![]() Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
БИБЛИОГРАФИЯ 4 страница
Офіцерові під час діагностики'розвитку особистості також слід мати на увазі, що ступінь виокремлювання певних компонентів може змінюватися залежно від обставин життя, характеру діяльності та усвідомлення військовослужбовцем своїх соціальних ролей. Не можна не врахувати і того факту, що у процесі онтогенезу можливі випадки непропорційного розвитку окремих підструктур та їх компонентів. Наприклад, затримка в розвитку окремих підструктур або їх компонентів, тим паче, що їх розвиток не тільки підстава, а й результат формування особистості як структурно-цілісного утворення. Під час складання психологічної характеристики військовослужбовця необхідно вивчити також закономірності, які пов'язують між собою окремі підструктури та їх компоненти. Тільки в такому випадку можливе обгрунтування, прогнозування методики виховання і самовиховання військовослужбовця. Під час вивчення розвитку властивостей цілісної структури особистості потрібно звернути особливу увагу на фактори, які найбільше вплинули і продовжують впливати на формування особистості певного військовослужбовця. Таким чином, вивчити своїх підлеглих — означає виявити особливості підструктур, компонентів та рівнів розвитку основних складових психологічної структури особистості, визначити закономірності їхнього вияву у поведінці та військовій діяльності й на цій основі прогнозувати процес виховання військовослужбовців.
2.3. Розвиток особистості у військовій діяльності Психологічна наука розглядає формування та розвиток особистості воїна як активного суб'єкта крізь призму його діяльності, як «систему систем», що має свої внутрішні гіереходи і перетворення, свій розвиток [43, с. 85]. Тому високоорганізована і мотивована військова діяльність рішуче впливає на розвиток особистості військовослужбовця. У зв'язку з цим, офіцер скеровує свою цілеспрямовану роботу на подальше формування та розвиток особистості підлеглого, педагогічно зумовленої організації бойової та гуманітарної підготовки в підрозділі. Кожній активній військовій праці притаманні процес обміркованого проектування своїх дій, їх часткових результатів, оцінка досягнутого, зіставлення їх з поставленою метою. Далі, під час спілкування та взаємодії' з товаришами по службі, члени військового колективу обмінюються думками, порівнюють свої настанови і позиції з настановами й позиціями товаришів по службі. Така праця добре впливає на розвиток інтелекту і передусім пізнавальних процесів: сприйняття, уявлення, уваги, мови, пам'яті, мислення тощо. Високоемоційний характер бойової підготовки і всього процесу військової служби збагачує емоційно-почуттєву сферу військовослужбовця, сприяє розвитку простих та складних почуттів. Ось тут офіцеру необхідно прагнути, по-перше, розвивати у підлеглих такі почуття, які активізують психічну діяльність військовослужбовця, і, по-друге, нейтралізувати астенічні, такі, що викликають порушення психіки військовослужбовця, а надто у бойовій обстановці. Можливості розвитку сте-нічних почуттів різноманітні. Це емоційно насичені заходи з бойової та гуманітарної підготовки, накопичення емоційного досвіду із врахуванням вимог службової та бойової діяльності, стимуляції воїнів до самовдосконалення. Великі резерви має військова діяльність для розвитку волі військовослужбовця, яка допомагає йому керувати своєю поведінкою, мобілізувати сили на подолання труднощів військової служби. Тому офіцер у процесі навчання і виховання військовослужбовців має прагнути формувати й розвивати у них такі вольові риси, як цілеспрямованість, сміливість, ініціативність. Ці риси забезпечують успішну діяльність військовослужбовця за тяжких обставин сучасної війни. Завдяки їм він здатен самостійно організувати свою діяльність, успішно керувати своєю поведінкою під час виконання бойових завдань. Основними напрямами розвитку вольових рис особистості воїна є: —формування мотиваційної сфери військової діяльності; —організація інтенсивної бойової підготовки; —спеціальне тренування зі зміною обставин, умов та засобів досягнення мети; —заохочення до самовиховання; —систематичне закріплення досвіду вольових дій на всіх етапах досягнення результатів. З накопиченням досвіду