Типи кущіння та розеткоутворення газонних злаків.

Порівняння умов існування і характеру використання рослин на газонах і луках свідчить про відому схожість і спадкоємність прийомів культури. Разом з тим чітко виявляються і суттєві відмінності. Останні визначаються головним чином тим, що: по-перше, загущений, часто скошуваний травостій на газонах і неминуче при цьому прискорення процесів дерноутворення в поверхневому шарі ґрунту істотно впливають на процеси вегетативного відновлення і продуктивність рослини; по-друге, кількість вегетативної маси і її кормова цінність не є метою вирощування газонних трав.

Відомо, що злаки поширені майже по всій земній кулі, і їх роль в трав'янистих рослинних угрупуваннях колосальна. Характерною особливістю злаків є вельми рясне пагоноутворення в нижній частині материнського стебла, яке носить назву кущення. Важливою для газонів властивістю злаків є їх біологічна потенційна здатність до раннього і рясного утворення пагонів кущення. Багаторічні злаки мають здатність збереження пагоноутворення у цілого ряду наступних поколінь. Все це зумовлює формування, довголітнє збереження і відновлення трав'яного покриву на газонах. Таке кущення постійно оновлює і омолоджує надземні органи, що значною мірою забезпечує підтримку рослинного килима в красивому вигляді.

Втечі, що знову з'являються, через певний час укоріняються і формують свою кореневу систему. В процесі кущення кількість вузлового коріння рослини прогресивно наростає. З наростанням кількості коріння збільшується насиченість ними ґрунту. П. В. Лебедев (1966) приводить цікаві дані вивчення лучних фітоценозів. Загальна вага повітряно-сухої маси коріння на 1м3 грунту досягає 1600 г до в перерахунку на 1 га складає 160 ц.Вага кореневої маси в 5, 2 рази перевищує вагу надземних втеч рослин.

В процесі кущіння безперервно збільшується листова поверхня рослин. Через певну морфологічну структуру листків злаки щільно насичують поверхню ґрунту. Збільшується асимілююча і поглинаюча поверхня рослини. Завдяки цьому вони більш повно використовують енергію Сонця і навколишні елементи живлення. Злаки економніше, ніж рослини інших родин, витрачають елементи живлення, особливо азоту, для побудови одиниці органічної речовини; в той же час вони позитивно реагують на збільшення забезпеченості азотом. У поєднанні із зростанням кореневої системи ці біологічні особливості мають істотне значення в боротьбі злаків за простір в рослинних угрупуваннях.

Багаторічні злаки відносно легко переносять негативну дію систематичного скошування, за допомогою яких на газонах підтримують приземкуватий килим. Це відбувається головним чином завдяки здатності листків та стебел до більш менш тривалого інтеркалярного (Інтеркалярне, або вставне зростання — зростання клітки або органу рослини в серединних ділянках (наприклад, стебла злаків ростуть в підставі кожного міжвузля) або «телескопічного» способу росту.

Висока пристосовність і пластичність злаків, різні життєві форми, специфічні особливості пагоноутворення, морфологічної структури втеч, їх зростання і кущіння — все це обумовлює виняткову здатність злаків не лише формувати надійні дернові покриття, але і зберігати пагоноутворюючу здатність у ряду наступних поколінь втеч, їх високу стійкість до несприятливих умов середовища, зокрема до загущеного травостою і його частій стрижці.

Як відомо, широкого розповсюдження одержала класифікація злаків, запропонована Вільямсом (1922) на кореневищні, рихлокущові і щільно кущові. Пізніше А. М. Дмітрієв (1948) виділив ще проміжну корневищно-рихлокущову групу. Але, як відзначає Т. І. Серебрякова (1967), при цій класифікації випадають злаки із столонними пагонами. Наголошуються і інші важливі елементи, які не враховуються в класифікаціях Вільямса — Дмітрієва.

Рис. Схема кущіння та послідовні порядки пагоноутворення злаків (за В.Р. Вільямсом)

І – кореневищний злак; ІІ – рихлокущовий; ІІІ – щільнокущовий.

1, 2, 3, 4, 5 – послідовні порядки пагоноутворення.

На підставі багаторічного вивчення пагоноутворення у злаків різних екологічних груп з урахуванням еволюційно-важливого значення ознаки наявності або відсутності розеткової фази, Серебрякова вибрала саме цю ознаку для підрозділу класифікації злаків на крупні категорії за життєвими формами: безрозеткові та розеткоутворюючі. Оскільки газонні злаки відносяться до другого типу, зупинимося на виділенні всередині нього життєвих формах і їх значенні у формуванні дернових покриттів.

Рис. 1. Розеткові пагони (схема по Т. І. Серебрякової)

а — розетковий ортотропний, б — напіврозетковий ортотропний,

в — корневищно-напіврозетковий і корневищно-розетковий,

г — столоно-розетковий; д — столоно-полурозетковий (тритактовий)