![]() Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
БИБЛИОГРАФИЯ 6 страница
2) риси, що засвідчують ставлення воїна до військової праці (працьовитість, схильність до творчості, сумлінність, відповідальність, ініціативність і протилежні їм риси —лінощі, безвідповідальність, пасивність); 3) риси, що засвідчують ставлення воїна до самого себе (почуття власної гідності, самокритичність, скромність і протилежна їй зарозумілість, яка деколи переходить у нахабство, пихатість, егоїзм, егоцентризм). В індивідуальному плані особистість характеризується тим, як вона ставиться до власної особи. Психологи це називають «атрибуцією відповідальності». Одні люди вбачають причини успіхів або невдач у собі, своїх вчинках, інші ж — в обставинах, інших людях. Відоме твердження В. Гюґо про те, що в людини три характери: тон, який їй приписують, той, що вона сама собі приписує, той який є насправді. Л.М. Толстой порівнював людину з дробом, у якому чисельник — те, що вона собою являє, а знаменник — що вона про себе думає. Очевидно, чим більший знаменник, тим менший дріб; 4) риси, які характеризують ставлення воїна до речей (охайність або неохайність, дбале або недбале ставлення до свого обмундирування, речей). Структуру характеру в цілому визначають також такі властивості: —ступінь глибини (зв'язок рис характеру зі стрижневими стосунками особистості); —цілісність (внутрішня єдність характеру, відсутність у ньому протилежних рис, відповідність між направленістю і діяльністю); —рівень прискіпливості (визначається мірою важливості мети і завдань, які особистість обирає і ставить перед собою); —ступінь стійкості характеру (дає змогу дійти висновку про його визначеність); —активність (виявляється як постійна потреба воїна бути в діяльному стані); —сила характеру (визначається тим, наскільки енергійно воїн досягає мети у послідовності дій і завзятості тощо). Офіцер мусить мати чітке уявлення про те, що характер можна виховувати, формувати, змінювати, загартовувати. Характер людини змінюється протягом усього її життя в процесі спілкування й діяльності. У зв'язку з цим основними факторами формування характеру воїна є: соціальне середовище, в якому діє воїн; діяльність; виховання; самовиховання. Тому завдання офіцера як вихователя полягає в тому, щоб всебічно підтримати вияви позитивних рис характеру підлеглих і не створити умов для розвитку в них негативних якостей. Характер — це життєвий почерк людини, це каркас особистості. Відоме східне прислів'я: «Посієш вчинок — пожнеш звичку, посієш звичку — пожнеш характер, посієш характер — пожнеш долю». Основними психологічними умовами формування і розвитку характеру військовослужбовців є: —вивчення підлеглих і на цій основі формування змістовних і різносторонніх мотивів їх службової діяльності; —цілеспрямована виховна робота з підлеглими; —вибір серед товаришів по службі такої особи, яка для воїна стала би прикладом; —психологічна насиченість бойової підготовки; —залучення воїна до такої діяльності, де він зміг би розвинути свої риси характеру; —керівництво самовихованням підлеглих; —заохочення мужніх вчинків; — статутна організація життєдіяльності воїнів тощо. Характер воїна.тісно пов'язаний з іншими психічними властивостями (наприклад, безпосередньо з темпераментом і спрямованістю), тому на нього можна також впливати через них.
