Історичні аспекти залучення і розвитку громад: від патронату до соціальних інвестицій.

У системі становлення та розвитку громадянського суспільства центральне місце належить територіальній громаді. Територіальна громада формується на основі постійного населення сіл і міст, які є самостійними адміністративно-територіальними одиницями або їх об'єднаннями.

Більшість учених визнають наявність чотирьох основних ознак територіальної громади:

> населення / спільність людей (історична, культурна, сусідська);

> місце (територія), простір у межах певних кордонів (географічних, адміністративних, економічних, інформаційних і т. д.);

> соціальна взаємодія (сусідські відносини, спільні правила і норми поведінки, суспільні послуги, організації, взаємозв'язки у виробничій діяльності і т.д.);

^ почуття спільноти (психологічна ідентифікація із спільнотою, спільність інтересів, почуття належності, почуття співучасті до подій у суспільстві, почуття відповідальності перед спільнотою і т. д.).

Для бізнесу територіальна громада - не лише місце розташування підприємства. Передусім, це середовище життєдіяльності його теперішніх і потенційних працівників, споживачів, інвесторів. Саме тому підприємці розуміють, що не можна побудувати успішну компанію без успішної громади. Допомагаючи громаді, бізнесмен фактично закладає підґрунтя для розвитку власної справи в майбутньому.

Історія розвитку соціально відповідальних відносин бізнесу і громади в Україні сягає часів становлення Київської Русі й тісно пов'язана з історією християнства, яке визначає благодійність однією з найбільших чеснот людини і суспільства.

Однією з найдавніших форм участі підприємців у житті громади можна вважати сплату десятини на потреби церкви, яка на той час була осередком суспільного життя громади. За ці кошти церква здійснювала широку благодійну діяльність, зокрема: опіку над жебраками, хворими, старими, каліками та іншими бідними прошарками населення.

Практика залучення бізнесу до розв'язання соціально-економічних проблем громади в Україні того періоду формувалася виключно на громадських засадах і приватній ініціативі та не перебувала під державним впливом. У той же час почали створюватися соціальні фонди, установи, які мали за головну мету залучення населення до повноцінного громадського життя, а не лише надання матеріальної підтримки.

Отже, можна стверджувати, що в практику українського бізнесу прийшли новітні соціальні технології: конкурси соціальних проектів (грантові конкурси), інвестиції в розвиток соціальної і комунальної інфраструктури на основі спільного фінансування з муніципалітетами, участь у фондах громад, заохочення участі співробітників у підтримці неурядових організацій, стипендіальні програми, створення корпоративних фондів тощо.