Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Класифікація прогнозів






Класифікаційна ознака Прогнози
За масштабами об’єкта прогнозування Глобальні Макроекономічні Секторів економіки Народногосподарських комплексів Галузеві (міжгалузеві) Регіональні (міжрегіональні) Інші
За часом випередження (прогнозним горизонтом) Короткострокові (до 1 року) Середньострокові (1—5 років) Довгострокові (5—10 років)
За елементами та напрямами відтворення Первинних факторів виробництва (природних ресурсів, матеріальних ресурсів, трудових ресурсів, фінансових ресурсів тощо) Суспільних потреб (загальнодержавних, особистих, виробничих, споживчих тощо)
За функцією прогнозування Пошукові (дослідницькі) Цільові (нормативні)

Відповідно до Закону України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» прогнозні та програмні документи на державному рівні розробляються на середньостроковий (5 років) і короткостроковий (1 рік) періоди. У прогнозах мають бути відображені:

· аналіз соціально-економічного розвитку країни за поперед­ній період і характеристика головних проблем розвитку економіки та соціальної сфери;

· очікувані зміни зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної ситуації та їхній вплив на економіку країни;

· оцінка впливу можливих заходів державної політики у прогнозному періоді на розвиток економіки та соціальної сфери;

· цілі та пріоритети економічного і соціального розвитку та пропозиції щодо напрямів державної політики на відповідний період;

· прогноз кон’юнктури на внутрішніх і зовнішніх ринках стратегічно важливих товарів (послуг);

· основні макроекономічні та інші необхідні показники і баланси економічного і соціального розвитку, в тому числі по галузях і регіонах;

· висновки щодо тенденцій розвитку економіки країни у прогнозному періоді.

Прогноз економічного і соціального розвитку на середньостроковий період використовується під час розроблення проекту Програми діяльності Кабінету Міністрів. Параметри прогнозу на короткостроковий період використовуються для розроблення Державної програми економічного і соціального розвитку та для оцінки надходжень і формування показників державного бюджету.

Методами прогнозування називають сукупність прийомів та оцінок, що дають змогу на підставі аналізу ретроспективних внутрішніх і зовнішніх зв’язків, притаманних об’єкту, а також їхніх змін зробити достатньо вірогідне судження щодо майбутнього розвитку об’єкта. Вибір методів прогнозування здійснюється згідно з характером об’єкта та вимогами, які висуваються до інформаційного забезпечення прогнозів.

Досвід, накопичений сучасною прогностикою, показує, що за всієї різноманітності методів прогнозування їх можна об’єднати (залежно від ступеня формалізації) в дві групи: інтуїтивні та формалізовані (рис. 2.2).

Розв’язання життєво важливих проблем розвитку суспільства, регіонів, галузей економіки, інституціональних одиниць та обґрунтування способів реалізації визначених стратегічних і тактич­них цілей здійснюється за допомогою макроекономічних планів.

Рис. 2.2. Класифікація методів прогнозування залежно від ступеня формалізації

 

 

3. Макроекономічне планування.

Макроекономічне планування як складова механізму ДРЕ широко використовується в економічно розвинутих країнах з метою соціально-економічної стабілізації, формування макропропорцій та забезпечення динамічності розвитку економіки.

У загальному розумінні план — це сукупність обґрунтувань цілей і рішень, необхідних для досягнення їх. Процес розроблення плану називається плануванням. Особливість макроекономічного планування полягає в тому, що об’єктом його є національна економіка, а суб’єктом — держава. Крім того, слід ураховувати часові обмеження планів, що обумовлено календарним характером планування. Отже, макроекономічне планування — це особливий вид діяльності держави щодо визначення стратегічних, тактичних та оперативних цілей планового періоду, а також способів досягнення таких цілей.

З погляду обов’язковості виконання суб’єктами господарювання планових завдань розрізняють директивні та індикативні плани. Директивний план має силу юридичного закону, адресний та обов’язковий для виконання характер. За директивного планування посадові особи несуть відповідальність за невиконання планових завдань. Директивне планування притаманне командній економіці. Воно використовувалося у СРСР і соціалістичних країнах з метою прямого впливу держави на всі ланки оргструктури економіки. Індикативний план — це рекомендаційна система планових заходів, спрямованих на досягнення цілей соціально-економічної політики держави, що передбачає створення та­ких умов функціонування суб’єктів економіки, які б спонукали їх до виконання поставлених завдань.

