Значення лісів Українських Карпат. Методи рубок в гірських умовах. Штучне лісовідновлення та лісорозведення.

Ліси Карпат мають надзвичайно важливе водоохоронне, гідрокліматичне, протиерозійне та санітарно-гігієнічне значення. Вони регулюють поверхневий стік і помітно впливають на гідрологічний режим Дністра, Пруту, Тиси та їхніх приток. Лісові багатства Карпат відіграють важливу роль у розвитку народного господарства. Тут зосереджено більш ніж 20% лісового фонду України, 53% стиглих та перестиглих насаджень. Лісозабезпеченість у розрахунку на одну особу становить тут 0, 42 га і 73, 8 м³ деревини.

Унікальність природних екосистем Карпат зумовлена їх геологічною будовою, багатим рослинним і тваринним світом, мальовничими ландшафтами. Окремі райони Карпат мають важливе природоохоронне значення. З метою їх збереження утворено Карпатський природний національний парк площею 50, 3 тис. га. Для збереження гірських лісів Карпат, підвищення їх продуктивності, водоохоронно-захисної ролі та соціального значення необхідно впроваджувати науково обґрунтовані системи ведення лісового господарства для всіх лісогосподарських округів. Порушення правил ведення лісового господарства призводить до небажаних наслідків і завдає великих збитків народному господарству. Це стосується, передусім, норм лісокористування.

З метою підвищення ролі гірських лісів як могутнього природоохоронного чинника та комплексного їх використання у народному господарстві необхідно удосконалювати техніку, підвищувати рівень виробництва, розробляти системи господарства з урахуванням природних умов Карпат. Лісогосподарською основою рубок у гірських умовах Карпат мають бути постійне і безперервне зростання лісу, збереження та підвищення його корисних властивостей, регульоване користування лісом і його побічними продуктами, підвищення біологічної стійкості та продуктивності насаджень. У зв'язку з цим на особливу увагу заслуговують поступові й вибіркові рубки, що дозволяють повніше використати природу лісу, підвищити його захисні функції.

Необхідно зауважити, що жодна система рубок з урахуванням найдосконаліших правил їх проведення не може зберегти водоохоронно-захисні властивості гірських лісів при надмірних, виснажливих обсягах лісокористування. З огляду на це слід визначити науково обґрунтовані оптимальні розміри лісокористування (за нашими розрахунками - близько 1, 5 млн. м³). Рубки лісу у гірських умовах треба проводити з таким розрахунком, щоб, по можливості забезпечуючи деревиною народне господарство, зберегти і посилити ґрунтозахисні та водорегулювальні властивості лісу, створити сприятливі умови для природного відновлення головних лісотвірних порід. Способи рубок слід диференціювати за категорією лісонасаджень та їх висотним розташуванням, крутизною та експозицією схилу, лісорослинними умовами та станом лісовідновлення.

У насадженнях, що ростуть на крутих (більше 36°) еродованих схилах з кам'янистими ґрунтами, які можуть перетворитися у кам'янисті осипи, слід проводити тільки санітарні рубки. У гірських експлуатаційних лісах доцільні поступові насіннєво-лісосічні, групово-вибіркові та добровільно-вибіркові рубки (з урахуванням кількості і якості самосіву та підросту головних порід, експозиції і крутизни схилів, ґрунтових умов та висотного розміщення насаджень). При рубках головного користування необхідно здійснювати заходи, які сприяють максимальному природному відновленню.

