Хімічна безпека».

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ МЕДИЧНИЙ КОЛЕДЖ

ЗАПОРІЗЬКОГО державнОГО МЕДИЧНОГО університетУ

Циклова комісія природничо-наукової підготовки

Лекція

З навчальної дисципліни «Безпека життєдіяльності».

ТЕМА № 3.

Хімічна безпека».

(1година 30 хвилин)

Для студентів відділення

сестринська справа

Запоріжжя – 2013

Лекцію підготував: Мягкова Олеся Iгорiвна - викладач

Схвалено на засідання циклової комісії природничо-наукової підготовки Протокол №1 від 30.08.2013 року.

ПЛАН ЛЕКЦІЇ: 1.Хімічні фактори небезпеки. Загальна характеристика хімічних речовин. 2.Поняття гранично допустимої концентрації шкідливих речовин. 3.Класифікація небезпечних хімічних речовин за ступенем токсичності, впливом на організм людини. 4.Типологія аварій на хімічно-небезпечних об’єктах. 5.Захист приміщень від проникнення токсичних аерозолів. Правіла поведінки населення під час аварій на ХНО. Література: 1.Безпека життєдіяльності. за ред. Є. П. Желібо, Заверуха Н. М., Львів: Новий Світ., 2002. Література для поглибленого вивчення: 1.Безопасность жизнедеятельности: Учебник под ред. проф. Э.А. Арустамова. и К, 2000.

Мета лекції: Дидактична: Вивчення дисципліни є надання знань, умінь, здатностей (компетенцій) для здійснення ефективної професійної діяльності шляхом (об’єктах господарської, економічної та науково-освітньої діяльності), формування у студентів відповідальності за особисту та колективну безпеку і усвідомлення необхідності обов’язкового виконання в повному обсязі всіх заходів гарантування безпеки праці на робочих місцях. Виховна: Завдання вивчення дисципліни полягає у набутті студентами знань, умінь і здатностей (компетенцій) ефективно вирішувати завдання професійної діяльності з обов’язковим урахуванням вимог безпеки та гарантуванням збереження життя, здоров’я та працездатності працівників у різних сферах професійної діяльності. ВСТУП 1. Хімічні фактори небезпеки. Загальна характеристика хімічних речовин. У народному господарстві широко застосовують десятки тисяч хімічних сполук, багато з яких являють собою сильнодіючі отруйні речовини (СДОР), здатні під час аварійних ситуацій спричинювати ураження людей і тварин, а також зараження повітря та території із серйозними екологічними наслідками. Багато СДОР одночасно є вибухопожежонебезпечними. На території України розміщено понад 1810 об’єктів, на яких зберігають чи використовують у виробництві понад 283 000 т СДОР, у т.ч. 98 000 т хлору, 178 000 т аміаку. В обласних центрах України зосереджено майже 30 % усієї кількості СДОР. Усього в зонах можливого хімічного зараження проживає близько 20 млн осіб (32, 5 % населення країни).Під терміном «хімічно небезпечні об’єкти» (ХНО) розуміють об’єкти народного господарства, при аварії чи руйнуваннях яких можуть відбутися масові ураження людей, тварин і рослин СДОР. Наприклад, у Запорізькій області таких об’єктів 67, з них 25 розташовані в м. Запоріжжі.До ХНО можуть бути віднесені: -підприємства хімічної, нафтопереробної, нафтоперегінної і пов’язаних з ними галузей промисловості; -підприємства, що мають аміачні холодильні установки; -водогінні і водоочисні станції, що використовують хлор і аміак; -залізничні станції, на яких відстоюється рухомий склад зі СДОР; -склади і бази із запасами СДОР для дезінфекції, дезінсекції і дератизації сховищ зерна і продуктів його перероблення, а також із запасами ядохімікатів, використовуваних у сільському господарстві.Під час аварій на ХНО і транспорті 25 % викидів СДОР становить аміак, 20 % - хлор, 10 % - кислоти, 5 % - ароматичні вугле­водні (бензол, толуол, ксилол), 2 % - ртуть і по 1-2 % - інші СДОР.Аварії і катастрофи на ХНО — досить не рідке явище наших днів. Щодоби у світі реєструють 17-18 таких аварій. У Запоріжжі внаслідок витоку 4 т хлору на титаномагнієвому комбінаті постраждали 16 чол. Протягом свого життя людина постійно стикається з великою кількістю шкідливих речовин, які можуть викликати різні види захворювань, розлади здоров'я, а також травми як у момент контакту, так і через певний проміжок часу. Особливу небезпеку становлять хімічні речовини, які залежно від їх практичного використання можна поділити на. -промислові отрути, які використовуються у виробництві (розчинники, барвники) є джерелом небезпеки гострих і хронічних інтоксикацій при порушенні правил техніки безпеки (наприклад, ртуть, свинець, ароматичні сполуки тощо); - отрутохімікати, що використовуються у сільському господарстві для боротьби з бур’янами та гризунами (гербіциди, пестициди); -лікарські препарати; -хімічні речовини побуту, які використовуються як харчові добавки, засоби санітарії, особистої гігієни, косметичні засоби; -хімічна зброя. Залежно від характеру дії на організм людини хімічні речовини поді­ляються на: токсичні, подразнюючі, мутагенні, канцерогенні, наркотичні, задушливі, ті, що впливають на репродуктивну функцію, сенсибілізатори 1.Токсичні речовини - це речовини, які викликають отруєння усього організму людини або впливають на окремі системи людського організму (наприклад, на кровотворення, центральну нервову систему). Ці речовини можуть викликати патологічні зміни певних органів, наприклад, нирок, печінки. До таких речовин належать такі сполуки, як чадний газ, селітра, концентровані розчини кислот чи лугів тощо.2.Подразнюючі речовини викликають подразнення слизових оболонок, дихальних шляхів, очей, легень, шкіри (наприклад, пари кислот, лугів, аміак). 3.Мутагенні речовини призводять до порушення генетичного коду, зміни спадкової інформації. Це - свинець, радіоактивні речовини тощо. 4.Канцерогенні речовини викликають, як правило, злоякісні новоутво- рення - пухлини (ароматичні вуглеводні, циклічні аміни, азбест, нікель, хром тощо).5.Наркотичні речовини впливають на центральну нервову систему (спирти, ароматичні вуглеводи).6.Задушливі речовини приводять до токсичного набряку легень (оксид вуглецю, оксиди азоту). Прикладом речовин, що впливають на репродуктивну (народжувальну) функцію, можуть бути: радіоактивні ізотопи, ртуть, свинець тощо.7.Сенсибілізатори- це речовини, що діють як алергени. Це, наприклад, розчинники, формалін, лаки на основі нітро- та нітрозосполук тощо.Дуже негативні наслідки має вплив саме отруйних речовин на живі організми, повітря, гґрунт, воду тощо. Своєю дією ці речовини призводять до критичного стану навколишнього середовища, впливають на здоров'я та працездатність людей, на їх майбутнє покоління. Отруйними називаються речовини, які призводять до ураження всіх живих організмів, особливо людей та тварин. Відповідно до токсикологічної класифікації всі СДОР поділяють на шість груп: 1.Речовини з переважно задушливою дією (хлор, трихлористий фосфор, фосген, хлориди сірки та ін.).2.Речовини переважно загальнотоксичної дії (кислота синильна, вуглецю діоксид та ін.).3.Речовини, яким властива задушлива і загальноотруйна дія (сірководень, сульфатний ангідрид, азоту оксид та ін.).4.Нейротропні отрути, що діють на виникнення, проведення і передавання нервового імпульсу (ФОС, сірковуглець та ін.).5.Речовини із задушливою і нейротропною дією (аміак).6.Метаболічні отрути (діоксин, метилбромід, метилхлорид, спирт метиловий та ін.).Під час аварій на ХНО виникають зони хімічного зараження (ЗXЗ). Це територія зараження СДОР у небезпечних для життя людей межах. ЗXЗ включає місце безпосереднього виливу СДОР унаслідок аварії (зона розливу) і територію, на яку поширилися пари СДОР в уражуючих концентраціях (зона зносу). Розміри ЗXЗ визначаються кількістю викиду СДОР унаслідок аварії, їхніми фізико-хімічними властивостями, метеорологічними чинниками та ін.На території ЗXЗ можуть утворитись один чи кілька осередків хімічного ураження (ОХУ). Це територія, у межах якої внаслідок впливу СДОР виникли масові ураження людей і сільськогосподарських тварин. Залежно від виду СДОР, викинутих унаслідок аварії, розрізняють чотири види осередків хімічного ураження: 1.Осередок ураження нестійкими швидкодіючими СДОР (кислота синильна, аміак, бензол, водню фторид, дихлоретан та ін.).2.Осередок ураження нестійкими повільнодіючими СДОР (фосген, метилбромід, гранозан та ін.).3.Осередок ураження стійкими швидкодіючими СДОР (деякі ФОС, аміак, анілін, фурфурол та ін.).4.Осередок ураження стійкими повільнодіючими СДОР (кислота сульфатна та ін.).

Висновок до першого питання: При аварії чи руйнуванні ХНО можуть відбутися масові ураження людей, тварин і рослин СДОР.Ступінь ураження отруйними речовинами залежить від їх токсичності, вибіркової дії, тривалості, а також від їх фізико-хімічних властивостей. 2.Поняття гранично допустимої концентрації шкідливих речовин. Для послаблення впливу шкідливих речовин на організм людини, для визначення ступеня забрудненості довкілля та впливу на рослинні та тваринні організми, проведення екологічних експертиз стану навколишнього середовища або окремих об'єктів чи районів в усьому світі користуються таким поняттям, як гранично допустимі концентрації шкідливих речовин. Гранично допустимі дози (концентрації) - найбільші дози (кон­центрації), за яких симптоми отруєння не виникають. Від фізико - хімічних властивостей і токсичності СДОР залежить швидкість розвитку клініки ураження. За цією ознакою всі СДОР поділяють на швидкодіючі та СДОР уповільненої дії. Перші (кислота синильна, аміак, бензин, бензол, фосфорорганічні речовини, хлор та ін.) спричинюють ураження в найближчі кілька десятків хвилин. Для СДОР уповільненої дії характерна наявність прихованого періоду, що може тривати 10 - 15 (і більше годин) (фосген, кислота сульфатна та ін.). ГДК встановлюються головними санітарними інспекціями в законодавчому порядку або рекомендуються відповідними установами, комісіями на основі результатів комплексних наукових досліджень, лабораторних експериментів. В основу нормування всіх забруднювачів у нормативах різних країн по­кладено визначення ГДК у різних середовищах. За основу приймають най­нижчий рівень забруднення, що ґрунтується на санітарно-гігієнічних нормах. Слід зазначити, що ГДК забруднювачів у нормативах різних країн часто різняться, хоча й незначно. Вважається, що ГДК шкідливої речовини — це такий вміст її у природному середовищі, який не знижує працездатності та самопочуття людини, не шкодить здоров’ю у разі постійного контакту, а також не викликає небажаних (негативних) наслідків у нащадків. Для визначення тривалих впливів забруднювачів (токсикантів) про­водять експерименти на тваринах, використовують дані спостережень під час епідемій, аварій, додаючи до певного пирогового впливу коефіцієнт запасу, що знижує дію ще в кілька разів. Висновок до другого питання: Визначаючи ГДК, враховують ступінь впливу не лише на здоров'я людини, але й на диких та свійських тварин, рослини, гриби, мікроорганізми й природні угруповання в цілому. Будь-які дози, що перевищують звичайний природний фон, є шкідливими.

3. Класифікація небезпечних хімічних речовин за ступенем токсичності, впливом на організм людини. СДОР здатні спричинювати ураження не лише людей, тварин і рослин, а й на тривалий час (дні, тижні, місяці) заражати територію. Вони можуть потрапити в організм різними способами (через дихальні шляхи, слизові оболонки, травний тракт) у газо- і пароподібному, аерозольному, краплиннорідкому станах. Важливою характеристикою СДОР є їхня токсичність. Під токсичністю мають на увазі здатність хімічної речовини в мінімальній кількості спричинювати патологічні зміни в організмі людини, що призводять до захворювання, втрати працездатності чи загибелі ураженого. Ступінь ураження отруйними речовинами залежить від їх токсичності, вибіркової дії, тривалості, а також від їх фізико-хімічних властивостей. За вибірковістю дії шкідливі речовини можна поділити на: -серцеві - кардіотоксична дія: ліки, рослинні отрути, солі барію, калію, кобальту, кадмію тощо; -нервові - порушення психічної активності (чадний газ, фосфорорганічні сполуки, алкогольні вироби, наркотичні засоби, снотворні ліки); -печінкові - хлоровані вуглеводні, альдегіди, феноли, отруйні гриби; -ниркові - сполуки важких металів, етиленгліколі, щавлева кислота; -кров’яні - похідні аніліну, анілін, нітрити; -легеневі - оксиди азоту, озон, фосген.

