Судоустрій Речі Посполитої

У ранньосередньовічній Польщі судами першої інстанції були суди гродових комісів, які управляли гродовими округами. У ХІІ ст. гродові округи стали каштеляніями, а їх управителі – каштелянами. Каштеляни поряд із судовими, здійснював і військові, фінансові, господарські та поліційні функції. Каштелянський суд вирішував справи шляхти, вільних і феодально-залежних людей. Предметна підсудність цього органу охоплювала цивільні та кримінальні справи. Протягом ХV ст. ці суди перестають діяти у зв’язку з формуванням нової судової системи. У 1435 р. в Польському королівстві відбулася судова реформа, згідно якої вводилися земські, гродські та підкоморські суди. У Великому князівстві Литовському відповідна реформа відбулася лише у 1564-1566 рр.

Земські суди – сформувалися внаслідок реформування придворних судів, існуючих раніше в провінціях. Кожне воєводство (земля) мало свій земський суд. Який складався із судді, підсудка, їх заступників, писаря та коморників. Засідання відбувалося у визначений термін, який називався рочками. Члени земського суду систематично об’їжджали територію, і як наслідок виникли так звані судові повіти. Земський суд був колегіальним, виборним органом. Кандидатів у судді і підсудків рекомендували королю земські сеймики, вони ж обирали асесорів.

Земський суд розглядав справи в присутності 5-6 асесорів-шляхтичів. Спочатку сесії земських судів відбувалися кожних два тижні, потім кожних чотири. Після прийняття 1454 р. Нешавських статутів земські суди проводили щорічно по чотири сесії. Сесії проводилися почергово у різних землях.

До підсудності земського суду належали всі цивільні справи осілої (місцевої) шляхти: майнові спори, справи про спадщину, грошові спори. Канцелярія земського суду користувалась правом “вічності” – полягало у тому, що вписаний канцелярією в актову книгу земського суду документ, отримував юридичну силу.

Гродські суди – розглядали кримінальні справи шляхти. Цей суд сформувався у Польському королівстві внаслідок еволюції судових повноважень старост у ХІV ст., зазвичай гродський суд створювався у кожному повіті, або обслуговував декілька повітів. Гродські суди отримали назву від того, що проводили свої засідання в гродах (замках). Їх очолювали старости, від чого ці суди часто називали гродськими або старостинськими.

До підсудності гродського суду належало розгляд кримінальних справ міщан, осілої шляхти про підпал, грабіж на дорозі, напад на дім, зґвалтування та ін.

У зв’язку з тим, що гродські суди засідали майже рік, а земські суди декілька разів на рік, гродські суди перейняли і частину цивільних справ. Зареєстровані гродським судом документи необхідно було засвідчити ще і в земському. З ХVI ст. гродські суди отримали право “вічності”. Відтоді документи набували юридичної сили після засвідчення їх у гродському суді. Старостам і суддям допомагали писарі, які вели гродські книги, де записували винесені у справах, вироки, угоди, заяви приватних осіб.

Підкоморський суд – починає формуватися у другій половині ХIV ст. Спочатку для вирішення земельних питань на місце межових спорів надсилали уповноважених двору, які виступали від імені володаря. З часом у ролі судді починає виступати надворний підкоморій – придворний, до повноважень якого спочатку входила охорона королівської особи і нагляд за особистими помешканнями польського короля та його скарбницею.

Керівництво підкоморським судом здійснював підкоморій, його заступник (коморник). Розглядав справи про земельні спори шляхти з обов’язковим виїздом на місце спору, де необхідно було встановити певні юридичні факти, наприклад, визначити межі володіння земельними наділами тощо. Акт розмежування здійснювався в присутності свідків та “людей добрих”. Специфічною ознакою підкоморського суду було те, що він не мав власного приміщення, засідаючи завжди безпосередньо на місці спору.

З 1434 р. по 1569 р. вищою судовою та єдиною апеляційною інстанцією були королівські суди – королівський трибунал (коронний трибунал); королівський сеймовий суд; королівський суд асесорів; суд референдаріїв; суд великого маршалка; комісарський суд.

Королівський трибунал – вважався джерелом найвищої справедливості. Йому були підсудні всі справи, що стосувалися порушення шляхетських прав і привілеїв, а також справи, які король бажав узяти до свого провадження. Польський король судив там, де перебував. Якщо він перебував у своїй резиденції (в Кракові), то такий суд називався придворним (за участю асесорів). Якщо ж король приїжджав до якоїсь землі, то місцеві суди відразу ж призупиняли діяльність, усі судді з’їжджалися туди, де перебував король.