Методи рубок догляду повинні бути диференційовані залежно від конкретних умов: закономірностей природного поширення деревних та чагарникових порід за вертикальними зонами, антропогенних і природних чинників. Слід зауважити, що сучасний стан лісонасаджень не відображає природних закономірностей формування рослинності: на великих площах корінні високопродуктивні змішані насадження під впливом антропогенних чинників змінились нестійкими чистими одноярусними деревостанами. У зв'язку з цим рубки догляду мають передбачати і реконструктивну мету. Так, на схилах Вигорлат-Гутинського хребта (Закарпатська область) переважають бучини. Тому тут повсюдно спостерігається заміна дуба буком. На південних макросхилах Полонинського хребта бук витісняє явір, клен, ясен, черешню, ільм, навіть хвойні породи і має тенденцію до формування чистих асоціацій (С. М. Стойко, 1964). У цих умовах кількісне співвідношення бука та інших порід необхідно регулювати вчасними рубками догляду, в першу чергу у молодняках.

У рівнинних умовах Закарпатської і Чернівецької областей, де життєздатність бука різко знижується, відбувається заміна його грабом. Рубки догляду тут мають бути спрямовані на поширення бука як ціннішої, ніж граб, породи. На північних макросхилах Полонинського хребта Закарпатської області рубки догляду слід здійснювати з метою відновлення корінних складних буково-ялицево-смерекових лісів. На північних макросхилах Бескидів, Горганів, Чорногори, Гуцульських Альп, де формуються хвойні лісостани, рубки догляду мають сприяти збереженню і розповсюдженню бука як цінної меліоративної породи.

Ліси Карпат виконують важливу захисну і водоохоронну роль, тому при проведенні рубок догляду не слід допускати значних проріджень. Інтенсивність цих рубок у гірських умовах тісно пов'язана з призначенням лісонасаджень і характером їх захисної ролі. Так, на ґрунтозахисних ділянках та осипах для попередження ерозії ґрунтів необхідно залишати при рубках догляду підлісок, а на крутих кам'янистих схилах окремі дерева вирубувати тільки після їх відмирання. У приполонинних лісах, а також у насадженнях по берегах рік рубки догляду повинні мати санітарний характер. У заборонних водоохоронних зонах слід проводити весь комплекс рубок догляду, за винятком осипів та обвалів. В умовах особливого захисного режиму доцільні помірні за інтенсивністю рубки догляду. Для вирощування високопродуктивних і стійких проти вітру насаджень із переважанням смереки потрібно здійснювати освітлення та прочистки високої (зберігаючи, однак, домішку цінних листяних порід), проріджування - середньої, а прохідні рубки -незначної інтенсивності.

Відновлення гірських лісів, підвищення їх продуктивності слід здійснювати шляхом залісення не вкритих лісом площ; реконструкції хвойних монокультур та насаджень, пошкоджених вітровалами, буреломами, сніголомами; залісення непридатних для сільськогосподарського користування земель. При створенні біологічно стійких змішаних деревостанів із технічно цінних і швидкорослих порід необхідно враховувати міжвидові взаємозв'язки деревних порід у насадженнях і їх відповідність конкретним лісорослинним умовам. У свіжих та вологих смеречинах і сусмеречинах на глибоких ґрунтах слід створювати змішані насадження з переважанням листяних порід і домішкою ялиці білої та модрини. На зрубах, де збереглася значна кількість смереки природного відновлення, доцільно створювати часткові культури з бука, білої ялиці, модрини європейської та польської з використанням великомірного садивного матеріалу. Підбір деревних порід і типу лісових культур має здійснюватися з урахуванням вертикальної поясності і природного поширення порід, що вводяться.

Необхідно виявити площі хвойних монокультур і провести в них реконструктивні заходи для відновлення корінних лісостанів - створення біологічно стійких змішаних насаджень. Реконструкцію хвойних монокультур доцільно вести на глибоких ґрунтах у культурах віком до 20 років. З метою посилення вітростійкості насаджень на вітроударних схилах слід вводити листяні породи - бук, явір, ясен, гірський ільм, а також хвойні - ялицю білу, модрини європейську і польську. Вододіли, хребти і відроги гір найбільше зазнають впливу вітру, тому вітростійкі породи у складі насаджень мають становити тут 30-50%. На бідних кам'янистих ґрунтах доцільно вводити сосну звичайну і кедрову, березу бородавчасту.

