Процесуальні теорії.

У процесуальних теоріях аналізується те, як людина розподіляє зусилля для досягнення різних цілей і як вона обирає конкретний вид поведінки. Теорії не заперечують існування потреб, але не вважають, що поведінка людини визначається не тільки ними. Поведінка людини є функцією її сприяння та сподівання, що пов'язано з конкретною ситуацією.

Процесуальні теорії мають на меті з'ясувати як люди мислять, щоб задовольнити свої потреби.

Приклад. Дві особи прагнуть досягти успіху. Одна з них вважає, що важко працюючи, віддаючи праці додатковий час, вона досягне визнання за відмінну роботу (шлях до успіху через показники діяльності). Друга відчуває, що налагодження добрих відносин з керівництвом, встановлення контактів з усіма ланками організації дасть ідентичні наслідки (шлях до успіху через особисті зв'язки). Спільна мета передбачає кілька способів досягнення.

І. Теорія очікування заснована на дослідженнях Віктора Врума стверджує, що наявність активної потреби не є єдиною необхідною умовою мотивації людини для досягнення певного результату. Людина повинна також сподіватися на те, що обраний нею тип поведінки дійсно приведе до задоволення потреби чи набуття бажаного.

Очікування розглядається як оцінка даною особистістю ймовірності здійснення певної події. При аналізі мотивації до праці теорія очікування зосереджується на трьох взаємозалежностях:

- витрати праці - результат - співвідношення між витраченими зусиллями та отриманими результатами;

- результати - винагорода - очікування певних винагород чи заохочень у відповідь на досягнутий рівень результатів;

- винагорода - валентність - цінність винагород чи заохочення; передбачений ступінь відносного задоволення чи незадоволення, що виникає внаслідок отримання певної винагороди.

Якщо значення будь-якого з цих критично важливих для визначення мотивації буде малим, то і мотивація буде слабкою і результати праці низькими.

II. Теорія справедливості зазначає, що люди суб'єктивно визначають відношення отриманої до витрачених зусиль і зіставляють його з винагородою інших людей, які виконували аналогічну роботу. Якщо порівняння показує дисбаланс та складається ситуація, за якої необхідно стимулювати конкретного співробітника, зняти напругу і для відновлення справедливості ліквідувати дисбаланс.

Баланс та відчуття справедливості відновлюється за рахунок зміни рівня зусиль, що витрачається, або зміни рівня отриманої винагороди. Отже, співробітники, які вважають, що отримують недостатньо, порівняно з іншими, починають працювати менш інтенсивно або намагаються підвищити рівень винагород. Співробітники, що вважають себе більш стимульованими, ніж решта їх співробітників, намагаються підтримувати інтенсивність праці на досягнутому рівні чи навіть підвищувати його.

Оцінка справедливості залежить від самооцінки особистості (людина з заниженою самооцінкою - „комплексом неповноцінності" - завжди буде вважати, що працює замало, а отримує - забагато; а людина з завищеною самооцінкою - навпаки).

III. Модель Лаймана Портера - Едварда Лоулера. Розробили комплексну процесуальну теорію мотивації, що передбачала поєднання елементів теорій очікування та справедливості. Модель побудована на основі взаємодії 5 змінних: витрачені зусилля, сприйняття, отримані результати, винагороди і відносна міра задоволення.