Боспорське царство

Боспор – давньогрецька назва Керченської прото­ки. Царство з центром у Пантікапеї виникло внаслідок об’єднання античних міст-держав на початку V ст. до н.е. (480 р. до н.е.) й об’єднувало територію Керченського і Таманського півостровів, а також південне узбережжя Азовського моря до гирла Дону.

Основою економіки Боспорського царства вважалося земле­робство, виноградарство і рибальство, продукти яких вивозилися морем до Греції та Малої Азії. Розвивалося ремесло, велася торгівля із сусідніми племенами. Значне місце у торгівлі Боспору, як і всіх інших держав Причорномор’я, посідала торгівля рабами. У Танаїсі (античне місто у гирла річки Дон, що впадає у Азовське море) був навіть невільницький ринок.

Найбільшого економічного і культур­ного розквіту припадає на IV-III ст. до н.е. Але у другій половині II ст. до н.е. БЦ охопила гостра соціально-еко­номічна криза, що посилювалась загрозою з боку скіфської держа­ви та Римської імперії (у І ст. н.е. римські гарнізони стояли в Олівії, Херсонесі й Пантікапеї), а навала готів (східні германські народи) і боранів (деякі дослідники вважають останніх пред­ками східнослов'янських полян) у середині III ст. н.е. підірвала економіку БЦ. Завершального удару по Боспору та інших державах Північного Причорномор’я завдали гуни (східноєвропейський народ ІІ-VII ст.). У зв'язку з посиленням могутності Візантії, Боспор у VI ст. увійшов до її складу, і БЦ остаточно припинило існування.

Суспільний лад Боспору. Пануюча верхівка: царі з їх оточенням, представ­ники родоплемінної й військової знаті, жерці, чиновники дер­жавного апарату, судновласники, власники земельних ділянок, ремісничих майстерень.

Вільні люди – за користування землею, що вважа­лася власністю царя, значну частину врожаю віддавали державі. Виконували різні повинності на користь держа­ви, зокрема й несення військової служби.

Раби – основна продуктивна сила. Їхня праця вико­ристовувалась на різних промислах, у будівництві, ремісництві, виноробстві, домашньому господарстві.

Державний устрій Боспору розвивався в напрямі поступової ліквідації полісних форм управління та установлення авторитарної аристократичної влади. Верховний правитель Боспору мав титул архонта грецьких міст і царя місцевих племен. Йому належала вся законодавча, виконавча і військова влада у державі. Він зосереджував у своїх руках також судові та жрецькі функції. Тільки йому належало право розпоряджатися землею.

Народні збори, ради, виборних посад з часом зникли. Місцеве управління характеризувалося певною автономією племен, що визнали владу боспорського царя. Місцеві племена обирали власних царків (вождів) і сплачували да­нину боспорським правителям.

Право. Джерелами права були звичаї місцевих племен, закони та декрети грецьких міст-полісів, закони, що їх видавали царі. Найбільш врегульованими були майнові відносини, зокрема, право державної та приватної власності на землю, на рабів, знаряддя й засоби виробництва.

Найтяжчими злочинами вважалися змова й замах на життя царя та його родичів, повстання, державна зрада, зносини з політичними емігрантами. За ці злочини була передбачена смертна кара з конфіска­цією майна. Був уже й слідчий порядок розгляду справ. Виконання судових рішень покладалося на судових виконавців.