3.3. Розвиток здібностей у військовослужбовців у ході військово-професійної діяльності
Як відомо, центральним завданням, яке покликаний вирішувати офіцер спільно з іншими командирами, є підготовка воїна-професіонала, тобто військовослужбовця, готового і здатного виконувати бойове завдання. Успішність виконання цього завдання здебільшого залежить від певних властивостей воїна, що визначаються поняттям «здібності». У сучасній психології та протягом усієї історії її розвитку можна натрапити на різні визначення поняття «здібності». Здібності стали предметом спеціального психологічного дослідження у XIX ст., коли працями Ф. Гальтона було покладено початок експериментальному вивченню людей. Деякі психологи помилково вважали, що здібності відповідають обмеженим ділянкам кори мозку — мозковим центрам. Здібність виявляється в процесі оволодіння діяльністю, у тому, наскільки воїн за інших однакових умов швидко і ґрунтовно, легко і міцно засвоює способи організації та її виконання. Тому сутність здібностей становлять якості психічних процесів, що лежать в основі оволодіння знаннями, навичками й уміннями г визначають успіх діяльності. Таким чином, здібності — це те, що не зводиться до знань, умінь, навичок, але забезпечує їх швидке набуття, закріплення й ефективне застосування на практиці. На відміну від'характеру, здібності — це властивості особистості, що існують тільки відносно тієї або іншої, але обов'язково визначеної, діяльності. Вони виявляються в діяльності, і тому, доки не визначено, чим займатиметься воїн, не можна говорити про його здібності. Що ж ми розуміємо під здібностями військовослужбовця? Здібності — це сукупність індивідуально-психічних особливостей воїна, які забезпечують успіх у військовій діяльності, легкість і швидкість оволодіння нею. При цьому не кожна психічна особливість є здібністю, а тільки така, яка має безпосереднє відношення до успішної бойової діяльності. Крім того, здібності — це не просто знання і вміння, а й можливості, сприятливі передумови успішного досягнення результатів у військовій діяльності. Кожен воїн має певні здібності, але різні види здібностей у різних воїнів розвинені неоднаково. Від чого це залежить? — по-перше, від природних задатків, різноманітність яких визначено генетично; по-дру- ге, від типу вищої нервової діяльності (наприклад, художньої, розумової, проміжної); по-третє, від того, які задатки розвиває в собі конкретний воїн. У військовій психології під задатками розуміють певні морфологічні й функціональні особливості воїна як природні передумови розвитку здібностей. Наприклад, до задатків належать деякі природжені особливості слухового аналізатора, які сприяють успішному розвитку музичних здібностей. Задатки не визначають здібності та не характеризують їхній розвиток. Вони відображають лише одну з умов розвитку здібностей. їхньою істотною характеристикою є багатозначність, оскільки на основі одних і тих самих задатків (наприклад, гарні слухові задатки) можуть розвиватися різні здібності, залежно від характеру вимог, спричинених діяльністю (можуть розвиватися здібності співака, настроювача музичних інструментів, композитора, зв'язківця тощо). Будучи багатозначними, задатки можуть бути більш або менш загальними. Більш загальними є задатки, зумовлені загальним типом нервової системи. Але, крім загальних властивостей нервової системи існують і парціальні, що характеризують особливості діяльності окремих аналізаторських систем. Ці задатки пов'язані з відмінностями слухової, зорової, нюхової, смакової чутливості в різних воїнів. Вони мають пряме відношення до спеціальних можливостей. Задатки — це співвідношення першої і другої сигнальних систем. З цією ознакою І.П. Павлов пов'язував існування трьох типів людей: художнього, розумового і проміжного. Таким чином, задатки — це тільки природжені анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, мозку людини, які становлять природну основу розвитку здібностей. Задатки, що важливо знати офіцерові, переходять у спеціальні здібності лише в результаті їхнього розвитку в процесі навчання, виховання, учіння, самовиховання. Вони можуть залишатися невикористаними, не розвитися в здібності, якщо воїн не працює над їх удосконаленням або живе за несприятливих умов. Навіть за наявності геніальних здібностей вирішальну роль відіграє активна діяльність. Видатний американський винахідник Томас Едисон говорив: «Геній — цс на І % натхнення, а на 99 — потіння». Сам Едисон умів «потіти». Його робочий день тривав зазвичай 19 год.. ЗО чв. Спав він не більше 2-3 год. на добу. Коли йому минуло 50 років, він дозволяв собі розкіш зменшити свій робочий день на 30 хв. Після 70 років він працював близько 18 год. щодня. При цьому здібності можуть виявлятися в різному віці. Так, Вольфганг Моцарт почав писати музику в п'ять років, у композитора М.