За тривалістю дії шкідливі речовини можна поділити на три групи: -летальні, що призводять або можуть призвести до смерті (у 5% ви­падків) - термін дії до 10 діб; -тимчасові, що призводять до нудоти, блювоти, набрякання легенів, болю у грудях - термін дії від 2 до 5 діб; -короткочасні - тривалість декілька годин. Призводять до подразнення у носі, ротовій порожнині, головного болю, задухи, загальної слабості, зни­ження температури. Велика кількість захворювань, а також отруєнь виникає із проникненням шкідливих речовин - газів, парів, аерозолів - в організм людини головним чином через органи дихання. Цей шлях дуже небезпечний, тому що шкідливі речовини, потрапляючи у кров, розносяться по всьому організму. Аерозолі викликають загально токсичну дію у результаті проникнення пилових часточок (до 5 мкм) в глибокі дихальні шляхи, в альвеоли, частково або повністю розчиняються в лімфі і, поступаючи у кров, викликають інтоксикацію. Високодисперсні пилові часточки дуже важко вловлювати. Шкідливі речовини можуть потрапляти в організм людини через шкіру, як при контакті з руками, так і у випадках високих концентрацій токсичних парів і газів у повітрі на робочих місцях. Розчиняючись у шкірному жирі та потових залозах, речовини можуть надходити у кров. До них належать легкорозчинні у воді і жирах вуглеводні, ароматичні аміни, бензол, анілін тощо. Ураження шкіри безумовно прискорює проникнення отруйних речовин в організм. Надзвичайно велика кількість хімічних сполук, які застосовуються для виробництва лікувальних препаратів, в тих чи інших умовах можуть стати причиною отруєння. Етиловий спирт (етанол) знаходить широке застосування при багатьох органічних синтезах, зокрема для отримання галогенопохідних аліфатичного ряду. Він містить низку домішок, які мають токсичні властивості. У виробничих умовах може надходити в організм у вигляді парів, але практично отруєння спостерігаються тільки в разі приймання всередину. Гранично допустима концентрація парів у повітрі становить 1000 мг/м³. За загальним характером дії на організм — наркотик, який спочатку спричинює збудження, а потім пригнічення аж до паралічу центральної нервової системи. При гострому отруєнні від прийнятих великих доз спостерігається глибокий коматозний (непритомний) стан, блювання, сповільнене дихання, слабкий пульс. Хронічне отруєння виявляється в зміні печінки, збільшенні серця з вираженою недостатністю, ураженні нирок і центральної нервової системи (ураження сітківки очей, психічні захворювання). Профілактика надходження в повітря парів етилового спирту зовсім не відрізняється від звичайних загально санітарних заходів. Необхідний ретельний контроль за зберіганням і розходуванням спирту. Фенол — легка летка речовина у вигляді безбарвних голчастих кристалів, здатних випаровуватись за кімнатної температури. Дуже гігроскопічний. Широко використовуються в синтезі хіміко-фармацевтичних препаратів (саліцилова кислота, аспірин та ін.). В організм потрапляє через дихальні шляхи, слизові оболонки та шкіру. Гранично допустима кон­центрація парів у повітрі становить 5 мг/м³. Фенол є сильною отрутою для центральної нервової системи. Разом із тим він зумовлює подразнювальну дію на слизові оболонки дихальних шляхів. Необхідно ретельно уникати контакту фенолу з шкірними по­кривами, тому що в разі потрапляння на шкіру спочатку він викликає збліднення, відчуття печії, оніміння і своєрідне поколювання, а потім на обпечених ділянках утворюються пухирі, некроз, а за деяких випадків гангрена. Під час профілактики ушкоджень особливу увагу потрібно звертати на захист шкіри від зіткнення з фенолом (механізація та автоматизація процесів та ін.). У разі потрапляння фенолу на шкіру або під час промокання спецодягу обпечені місця необхідно ретельно обробити етиловим спиртом, а потім обмити теплою проточною водою з милом (під душем). Важливу роль відіграє регулярна зміна спецодягу. Приміщення повинно мати ефективно діючу вентиляцію. Формальдегід — безбарвний газ із різким неприємним запахом. У технічних розчинах часто містяться домішки метилового спирту й ацетону. У хіміко-фармацевтичному синтезі використовується у багатьох випадках, головним чином у вигляді формаліну (3 5—40 % розчин формальдегіду). В організм надходить через органи дихання. Гранично допустима кон­центрація