин страховик має право відмовити стра­хувальнику у виплаті страхового відшкодування. До них належать:

1) навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укла­дено договір страхування, якщо вони були спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на дії, пов'я­зані з виконанням громадського чи службового обов'язку, дії у ста­ні необхідної оборони (без перевищення її меж), або захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації;

2) вчинення страхувальником-громадянином або іншою особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;

3) подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування або про факт настання страхового випадку;

4) одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала;

5) несвоєчасне повідомлення страхувальником відомостей про настання страхового випадку без поважних на те причин або ство­рення страховикові перешкод у з'ясуванні обставин, характеру та розміру збитків;

6) інші випадки, передбачені законодавством України (ст. 991 ЦК України, ст. 26 Закону України «Про страхування»).

Після прийняття страховиком рішення його зміст доводиться у письмовій формі до страхувальника з обґрунтуванням причин від­мови. Страхувальник зі свого боку має право оскаржити рішення у судовому порядку.

Припинення договору страхування можливе у разі: 1) закінчен­ня терміну його дії; 2) виплати страховиком страхової суми (страхо­вого відшкодування) у повному розмірі; 3) несплати страхувальни­ком платежів у встановлені договором терміни; 4) ліквідації страху­вальника — юридичної особи або смерті страхувальника-громадяни-на; 5) ліквідації страховика у порядку, встановленому законодавст­вом України; 6) настання подій, у силу яких відпала можливість на­стання страхового випадку або саме існування страхового ризику припинилося через обставини, відмінні від страхового випадку; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

У разі виникнення спору щодо договору страхування після його припинення сторони можуть звернутися до суду з відповідним позо­вом. Згідно з п. 1 ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страхови­ка про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування).

Припинення договору страхування може відбутися і внаслідок одностороннього волевиявлення страхувальника чи страховика (ст. 997 ЦК України, ст. 28 Закону України «Про страхування»).

Про свій намір достроково припинити дію договору страхування будь-яка сторона зобов'язана повідомити іншу не пізніше ніж за 30 днів до припинення дії договору, якщо інше ним не передбачено.

У разі дострокового припинення дії договору страхування на ви­могу страхувальника страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення строку договору, із вираху­ванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування.

Якщо відмова страхувальника від договору обумовлена порушен­ням страховиком положень договору страхування, страхувальник повертає страхувальникові сплачені ним страхові платежі повністю.

Договір страхування має відповідати загальним юридичним ви­могам правочину, що передбачені чинним цивільним законодавст­вом. Саме тому, якщо договір страхування укладається з порушен­ням вимог законодавства, він може бути визнаний недійсним у су­довому порядку.

З набранням чинності судовим рішенням про недійсність догово­ру він вважається таким, що не мав місця. Крім того, має бути за­стосований механізм двосторонньої реституції, внаслідок дії якого кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все одержане за договором страхування (ст. 216 ЦК України).

Загальні умови недійсності договорів визначені ЦК України (статті 215-236), проте для договору страхування Законом України «Про страхування» додатково введено ще дві умови: 1) коли договір укладено після страхового випадку (тобто, якщо у страхувальника відсутній страховий інтерес, який є обов'язковим елементом стра­хових правовідносин); 2) коли об'єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації на підставі судового вироку або рішення, що набуло законної сили [2].

Розділ 2. Державне регулювання страхової діяльності: