Розділ 1. Аналіз правового регулювання страхових відносин в Україні

ЗМІСТ

Вступ …………………………………………………………………………………….4

Розділ 1. Аналіз правового регулювання страхових відносин в Україні:

1.1 Поняття та істотні умови договору страхування............................................... 7

1.2 Сторони в страхових відносинах, їх права та обов’язки..................................10

1.3 Законодавчий порядок укладання, зміни та припинення страхових відносин.........................................................................................................................15

Розділ 2. Державне регулювання страхової діяльності:

2.1 Правове забезпечення страхування.....................................................................21

2.2 Структура, завдання та функції органів державного нагляду за страховою діяльністю.................................................................................................................... 26

Розділ 3. Загальна характеристика класифікації страхування:

3.1. Поняття даної класифікації та її значення............................................................34

3.2. Класифікація страхування за об’єктами...............................................................41

3.3. Поняття обов’язкового та добровільного страхування.......................................46

Висновок........................................................................................................................52

Список використаних джерел...................................................................................56

Вступ

Аналіз теми моєї курсової роботи „Правове регулювання страхових відносин” я хотів б розпочати саме з короткої характеристики історії виникнення такого поняття як „страхування”. Якщо ми заглянемо в сторінки історії, то можна побачити, що окремі елементи страхування були відомі ще за тисячі років до нашої. На жаль, інформація, що дійшла до нас із давніх часів, не дає системного уявлення про зародження цього надійно­го способу захисту економічних інтересів громадян, виробничих і соціальних формувань. Значно легше відновлювати форми та окремі властивості будівель, споруд, навіть тварин, ніж економіч­ні зв'язки між людьми.

Археологічні знахідки дають можливість стверджувати: уже у стародавні часи різні народи добре усвідомлювали необхідність спорудження громадських спеціальних приміщень для зберігання запасів провізії на випадок можливої небезпеки.

У літературі є посилання на те, що ознаки страхування в грошовій формі проглядалися дуже давно. Так, у шумерів у тре­тьому тисячолітті до нашої ери торгівцям видавали грошову по­зику, скажімо, для створення «спільної каси», щоб захистити їхні інтереси на випадок утрати вантажу під час перевезення. Пізніше територія, де проживав цей народ (теперішній Ірак), відійшла до складу рабовласницького Вавилону.)Закони вавилонського царя Хаммурапі (1792—1750 pp. до н. е ) вимагали укладення угоди між учасниками торговельного каравану про спільне по­криття збитків у разі несподіваної пригоди, наприклад нападу на когось із них розбійників.

Багато свідчень дійшло до нас про відносно поширене взаємне страхування ритуальних витрат у Стародавньому Римі. Тут нада­вали великого значення культу похорону. Улаштування похорон­них процесій і спорудження пам'ятників вимагало значних витрат. Незаможні римляни накопичували потрібні гроші у профе­сійних колегіях і спілках. Цільове використання коштів забезпе­чувалося правовими гарантіями. Лише особа, зазначена в запові­ті, могла отримати належні кошти і витратити їх на ритуальні заходи, пов'язані з похоронами заповідача. На страхові суми не поширювалися претензії будь-яких кредиторів. Навіть рабовлас­ник (якщо він не значився в заповіті) не мав права на страхову суму раба. Але він міг відмовити колегії в наданні тіла раба для поховання, тоді колегія за рахунок страхової суми здійснювала символічні похорони, тобто ховала померлого «в уяві».

У середньовіччі страхування поступово поширювалося й на інші ризики. Воно здійснювалось через гільдії (братства) та цехи. Стосунки між членами тут були тіснішими, ніж у колегіях Старо­давнього Риму. Згодом гільдії почали спеціалізуватися за окре­мими професіями. Серед них з'явилися й захисні гільдії, що мали завданням охорону особи й майна своїх членів від різних зазі­хань. Принцип взаємодопомоги закріплювався у статуті гільдії. Поступово тут формувався перелік страхових подій та уточнювався розмір внесків і виплат.

Сьогодні важко з упевненістю стверджувати, в якій саме краї­ні було засновано перше страхове товариство. Існують посилання на те, що тамтешні заможні селяни почали об'єднуватися в спілки для взаємного захиcтy від утрат на випадок вогню або загибелі худоби. У разі неща­стя частину збитків потерпілим відшкодовували грішми, а решту — матеріалами або працею. Отже, страхових резервів і регулярних страхових внесків тут, очевидно, ще не існувало.

Більш переконливим є твердження про те, що поява страхових товариств пов'язана із зародженням капіталістичних відносин, і насамперед на морському-транспорті та в торгівлі, де, до речі, було нагромаджено досвід різних моделей захисту власників су­ден і вантажів на випадок їх знищення, пошкодження або погра­бування під час рейсу.

З розвитком капіталізму класичне страхування із Західної Єв­ропи прийшло в Росію. У XVIII столітті в Петербурзі та Москві з'явилися філії англійських страхових компаній. З упроваджен­ням державної монополії на страхову діяльність (1786) почали створюватися державні страхові організації. Це зумовлювалося потребами довгострокового кредитування. Маніфест «Про засну­вання державного позикового банку» дозволяв операції лише з тими домами, «які на страх до свого ж банку будуть передані». З цією метою при банку була створена страхова економія. Вона приймала на страхування будинки в обох столицях та інших міс­тах, але виключно кам'яні, покриті залізом або черепицею. Стра­хова премія визначалася в розмірі 1, 5 % від прийнятої на страху­вання суми.

Архівні матеріали дають підстави вважати, що перше стра­хове товариство на території сучасної України було засноване на початку 1812 року у Феодосії.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Щодо страхових відносин, необхідно сказати, що з правової точки зору вони регулюються Цивільним кодексом України, договором страхування, Законом України „Про страхування” та іншими нормативними актами [2].

Законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування).

Розділ 1. Аналіз правового регулювання страхових відносин в Україні