А. Римсько-го-Корсакова музичний слух і музична пам'ять сформувалися у два роки, художники В.О. Серов та І.Ю. Рєпін з шести років малювали фарбами, у поета О.С. Пушкіна літературний талант виявився в дев'ять років. Але відомі випадки дуже пізнього вияву здібностей- письменник СТ. Аксаков написав першу книжку в 56 років, 1.А. Крилов почав складати байки в 40 років. Та все ж для виявлення задатків необхідно створювати умови, всіляко допомагати їх розкриттю. Інакше можна потрапити в казусні ситуації, які мали місце в житті геніальних людей. Наприклад, фізик І. Ньютон у школі вважався тупим і його повернули додому як нездатного до учіння. Письменнику В. Скоту професор університету дав таку характеристику: «Він дурень і залишиться дурнем». Л. Пастер у школі не встигав з хімії. У школі вважали нездібними учнями також Ч. Дарвіна, Д. Менделєєва, А. Айн-штайна. Таким чином, здібності — це сплав природного (задатки) і набутого. Задатки, що виявляються вродженими властивостями, розвиваються в умовах виховання, учіння і в процесі активної трудової діяльності. Офіцерові також необхідно мати на увазі той факт, що в процесі виконання різних видів воїнської діяльності формуються і нові властивості, необхідні для цього виду діяльності. За рівнем розвитку здібностей розрізнюють людей здібних, талановитих і геніальних. Люди, спроможні швидко оволодівати конкретною діяльністю, досягають у ній високих результатів, вносять у свою працю елементи творчості. Талант — це високий рівень розвитку здібностей, передусім спеціальних, що особливо успішно втілюються в певному виді діяльності. Талановита людина створює щось нове, оригінальне, певною мірою неповторне. Однак вона творить у межах ідей, які вже склалися. Таким чином, розвиток таланту передбачає наявність, з одного боку, здібностей, а з іншого—, схильності до певного виду діяльності, великого інтересу, бажання й напруженої праці. Схильність і здібності до праці — найважливіші складові справжнього таланту. Прикладом може служити життя багатьох видатних особистостей. «Мене вважають улюбленцем долі, — писав 1824 р. Иоган Вольганг фон Ґьо-те. — Я не хочу скаржитись і нарікати на свій жереб. Але насправді в моєму житті не було нічого, крім тяжкої праці, і нині, у 75 років, я можу сказати, що за все життя і чотирьох тижнів не прожив для свого задоволення. Я весь час ніби тяг на гору камінь, який знову котився вниз, і треба було знову тягнути його нагору». Найвищий рівень розвитку здібностей називається геніальністю. Геній неповторний і незрівнянний. Ідеї, концепції, результати праць генія відкривають людству нові обрії, випереджають епоху, час. Геніальні творіння живуть століттями. Вони стають провідними віхами в розвитку наук, мистецтв, виробництва. Геніальними особистостями були Михайло Ломоносов — видатний вчений, який збагатив нев'янучими ідеями математику, астрономію, хімію, літературу, географію; Костянтин Ціолковський зробив ряд значних відкриттів в аеродинаміці, ракетній техніці тощо. Розрізняють загальні та спеціальні здібності. Під загальними здібностями розуміють такі якості воїна, що забезпечують відносну легкість в оволодінні знаннями, навичками, уміннями і ефективністю у різних видах військової діяльності. Спеціальні здібності воїна свідчать про його здатність до успішного виконання певної спеціальної діяльності; вони формуються і розвиваються у процесі підготовки до виконання цієї діяльності та в процесі цілеспрямованого діяння. Заведено вважати, що спеціальні здібності формуються на основі загальних, а саме тих, що зумовлюють успішне виконання військовослужбовцем діяльності в цілому. Про здібності свого підлеглого офіцер може судити, спостерігаючи за процесом виконання ним нових завдань, за інших умов — за планом оволодіння бойовою спеціальністю. На практиці судити про здібності підлеглого можна за сукупністю таких показників, як швидкість його просування в оволодінні відповідною військовою спеціальністю, якість його досягнень, схильність до заняття цією діяльністю, співвідношення результатів і зусиль, що докладаються для досягнення цих результатів. Вивчаючи професійні здібності воїна, офіцер має з'ясувати: 1) наскільки у воїна розвинуті такі риси характеру, як працьовитість, організованість, зосередженість, витримка, самоконтроль, необхідні для досягнення стійких успіхів у військовій діяльності; 2) які професійні інтереси та схильності у воїна; 3) наскільки у нього розвинуті необхідні для даного фаху спеціальні елементарні здібності. Ця робота допомагає офіцерові в цілеспрямованій роботі з формування і розвитку здібностей у підлеглих. Існують різні методи вдосконалення здібностей. Але головне в усіх цих методах — систематичне тренування. У цілому формування військово-професійних здібностей військово-, службовця має відбуватися за кількома напрямами. 