служби зростає і сфера діяльності воїна, що сприяє розвитку його психічних функцій та можливостей їх організації, пов'язаних із психічними станами. Офіцерові слід зважати, що психічний стан безпосередньо впливає на динаміку психічних процесів, на вияв властивостей особистості, ефективністьїї службової діяльності. Він характеризує тимчасову динаміку психічної діяльності військовослужбовця. Психічні стани у своєму розвиткові та вияві багато в чому залежать від мотивів службової діяльності воїна, від успіхів у бойовій і гуманітарній підготовці, індивідуально-психічних властивостей особистості, умов військової служби та взаємин між військовослужбовцями у підрозділі. На психічному стані особового складу позначається соціально-психологічний клімат, настрій і традиції в колективі, взаємини з безпосереднім командиром. Вони характеризуються цілеспрямованістю, стійкістю, єдністю переживання і поведінки, продуктивністю психічного функціонування, рівнем активізації (від сну до стресу), конкретною направленістю тощо. їх воїн може усвідомити або не усвідомити. Офіцер має знати причини виникнення тих чи інших психічних станів, якими можуть бути: біоритми емоційної активності й пасивності воїна, характер військової діяльності, різні зовнішні впливи тощо. Незалежно від причин виникнення останніх, необхідно розвивати й закріплювати такі позитивні психічні стани, як зосередженість, стійкість, рішучість, зібраність, наполегливість. Слід запобігати й нейтралізувати розвиток таких негативних психічних станів, як неуважність, боязливість, дратівливість. Офіцерові ні в якому разі не можна забувати про такий фактор формування особистості військовослужбовця, як виховання. Важливість його посилюється тим, що розвиток особистості воїна на сучасному етапі характеризується суперечливістю. Це пов'язано з тим, що у молодих людей, які тільки розпочали військову службу, ще недостатньо систематизовані погляди та переконання. Серед призваних на військову службу є молоді люди з негативними рисами характеру та звичками, недисцип-лінованою поведінкою, з орієнтацією на порожнє самоутвердження. На початковому етапі військової служби дуже важливою проблемою є адаптація особистості до нових умов життєдіяльності. Тому офіцеру необхідно тримати у полі зору процеси соціально-психологічної адаптації своїх підлеглих. Це процес включення воїнів у первинний військовий колектив і сприйняття ними різних ролей. Тут можливі протиріччя між засвоєними настановами та звичками і новими вимогами військової служби. Перебудова стереотипів, яка при цьому відбувається, супроводжується негативними психологічними явищами, закріплення яких може погано позначитися на розвитку особистості воїна. Під впливом виховної роботи активно формується та розвивається мотиваційна сфера воїна, на основі якої реалізується ставлення воїна до військової служби. У зв'язку з цим, офіцер має допомогти воїну усвідомити своє призначення, глибоко зрозуміти зміст мети й завдань військової служби, пройнятися відповідальністю за захист своєї Батьківщини. Від успішного опанування функціональних обов'язків, конкретної бойової спеціальності неабияк залежить розвиток особистості військовослужбовця. Тому офіцер має методично правильно організувати на-вчально-внховний процес у підрозділі. Динаміка та якість цієї роботи певною мірою залежить від умілого використання прихованих можливостей воїна, чіткої організації колективної життєдіяльності, суворого статутного порядку. Послідовне керування цими процесами визначає гармонійний розвиток особистості воїна. Виховна робота і закріплення дружніх стосунків між воїнами на основі співпраці і взаємодопомоги у процесі польових занять та бойових навчань позитивно впливає на формування особистості. Таким чином, участь воїнів в аналізі успіхів та невдач своїх дій розвиває у них риси відповідальності, сприяє формуванню самостійності і правильному самоутвердженню військовослужбовців. Позитивні приклади командирів також спонукають воїнів до самооцінки, розвивають у них самодисципліну й прагнення до самовдосконалення. Отже, військовослужбовець є особистістю настільки, наскільки в нього розвинуті соціальні якості, наскільки він свідомий суб'єкт своєї громадськокорисної військової діяльності. При цьому слід мати на увазі такі зауваження П.