Індикативні плани мають низку особливостей, які суттєво відрізняють їх від планів директивних. По-перше, індикативний план є комплексом рекомендацій; по-друге, рекомендації не мають обов’язкового характеру; по-третє, показники плану призначено для інформування суб’єктів господарювання про цілі, пріоритети та наміри держави; по-четверте, мобільний характер пла­ну передбачає можливість коригування його параметрів відповід­но до змін на ринку; по-п’яте, реалізація цілей індикативного плану здійснюється через систему правових та економічних регуляторів. Із цього видно, що індикативне планування властиве економіці змішаного типу, тобто воно зумовлює сутність трансформації в сфері макроекономічного планування в Україні — перехід від директивного планування до індикативного.

В Україні макроекономічне планування здійснюється у формі розроблення та реалізації Державної програми економічного і со­ціального розвитку України (ДПЕСР). Правовою основою державного прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку є Конституція України, Закон України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного
і соціального розвитку України» (2000 р.), інші нормативно-пра­вові акти.

Макроекономічне планування спирається на певні закономірності — принципи. Вони визначають логіку, завдання і характер складання, реалізації та контролю за виконанням програм. Основ­ними принципами, визначеними Законом України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України», є: цілісність, об’єктивність, науковість, гласність, самостійність, рівність, дотримання загальнодержавних інтересів.

Принцип цілісності забезпечується розробленням взаємоузгоджених прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку, окремих галузей економіки та окремих адміністративно-територіальних одиниць на коротко- та середньо­строковий періоди.

Сутність принципу об’єктивності полягає в тому, що прогноз­ні та програмні документи розробляються на основі даних органів державної статистики, уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а також звітних даних з офіційних видань Національного банку.

Принцип науковості забезпечується розробленням прогнозних і програмних документів на науковій основі, постійним удосконаленням методології та використанням світового досвіду в галузі прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку.

Сутність принципу гласності полягає в тому, що прогнозні та програмні документи є доступними для громадськості. Інформування про цілі, пріоритети та показники цих документів забезпечує суб’єктів економічної діяльності необхідними орієнтирами для планування власної діяльності.

Сутністю принципу самостійності є те, що місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень відповідають за розроблення, затвердження та виконання прогнозних і програмних документів економічного
і соціального розвитку відповідних адміністративно-територіаль­них одиниць. Прогнозування та розроблення програм забезпечує координацію діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Принцип рівності полягає у дотриманні прав і врахуванні інтересів місцевого самоврядування та суб’єктів господарювання всіх форм власності.

Сутністю принципу дотримання загальнодержавних інтересів є те, що органи виконавчої влади та місцевого самоврядування повинні здійснювати розроблення прогнозних і програмних документів виходячи з необхідності забезпечення реалізації загальнодержавної соціально-економічної політики та економічної безпеки держави.

ДПЕСР України розробляється щороку на короткостроковий період взаємоузгоджено з проектом державного бюджету України на відповідний рік. У програмі конкретизуються заходи, передбачені в програмі діяльності Кабінету Міністрів, та завдання, визначені у щорічному посланні Президента України до Верховної Ради про внутрішнє та зовнішнє становище України. Проект державної програми на наступний рік подається до Верховної Ради одночасно з проектом державного бюджету. Після затвердження парламентом Програма публікується в офіційних виданнях Верховної Ради та газеті «Урядовий кур’єр». У ДПЕСР України мають бути відображені:

· аналіз соціально-економічного розвитку країни за минулий та поточний роки і характеристика головних проблем розвитку економіки та соціальної сфери;

· вплив очікуваних змін зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної ситуації на економіку країни;

· цілі та пріоритети економічного і соціального розвитку в наступному році;

· система заходів щодо реалізації державної політики з визначенням термінів виконання та виконавців;

· основні макроекономічні показники, обсяги капітальних вкла­день, показники державного замовлення та інші необхідні показники й баланси економічного та соціального розвитку, в тому числі в розрізі галузей економіки, АР Крим, областей, міст Києва та Севастополя;

· перелік державних цільових програм, що фінансуються в наступному році за рахунок коштів державного бюджету;

· показники розвитку державного сектору економіки, зокрема отримання та використання доходів від розпорядження державним майном, ефективності використання об’єктів права державної власності, розвитку казенних підприємств.