1. Вони мають формуватися усім офіцерським складом підрозділу, а також всією системою навчально-виховної роботи. 2. Щоб сприяти поглибленню знань у підлеглих, які лежать в основі розвитку здібностей, бойова та гуманітарна підготовка мусять мати творчий характер. Чим глибші й різнобічніші знання, тим більше можливостей для розвитку здібностей, для творчого підходу до служби. Військовослужбовець, ^ надто офіцер, який не підвищує свій теоретичний і практичний рівень, не вдосконалює своєї майстерності й не стежить за новинами у своїй галузі, відстає у розвитку як спеціаліст. 3. Важливою умовою розвитку здібностей у військовослужбовців є розвиток у них стійких військово-професійних інтересів, оскільки інтерес спонукає воїна наполегливо працювати в обраній галузі. 4. Військова діяльність має бути позитивно мотивована. 5. Здійснювати призначення на посади з урахуванням індивідуально-психічних особливостей підлеглих (з урахуванням уже сформованих здібностей, оскільки робота, до якої у воїна немає хисту, не може його задовольняти й бути успішною). 6. За формування та розвитку здібностей у підлеглих треба орієнтуватися на потенційні здібності. 7. Неодмінною умовою фахового вдосконалення воїна є навчання його самоконтролю. Формування ж у бійця цієї якості нерозривно пов'язане з розвитком таких властивостей особистості, як вимогливість до себе, вміння критично оцінювати свої дії, переводити увагу зі способів дії на результати й на цій основі закріплювати найбільш результативні дії. Таким чином, психічні властивості воїна мають вирішальне значення в характеристиці індивідуальних якостей його особистості, до того ж ці властивості визначаються як біологічною природою людини, так і соціальними факторами (середовищем, у якому перебуває солдат, його вихованням і власною активною діяльністю), які є провідними в становленні особистості. Розвиток військово-професійних здібностей воїна, формування необхідних рис характеру, врахування особливостей його темпераменту — найважливіші педагогічні завдання офіцерів на шляху формування фахової спрямованості.
Тести та завдання для самоконтролю 3-1. Автоконтрольний блок. Психічні властивості —це індивідуально-_______________ __________, що дають змогу__________ воїнів, __________ їхні вчинки і мотиви діяльності. розрізняти знати психічні особлибості знати 3-2. Зробіть наукове обґрунтування поданої нижче дефініції «спрямованість особистості» як провідної психічної властивості особистості військовослужбовця. Спрямованість особистості — це система спонукань і ціннісних орієнтацій, яка визначає вибіркове ставлення та активну поведінку воїна, тобто спрямованість, по суті, це стійка система мотивів, яка спрямовує життєдіяльність особистості. 3-3. Яка з нижчеперелічених основних характеристик спрямованості особистості є «зайвою»? а) інтенсивність; б) стійкість; в) широта; г) певний рівень; д) міцність. 3-4. Яка з нижчєперелічених основних змістовних складових спрямованості особистості є «зайвою»? а)потреби; б) мотиви; в) інтереси; г) переконання; д) світогляд; е) кругозір. 3-5. Автоконтрольний блок. Темперамент — сукупність найбільш_______ індивідуально-психічних воїна, які виявляються в__________________ його поведінки й_______. особливостей діяльності стійких динаміці 3-6. Яка з перелічених нижче основних властивостей темпераменту є «зайвою»? а) сенситивність (чутливість); б) реактивність; в) активність; г) темп реакції; д) емпативність; е) пластичність — ригідність; ж) екстраверсія — інтроверсія. 3-7. Зробіть психологічний аналіз основних функцій темпераменту. а) регуляція динаміки психічної діяльності; б) пристосувальна; в) енергетична. 3-8. Автоконтрольний блок. Характер, який визначає_______ особистості та_________ до навколишнього середовища, праці, _________________ і самого себе, її ставлення інилих людей иобедінку 3-9. За І.П. Павловим, фізіологічну основу характеру становить сума стійких тимчасових нервових зв'язків. Зробіть психологічне обґрунтування цього положення. 3-10. Яка з нижчєперелічених властивостей характеру особистості є «зайвою»? а) ступінь глибини; б) цілісність; в) рівень прискіпливості; г) цілеспрямованість; д) ступінь стійкості; е) активність; ж) сила характеру. 3-11. Визначте причини індивідуальних особливостей характеру. 3-12. Автоконтрольний блок. Здібності — це___________________ індивідуально-психічних __ воїна, які забезпечують у військовій діяльності, ___ оволодіння нею. особливостей успіх Легкість і швидкість сукупність 3-13. Зробіть аналіз природи людських здібностей та їх видів.