Я. Гальперина: «Діє не свідомість, яка регулює дії на основі свідомості... Для того, щоб стати особистістю, необхідно бути суб'єктом, свідомим, суспільно відповідальним суб'єктом» [17, с. 143]. Особистість завжди активна. Активність військовослужбовця виявляється у різноманітній військовій діяльності. Особистість військовослужбовця формується безпосередньо у цій діяльності. Тому головне задвдання офіцера — спрямувати активність кожного військовослужбовця у потрібному напрямі, на громадськокорисну діяльність, на самовдосконалення. Особистість може існувати тільки у спілкуванні з іншими особистостями. Без спілкування, в ізоляції від суспільства немає особистості, особистість не може розвиватися, не може існувати. Тільки у спілкуванні з товаришами по службі формується і вдосконалюється особистість військовослужбовця. На цій особливості будується принцип виховання у вітчизняній педагогіці, докладно розроблений А.С. Макаренком: виховання у колективі та через колектив. Тому постає питання про роль і місце офіцера у формуванні особистості воїна в навчально-виховному процесі. Він зобов'язаний уміло формувати і гуртувати свій підрозділ у військовий колектив, який має виконувати свої виховні функції щодо кожного окремого воїна. На закінчення слід зазначити, що поняття особистості воїна, діагностика його індивідуально-психічних особливостей випливають із того, що діяло на нього, які стосунки і яке соціальне оточення у нього основні. При цьому обов'язково слід знати життєвий шлях воїна до служби, його нинішні інтереси, ставлення до служби. Спираючись на ці знання, володіючи обгрунтованою методикою вивчення особистості, офіцер може визначити перспективи й можливості розвитку особистості воїна, а також уміло керувати цим процесом.
Тести та завдання для самоконтролю 2-1. Автоконтрольний блок. Особистість — це______ '__ індивід, що_________ з огляду на соціальнозначущі______, які визначають його________ та діяльність. розглядається соціалізований власти6осилі поведінку 2-2. Зробіть соціально-психологічний аналіз основних психічних рис особистості: —ступінь сформованості психічних властивостей та якостей; —свідомість, самосвідомість та індивідуальність; —активність виражена в певній діяльності, саморегулювання; —включення в систему суспільних стосунків. 2-3. Зробіть психологічний аналіз такого положення: «Психологи зазначають, що людина як біологічна істота народжується один раз, але як особистість — двічі. Вперше — тоді, коли дитина починає говорити «Я», відокремлюючись з оточення, протиставляючи себе іншим людям та порівнюючи себе з іншими. Друге народження особистості відбувається, коли у людини сформувався світогляд, власні моральні потреби та оцінки, які роблять її відносно стійкою від переконань інших. Це дає їй змогу керувати своєю поведінкою і діяльністю згідно зі своїми переконаннями і моральними нормами». 2-4. Який із нижчеподаних факторів формування особистості є «зайвим»? а) фізично-географічний; б) біологічний; в) соціальний; г) виховний; д) власна активна діяльність. 2-5. Автоконтрольний блок (психологічна структура особистості за К.К. Платоновим). Крім цих чотирьох підструктур, у структурі особистості він відокремлює дві загальні інтегративні підструктури: 1)______________________________________; 2)_______________.
ПСИХІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ОСОБИСТОСТІ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯ Ця тема логічно продовжує і конкретизує знання, вже здобуті під час вивчення теми «Психологія особистості», де було подано загальні уявлення про психологію особистості військовослужбовця, основні фактори її формування, а також її психологічну структуру. Провідними компонентами структури особистості виступають психічні властивості (спрямованість, характер, здібності, темперамент). На основі психічних властивостей, що виявляються в єдності і взаємодії з іншими компонентами психіки воїна, формуються основні якості особистості військовослужбовця. Сукупність цих провідних якостей становить зміст особистості й визначає її індивідуальність. Психічні властивості — це індивідуально-психічні особливості, що дають змогу розрізняти воїнів, знати їхні вчинки і мотиви діяльності.