парів у повітрі становить 1 мг/м³. При дії формаліну на тканини відбувається зсідання білків (протоплазматична отрута) із подальшим розвитком некрозу. У разі гострого отруєння на перше місце посідають явища подразнення очей і верхніх дихальних шляхів (сльозотеча, різь в очах, чихання, кашель), що супроводжується задишкою і болем у ділянці грудної клітки. На свіжому повітрі симптоми швидко минають, при хронічному отруєнні слизові оболонки дихальних шляхів гіперемовані і запалені, спостерігається стійкий головний біль, серцебиття, на шкірі з’являються висипання, дерматит, ламкість нігтів. З боку центральної нервової системи спостерігають розлади чутливості до больових і температурних подразників. Необхідно механізувати завантаження формаліну в апарати і працювати з ним у герметичному обладнанні за ефективно діючої вентиляції. При усуненні аварійного витоку газу роботу необхідно здійснювати в шлангових або фільтруючих протигазах марки А. Аміак — сильно подразнювальний газ, має різкий характерний запах. Водяні розчини легко віддають газоутворюючий аміак. У хіміко-фармацевтичній промисловості використовується в процесі синтезу стрептоциду, синтоміцину та ін. Надходить в організм через дихальні органи. Гранично допустима концентрація парів у повітрі становить 20 мг/м³. Дуже швидко викликає подразнення слизових оболонок, верхніх дихальних шляхів і очей (кашель, спазм голосової щілини, першіння в горлі, чихання, сльозотеча, охриплість, різь в очах). Однак усі ці симптоми швидко зникають під час усунення дії газу. У разі гострих отруєнь середньої тяжкості і тяжких (останні зустрічаються дуже рідко і тільки під час аварій) спостерігається запалення слизових оболонок носа, трахеї і бронхів, виникає нежить, біль під час ковтання, сильний кашель, слиновиділення, нудота, блювання та ін. Але ці симптоми (якщо не ускладнюються інфекцією) проходять через 5—7 днів. Найбільш небезпечним є потрапляння бризків розчину аміаку в очі. У разі впливу дії на рогівку наступає її швидке помутніння і злущування епітелію. Протягом декіль­кох секунд він проникає в глибокі тканини ока і спричинює тяжке ураження аж до повної сліпоти. Під дією рідкого аміаку на шкірі виникає опік II ступеня з утворенням пухирів і повільно загоюючими виразками. У разі пошкодження очей необхідно очі промити сильним струменем води, для цього в цеху необхідно мати гідранти. Загальна профілактика — звичайні заходи запобігання виділенню газу в атмосферу робочого приміщення і ефективна місцева та загальна вентиляція. Оксид вуглецю — безбарвний газ без запаху і подразнювальних властивостей, який утворюється скрізь, де відбувається згорання матеріалів, які містять вуглець, а також за недостатнього надходження кисню; може виділятись також у процесі синтезу деяких хіміко-фармацевтичних препаратів. Надходить в організм через дихальні шляхи, не викликаючи будь-якого подразнення. Гранично допустима концентрація у повітрі становить 20 мг/м³. При концентрації газу в повітрі 50—60 мг/м³ можуть виникати легкі ознаки отруєння, а при вмісті його в повітрі в кількості 0, 1—0, 2 % отруєння носить тяжкий характер. Токсичність оксиду вуглецю заключається в тому, що, витісняючи кисень із оксигемоглобіну крові, він швидко з’єднується з гемоглобіном і утворює стійкий карбоксигемоглобін, який не здатен переносити кисень до тканин, унаслідок чого виникає аноксемія (недостатність кисню в крові). Швидке утворення в крові карбоксигемоглобіну обумовлено тим, що оксид вуглецю має в 300 разів більшу хімічну спорідненість із гемоглобіном, аніж кисень. У результаті кисневого голодування тканин порушується нормальна діяльність організму, у першу чергу центральної нервової і серцево-судинної систем. Для профілактики отруєнь оксидом вуглецю необхідно ретельно здійснювати контроль його вмісту в повітрі (краще автоматичний за допомогою сигналізаторів). Повинні використовуватися всі технологічні заходи, які унеможливлюють потрапляння його в оточуюче повітря, а також установлена ефективно діюча вентиляція. Індивідуальним засобом захисту органів дихання від надходження оксиду вуглецю є спеціальний фільтруючий протигаз марки СО. Мінеральні кислоти широко застосовуються в хіміко-фармацевтичній промисловості як у чистому вигляді, так і у вигляді розчинів, найбільш часто застосовується сульфатна, нітратна і хлоридна кислоти; у такому ж порядку їх розподіляють і за силою своєї дії. Під дією концентрованих кислот залежно від тривалості їх знаходження на поверхні шкіри виникають опіки від І до III ступеня. Водні розчини кислот діють менш енергійно; вони знежирюють шкіру, викликають її сухість, лущення, почервоніння, тріщини і набряк. У разі потрапляння кислот на ушкоджені ділянки шкіри (садна, подряпини) виникають виразки, які оточені інфільтратом і покриті кірочкою. Загоювання в таких випадках відбувається повільно. Для дії нітратної кислоти характерне забарвлення уражених ділянок у коричневий колір. Величина ураження залежить від швидкості видалення кислот із поверхні шкіри. Якщо кислоту одразу ж змити водою, то зберігається тільки почервоніння і печіння. Усі працівники обов’язково повинні забезпечуватися індивідуальними захисними пристосуваннями (спецодяг, окуляри та ін). Доцільно попереднє змазування шкіри рук мазями на жировій основі. Перша допомога в разі опіків — промивання обпечених місць сильним струменем води. Застосування нейтралізуючих розчинів (слабкої концент­рації) допускається тільки після максимально можливого видалення кислот водою. Їдкі луги (їдкий натрій, їдкий калій) використовуються в хіміко-фармацевтичній промисловості у твердому вигляді або у вигляді розчинів різної концентрації. Чим вища концентрація розчину, тим сильніше він діє. За тривалої дії розчинів малих концентрацій спостерігається сухість шкіри, підвищена пітливість; шкіра стає жорсткою, на ній легко з’являються тріщини; на цій основі часто розвиваються дерматити, а в разі порушення цілості поверхневих шарів — виразки. Спостерігається ламкість нігтів, тріщини по краям і т. ін. їдкі луги можуть виявляти токсичну дію у вигляді аерозолів. Гранично допустима концентрація лужних аерозолів (у перерахунку на їдкий натрій) становить 0, 5 мг/м³. Висновок до третього питання: Під час профілактики ушкоджень особливу увагу потрібно звертати на гігієнічне нормування їх вмісту у різних середовищах, механізацію та автоматизацію процесів. Важливе значення має са­нітарно-просвітницька робота та загально санітарні заходи. 4. Типологія аварій на хімічно-небезпечних об’єктах. На хімічно небезпечних виробництвах СДОР (сильно діючі отруйні речовини) можуть бути початковою сировиною, проміжними та побічними продуктами, кінцевим продуктом, а також розчинниками і засобами оброблення. Запаси СДОР зберігаються у цистернах, інших ємностях, технологічній апаратурі, транспортних засобах. За ступенем тяжкості аварії на ХНО поділяються на такі види: - без ураження людей, тварин; - одиничні (кількість потерпілих 1-2 особи); - малі (кількість потерпілих 3-10 осіб); - середні (кількість потерпілих 11-50 осіб); - великі (кількість потерпілих 51-1 000 осіб); - гігантські (кількість потерпілих понад 1 000 осіб). Аварії з викидом СДОР відбуваються при їх виробництві, переробці, зберіганні (переховуванні) та транспортуванні. Деякі хімічні речовини за певних умов (при пожежі, вибухах) унаслідок хімічних реакцій можуть утворювати СДОР. Характер хімічно небезпечних аварій залежить від таких факторів: -фізико-хімічних властивостей сировини, напівфабрикатів та продуктів - характеру технологічного процесу; - умов зберігання і транспортування; -ефективності попереджувальних профілактичних засобів; -метеорологічних умов (температура, швидкість вітру тощо) характер місцевості. Аварії можуть різнитися масштабами поширення, уражаючими властивостями, тривалістю дії. Особливі ускладнення виникають у випадках транспортних аварій при пошкодженнях та руйнуванні ємностей, що пов’язане з труднощами своєчасного виявлення викиду чи витоку, а також наступної дегазації. Ступінь хімічної небезпеки визначається видом СДОР та його сумарною кількістю, дає змогу оцінити його небезпечність для населення, сільськогосподарських тварин і довкілля, а також розробити засоби їх захисту. Унаслідок аварій із викидом СДОР утворюється зона хімічного зараження і виникає осередок хімічного зараження. Зона хімічного зараження включає територію, на яку поширюється хмара. Площі хімічного зараження СДОР визначаються напрямком і швидкістю вітру та ін. параметрами. Осередок хімічного ураження включає територію, на якій відбулися масові ураження людей, тварин і рослин.

