Класифікація газонів

Згідно з визначенням О.О.Лаптєва, газонознавство — це наука про еколого-біологічні, фітоценотичні особливості газоноутворюючих рослин, про будову, склад і динаміку газонних культурфітоценозів, про створення і утримання газонів різного функціонального призначення. Вона являє собою поєднання наукових знань з культурфітоценології та ландшафтознавства, які розвиваються на базі основних наук: ботаніки, ґрунтознавства, агрохімії, луківництва, генетики, інтродукції та селекції рослин тощо в комплексному сполученні з технологіями створення та утримання газонів і ландшафтною архітектурою.

На сьогодні не існує чітко сформульованого однозначного визначення поняття " газон", оскільки кожен дослідник, залежно від напрямку свого дослідження, під цим поняттям розуміє певну сторону газонного культурфігоценозу, якусь окрему його складову частину. Найбільш повне та узагальнене визначення було сформульоване О.О. Лаптєвим, де газонний культурфітоценоз — це трав'янисте рослинне угруповання, яке створюється і культивується на певній ділянці однорідної території, надалі в цьому угрупованні, залежно від його складу, екобіотопу і агротехніки вирощування, відбуваються складні процеси регулювання кількісного та якісного складу ценобіонтів, що ведуть в кінцевому результаті до інтеграції більш-менш стійкої фітоценотичної системи. Розроблена О.О. Лаптєвим схема включає в себе різнопланові у структурно-функщональному аспекті газонні угруповання, що об'єднуються в більш загальні категорії (рис. 1.1).

Так, основними групами газонів є декоративні, спортивні та спеціаль­ного призначення.

Така класифікація, у першу чергу, виділяє категорії, що вказують на просторово-функціональне значення газонів.

Аналізу формування визначення поняття " газон" та перегляду існу­ючих класифікаційних схем присвячено роботу Л.П. Мицика, де де­тально охарактеризовано переваги та недоліки існуючих систем та за­пропоновано власний варіант визначення та класифікації газонів в системі міста. Нами більше дотримана схема, розроблена О.О. Лаптєвим та частково приймаємо позицію Л.П. Мицика, до певної міри поєднуючи обидві класифікації.

Згідно з класифікацією газонів Л.П. Мицика, виділяється 5 категорій, що в повному обсязі охоплюють, насамперед, якісні характеристики газонів: класичний газон, ординарний, культурний та природний. Окремо виділяється газонна ділянка, як ґрунтовий шар, що призначений для створення газону, але в даний момент часу вільний від рослинності, або зайнятий рослинними комплексами, що не утворюють газон (рис. 1.2).

Класичний газон — це злаковий біогеоценоз, в якому при найкра­щому вираженні необхідних якісних характеристик, створюється високоестетичний зімкнутий травостій, що володіє низькорослістю (до 10 см), вирівняністю відносно грунту та дуже високою гомогенною густотою надземних органів. За О.О. Лаптєвим, до них відносяться партерні та звичайні садово-паркові газони за належних умов створення та агротехнічного утримання. На території м. Києва декоративні покриття даного типу практично відсутні, незначна кількість їх існує, але площі, які вони займають, є невеликими (5–20 м²), а термін їх існування в такому стані не перевищує 1-2 років.

Рис. 1.1. Класифікаційна схема газонних покриттів за Лаитєвим О.О. (1983).

Рис, 1, 2, Класифікаційна схема газонних покриттів за Мициком Л.П. (1989).

Складнощі створення та утримання класичних газонів полягають в наступному:

Ø відсутність належної вітчизняної насіннєвої бази. Сорти та види, що входять до складу використовуваних травосумішей, як правило, не є районованими для регіонів України загалом.

Ø створення декоративних покриттів відбувається без використання попередніх даних про едафокліматичні умови місцезростання газону;

Ø догляд за молодими та раніше створеними дерновими покриттями, у більшості випадків, зводиться лише до незначної кількості скошувань протягом вегетаційного періоду та незбалансованого поливання. Досить часто навіть ці заходи відсутні або зведені до мінімальних;

Ø значне антропогенне навантаження на територію міста через масове збільшення фактичного населення та низький рівень соціальної культури мешканців.

Ординарний газон являє собою незлаковий біогеоценоз або складається з суміші злаків з іншими рослинами. При найкращому вираженні якісних характеристик створює зелений чи майже зелений килим, формує зімкнутий, низькорослий (до 13 см), вирівняний відносно горизонту травостій та має високу пагонопродуктивність. До даної категорії, за результатами власних досліджень, слід відносити практично всі партерні та звичайні садово-паркові газони, оскільки їх ботанічний склад не відповідає вимогам, що висуваються до покриттів такого типу.