3.1. Спрямованість особистості та особливості її змісту у військовослужбовців Провідна психічна властивість особистості — спрямованість. Спрямованість особистості — це система спонукань і ціннісних орієнтацій, яка визначає вибіркове ставлення та активну поведінку воїна, тобто спрямованість, Тю суті, стійка система мотивів, яка орієнтує життєдіяльність особистості [95, с. 230]. Причому, залежно від ситуації, система може бути провідною і супутньою. В цілому, визначаючи спрямованість особистості, ми дізнаємося, що вона зробила у своєму житті, що збирається зробити і як хоче досягти цього. Залежно від сфери вияву панівного спонукання розрізняють морально-етичну, військово-професійну та побутову спрямованість воїна. Морально-етична спрямованість військовослужбовця полягає у високій морально-етичній зрілості. Воїни з цією панівною спонукою всі події, що відбуваються, вчинки товаришів та ін. пропускають крізь моральні категорії, прагнуть чинити все за законом, цінують таких осіб. Вони виявляють гуманність, колективізм, відповідальність і принциповість. Військово-професійна спрямованість особистості виявляється в активному і стійкому прагненні займатися певною військово-професійною діяльністю, вдосконалюватися в ній. Це люди, які у своєму житті на перший план ставлять військову службу. Побутова спрямованість виявляється в матеріальних, родинних, а також індивідуальних прагненнях. Для таких воїнів головним є створення добрих побутових умов, родинного затишку, а не професійні успіхи на службі. Спрямованість має такі основні характеристики: інтенсивність, стійкість, широта і певний рівень. Інтенсивність спрямованості пов'язана з емоційним забарвленням, яке може виявлятись у нечітких потягах або глибокій впевненості. Стійкість — це передусім сталість спонуки. Коло інтересів військовослужбовця зазвичай фіксується у понятті «широта спрямованості». Рівень спрямованості свідчить про високу або низьку громадську активність, прагнення зробити благополучним життя, в одному випадку — лише для себе, в іншому, високому — і для інших. Зміст спрямованості становлять потреби, мотиви, інтереси, переконання і світогляд. Так, всю нашу свідому регуляцію поведінки, дії, мислення і почуттів визначають потреби. Вони ж є джерелом активності воїна. Власне, усі дії військовослужбовця визначаються потребами. Потреба — це внутрішній стан психічного або фізіологічного відчуття недостатності чогось. Так, без задоволення елементарних потреб людина не могла б існувати як живий організм. А вони у людини дуже різноманітні. Це потреба в їжі, житлі, кисні, безпеці, продовженні роду, одержанні інформації, у спілкуванні, любові, визнанні, повазі, авторитеті тощо. Безумовно, їх різноманітність не може бути вичерпана переліченими, існує цілий комплекс складніших суспільно зумовлених потреб особистості. Потреби воїна часто формуються під впливом зовнішнього середовища, яке значною мірою їх детермінує. Вони також залежать від виховання в широкому розумінні і самовиховання. Це стосується як матеріальних, так і духовних потреб. У зв'язку з цим цікавим є підхід до визначення людських потреб А. Маслоу, відомого як творця ієрархічної теорії потреб: — перший ступінь — фізіологічні та сексуальні потреби; — другий ступінь — потреба в безпеці та стабільності; — третій ступінь — соціальні потреби; — четвертий ступінь — потреба у престижі; — п'ята ступінь —духовні потреби —потреби у самореалізації та самоактуалізації через творчість, самоосмислення власного призначення у житті, потреба реалізації людини як особистості. За А. Маслоу, чим вищий рівень мотиву, тим більше виникає життєва необхідність забезпечення відповідних потреб. У зв'язку з цим спочатку слід задовольнити нижчі потреби, а потім — вищі. З моменту задоволення нижчих потреб вони втрачають мотиваційну силу. З їх підвищенням підвищується готовність людини до активнішої діяльності. Водночас несвоєчасне і неякісне задоволення нижчих потреб може допровадити до такої ситуації, коли вопи у людини можуть стати провідними. І навпаки, коли задоволені нижчі потреби, у людини виявляються вишчі потреби, тобто — мета-мотивація (потреба у розвитку, розумінні сенсу життя взагалі, пошуку сенсу власного життя). Коли людина не розуміє смислу власного життя, вона неспроможна максимально са-мореалізуватися, нездатна виявити власні здібності та відповідно піднятися на вищий рівень соціального життя. До духовних потреб належать естетичні й інтелектуальні. Моральні потреби — це стан особистості, який виражає необхідність стосунків з іншими людьми. Серед моральних потреб особистості розрізняють потребу допомагати людям, співпереживати, працювати, керувати, підкорятися тощо. До естетичних потреб належать ті, що відображають постійне прагнення особистості сприймати прекрасне, гармонійне в природі, у творах мистецтва, у стосунках між військовослужбовцями. Рівень розвитку естетичних потреб — це результат виховання і самовиховання особистості. Особливе значення для їх розвитку мають традиції та звичаї збройних сил, військового колективу, в якому служить воїн. Інтелектуальні потреби відображають необхідність військовослужбовця в пізнанні нового, у вирішенні проблем, нерозв'язаних завдань. Зміст потреб воїна найповніше визначає суть особистості. Вивчаючи потреби підлеглого, шляхи їх задоволення, ми тим самим даємо характеристику основним параметрам особистості. Таким чином, потреби мають дуже велике значення у житті воїна. Потреби за рівнем їх усвідомлення пбчинають виступати як сили, які спонукають до діяльності, оскільки стають мотивами діяльності. Мотив — спонукальна сила дій і вчинків воїна. На відміну від потреб, мотиви має тільки людина. Багато корисного в теоретичне розуміння того, що таке мотив, внесли С.Л. Рубінштейн і О.М. Леонтьев. Наприклад, О.М. Леонтьев визначив мотив як те, що, відповідаючи актуальній потребі, організовує і відповідним чином спрямовує поведінку людини. Мотив (або причину) дій воїна визначити нескладно, якщо він один. Але, як правило, поведінку воїна визначає безліч факторів. Однак у будь-якому разі мотиви в чистому вигляді не існують, вони лише результат відображення у психіці потреб організму, викликаних зовнішніми або внутрішніми умовами. Тому О.М. Леонтьев визначає мотив як усвідомлену потребу, хоча, на нашу думку, ми часто не усвідомлюємо мотиви, оскільки, здійснюючи ті чи інші вчинки, не завжди замислюємося над мотивами, що їх визначають. Тому для стимулювання і спрямування поведінки у відповідне річище необхідні принаймні два мотиваційні фактори: потреба І мотив. Мотиви умовно можна поділити на прості (стимулювальні: потяг, бажання, прагнення) і складні (змістотвірні). Прості мотиви воїнами часто не усвідомлюються і можуть бути спонукальною силою антигромадських вчинків. Безумовно, нас більше цікавлять змістотворніабо професійні мотиви, де основне місце посідає інтерес. Тому першим кроком офіцера як керівника має бути виявлення змістотворних мотивів військової праці своїх підлеглих і вивчення мотиваційних структур поведінки особистості в різних ситуаціях. Офіцер визначає, що є головним рушієм у ставленні підлеглих до служби (матеріальні стимули, задатки лідера та інші фактори). Мотиви класифікують за такими ознаками: — за силою спонукання: сильні та слабкі; — за ознакою зумовленості особистими якостями: стійкі та нестійкі; — за характером впливу на процес досягнення мети: позитивні і негативні; — за змістовністю орієнтації: соціальні, колективні та особисто-престижні. Мета — мотиваційний фактор, що пояснює безпосередній, обов'язково усвідомлений результат, на який, в конкретний момент спрямована поведінка воїна. Психологічно мета є тим мотиваційно-спонукальним змістом свідомості, який сприймається воїном як безпосередній і найближчий очікуваний результат його діяльності. Таким чином, потреби, мотиви й мета— основні складові мотиваційної сфери воїна. Вона оцінюється за такими параметрами: —розвиненість — наявність якісно різноманітних мотиваційних факторів; —гнучкість (гнучкішою вважається така мотиваційна сфер^, в якій для задоволення різних потреб застосовується більше різноманітних мотивів); —ієрархічність (чим більше розрізнень у силі й частоті актуалізації мотивів того самого рівня, тим вища ієрархічність мотиваційної сфери воїна). В літературі часто зустрічаємо термін «.