Класифікація податків

Суттєву роль в економіці відіграє суспільний сектор. За цієї обставини державний бюджет є одним з основних інструментів макроекономічної політики. Держава бере на себе зобов’язання надавати чисті та змішані суспільні товари та послуги, які приват­ний сектор не продукує або виробляє в недостатній кількості.

Згідно із cистемою національних рахунків до сектору загального державного управління (СЗДУ) відносять державні установи та організації, що фінансуються, головно, з державного та місцевих бюджетів. До їх складу входять установи та організації загального управління, фінансів, регулювання економіки, науково-дослідної діяль­ності, охорони навколишнього природного середовища, оборони, підтримування внутрішнього порядку, безкоштовного або пільгового обслуговування населення у сферах освіти, охорони здоров’я, фізкультури і спорту, культури і мистецтва, соціального забезпечення.

Функціонування організацій та установ державного сектору економіки пов’язане з використанням багатьох видів матеріальних ресурсів і грошових коштів, необхідних для надання послуг окремим особам і суспільству в цілому. Для установ СЗДУ, як
і для інших секторів економіки, є об’єктивним відшкодування здійснених витрат, суспільний облік їх і контроль. З одного боку, ці установи є споживачами результатів праці інших секторів економіки, а з іншого — своєрідним постачальником різних послуг. Отже, вони включаються в систему суспільного поділу праці,
а їхня діяльність набуває фінансово-господарського характеру.

Основними показниками, що характеризують стан і завдання розвитку сектору, є: питома вага загальної суми державних доходів і витрат у ВВП; питома вага державних видатків на освіту, охорону здоров’я, національну оборону, правоохоронну діяльність, охорону навколишнього природного середовища і т. д. у державному бюджеті або у ВВП; обсяг державних видатків за відповідними напрямами на душу населення; нормативи, що визначають мінімальні стандарти споживання суспільних благ (прожитковий мінімум, розмір мінімальної заробітної плати, пенсії, гарантований мінімум послуг у галузі освіти, охорони здоров’я тощо); показники рівня життя населення.

Використання різних джерел фінансування діяльності установ та організацій СЗДУ значною мірою залежить від характеру су-
спільних товарів. Державні фінанси забезпечують надання чистих суспільних (гарантованих Конституцією України) товарів і змішаних суспільних товарів у межах нормативного рівня споживання. Кошти підприємств, громадських організацій і населення забезпечують фінансування змішаних суспільних товарів у тій частині, що перевищує встановлений державою нормативний рівень споживання, а також фінансування приватних товарів, що виробляються установами сектору державного управління.

З метою посилення контролю й забезпечення цільового та ефективного використання бюджетними установами та організаціями коштів, що надходять на утримання їх, Кабінетом Міністрів України затверджено Положення про порядок складання єдиного кошторису доходів і видатків бюджетної установи, організа­ції. Такий кошторис є основним документом, який визначає загальний обсяг, цільове надходження і щоквартальний розподіл коштів установи. Його формування здійснюється на підставі показників лімітної довідки про основні дані фінансово-господар­ської діяльності, яку вища організація направляє всім підпорядкованим установам у двотижневий термін після затвердження її, з чого й починається фінансування установи.

Єдиний кошторис складається всіма установами на календарний рік і затверджується керівниками вищих організацій не пізніше як через місяць після затвердження відповідного бюджету, з якого фінансується установа. Разом із кошторисом на затвердження вищою організацією подається штатний розклад установи, включаючи структурні підрозділи, що працюють на умовах госпрозрахунку чи надають окремі платні послуги.

Єдиний кошторис, крім асигнувань з бюджету, включає також і позабюджетні кошти. Він складається з двох розділів — доходів і видатків. Дохідна частина складається з бюджетних асигнувань і позабюджетних коштів. Видаткова частина включає витрати, які здійснюються за рахунок бюджетних асигнувань, і витрати, які фінансуються за рахунок позабюджетних надходжень, з виділенням витрат, які здійснюються установами за рахунок прибутку, що залишаються в їхньому розпорядженні.

У кошторисах передбачаються витрати тільки на поточне утримання бюджетних установ, придбання устаткування та інвентарю, капітальний ремонт будинків тощо. Капітальні вкладення, якщо такі передбачено, фінансуються за окремими кошторисами.

Сучасна бюджетна класифікація включає такі основні статті видатків: заробітна плата; нарахування на заробітну плату; канцелярські та господарські витрати; службові відрядження та роз’їзди; витрати на навчання персоналу, науково-дослідницькі роботи; стипен­дії; витрати на харчування; витрати на придбання ліків; витрати на придбання інвентарю, спецвзуття, спецодягу, обмундирування; витрати на придбання устаткування та механізмів; витрати на капітальний ремонт будинків і споруд; інші витрати.

Державні замовлення є інструментом задоволення державних потреб у продукції (роботах, послугах). Правову основу функціонування механізму державних закупівель в Україні становлять Закон України «Про поставки продукції для державних потреб» та інші нормативно-правові акти. Організаційна робота щодо впровадження державної політики у сфері державних закупівель здійснюється Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України, а також відповідними підрозділами інших центральних державних органів. На регіональному рівні цю роботу здійснюють відповідні структурні підрозділи управлінь економіки місцевих державних адміністрацій.

Перелік видів продукції (робіт, послуг), необхідних для забезпечення державних потреб, визначається Кабінетом Міністрів України. Цей перелік формується на підставі політики державних пріоритетів, досліджень кон’юнктури внутрішнього та зовнішнього ринків, завдань макроекономічних планів (програм). Він може включати: озброєння; військову техніку; роботи з будівництва найважливіших державних об’єктів; розвиток систем зв’язку та інформатики; перевезення вантажів і пасажирів різними видами транспорту; фундаментальні наукові дослідження; забезпечення приросту запасів корисних копалин; продовольство; послуги установ соціальної сфери тощо.

Для обґрунтування ресурсної забезпеченості державних потреб Мінекономіки України розробляє однопродуктові матеріальні баланси попиту і пропозиції найважливіших видів продукції, які включаються до балансового розділу ДПЕСР України. У табл. 3.3 як приклад наведено плановий баланс попиту і пропозиції цементу.

Таблиця 3.3