Ентерити.

Ентерит – це запалення слизової оболонки тонкої кишки. В більшості випадків йдеться про ураження кишечника на великій ділянці (дифузний ентерит), хоч у деяких хворих патологічні зміни обмежуються окремими відділами кишечника (регіонарний ентерит, регіонарний ілеіт).

В своїй практичній діяльності лікар-терапевт діагноз гострого ентериту ставить порівняно рідко. Справді ж бо запалення тонкої кишки рідко є ізольованим, частіше воно перебігає з одночасним запаленням товстої кишки (колітом) та шлунка (гастритом), що отримало назву – гострий гастроентероколіт. Хронічний ентерит лише на першому етапі свого розвитку перебігає ізольовано. В подальшому в патологічний процес залучається слизова оболонка товстої кишки, і розвивається хронічний ентероколіт. Разом з тим, і гострий, і хронічний ентерит мають низку характерних особливостей, з допомогою яких можливо діагностувати ентерит як в ізольованому вигляді, так і в поєднанні з іншими захворюваннями шлунково-кишкового тракту.

Вперше клініку ентериту. зокрема хронічного, чітко описав В.П.Образцов (1896). Він же виділив це захворювання в окрему нозологічну форму.

Гострий ентерит. В етіології та патогенезі гострого ентериту найбільше значення мають інфекції (черевний тиф, холера, грип, вірусний гепатит, мікроорганізми, які викликають харчові токсикоїнфекції). Причиною можуть бути також різні токсичні та хімічні сполуки. які потрапляють на слизову оболонку тонкого кишечника. Має значення і алергічний фактор, зокрема ідіосинкразія до деяких харчових продуктів (яйця, краби, суниці) і медикаментів (йоду, новокаїну, сульфаніламідів, антибіотиків).

Спочатку розвивається гіперемія і набряк слизової оболонки тонкої кишки, потім – крововиливи та звиразкування. У важких випадках може розвинутись некроз слизової оболонки, її перфорація (рідко).

Клініка. Розрізняють місцеві (кишкові) та загальні симптоми. До перших відноситься діарея (пронос), яка розвивається після бурчання в животі, відчуття переливання в ньому, помірної болючості (рідше сильний біль ріжучого характеру в навколопупковій ділянці). У більшості хворих спостерігається нудота, блювання, відрижка, вперта гикавка.

Випорожнення спочатку надмірні, кашкоподібної консистенції. В подальшому вони стають рідкими, водянистими, набувають брудно-зеленого відтінку без істотної домішки слизу (остання з’являється у випадках, коли приєднується коліт; тоді ж в калі може бути знайдена й кров).

Швидко наростає загальна слабкість, запаморочення, у важких випадках розвивається колаптоїдний стан із підвищенням температури тіла до 38, 5-39°С. Спостерігається блідість шкіри, сухий язик, на якому є сірий або жовто-сірий наліт. Пульс звичайно прискорений, у важких випадках недостатнього наповнення (внаслідок зниження артеріального тиску крові). Тони серця в більшості хворих ослаблені.

Живіт спочатку здутий, в подальшому стає втягнутим, запалим. При пальпації – болючість в навколопупковій ділянці, чутливий термінальний відтинок тонкої кишки. В ділянці товстої кишки – бурчаня, плескіт.

В крові знаходять лейкоцитоз, прискорену ШОЕ, в сечі – помірну протеїну­рію.

Перебіг нетривалий, 1-2 дні, іноді – тиждень. Якщо ж приєднується коліт, то захворювання триває довше. Важче перебігає гострий ентерит в дитячому і похилому віці. У більшості випадків гострий ентерит через 1-2 тижні закінчується повним видужанням.

Лікування. Див. ”Лікування гострого коліту”.