Тема 4 ПСИХІЧНІ ПРОЦЕСИ Й УМОВИ ЇХ АКТИВІЗАЦІЇ У ВІЙСЬКОВІЙ ДІЯЛЬНОСТІ
4.1. Пізнавальні процеси особистості Важлива проблема військової психології — дослідження функціонування і розвитку психічних процесів особистості воїна в умовах військової діяльності. Суттєвим завданням є також вивчення їхніх виявів у бойовій обстановці й розроблення відповідних рекомендацій для командирів з метою ефективного управління підрозділами під час виконання ними різноманітних бойових завдань. Пізнавальні процеси — це складники будь-якої людської діяльності, у тому числі й військової, які забезпечують ту чи іншу її ефективність. Вони дають можливість військовослужбовцеві заздалегідь обирати мету, план і зміст майбутньої бойової діяльності, передбачати перебіг цієї діяльності, прогнозувати результати своїх дій і керувати ними в міру їх виконання. Насамперед, зупинімося на проблемі: пізнавальні процеси розвиваються протягом людського життя взагалі чи просто з віком виявляються спадкові задані якості? Людина народжується з досить розвиненими задатками до пізнавальної діяльності, однак пізнавальні процеси немовляти спочатку неусві-домлені, інстинктивні, потім дитина навчається ними управляти. Цей процес триває і протягом військової служби. Тому глибокі знання закономірностей вияву психічних пізнавальних процесів допомагають офіцерові цілеспрямовано організовувати навчально-виховний процес у підрозділі, ефективно керувати учінням, вихованням та самовихованням підлеглих. Таким чином, офіцер має чітко з'ясувати, що психічні пізнавальні процеси формуються в діяльності, а природженими можуть бути тільки задатки як передумови або умови розвитку здібностей. Тому під час організації військово-педагогічного процесу в підрозділі він має враховувати основні закономірності функціонування й розвитку пізнавальних процесів, до яких належать відчуття, сприймання, увага, уявлення, пам'ять, мислення, мовлення та уява. У психології кожен з цих процесів вивчається і розглядається окремо від інших, але не тому, що розвиваються вони незалежно один від одного, а тільки з метою більш глибокого їх вивчення та розгляду. Але насправді всі ці процеси органічно взаємозв'язані та взаємозумовлені. Кожен із них впливає на перебіг інших і без них неможливий. Так, відчуття входять у сприйняття, яке неможливе без визначеного рівня мислення, а процес мислення пронизує процеси пам'яті, уявлення. Все це пояснюється тим, що сприймають не органи почуттів, а людина, яка мислить; згадує, уявляє не мозок, а особистість. Тут ми розглянемо деякі пізнавальні процеси, які мають суттєве значення для військової діяльності. Слід мати на увазі те, що поняття про світ і про власне «Я» людини складається в неї на основі її відчуттів і сприйняття. Світ відчуттів дуже різноманітний. Повсякчас на воїна безпосередньо діють звуки, кольори, запахи, тепло, холод тощо, силу яких, власне, і наявність їх взагалі він може визначати лише завдяки існуванню такого психічного явища в людині, як відчуття.
4.1.1. Відчуття У сучасній психологічній науці під відчуттями розуміють відображення властивостей предметів об'єктивного світу, що виникає при їх безпосередньому впливі на органи чуття і збудженні нервових центрів кори головного мозку. Фізіологічна основа відчуттів — складна діяльність органів чуття. І.П. Павлов назвав цю діяльність аналізаторною, а системи складно організованих клітин, які безпосередньо здійснюють аналіз і синтез подразників — аналізаторами. Залежно від місця подразника розрізняють такі види почуттів (рис. 4-1): а) екстероцептивні (подразник міститься поза людиною); б) інтероцеитивні (подразнення від внутрішніх органів); в) нропріоцептивні (подразнення від м'язів тіла). дистанційні. До контактних належать тактильні, температурні та смакові відчуття, до дистанційних — відчуття світла, звуку, а також запаху. До інтероцептивних належать такі, що йдуть від внутрішніх органів (голод, втома, напруження, біль тощо). Пропріоцептивними є відчуття, що визначають положення тіла, а також відчуття рівноваги та прискорення. Усі відчуття поділяють на зорові, слухові, нюхові, смакові, шкіряні, кінестезичні, відчуття рівноваги, органічні. Зорові відчуття виникають внаслідок дії променів світла на сітківку ока. Завдяки зоровим відчуттям людина отримує 90 % інформації про навколишній світ: вона розрізняє освітленість, колір речей, їх розміри, пропорції, конструкцію, обсяг, розміщення в просторі. За допомогою зору людина може розрізняти до 180 кольорових тонів і понад 10 000 відтінків між ними. Колір впливає на емоційний стан людини. Наприклад, чорний пригнічує, ускладнює орієнтування. Зелений діє заспокійливо, блакитний породжує позитивні емоції, червоний викликає почуття тривоги. Усе це необхідно враховувати у військовій діяльності, зокрема при обладнанні навчальних класів, народознавчих світлиць, а за бойових обставин — для маскування своїх військ. Велике значення в діяльності військовослужбовця, зокрема зв'язківця, мають слухові відчуття, що виникають як результат дій звукових хвиль на кортіїв орган — рецепторний апарат слухового аналізатора. Людина може сприймати звуки з частотою коливання від 16 до 20 000 Гц. На основі слухових відчуттів людина оволодіває мовою, за допомогою слуху контролює свою і чужу мову. Ма слух воїна-зв'язківця покладається надзвичайне і найвідповідальніше практичне завдання —бути опорою і посередником у справі організації та забезпечення зв'язку в збройних силах. Шкірні відчуття виникають внаслідок механічної та термічної дії на шкіру або слизові оболонки, збудження з яких передається на пост — центральну звивину головного мозку. їх поділяють на тактильні (дотик, тиск, вібрація), температурні (холод, тепло), больові. Відчуття болю виникає при подразненні чутливих нервових закінчень шкіри. Больові відчуття сигналізують про наявність ушкоджувального фактора, про потребу усунути його або зменшити його вплив. Нюхові відчуття виникають при подразненні специфічних рецепторних клітин слизових оболонок носа. Смакові рецептори містяться на поверхні язика, задній поверхні горла, піднебіння та в надгортаннику. Класифікують відчуття солодкого, кислого, солоного, гіркого. Рухові відчуття характеризують положення та переміщення частин тіла у просторі, грунтуються на сигналах, що надходять від пропріорецепторів. Рецептором відчуття рівноваги є вестибулярний апарат, який передає подразники у скроиьову частину кори головного мозку, сигналізує про положення тіла людини в просторі. Це має особливе значення для воїнів. Закономірності відчуттів: а) абсолютна чутливість органів чуття, тобто здатність воїна б) межа відчуття — мінімальні подразники, за яких виникає в) адаптація — зміна чутливості аналізатора в результаті пристосування органів чуття до наявного подразника; г) сенсибілізація — підвищення чутливості в результаті взаємодії відчуттів. Глибокі знання про навколишню дійсність воїн одержує завдяки сприйманню. Відчуття і сприймання є послідовними щаблями єдиного процесу суттєвого пізнання і нерозривно пов'язані одне з одним. 