Розроблення макроекономічних планів неможливе без використання системи показників. Останні дають кількісно-якісну характеристику соціально-економічним явищам і процесам. У макроекономічному плануванні показник — це міра планового завдання, яка забезпечує його кількісну або якісну визначеність. Показники макроекономічних планів класифікуються за такими групами: натуральні та вартісні; кількісні та якісні; об’ємні та сітьові; абсолютні та відносні; обов’язкові, розрахункові та інформаційні.

Основними методами планово-економічних розрахунків є балансовий і нормативний.

Сутність балансового методу в макроекономічному плануванні полягає в застосуванні прийомів і розрахунків, які уможливлюють узгодження між потребами та засобами для забезпечення їх. Завданням розроблення балансу є досягнення оптимальної відповідності (рівності) між сукупністю потреб і загальною сумою джерел задоволення їх:

,

де: Р i — ресурси i -го виду;

П j — потреби j -го виду.

Отже, кожен баланс являє собою дві взаємозв’язані групи показників (частин, розділів балансу). Перша узагальнює ресурси в розрізі джерел, друга характеризує потреби за напрямами використання їх. Залежно від виду балансу ресурсна частина й частина, яка характеризує потреби, можуть мати назви: «доходи — витрати», «пропозиція — попит», «надходження — розподіл» тощо.

Класифікація балансів здійснюється за багатьма ознаками. За масштабами об’єкта планування виділяють народногосподарські, галузеві, регіональні і т. п. баланси; за часовою ознакою — статичні та динамічні баланси; за одиницями виміру — натуральні (матеріальні), вартісні (фінансові), трудові баланси і т. д. У складі ДПЕСР України розробляються: зведений фінансовий баланс; баланс грошових доходів і витрат населення; торговельний баланс; баланс капітальних вкладень; зведений баланс трудових ресурсів; баланс ринку праці; баланси виробництва і споживання основних видів ресурсів.

Балансові розрахунки в макроекономічному плануванні передбачають широке використання соціально-економічних норм і нормативів.

Нормативний (техніко-економічних розрахунків) метод засно­вано на використанні прогресивної, науково обґрунтованої системи норм і нормативів. За допомогою норм і нормативів визначають потреби у виробництві продукції (робіт, послуг), обґрунтовують можливості задоволення цих потреб, здійснюють контроль за ефективністю використання ресурсів під час реалізації планових завдань. Норми і нормативи за сутністю є якісними, відносними показниками. Вони побудовані здебільшого як показ­ники місткості та віддачі.

Показники місткості (Н м) характеризують нормативні витрати ресурсів на одержання певного результату (ефекту):

,

де: Р — витрати ресурсів;

Е — соціально-економічний результат.

Нормативні показники віддачі (Н в) є оберненими показниками місткості:

.

У планово-економічних обґрунтуваннях нормативи є своєрідною константою, яка уможливлює здійснення розрахунків двох типів. По-перше, можна визначити очікуваний результат за наявних ресурсів, по-друге, можна визначити потребу в ресурсах для досягнення певного цільового результату:

; ;

; ,

де: Е о, Е ц — очікуваний та цільовий результати;

Р н, Р п — ресурси відповідно наявні та потрібні.

Система норм і нормативів складається з таких основних груп: норми ефективності суспільного відтворення; норми і нормативи витрат праці; норми і нормативи витрат сировини, матеріалів, палива, енергії; норми і нормативи капітальних вкладень і капітального будівництва; фінансові норми і нормативи; соціальні норми і нормативи; екологічні норми і нормативи тощо.

Структура макроекономічного плану — це сукупність його розділів. Кожен розділ плану характеризує конкретні напрями діяльності держави з реалізації економічної політики в плановому періоді. За останні роки в Україні під час трансформації соціально-економічних відносин зазнавали змін сутність, зміст і структура макроекономічних планів. Нині Державна програма економічного і соціального розвитку України на відповідний рік складається з таких розділів:

1. Загальні положення.

2. Аналітичний розділ.

3. Цільовий розділ.

4. Галузевий розділ.

5. Соціальна політика.

6. Державне регулювання економіки.

7. Основні показники.

8. Основні баланси національної економіки.

9. Соціально-економічний розвиток регіонів.

Показники макроекономічного плану з метою надання їм адресного характеру групуються за відповідними розрізами. Вирізняють галузевий, відомчий, регіональний і програмний розрізи.

 

4. Державне програмно-цільове планування.