мотивація», зміст якого становить сукупність стійких мотивів, що мали місце в попередньому життєвому досвіді воїна або мають зараз. Джой Ґілфорд запропонував структуру мотивації індивіда. До неї входять: — органічні потреби; — комфорт, приємне оточення; — загальне честолюбство, наполегливість; — потреби за становищем — свобода (конформізм); — потреба перебувати серед людей, агресивність; — потреба в ризику та безпеці. Отже, потреби й мотиви складають підвалину мотивації особистості і справді пов'язані з інтересами, переконаннями та ідеалами особистості. Інтерес є формою вияву пізнавальних потреб. Він виражається в особливому ставленні воїна до певних речей та явищ реального світу і в бажанні їх пізнати. Інтереси дають воїнові змогу швидше, повніше і глибше відобразити дійсність. Вони спонукають до знань, до розширення світогляду, збагачення психічного життя. Військова діяльність, виконувана з інтересом, має позитивне емоційне тло. Інтереси, як і потреби, дуже різноманітні. їх також поділяють на матеріальні (їжа, одяг, різні речі) та духовні (учіння, спілкування тощо). Інтереси розрізняють за змістом, глибиною та стійкістю. Інтерес може стати найсильнішим мотивом діяльності воїна. Керуючись ними, особистість здатна подолати будь-які труднощі. Наприклад, життя Михайла Ломоносова — це подвиг, головною рушійною силою якого були величезний інтерес і любов до науки. Інтереси можна розрізняти за обсягом. Одні мають широкі, але поверхові інтереси, інші — глибокі, але за своїм спрямуванням дуже вузькі, треті — широкі, різнобічні й глибокі. Найменшу групу становлять люди з усебічними інтересами. Серед видатних особистостей відзначалися різнобічною обдарованістю Г. Сковорода, Т. Шевченко, І. Франко, Л. Українка, О. Суворов та ін. З біографій цих людей бачимо, якими широкими були їхні інтереси, великими знання. Л. Українка, наприклад, володіла багатьма мовами, добре знала світову літературу, історію, різні філософські системи, малювала, мала хист піаністки. Полководець О. Суворов був різнобічно освіченою людиною, добре знав математику, філософію, історію, географію, володів вісьмома іноземними мовами, був тонким цінителем поезії і сам писав вірші. Широта інтересів обов'язково передбачає відокремлення одного з них як головного, навколо якого групуються всі інші інтереси. Різнобічність інтересів збагачує особистість воїна. Поряд з інтересом людина має переконання та ідеали. Переконання — це глибока й обґрунтована віра людини В принципи та ідеали. якими вона керується в своєму житті. Як упорядкована система поглядів, сукупність переконань виступає у вигляді світогляду, якого особистість додержує на певному етапі онтогенезу. Переконання органічно пов'язані зі знаннями і практичними діями. Вони виявляються у діяльності воїна, в його ставленні до товаришів по службі, військового колективу, військової служби. Формуються переконання в процесі життя під впливом виховання, навчання, самовиховання і життєвого досвіду. На основі інтересів і переконань воїна складається власний ідеал — його основний стимул самовдосконалювання та формування. Ідеал — це модель, яка є еталоном в усіх виявах життєдіяльності людини. Отже, потреби, мотиви, мета, інтереси, переконання та ідеали військовослужбовця визначають спрямованість його особистості. За однієї й тієї самої спрямованості діяльність воїна може бути різною щодо цілеспрямованості, інтенсивності та рівномірності. А тому офіцер мусить знати основні передумови формування військово-професійної спрямованості особистості військовослужбовця: —пояснення значення військової служби і соціальної важливості поставлених перед ним мети й завдань, тобто доведення чіткої мети і завдань; —організація службової діяльності особового складу згідно зі статутами таким чином, щоб воїн навіть в умовах жорсткої субординації та суворого статутного порядку відчував себе особистістю; —наближення умов навчання до бойових; —створення таких умов військової діяльності, щоб воїн пишався результатом