Висновок до четвертого питання: Уражуюча дія на людину конкретних уражуючих чинників залежить від їхньої концентрації в повітрі і тривалості дії. 5. Захист приміщень від проникнення токсичних аерозолів. Правіла поведінки населення під час аварій на ХНО. Якщо говорити про запобіжні заходи особистого захисту, то бажано знати, які ХНО є в тому чи іншому районі і як буде виглядати можлива аварія. Якщо такі дані відсутні, то про всяк випадок слід бути обережним, відчувши незрозуміле гудіння, вибухи й особливо запах, навіть приємний. Наприклад, запах гіркого мигдалю - одна з ознак розливу кислоти синильної. На всіх ХНО мають бути створені локальні системи оповіщення працівників, керівників цих об’єктів, а також населення. При аваріях оповіщаються чергові зміни аварійних служб (газорятівники, пожежна та медична служби, воєнізована охорона) а також керівники підприємств, закладів (у першу чергу дитячих), органи місцевої влади, населення. Сирени і переривчасті гудки підприємств – це сигнал " Увага всім! ". Потрібно включити радіоприймач, телевізор і слухати інформацію про надзвичайну ситуацію та порядок дій. Почувши повідомлення про аварію, усе населення повинне швидко використати засоби індивідуального захисту органів дихання і шкіри.У квартирі чи службовому приміщенні необхідно негайно зачинити вікна, двері, кватирки, вентиляцію і димоходи, щілини в дверях, вікнах заклеїти папером, скотчом, лейкопластиром, заткнути мокрими ганчірками, відключити газ та нагрівальні прилади, загасити вогонь у печах. Увімкнути місцеві програми радіомовлення і телебачення. Якщо є можливість - повідомити про небезпеку сусідам. Потрібно пам’ятати, що час підходу зараженого повітря до місця перебування населення вкрай обмежений. Він може обчислюватися хвилинами, десятками хвилин. Це залежить від відстані до осередку аварії і швидкості вітру. Потрібно врахувати, що кілька хвилин також буде витрачено на оголошення сигналу «Увага всім!» і повідомлення штабу ЦО. Тому, якщо немає можливості залишити небезпечну зону до надходження зараженої хмари, необхідно не піддаватися паніці і продовжувати вживати заходів захисту. Під час перебування на вулиці не слід торкатися будь-яких предметів. За відсутності протигазів при захисті органів дихання на вулиці й у приміщенні можна використовувати маски з тканини, хутряні чи ватяні частини одягу. При цьому знижується концентра­ція шкідливих домішок у вдихуваному повітрі. Маски (пов’язки) необхідно змочити залежно від виду СДОР. Наприклад, за наявності в повітрі аміаку - 5 % розчином кислоти лимонної; бензолу, арсенату водню, пари кислот, сірководню, хлору - 2 % розчином натрію гідрокарбонату. За відсутності зазначених розчинів можна використовувати воду, а якщо її немає поблизу, - змочити пов’язки власного сечею. Для захисту шкіри можна надягти рукавички, плащі, шапки або інші предмети одягу Залежно від виду СДОР треба орієнтуватись, в яких приміщеннях потрібно укритися. Якщо пари СДОР легші за повітря (щільність пари менша від 1: аміак, бензин, бензол), укриватися необхідно на нижніх поверхах, підвалах, якщо важчі (щільність більше від 1: сірководень, тетраетилсвинець, хлор) - на верхніх поверхах. Під час роботи в осередку СДОР слід суворо дотримуватися правил безпеки: -усі люди, які беруть участь у роботах, повинні бути забезпечені протигазами і захисним одягом; - за необхідності їм видають спеціальні протихімічні пакети й аптечки індивідуальні (АІ-2); -кожен з них повинен уміти користуватися індивідуальними і медичними засобами захисту; - перед початком роботи проводиться ретельний інструктаж; - після закінчення роботи зорганізується спеціальна санітарна обробка. На об’єкті, де виникла аварія, у першу чергу проводять роботи з припинення подальшого викиду (виливу) СДОР: - вимикають ушкоджену ділянку; - перекривають канали й інші запірні пристрої; - на різні розриви в трубопроводах і ємкостях накладають пла­стирі, муфти, забивають пробки; -СДОР перекачують з пошкоджених ємкостей до непошкоджених; -за необхідності проводять підготовку котлованів і обладнання земляних валів. Район забезпечують охороною. Під час роботи в осередку СДОР слід суворо дотримуватися правил безпеки: - усі люди, які беруть участь у роботах, повинні бути забезпечені протигазами і захисним одягом; - за необхідності їм видають спеціальні протихімічні пакети й аптечки індивідуальні (АІ-2); -кожен з них повинен уміти користуватись індивідуальними і медичними засобами захисту; - перед початком роботи проводиться ретельний інструктаж; -після закінчення роботи організовується спеціальне санітарне оброблення. Залежно від виду СДОР треба орієнтуватися, в яких приміщеннях потрібно укритися: - якщо пари СДОР легші за повітря (густина пари менша за одиницю: аміак, бензин, бензол) – укриватися у підвалах, на нижніх поверхах; - якщо пари важчі (щільність більше одиниці: сірководень, тетраетил свинець, хлор) – на верхніх поверхах. За наявності часу і можливості проводиться евакуація населення. Треба підготуватися: упакувати у герметичні пакети та скласти у валізу документи, цінності і гроші, предмети першої необхідності, ліки, мінімум білизни та одягу, запас консервованих продуктів на 2-3 доби. Напрямок виходу з небезпечної зони вказують представники цивільної оборони чи міліції (в бік, перпендикулярний напрямку вітру, за можливості на підвищену і добре провітрювану ділянку місцевості).

У деяких випадках передбачається можливість укриття населення у сховищах, обладнаних фільтровентиляційними установками, однак після проходження первинного огляду за несприятливих умов вирішується питання про евакуацію. Висновок до п’ятого питання: Треба пам’ятати фактори небезпеки викиду (розливу) хімічно небезпечних речовин: забруднення навколишнього середовища, небезпека для всього живого, що опинилося на забрудненій місцевості крім того, внаслідок можливого хімічного вибуху виникнення сильних руйнувань на значній території. Загальний висновок: Сучасні досягнення в усіх галузях науки, індустріалізація суспільства, ускладнення технологічних процесів призвели до посилення негативних явищ, пов’язаних з виникненням надзвичайних ситуацій техногенного походження.