За даними О.О. Лаптєва, партерні газонні покриття повинні формуватися виключно багаторічними низькорослими видами злаків з вузькою листковою пластинкою та високою інтенсивністю кущіння. Такий травостій повинен мати однорідне забарвлення та високе проективне покриття (> 120-150 пагонів на 100 см). Даний тип газонних покриттів на території Києва представлений лише поодиноко. Відсутність належного рівня агротехнічного догляду призводить до проникнення у культурфітоценоз незначної кількості сторонніх видів, частка яких з часом значно збільшується, знижуючи тим самим загальну декоративність газонного покриття. Найбільш агресивними шкідниками якості партерних газонів є Glechomc hederacea, Trifolium repens. Prunella vulgaris, Poa annua тощо.

Звичайні садово-паркові газони є одними з найбільш широко представлених на території України, оскільки найбільша кількість газонних покриттів зосереджена саме у парках та скверах, на бульварах населених пунктів. Головними властивостями даного типу покриття повинні бути їх декоративність, довговічність, стійкість до частого скошування та помірного витоптування, значна тіневитривалість. Пагонопродуктивність такого травостою повинна становити 100-120 пагонів на 100 см².

Створення міцної дернини можливе лише при раціональному поєднанні у фітоценозі видів з різними типами пагоноутворення (життєвими формами). На сьогодні, як показали власні дослідження, у значній кількості парків та скверів травостій сформований монокультурами видів газоноувторювачів (парк ім. Тараса Шевченка, Міський парк, парк „Аскольдова могила", Марийський парк тощо), що призводить до швидкого старіння та зниження декоративно-функціональних властивостей.

Мала кількість зелених насаджень такого типу на території міста спричиняє значне їх перевантаження, що, в свою чергу, негативно впливає на трав'яний покрив (збільшується витоптування та механічне пошкодження травостою).

Досить часто через недотримання норм скошування та поливання культурфітоценозів у травостій проникають однорічні рудеральні види, що з часом займають там панівне положення. Так, травостій у парку ім. Тараса Шевченка на 70% складається з монокультури Роа аппиа (мятлик), що призводить до формування нестійкої до різноманітних навантажень дернини та низького експлуатаційного рівня газону. Природний газон — це біогеоценоз, що створений без цілеспрямованої діяльності людини при створенні та формуванні його як газону, але на даний момент часу використовується в якості газонного покриття та має більшість його властивостей. До цієї категорії слід віднести газонні культурфітоценози, що створені на основі природних лучних ділянок, які піддаються більш-менш регулярному догляду та утворюють декоративні покриття середньої якості на значних площах. Сюди належать більша частина лучних газонів, за класифікацією О.О. Лаптєва, та майже всі покриття спеціального призначення.

Лучні культурфітоценози займають чи не найбільші площі на території України, оскільки більшість новостворених газонних покриттів з часом трансформуються до даного типу через недостатній рівень догляду та утримання, а також через надмірне антропогенне навантаження, Пагонопродукіивність їх коливається в межах 80-100 пагонів па 100 см², а до флористичного складу допускаються деякі представники родини Бобові (Fabaceae) та Осокові (Сурегасеае).

Покриття спеціального призначення відіграють важливу роль при рекультивації порушених ландшафтів, зокрема при задернінні схилів залізниць, шосе, мостових споруд, створенні трав'яного покриття на ерозійно небезпечних ділянках грунту тощо. Даний тип дернових культурфітоценозів досить широко представлений в досліджуваній урбосистемі. Досить часто їх значення в системі озеленення міста значно зростає, оскільки за флористичним складом вони сформовані найбільш стійкими до несприятливих факторів навколишнього середовища (високий рівень атмосферного забруднення) видами злаків та вимагають меншого рівня агротехнічного догляду аніж партерні та садово-паркові покриття.

Окремою категорією виступає газонна ділянка як довільний за площею масив ґрунтового покриву, що може бути використаний для створення газонного покриття, але на даний момент часу позбавлений рослинного покриву чи зайнятий фітоценозами, що не формують газон. Прикладом може бути порушена частина первинного рослинного угру­повання, що утворює вільну прогалину в травостої чи зайнята рудеральними рослинними комплексами.

Поняття " культурний газон ", за Л.П. Мициком, об'єднує біогеоценози, що регулюються діяльністю людини з метою досягнення та утримання декоративного покриття. На практиці він має відповідати вимогам класичного чи ординарного газонів. Проте, при певному агротехнічному догляді природних газонів та рекультивації газонних ділянок, вони також можуть бути віднесені до даної категорії, за наявності більшості якісних характеристик, що складають позитивний бік газонного культурфітоценозу.

Таким чином, ми розглянули класифікаційні схеми обох вчених — при розумінні функціонального призначення газонів в системі міста — схема О.О. Лаптева, при аналізі їх якісних ознак та характеристик — схема Л.П. Мицика.

Тема 3