Вади ринкового саморегулювання та державного втручання в економіку породжують складні соціально-економічні проблеми, вирішення яких пов’язане з використанням так званого програмно-цільового методу планування.

Використання програмно-цільового методу планування передбачає: визначення проблеми та формулювання цілей; розроблення та реалізацію програми, спрямованої на досягнення цілей; систематичний контроль за якістю та результатами робіт, передбачених програмою; коригування заходів, спрямованих на реалізацію цілей.

Програмно-цільовий метод планування реалізується через цільові комплексні програми. Цільова комплексна програма (ЦКП) — це документ, в якому міститься визначений за ресурсами, виконавцями та строками здійснення комплекс заходів, спрямованих на досягнення цілей. Нині в Україні проводяться науково-дослідні та конструкторські роботи за кількома десятками державних і міждержавних ЦКП і впроваджуються їх результати.

Класифікація ЦКП здійснюється за такими основними ознаками: за рівнем, складом, сферою впливу та реалізації; за характером і специфікою проблем і цілей; за термінами виконання. За рівнем, складом, сферою впливу та реалізації виділяють такі програми: міждержавні, державні, міжгалузеві, галузеві, міжрегіональні, регіональні, локальні. За характером і специфікою проблем та цілей розрізняють соціально-економічні, виробничі, науково-технічні, екологічні, інституціональні, регіональні і т. п. програми. За термінами виконання програми поділяють на довгострокові (розраховані на період 5—10 років), середньострокові (1—5 років) і короткострокові (до 1 року).

Відповідно до системного підходу та основних принципів програмно-цільового планування (цільова спрямованість на досягнення кінцевих результатів, комплексність, альтернативність, керованість) чергування етапів розроблення та реалізації ЦКП здійснюється за схемою, наведеною на рис. 2.3.

Проект програми має включати такі головні розділи: цільовий, зведений, організаційний. У цільовому розділі наводяться постановка та опис проблеми, а також способи розв’язання її. Конкрет­ність, визначеність строків досягнення і реальність цілей забезпечуються за допомогою побудови дерева цілей. Воно є основою для визначення альтернативних засобів і методів досягнення цілей, побудови дерева рішень.

Зведений розділ програми включає основні показники програми, перелік основних заходів програми, ресурсне забезпечення заходів програми. Перелік основних показників програми обумов­лений характером і специфікою проблем і цілей. Він може включати показники, які відображають: обсяги виробництва продукції (робіт, послуг); уведення в дію виробничих потужностей, основних фондів та об’єктів виробничого й невиробничого призначення; приріст запасів корисних копалин; характеристику структурних зрушень в економіці; підвищення рівня життя населення тощо. Основні показники програми розробляються як в цілому на весь життєвий цикл програми, так і в розрізі окремих цільових рівнів. Перелік основних заходів програми розробляється в календарному та відомчому розрізах. Програмний захід — це структурно визначена послідовність комплексу робіт (дій), які ведуть до розв’язання конкретного завдання або досягнення підцілі (цілі) програми. План заходів має показувати хто, що саме та в які строки повинен зробити, щоб розв’язати певне завдання. Реальність заходів програми значною мірою залежить від ресурсного забезпечення. Діагностика проблеми передбачає необхідність визначення ресурсних обмежень. Обмеження (неадекватність трудових, матеріальних, фінансових ресурсів; брак технологій тощо) варіюються залежно від характеру та специфіки проблеми. Для обґрунтування заходів ЦКП розробляються баланси тих ресурсів, які використовуються під час реалізації

Складовою програми є організаційно-економічний механізм управління процесом реалізації програми. Такий механізм передбачає створення спрямованої на реалізацію передбачених програмою заходів системи правових, адміністративних та економічних регуляторів. Основним елементом організаційно-економічного механізму реалізації завдань програми є механізм державних замовлень. Державний контракт — основний документ, який врегульовує економічні, правові та організаційні відносини між державним замовником і виконавцем. У контрактах мають бути зазначені вимоги щодо обсягів, номенклатури та якості продукції (робіт, послуг), а також чітко визначені строки поставок продукції (виконання робіт, надання послуг) конкретним споживачам.

Реалізація програми складається з двох основних стадій: укладання державних контрактів і виконання комплексів робіт. Під час виконання програмних заходів має здійснюватися контроль. Метою контролю є сприяння тому, щоб фактичні результати якомога повніше відповідали завданням (цілям) програми.


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.013 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал