Методи дослідження синдрому малабсорбції.

Методи дослідження всмоктування жирів. Процес всмоктування жирів розладнюється раніше, ніж інших харчових речивин. Підвищене виділення жиру з калом (стеаторея) спостерігається при багатьох захворюваннях. Велику роль в резорбції жирів відіграють жовчні кислоти. Жовчні кислоти утворюють з жирними кислотами водорозчинні комплекси, які й всмоктуються. В епітеліальних клітинах кишечника відбувається дезінтеграція цих комплексів, жирні кислоти ресинтезуються в тригліцериди, а жовчні кислоти знову поступають у просвіт кишечника.

Тест “спровокованої гіперліпідемії”. При цьому досліджують рівень ліпідів у крові натщесерце і через кожні 2 години після прийому всередину вершкового масла 100г/кг маси тіла. У здорових людей після вживання масла у вказаній кількості рівень ліпідемії (загальні ліпіди) через 4-6 годин зростає на 45-50%.

Мікроскопія калу – найпростіший метод визначення стеатореї. При цьому в калі знаходять нейтральні жири, жирні кислоти, мила (вони забарвлюються у червоний колір суданом).

При СМА І ступеня добова радіоактивність калу в тесті із соняшниковою олією складає 10-20%, П ступеня – 20-30%, Ш ступеня – 30-50%, ІV ступеня – більше 50%.

Методи дослідження всмоктування вуглеводів.

Всмоктуються вуглеводи після розщеплення їх механізмами порожнинного і мембранного травлення до моносахаридів. Тому найпростішим методом дослі­дження всмоктування вуглеводів є викладений вище – глюкозо-галактозо-толе­рантний тест. Плоска глікемічна крива після вживання глюкозо-галактичної суміші стверджує діагноз малабсорбції вуглеводів.

Проба з Д-ксилозою, остання є моносахаридом. Проба з Д-ксилозою найбільш точний тест, який дає найповніше уявлення про стан процесу всмоктування. На всмоктування Д-ксилози не впливають механізми регуляції засвоювання цукру. Прийнята всередину Д-ксилоза скоро з’являється в крові і досягає пікового вмісту через 5 годин. При розладах всмоктування кількість екскретованої Д-ксилози понижується, рівень її в крові підвищується незначно.

Білки всмоктуються після розщеплення їх до амінокислот. Найточнішими є радіоізотопні методи дослідження всмоктування білків. Для цього використовують навантаження альбуміном людської сиворотки, одна з амінокислот якої помічена йод-131. При СМА понижується радіоактивність крові і сечі, зростає радіоактив­ність калу.

Клініко-лабораторні критерії порушення всмоктування основних харчових продуктів.

Синдром стеатореї (жирова диспепсія): стілець надмірний (400-1000 г на добу), рідкий, світлий, сальний (іноді мазеподібний, “пристає” до унітаза, з кислим запахом) мікроскопічно-нейтральний жир, жирні кислоти.

Синдром амілореї (бродильна диспепсія): здуття живота і бурчання в ньому після вживання молока, картоплі, хліба, наявність у стільці слизу, кал пінистий, pH- кисла, мікроскопічно – крохмальні зерна.

Синдром креатореї (гнильна диспепсія): здуття живота і бурчання в ньому після вживання м’яса, дуже неприємне газовиділення (флатуленція), pH – лужна; мікроскопічно – нестравлені м’язеві волокна.

Синдром лієнтореї (порушення всмоктування клітковини, овочів, фруктів): здуття живота і бурчання в ньому після вживання овочів, фруктів. Наявність у стільці нестравлених клаптиків вжитих овочів, фруктів.

Синдром малабсорбції у хворого на хронічний гастрит з секреторною недостатністю може бути усунений призначенням вітаміну В₁₂.

Синдром малабсорбції при хронічному панкреатиті лікують, призначаючи хворому заступну терапію. Зокрема, добрий ефект у разі панкреатогенного СМА дають: панкреатин (1 г 3 рази на день після їди), мексаза, креон (1-2 драже 3-4 рази на день), фестал, комбіцин, енсипан, інтестинол, панкурмен, панкреон, панкреолізат, панзинорм, полізим, дегестал, трифермент.

В таблетці полізиму містяться пепсин, панкреатичні ферменти, целюлоза і геміцелюлоза, жовчні кислоти. Пепсин розчиняється в шлунку, а решта компонентів захищені кислотостійкою оболонкою і звільняються лише у тонкій кишці. Полізим призначають по 2-4 драже після їди (ковтаються, не слід жувати ці драже). Полізим сприяє нормалізації стільця, зменшує здуття живота.

Мексаза – комплексний ферментний препарат, складається з трьох оболонок: зовнішня – бромелаїн, ферменти типу пепсину, він вступає в дію у шлунку (приймає участь в травленні білка); середня – а) дегідрохолева кислота – стимулює перисталь­тику, ліквідує закреп, посилює утворення жовчі печінкою, діє бактерицидно, “допомогає” утримувати холестерин жовчі в розчинному стані, емульгувати жири, посилює зовнішньосекреторну активність підшлункової залози; б) трипсин, амілаза, ліпаза – ферменти підшлункової залози; внутрішня – мексаформ (ентобекс і віоформ), кишкові еубіотики (знешкоджують у кишечнику протея, сальмонели, шігели, кандиди, стиму­люють ріст і розмноження ентерокока). При гепатогенному СМА доцільні препарати жовчі – аллохол, ліобіл (0, 2 ´ 4 рази на день після їди), мексаза, полізим.

Ентерогенний СМА.

Первинний СМА. У дітей він спостерігається в умовах нашого клімату при целіакіі, а в субтропічній і тропічній кліматичних зонах – при тропічній спру. У дорослих це – ідіопатична стеаторея.

Целіакія – це вроджений, очевидно, генетично зумовлений дефект епітелію слизової оболонки тонкої кишки, який гістологічно характеризується атрофією слизової, “згладженням” мікровійок. Провокуючим фактором є глютен (клейко­вина), якого багато у пшениці, житі, вівсі, ячмені. Глютену немає у картоплі, рисі, сої, кукурудзі. Ці продукти добре переносяться хворими на целіакію. В той же час вживання хліба, приготовленого з житньої або пшеничної муки, викликає загострення хвороби.

Клініка. Загальна слабкість, вялість, сонливість, поганий апетит, посилене слиновиділення, здуття і бурчання в животі, пронос після приймання їжі або натще серця, спрага, облисіння, крихкість нігтів, поліурія, запаморочення. Шкіра суха, пігментована, понижений тургор. Тріщини кутів ротової порожнини. Язик – яскраво-червоний, чистий, сосочки згладжені. Серце – тахікардія, гіпотонія. Анемія – гіперхромна, типу В₁₂-дефіцитної.