Тема 5. Споживання, заощадження та інвестиції.

План.

1. Споживання і заощадження. Фактори, що їх визначають.

2. Інвестиції та їх типи. Функція інвестицій.

3. Мультиплікатор інвестицій.

Згідно з поглядами прихильників кейнсіанської теорії, поливання сукупного политу визначають осяг випуску. У свою чергу, обсяги споживчих витрат та інвестицій безпосередньо впливають на сукупний попит, оскільки є його компонентами. Таким чином, аналіз змін у споживчих витратах, інвестиціях, з ясування факторів, що впливають на їх обсяги, дозволяє детальніше розглянути коливання сукупного попиту.

Тому розглянемо функції споживання, заощаджень і інвестицій, які визначають сукупний попит у національній економіці і, таким чином, впливають на обсяги національного виробництва в короткостроковому періоді.

Споживання – це частина доходу домогосподарств, яку вони витрачають на придбання споживчих товарів та послуг.

На основі гіпотези абсолютного доходу Дж. М. Клінс у роботі „Загальна теорія зайнятості, процента та грошей„ висунув „основний психологічний закон” – споживання домашніх господарств залежить від абсолютної величини поточного доходу і зростає з його збільшенням, але не так швидко. Як дохід.

С = f (Y)

Простіша функція споживання має наступний вигляд:

С = а + в (Y -T),

де С – споживання;

а – автономне споживання, обсяг якого не залежить від використовуваного доходу (за рахунок займів, у борг, за рахунок заощаджень, субсидій);

Y – величина доходу;

T – податкові відрахування;

в – гранична схильність до споживання.

Гранична схильність до споживання (МРС) – це величина. Яка показує, на скільки одиниць зміниться обсяг споживання при зміні використовуваного доходу на одиницю.

МРС = ;

де – ∆ С – приріст споживчих витрат;

∆ Y – приріст використовуваного доходу.

Графічно функція споживання має вигляд:

Кут нахилу лінії споживань визначається граничною схильністю до споживання (в = МРС).

Якби споживчі витрати порівнювання після податковому доходу, то графік функції споживання збігся б з бісектрисою. Перемни лінії 45⁰ і графіка споживання у мочці В означає рівень нульового заощадження (дохід дорівнює витратам). Знак „ – ” означає від’ємне заощадження, оскільки витрати перевищують доходи, а знак „ + ” – додатне заощадження, тому що доходи перевищують витрати.

Заощадження (S) – це несложена частина доходу.

S = f (Y)

Якщо все, що не споживається, заощаджується, тому простіша функція заощаджень має вигляд:

S = (Y – T) – C = (Y – T) – (а + в (Y – T)) =

= (Y – T) – а – в (Y – T) = – а + (1– в) (Y – T)

S) = – а + (1– в) (Y – T)

1– в – гранична схильність до заощадження

Гранична схильність до заощадження (MPS) – це величина, яка показує, на скільки одиниць зміниться обсяг заощадження за умови зміни використовуваного доходу на одиницю.

МРS = ;

де – ∆ S – приріст заощаджень;

∆ Y – приріст використовуваного доходу.

Чому МРS = 1 – МРС? Який зв’язок існує – існує між ними?

Якщо Y = C + S, ∆ Y = ∆ C + ∆ S, тому

МРС + МРS = + = = = 1;

МРС + МРS = 1;

0 < МРС > 1

Графік заощаджень має такий вигляд:

У короткостроковому періоді зі збільшенням доходу зростають і споживання, і заощадження, але при цьому гранична схильність до споживання має заощадження – тенденцію до зростання.

Чинники споживання та заощадження:

1. Дохід.

2. Податки.

3. Інфляція.

4. Відрахування на соціальне страхування.

5. Ажіотажний попит.

6. Споживча заборгованість.

II. Інвестиції (I) – це економічні ресурси, що спрямовуються на збільшення (реального капіталу суспільства, тобто на розширення і модернізацію виробничого потенціалу.

Джерелом інвестицій є заощадження. Інвестиції – найбільш мінлива частина сукупного политу АD.

Основні теми інвестиції:

1. Фінансові та реальні.

Фінансові – це вкладення у цінні папери.

Реальні – створення нових факторів виробництва:

1) інвестиції в основний капітал (машини, обладнання);

2) інвестиції в житлове будівництво;

3) інвестиції в товарно-матеріальні запаси.

2. Валові та чисті інвестиції.

Валові (брутто) інвестиції – це інвестиції на заміщення старого обладнання (амортизація) + приріст інвестицій на розширення виробництва.

Чисті (нетто) інвестиції – це валові інвестиції за відрахуванням суми амортизації основного капіталу.

3. Залежно від факторів, які визначають обсяг попиту на інвестиції, вони поділяються на автономні та індуційовані.

Автономні – це інвестиції, які здійснюються при фіксованому національному доході.

I = е – d R

де I – обсяг інвестиції;

е – автономні інвестиції;

d – коефіцієнт чутливості інвестицій до динаміки ставки відсотка;

R – реальна ставка відсотка.

Індуційовані інвестиції пов’язані з зростанням попиту на товари та послуги в результаті збільшення національного доходу.

I = е – d R + МРI · Y;

де МРI – гранична схильність до інвестування

(МРI = );

І макроекономіці базовою інвестиційного функцією є функція, яка залежить від відсоткової ставки:

I = f (r);

Функція інвестицій є складною і відображає обернену залежність між відсотковою ставкою та інвестиціями в основний капітал.

Крім відсоткової ставки, на інвестиції впливають такі не відсоткові чинники:

1) витрати на основний капітал;

2) податки на підприємця;

3) технологічні зміни;

4) очікування.

III. Зміни інвестиційних витрат у масштабах національної економіки викликають ефект мультиплікатора.

Ефект мультиплікатора – зростання інвестицій приводе до збільшення національного доходу суспільства на величину більшу, ніж первісний зріст інвестицій.

Суть ефекту мультиплікатора – зростання інвестицій приводе до збільшення національного доходу суспільства на величину більшу, ніж первісний зріст інвестицій.

Суть ефекту мультиплікатора: МРС = 0, 5

∆ Y = 1000 + 500 + 250 + 125 +...... =

= 1000 (1 + 0, 5 + 0, 5² + 0, 5³ +.......) = 1000 · = 2000

S =

Коефіцієнт мультиплікатора:

	k =
	∆ Y= ∆ I · k

Мультиплікатор інвестицій (k) – це число, яке показує, у скільки разів зростає рівноважний дохід ∆ Y за умови збільшення автономних інвестицій на ∆ I.

Ефект мультиплікатора пов’язан з тим, що:

– по-перше, в економіці відбувається постійний кругообіг доходів та витрат, тобто те, що витрачають одні економічні суб’єкти, інші отримають у виді доходів;

– по-друге, зміна величини доходу викликає адекватну зміну споживання і заощаджень.