Важливими є завдання штучного лісорозведення і відновлення корінних насаджень, вирощування високопродуктивних, цінних в екологічному і експлуатаційному сенсі деревостанів. У зоні дубово-букових лісів з природним відновленням бука і недостатньою кількістю дуба, ялиці, явора, ільма нерідко доводиться вводити ці породи як часткові культури. В зоні букових, буково-ялицево-смерекових лісів, як правило, необхідно вводити ялицю, смереку, явір, ільм, клен гостролистий, модрину європейську, сосну звичайну, а з екзотів - дугласію зелену і сосну Веймутова. Для поліпшення санітарного стану гірських лісів слід забезпечити виконання відповідного режиму, організувати службу обліку шкідників, застосовуючи своєчасні способи сигналізації, карантинні заходи, попереджувальне обпилювання та обприскування тощо. З метою запобігання масового поширення стовбурних шкідників необхідно заборонити рубку сиророслого лісу за наявності вітровальної деревини. Пошкоджені та повалені дерева слід негайно обкорувати і вивезти з лісу. В недоступних місцях вітровальну деревину потрібно обробляти отрутохімікатами.

У всіх лісорослинних умовах Карпат поширений опеньок. Найбільшої шкоди цей вид захворювання завдає смерековим монокультурам свіжих субучин, бучин, суяличників та яличників, насамперед на південних схилах, де мають місце велика контрастність зволоження і пересихання ґрунту в посушливі роки. Для боротьби з опеньком необхідно провадити вибіркові (котловинні) санітарні рубки та підсів бука, а в поясі дубових лісів - дуба, явора і дугласії. В місцях масового поширення опенька недоцільне створення чистих смерекових насаджень.

Коренева губка поширюється в чистих смерекових культурах у зоні букових лісів Закарпаття, а також у Прикарпатті, передусім у місцях, де смерека росте на площах, що тривалий час не були зайняті лісом (пасовиська, староорні землі тощо). Вона спричиняє стовбурну гнилизну деревини, сприяє вітровалам, виникненню вогнищ короїдів. Уражаються нею найчастіше середньовікові й пристиглі деревостани. Екологічний ареал її майже співпадає з ареалом смереки (крім заболочених ділянок і кам'янистих розсипів), але найбільшої шкоди коренева губка завдає насадженням свіжих і частково вологих сусмеречини і смеречини, головним чином у смерекових культурах, а також у свіжих і вологих бучинах та субучинах. Для смереки коренева губка - одна з найнебезпечніших хвороб; вона займає друге місце після іржі. Для боротьби з нею необхідно вчасно проводити санітарні рубки. В місцях кореневої губки слід викорчовувати пні, уражені цією хворобою. У місцях, де викорчовування пнів неможливе, потрібно висаджувати листяні породи - бук, дуб, клен. Для запобігання подальшого поширення кореневої губки необхідно створювати змішані лісові культури. З метою зменшення ерозійних процесів (утворення осипів, обвалів та зсувів, селів і снігових лавин, змиву та розмиву ґрунтів тощо), які у гірських умовах Карпат досягають великих розмірів, слід заборонити суцільні лісосічні рубки і провести відповідні протиерозійні заходи. Так, у селенебезпечних басейнах Прута, Чорного Черемоша, Бистриці Надвірнянської необхідно залісити усі крутосхили, кам'янисті осипи та інші ділянки земель, малопридатних для сільськогосподарського користування. В зоні чистих смерекових лісів при залісенні доцільно використовувати сосну, кедр, смереку, явір і клен гостролистий. При залісенні кам'янистих осипів треба вводити сосну звичайну і кедрову, смереку, березу, явір. На схилах водозборів Чорного Черемоша необхідно провести каптаж зсувних ділянок, а у місцях інтенсивного розмивання берегів річок басейну Черемоша, Прута і Надвірнянської Бистриці - створити підпірні стінки.