4.1.2. Сприймання Сприймання — це психічний процес, який полягає в цілісному відображенні предметів і явищ навколишнього світу під безпосереднім впливом фізичних подразників на рецептори органів чуття. При цьому сприймання має суб'єктивний характер, бо воно залежить від попереднього досвіду і знань (рис. 4-2). Фізіологічну основу сприймання становить взаємодія різних аналізаторних систем або окремих частин одного й того самого аналізатора й утворення на основі цього умовних рефлексів на комплексні подразники, внаслідок чого у людини виникає більш або менш складний образ предмета чи явища в цілому. Вони поділяються на зорові, слухові, дотикові, рухові та інші, відповідно до переважальної ролі одного з аналізаторів, що беруть участь в акті сприймання. А коли в сприйманні бере участь система аналізаторів, виникають складні комбіновані сприймання. Сприймання характеризується такими основними закономірностями та властивостями; цілісністю, вибірковістю (структурністю), предметністю, константністю, осмисленістю (усвідомленістю), апперцепцією. Сприймання завжди цілісне. Будь-який предмет або явище, що складається з різних частин, є комплексним подразником, але сприймається у цілому всіма якостями й ознаками. Вибірковість сприймання виявляється в наданні переваги одним об'єктам, явищам або їхнім властивостям над іншими. Це визначається формою ставлення воїна до об'єктів, предметів, що зумовлена значущістю, інтересом, попереднім досвідом. Константність сприймання полягає у відносно більшій або меншій довготривалій постійності окремих властивостей і якостей об'єктів, незалежно від змін, що відбулися з ними. Константність сприймання пояснюється дією цілої низки факторів, основне місце серед яких належить адаптації та уявленням воїна про певний об'єкт. Основа константності сприймання — багаторазова поява одних і тих самих об'єктів за різних обставин спостереження і виділення їх стійких, незмінних рис. Узагальненість (усвідомлепість): усвідомлення сприймання пов'язане з розумінням сутності об'єкта, можливістю віднести його до певної групи класу, узагальнити його в слові, вловити схожість зі знайомими нам об'єктами. Апперцепція — залежність сприймання від попереднього досвіду, від загального змісту психічної діяльності людини та її індивідуальних особливостей, а також від професії. Наприклад, лінгвіст, знайомлячись з людиною, як правило, сприймає особливості її мови, лікар зверне увагу на ознаки тієї чи іншої хвороби, фотограф — на фотогенічність. Серед складних форм відомі сприймання часу, простору, руху. У військовій діяльності має місце перекручене сприймання об'єкта, яке називається ілюзією. Вона широко застосовується у військовій справі для маскування військ. Основою ілюзій можуть бути фізіологічні закони, закони вищої нервової діяльності. Вони виникають під впливом настанов людини, цілісності сприймання. До таких належать, наприклад, ілюзії перспективи, відстані. Через це однакового розміру фігури здаються нам неоднаковими, паралельні лінії — такими, що збігаються, вертикальні — довшими від горизонтальних тощо. Природу деяких ілюзій досі не вивчено.
4.1.3. Увага На органи чуття воїна одночасно діє безліч різноманітних подразників. Але не всі вони безпосередньо потрапляють в зону свідомості. Відбувається неначе добір тієї інформації, що становить інтерес і має важливе значення для особистості. Решта сприймається як другорядне, нечітко або взагалі не помічається. Вибірковий, цілеспрямований характер психічної діяльності становить сутність уваги. Увага — це спрямованість і зосередженість свідомості на певному предметі або явищі, що становить інтерес, у результаті чого людина сприймає їх найбільш чітко, повно і ясно. Особливого значення увазі як процесу надавав К.Д. Ушинський. Він порівнював її з дверима, через які проходить усе, що потрапляє в душу людини із зовнішнього світу. На відміну від таких пізнавальних процесів, як відчуття, сприймання, мислення і пам'ять, увага свого особливого змісту не має. Вона також не виступає як самостійний процес. її результатом є покращення будь-якої діяльності, до якої вона прикута.
|