своєї служби; —залучення підлеглих до процесу ухвалення рішень; —об'єктивність застосування стягнень і оголошення заохочень; —заохочення соціальної активності; —створення умов для задоволення першочергових потреб; —активізація самостійної роботи підлеглих тощо. Таким чином, необхідно глибоко вникати в питання спрямованості особистості своїх підлеглих, вивчати її вияви, маючи на увазі, що вони не завжди стандартні. Ще Лев Толстой попереджав про те, що «люди як річки: вода в усіх однакова і всюди одна й та сама, але кожна річка буває то вузька, то швидка, то широка, то тиха, то чиста, то каламутна, то холодна, то тепла. Так і люди. Кожна людина носить в собі зачатки всіх властивостей людських, інколи виявляє одні, інколи інші, і часто буває не схожою на себе, залишаючись усе ж тією самою собою. У деяких людей ці зміни бувають особливо гострі» [18, с. 134-135]. 3.2. Особливості вияву темпераменту і характеру воїна у навчально-виховному процесі Психіка кожного воїна унікальна. її неповторність пояснюється як особливостями соціальних зв'язків і контактів, так і особливостями біологічної та фізичної будови й розвитку організму. До біологічно зумовлених підструктур особистості належать темперамент, а також статеві і вікові властивості психіки. Темперамент — сукупність найбільш стійких індивідуально-психічних особливостей воїна, які виявляються в динаміці його поведінки й діяльності. Так, спостерігаючи за поведінкою і діяльністю воїнів, ми бачимо, що вони різні не лише зовнішньо, а й за вчинками. Одні з них завжди спокійні, неговіркі, мляві, інші дуже рухливі, говіркі тощо. При цьому слова в них супроводжуються активною жестикуляцією та відповідною мімікою. Така різниця в поведінці воїнів зумовлена їхнім темпераментом. Перш ніж розглянути різні типи й особливості темпераменту, слід відразу зазначити, що немає кращих або гірших темпераментів — кожен із них має свої позитивні аспекти, тому головні зусилля мають бути спрямовані не на його виправлення (що неможливо внаслідок природженості темпераменту), а на розумне застосування в конкретній військовій діяльності позитивних якостей і оптимальне врахування й нівелювання слабких сторін. Так, нестриманий холерик дуже активний, безстрашний; легковажний сангвінік жваво сприймає світ, несе оточенню свою життєрадісність; млявий флегматик завжди має сили і ґрунтовність; нерішучий меланхолік напрочуд чутлива людина, яка природно співчуває кожному. Однак чисті типи темпераментів у житті майже не трапляються, існує багато проміжних форм. Коротко розглянемо історію становлення поняття «темперамент» і його типології. Поняття «темперамент» вживається із V ст. до нашої ери — відколи грецький вчений-лгкар Гіпократ позначив таким чином стійкі індивідуальні особливості людини, динамічну своєрідність психічного, духовного життя. За Гіпократом, усі тіла — як мікрокосмос, так і макрокосмос — складаються з одних і тих самих стихій. Перевагу однієї з чотирьох стихій визначає темперамент. У перекладі з латинської «темперамент» — належне співвідношення частин, їх змішування. Правильне змішування чотирьох рідин забезпечує здоров'я людини, неправильне призводить до хвороби. Виходячи із вчення про чотири рідини, стихії, що їх частіше називають гуморами (лат.: волога, сік), відомий лікар Античності Клавдій Ґален розробив першу типологію темпераментів, яка відома й сьогодні. Переважання крові (лат: сангвіс) створює сангвініка, переважання слизу (гр.: флегма)— флегматика, переважання жовчі (гр.: хом) — холерика, переважання чорної жовчі (гр.: меланахом) — меланхоліка. Існують різні підходи до типології темпераменту. Наприклад, конституційна типологія. Ці властивості темпераменту безпосередньо пов'язують з індивідуальними відмінностями в будові тіла. Найвідомішим представником конституційної типології є Ернст Кречмер (1888-1964), німецький психолог і психіатр, який 1921 р. видав нині вже класичну працю «Будова тіла і характер». Головна ідея книги полягає в тому, що люди з певним типом тіла мають і певні психологічні характеристики та схильність до відповідних психічних захворювань [51].
|