Власний королівський трибунал складався з чотирьох суб’єктів: король, асесори, земство і рефендарів. У 1578 р. замість королівського суду було утворено іншу найвищу інстанцію – коронний трибунал. Коронний трибунал – став вищою апеляційною інстанцією, яка складалася з 33 членів – 27 представників від шляхти і 6 – від духовенства.

Королівський сеймовий суд(суд державного сейму) – розглядав злочини проти держави, посадові злочини, образу короля та ін. Засідав у період роботи сейму. Головував на ньому сам король. Участь у ньому короля була обов’язковою, оскільки прибуття його на сейм було умовою відкриття судового провадження, а його вихід із сейму спричинював зупинення розгляду справи. Суд державного сейму був також апеляційною інстанцією. Статут 1507 р. надавав йому право переглядати і в разі необхідності скасовувати рішення власного королівського суду у справах про купівлю майна короля.

Королівський суд асесорів – розглядав справи, що стосувалися населення міст, розташованих у королівських вотчинах. Судочинство здійснював коронний канцлер. Його основним завданням було заміщення у разі потреби власного (надвірного) королівського суду.

Суд рефендаріїїв – розглядав спори між збирачами податків із королівських вотчин і селянами, які на них проживали і працювали.

Суд великого маршалка – розглядав справи про порушення правопорядку і спокою у столиці Польської Корони.

Комісарський суд – був судовим органом уповноважених королем осіб, спеціально призначених для розгляду конкретної справи. До компетенції комісарського суду належали найскладніші справи: спори між станами про привілеї і права; скарги на урядовців; тяжкі злочини проти держави і короля, суду; фінансові злочини; справи стосовно королівських маєтків, регалій і прибутків.

Церковні суди: духов­ний і доменіальний. Духовні суди розглядали справи про порушення догм християнської віри, церковних обрядів, про розірвання шлюбу, подружню невірність, майнові суперечки між подружжям, справи про спадщину тощо. Доменіальний суд розглядав різні цивільні й кримінальні справи підвладних церкві людей (переважно селян, що жили на церковних землях). Аналогічними правами наділялися мо­настирські суди. Судові функції в церковних судах виконували єпископи і консисторський суд митрополита.

Магістрати і рату­ші – виконували роль суддів у самоврядних містах. Розглядали як цивільні так і кримінальні справи. У магістратських судах цивільні справи розглядала Рада на чолі з бургомістром, а кримінальні – Лава, на чолі з війтом. Найтяжчі кримінальні справи (убивство, замах на життя шляхтича, зґвалтування, розбій, підпал) розглядала магістратська Рада з міським старостою.

У ратушних судах справи розглядали війт або бургомістр. Засідання міських су­дів відбувалися двічі на тиждень. Крім того самоврядними судами були поточний і виложений суди. Поточний суд збирався за потребою, але не пізніше як на третій день після подання заяви. До нього входили лентвійт (заступник війта), до 4-х бургомістрів, кілька радців і лавників. Виложений суд – діяв під гологуванням війта, збирався тричі на рік, і кожна сесія тривала до 2 тижнів. Вирішував майнові спори, розглядав кримінальні та цивільні справи.

Стосовно залежних селян, магнати і шляхта мали у своєму розпо­рядженні вотчинні суди, де власники живих душ самі чинили право­суддя або доручали цю функцію управителям і державцям своїх ма­єтків.

Функції суддів на Запорізькій січі виконували всі представники старшини. У найважливіших випадках справа виносилася на суд всього коша, а його рішення фіксувалися в документах.

Кошовий отаман – був вищим судовим органом і вищою апеляційною ін­станцією у справах військової старшини та паланкових полковників.

Основні функції щодо здійснення правосуддя покладалися на військового суддю. У своїх рі­шеннях військовий суддя керувався звичаєвим правом козаків і тра­диціями. Винних судили швидко і неупереджено. Військовий суддя розглядав кримінальні та цивільні справи, але найбільш складні й значущі він передавав для остаточного розв'язання кошовому отаманові або військовій раді.

Військовий писар періодично доповідав присутність старшини на раді й оповіщав учасників процесу. Військовий осавул здійснював слідство, стежив за виконан­ням вироків, розглядав на місці дрібні скарги. Військовий довбиш був помічником осавула і приставом під час екзекуцій. Курінні отамани та паланкові полковники часто виконували роль суддів.